ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
31 березня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/2545/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран,
секретар судового засідання: І.С. Мисько,
за участю представників учасників справи:
від прокуратури: О.О. Ленченко
від Одеської обласної державної (військової) адміністрації: не з'явився
від Подільської районної державної адміністрації Одеської області: не з'явився
від Балтської міської ради Подільського району Одеської області: не з'явився
від Фізичної особи-підприємця Дробінко Людмили Дмитрівни: Д.В. Прощенко
від Дністровського міжрайонного управління водного господарства: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Дробінко Людмили Дмитрівни
на рішення Господарського суду Одеської області від 25.11.2025 (суддя Т.Г. Деркач, м.Одеса, повне рішення складено 27.11.2025)
у справі №916/2545/25
за позовом заступника керівника Подільської окружної прокуратури
в інтересах держави в особі:
1)Одеської обласної державної (військової) адміністрації;
2)Подільської районної державної адміністрації Одеської області;
3)Балтської міської ради Подільського району Одеської області,
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Дробінко Людмили Дмитрівни
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Дністровського міжрайонного управління водного господарства,
про стягнення заборгованості з орендної плати, розірвання договору оренди водного об'єкту та зобов'язання повернути водний об'єкт,
Короткий зміст позовних вимог та коротка історія справи
Заступник керівника Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації, Подільської районної державної (військової) адміністрації Одеської області, Балтської міської ради Подільського району Одеської області звернувся з позовом до Фізичної особи-підприємця Дробінко Людмили Дмитрівни, в якому просив:
-стягнути з Фізичної особи-підприємця Дробінко Людмили Дмитрівни на користь Балтської міської ради Подільського району Одеської області заборгованість в сумі 116131,22 грн за користування водним об'єктом відповідно до договору оренди водного об'єкту загальнодержавного значення б/н від 24.05.2011;
-розірвати договір оренди водного об'єкту загальнодержавного значення б/н, укладений 24.05.2011 між Балтською районною державною адміністрацією та Фізичною особою-підприємцем Дробінко Людмилою Дмитрівною, який зареєстровано в Книзі записів договорів оренди об'єктів водного фонду від 23.05.2011 під №9 та погоджено з Одеським обласним виробничим управлінням по водному господарству;
-зобов'язати Фізичну особу-підприємця Дробінко Людмилу Дмитрівну повернути власнику, Одеській обласній державній (військовій) адміністрації, водний об'єкт загальнодержавного значення - Перелітське водосховище, загальною площею 147,8753 га, який розташований на земельних ділянках загальною площею 183,99 га з кадастровими номерами 5120681600:01:001:0354 та 5120686600:01:001:0611 на території Балтської територіальної громади.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням Фізичною особою-підприємцем Дробінко Людмилою Дмитрівною умов пунктів 2.1., 2.4., 2.5., 3.10. договору оренди водного об'єкту загальнодержавного значення б/н від 24.05.2011 в частині сплати орендної плати за користування водним об'єктом, внаслідок чого у останньої утворилась заборгованість у розмірі 116131,11 грн за період з червня 2023 року по січень 2025 року, що має систематичний характер, а також в частині виконання обов'язку щодо оформлення права оренди землями водного фонду (під водним об'єктом, прибережною захисною смугою та гідротехнічними спорудами) у відповідності до чинного законодавства, що є істотними порушеннями умов договору, у зв'язку з чим наявні правові підстави для стягнення вказаної заборгованості, розірвання договору оренди водного об'єкту та повернення об'єкта оренди законному володільцю.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №916/2545/25, яку вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Також цією ж ухвалою суду залучено до участі у справі Дністровське міжрайонне управління водного господарства в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.11.2025 позов задоволено.
Розірвано договір оренди водного об'єкту загальнодержавного значення б/н, укладений 24.05.2011 між Балтською районною державною адміністрацією та Фізичною особою-підприємцем Дробінко Людмилою Дмитрівною, який зареєстровано в Книзі записів договорів оренди об'єктів водного фонду від 23.05.2011 під №9 та погоджено з Одеським обласним виробничим управлінням по водному господарству.
Зобов'язано Фізичну особу-підприємця Дробінко Людмилу Дмитрівну повернути власнику, Одеській обласній державній (військовій) адміністрації, водний об'єкт загальнодержавного значення - Перелітське водосховище, загальною площею 147,8753 га, який розташований на земельних ділянках загальною площею 183,99 га з кадастровими номерами 5120681600:01:001:0354 та 5120686600:01:001:0611 на території Балтської територіальної громади.
Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Дробінко Людмили Дмитрівни на користь Балтської міської ради Подільського району Одеської області заборгованість за користування водним об'єктом в сумі 116131,22 грн відповідно до договору оренди водного об'єкту загальнодержавного значення б/н від 24.05.2011.
Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Дробінко Людмили Дмитрівни на користь Одеської обласної прокуратури понесені витрати на сплату судового збору в сумі 7267,20грн.
Місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на встановлення обставин несплати Фізичною особою-підприємцем Дробінко Людмилою Дмитрівною орендної плати за період з 01.06.2023 по 01.01.2025 за користування водним об'єктом згідно умов договору оренди водного об'єкту загальнодержавного значення б/н від 24.05.2011, що є підставою для стягнення заборгованості за вказаний період у визначеному прокурором розмірі, розірвання спірного договору оренди водного об'єкта з підстав систематичної несплати орендної плати та неоформлення права оренди землями водного фонду, а також повернення об'єкта оренди.
Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги
Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Фізична особа-підприємець Дробінко Людмила Дмитрівна звернулася із апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 25.11.2025 у справі №916/2545/25 та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржниця послалась на те, що умовами спірного договору оренди чітко визначений предмет оренди - водний об'єкт загальнодержавного значення - Перелітське водосховище загальною площею водного дзеркала 147,8753 га, який розташований на землях Перелітської та Гольмянської сільських рад Балтського району Одеської області, а не земельна ділянка під ним, тому підлягають застосуванню до спірних правовідносин саме норми Водного кодексу України, а не Земельного кодексу України.
Крім того, відповідачка зазначила, що у квітні 2023 року, керуючись пунктом 8.6. розділу 8 договору оренди водного об'єкту загальнодержавного значення б/н від 24.05.2011, вирішила відмовитись від оренди водосховища з 01.05.2023, про що направила 26.04.2023 на зареєстровану адресу орендодавця - Балтської районної державної адміністрації Одеської області відповідний лист про відмову від оренди та припинення у зв'язку з цим дії договору. Вказаний лист Балтська районна державна адміністрація Одеської області не отримала, він повернувся відповідачці неврученим. Також лист про відмову з доданим актом відповідачка направила Балтській міській раді, а згодом - Подільській районній державній адміністрації Одеської області, яка отримала відправлення 22.08.2023, при цьому відповіді від останньої не надходило. Відтак, на переконання скаржниці, вона, як орендар, мала право добровільно відмовитись від користування водосховищем, виконала усі необхідні дії по припиненню дії договору оренди водного об'єкту загальнодержавного значення б/н від 24.05.2011, у зв'язку з чим мала правомірні очікування щодо того, що договір оренди припинив свою дію у травні 2023 року і був повернутий державі в особі Подільської районної державної адміністрації Одеської області, яка є правонаступником орендодавця - Балтської районної державної адміністрації Одеської області.
Позиція Подільської окружної прокуратури Одеської області щодо апеляційної скарги
У відзиві на апеляційну скаргу прокурор просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення суду - залишити без змін.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, прокурор зазначив, що регулювання спорів щодо оренди водних об'єктів є змішаним, оскільки охоплюється як Земельним кодексом України, що визначає порядок відведення землі під водойму та загальні засади оренди земельної ділянки, так і Водним кодексом України, який регулює специфіку користування саме водним простором та об'єктами. Земельний кодекс України стосується земельної ділянки, на якій розташований водний об'єкт, а Водний кодекс України - самого водного об'єкта та водойми (її простору). Таким чином, як вказав прокурор, хоча Земельний кодекс України і стосується питання відведення землі під водойму, оренда водного об'єкта - це комплексне питання, яке регулюється низкою норм земельного, водного, цивільного права.
Стосовно доводів скаржниці про припинення дії договору внаслідок добровільної її відмови від оренди водосховища прокурор зазначив, що сторони договору не погоджували підстав та порядку припинення дії цього договору, а навпаки, зазначили, що відповідно до пункту 8.3. договору зміни і доповнення або розірвання цього договору допускаються за взаємною згодою сторін. Зміни та доповнення, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншій стороні. Також відповідно до пункту 8.4. договору за ініціативою однієї із сторін цей договір може бути розірвано за рішенням суду у випадках, передбачених чинним законодавством.
Натомість зазначена у пункті 8.6. договору підстава припинення чинності договору внаслідок добровільної відмови орендаря від користування водним об'єктом суперечить попереднім умовам договору, вимогам Закону та не визначає порядок реалізації цієї умови.
Крім того, прокурор зазначив, що відповідачкою жодної відповіді про позитивний розгляд її заяви та прийняття рішення про розірвання/припинення дії договору, підписання актів приймання-передачі не отримано.
Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу подано представником скаржника 16.12.2025 через систему «Електронний суд», зареєстровано судом 17.12.2025 за вх.№5135/25.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.12.2025 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Дробінко Людмили Дмитрівни на рішення Господарського суду Одеської області від 25.11.2025 у справі №916/2545/25. Встановлено учасникам справи строк до 07.01.2026 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз'яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Розгляд апеляційної скарги призначено на 17.02.2026 о 12:00 год. Доручено Господарському суду Одеської області надіслати матеріали справи №916/2545/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
06.01.2026 Подільська окружна прокуратура Одеської області через систему «Електронний суд» подала відзив на апеляційну скаргу (вх.№5135/25/Д1 від 07.01.2026).
У судовому засіданні, яке відбулось 17.02.2026, з метою повного, об'єктивного та всебічного розгляду справи протокольною ухвалою суду оголошено перерву до 31.03.2026 о 10:00 год.
З огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, ухвалою суду від 17.02.2026 вирішено розглянути апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Дробінко Людмили Дмитрівни на рішення Господарського суду Одеської області від 25.11.2025 у справі №916/2545/25 поза межами строку, встановленого у статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк. Цією ж ухвалою суду повідомлено позивачів та третю особу про дату, час та місце проведення наступного судового засідання.
У судових засіданнях представник скаржниці та представник прокуратури надавали усні пояснення, відповідно до яких підтримали свої правові позиції у справі.
Позивачі та третя особа не скористалися своїм процесуальним правом щодо подання відзиву на апеляційну скаргу, а також не реалізували своє право участі у жодному судовому засіданні апеляційної інстанції, про дату, час та місце проведення яких були повідомлені належним чином.
Відповідно до статті 42 Господарського процесуального кодексу України участь у судових засіданнях учасників справи - це право, а не обов'язок, якщо інше не визначено законом.
Апеляційний суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови учасникам для представлення своєї позиції, тоді як відповідно до частини дванадцятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Оскільки матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги, обов'язкова явка учасників справи в судове засідання апеляційної інстанції Південно-західним апеляційним господарським судом не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представників позивачів та третьої особи, належним чином повідомлених про дату, час та місце судового засідання.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши представника скаржниці та представника прокуратури, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.
Фактичні обставини справи
Одеська обласна державна (військова) адміністрація є розпорядником земельних ділянок, що знаходяться у постійному користуванні Дністровського міжрайонного управління водного господарства згідно з Державними актами постійного користування землею: серії ЯЯ №205280, виданого 17.08.2007 (кадастровий номер 5120681600:01:001:0354), площею 61,3271 га, за межами Гольмянської сільської ради; серії ЯЯ № 205280 (кадастровий номер 5120686600:01:001:0611), площею 122,6681 га, за межами Перельотської сільської ради.
Згідно з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна станом на 29.04.2025 жодних записів щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 5120681600:01:001:0354 та 5120686600:01:001:0611 не міститься.
Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 5120681600:01:001:0354 є державною власністю та перебуває у постійному користуванні Дністровського міжрайонного управління водного господарства; інформація щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5120686600:01:001:0611 - відсутня.
До матеріалів справи додано проект землеустрою відведення вказаних земельних ділянок.
24.05.2011 між Балтською районною державною адміністрацією, як орендодавцем, та Фізичною особою-підприємцем Дробінко Людмилою Дмитрівною, як орендарем, укладено договір оренди водного об'єкту загальнодержавного значення (надалі - договір), про що в книзі записів договорів оренди об'єктів водного фонду вчинено запис №9 від 23.05.2011. Вказаний договір погоджено з Одеським обласним виробничим управлінням по водному господарству та Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Одеській області.
Відповідно до пункту 1.1. договору орендодавець надає у користування на умовах оренди, а орендар приймає в оренду водний об'єкт загальнодержавного значення - Перелітське водосховище, загальною площею водного дзеркала 147,8753 га, який розташований на землях Перелітської та Гольмянської сільських рад Подільського (Балтського) району Одеської області.
Пунктом 1.2. договору визначено, що водний об'єкт загальнодержавного значення надається на умовах оренди терміном на 25 років для риборозведення.
У пункті 2.1. договору сторони погодили, що річна орендна плата за користування Перелітським ставком загальнодержавного значення складає 378,14 грн за 1 га в рік; річна орендна плата за користування об'єктом складає 55917,56 грн.
Орендна плата вноситься до загального фонду Державного бюджету за кодом бюджетної класифікації 22120000 на розрахунковий рахунок №31112101700057, МФО 828011 (пункт 2.2. договору).
У пункті 2.4. договору сторони погодили періодичність внесення орендної плати, а саме: щомісячно у термін до 10 числа за звітним періодом.
Згідно із пунктом 2.5. договору розмір орендної плати щорічно переглядається у випадках: зміни умов використання, передбачених договором; підвищення цін, тарифів тощо, у тому числі внаслідок інфляційних процесів; погіршення стану водного об'єкту не з вини орендаря, що підтверджено документально, при наявності акту обстеження комісією; збільшення розмірів орендної плати у разі невиконання встановлених зобов'язань орендаря перед орендодавцем; в інших випадках, передбачених законодавчими актами України.
Орендар зобов'язаний, зокрема:
-своєчасно і у повному обсязі вносити грошову плату за оренду водного об'єкту (пункт 3.2. договору);
-у разі припинення або розірвання договору повернути орендодавцеві орендований водний об'єкт у належному стані, не гіршому, ніж у момент надання його на умовах оренди, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану з вини орендаря (пункт 3.4. договору);
-оформити право оренди землями водного фонду (під водним об'єктом, прибережною захисною смугою та гідротехнічними спорудами) відповідно до чинного законодавства України (пункт 3.10. договору).
Орендодавець має право виступати з ініціативою щодо внесення змін до цього договору або його розірвання в разі погіршення стану водного об'єкта внаслідок невиконання або неналежного виконання істотних умов цього договору (пункт 6.2. договору).
Цей договір діє з 24.05.2011 до 24.05.2060 включно (пункт 8.1. договору).
Згідно із пунктом 8.2. договору умови цього договору переглядаються кожні п'ять років, у тому числі у випадках, коли після його укладання законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря.
Зміни і доповнення або розірвання цього договору допускаються за взаємною згодою сторін. Зміни та доповнення, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншій стороні (пункт 8.3. договору).
За ініціативою однієї із сторін цей договір може бути розірвано за рішенням суду у випадках, передбачених чинним законодавством (пункт 8.4. договору).
Пунктом 8.6. договору передбачено, що чинність цього договору припиняється, зокрема, внаслідок: добровільної відмови від користування водним об'єктом; взаємної згоди сторін про дострокове припинення договору або за рішенням суду.
Договір підписано представником орендодавця та орендарем, підписи сторін скріплено печатками.
Договір оренди водного об'єкта не зареєстрований в Державному реєстрі речових прав.
До матеріалів справи долучено платіжні інструкції про сплату орендної плати від 08.03.2023 на суму 17149,48 грн (за 1, 2, 3 місяці 2023 року); від 07.04.2023 на суму 5716,50 грн (за 4 місяць 2023 року).
26.04.2023 Фізична особа-підприємець Дробінко Людмила Дмитрівна звернулася до Балтської міської ради Одеської області з листом від 26.04.2023, в якому повідомила, що добровільно відмовляється від користування водним об'єктом - Перелітським водосховищем з 01.05.2023, у зв'язку з чим вважає договір припиненим з 01.05.2023. До листа додала 2 примірника акту приймання -передачі водного об'єкта, підписаних Фізичною особою-підприємцем Дробінко Людмилою Дмитрівною та скріплених її печаткою.
Вказаний лист повернувся відповідачці неврученим.
У подальшому, Фізична особа-підприємець Дробінко Людмила Дмитрівна направила Балтській міській раді листа від 01.05.2023 аналогічного змісту, у відповідь на який листом від 17.07.2023 за №04-15/1283 остання повідомила відповідачку про те, що Перелітське водосховище розміщене в межах Балтської міської територіальної громади, за межами населених пунктів, на земельних ділянках з кадастровими номерами 5120681600:01:001:0354 та 5120686600:01:001:0611, які перебувають у державній власності та постійному користуванні Дністровського міжрайонного управління водного господарства. Договір укладено Фізичною особою-підприємцем Дробінко Людмилою Дмитрівною з Балтською районною державною адміністрацією, правонаступником якої є Подільська районна державна адміністрація Одеської області. Таким чином, Балтська міська рада не здійснює розпорядження даними земельними ділянками і розміщеним на них водним об'єктом, не є стороною даного договору оренди та, відповідно, не має повноважень підписувати акти приймання-передачі водного об'єкту, через що вони підлягають поверненню. З огляду на викладене, Балтська міська рада повідомила, що з метою розірвання договору оренди водного об'єкта загальнодержавного значення - Перелітського водосховища від 24.05.2011 №9 відповідачці слід звернутись до Подільської районної державної адміністрації Одеської області.
Згодом Фізична особа-підприємець Дробінко Людмила Дмитрівна звернулася до Подільської районної державної адміністрації Одеської області із листом від 14.08.2023, зміст якого є аналогічним до листів від 26.04.2023 та від 01.05.2023.
Подільська районна державна (військова) адміністрація Одеської області на звернення Фізичної особи-підприємця Дробінко Людмили Дмитрівни від 22.08.2023 за №2771/3/01-28 щодо розірвання договору оренди водного об'єкта загальнодержавного значення - Перелітського водосховища від 24.05.2011 №9 повідомила, що під час реорганізації Балтської районної державної (військової) адміністрації вказаний договір не було передано до Подільської районної державної (військової) адміністрації Одеської області.
Листом від 01.12.2023 за №04-19/2295 Балтська міська рада звернулася до Подільської районної державної адміністрації (Подільської районної військової адміністрації) з проханням повідомити, чи розірваний договір оренди водного об'єкта загальнодержавного значення - Перелітського водосховища від 24.05.2011 №9, та просила вжити заходів щодо стягнення заборгованості з Фізичної особи-підприємця Дробінко Людмили Дмитрівни.
Листом від 21.03.2024 за №04-19/417 Балтська міська рада повідомила Подільську районну державну адміністрацію (Подільську районну військову адміністрацію), що до Балтської міської ради Одеської області 30.05.2023 та 21.06.2023 зверталась з листами Фізична особа-підприємець Дробінко Людмила Дмитрівна щодо припинення дії договору оренди водного об'єкта загальнодержавного значення - Перелітського водосховища від 24.05.2011 №9, та у відповідь на які Балтською міськрадою було рекомендовано Фізичній особі-підприємцю Дробінко Людмилі Дмитрівні звернутися до Подільської районної державної адміністрації, оскільки остання є правонаступником Балтської районної державної адміністрації. Посилаючись на викладене, міська рада повторно просила повідомити останню про те, чи розірвано на теперішній час зазначений вище договір, а якщо розірваний - то з якого часу.
З листами від 09.04.2024 №04-19/510 та від 09.04.2024 №04-25/509 аналогічного змісту Балтська міська рада звернулась до Дністровського міжрайонного управління водного господарства та Одеської обласної державної адміністрації відповідно.
09.10.2024 Подільська окружна прокуратура направила лист Балтському міському голові щодо встановлення підстав для представництва інтересів держави після вивчення питань дотримання на території Подільського району вимог водного законодавства.
14.10.2024 Балтська міська рада направила відповідь Подільській окружній прокуратурі, в якому вказала, що на території Балтської міської територіальної громади знаходиться гідротехнічна споруда (Перелітсько-Гельмянське водосховище), власником та балансоутримувачем якої є Дністровське міжрайонне управління водного господарства.
05.11.2024 Подільська окружна прокуратура звернулася з листом до Дністровського міжрайонного управління водного господарства про надання інформації щодо гідротехнічних споруд, укладених договорів оренди.
04.12.2024 Дністровське міжрайонне управління водного господарства надало відповідь, у якій зазначило, що земельні ділянки під Балтським водосховищем (Перельотське, Гольмянське) надані в постійне користування першому згідно з Державними актами постійного користування землею: серії ЯЯ №205280, виданого 17.08.2007 (кадастровий номер 5120681600:01:001:0354), площею 61,3271 га, за межами Гольмянської сільської ради; серії ЯЯ № 205280 (кадастровий номер 5120686600:01:001:0611), площею 122,6681 га, за межами Перельотської сільської ради, на земельних ділянках розташовані дві гідротехнічні споруди - гребля Перельотського водосховища (р.н. 05387185.230.ЖХНГЦК232, інв. номер 101310145), водоскид Перельотського водосховища (р.н. 05387185.229.ЖХНГЦК322, інв. 101310487).
14.04.2025 в межах опрацювання інформації щодо додержання вимог законодавства з питань належного використання та оформлення права власності держави на гідроспоруди, Подільська окружна прокуратура направила лист Подільській районній військовій адміністрації з вимогою, зокрема, надати договір оренди водного об'єкта, що укладений з відповідачкою.
24.04.2025 Подільська окружна прокуратура направила звернення Балтському міському голові про надання інформації щодо укладеного договору оренди водного об'єкта з відповідачкою, гідротехнічних споруд та наявності заборгованості.
24.04.2025 Подільська районна державна (військова) адміністрація направила листа Подільській окружній прокуратурі про те, що спірний договір не передавався до Подільської районної державної військової адміністрації Одеської області.
29.04.2025 Подільська окружна прокуратура направила запит Дністровському міжрайонному управлінню водного господарства з проханням надати інформацію щодо гідротехнічних споруд та договору оренди водного об'єкта.
30.04.2025 Балтська міська рада направила відповідь Подільській окружній прокуратурі, в якому вказала, що між Балтською районною державною адміністрацією та відповідачкою було укладено договір оренди водного об'єкта, правонаступником Балтської районної державної адміністрації є Подільська районна державна адміністрація, остання не передавала договір першій, заборгованість за договором оренди водного об'єкта становить 116131,11 грн.
13.05.2025 Подільська окружна прокуратура направила звернення Одеській обласній державній адміністрації (Одеській обласній військовій адміністрації) та Балтському міському голові щодо здійснення заходів в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру», оскільки договір оренди, укладений з Фізичною особою-підприємцем Дробінко Людмилою Дмитрівною, не відповідає вимогам законодавства та не переглядався з моменту укладення - з 24.05.2011. Фізична особа-підприємець Дробінко Людмила Дмитрівна не сплачує орендну плату, внаслідок чого утворилася заборгованість в розмірі 116131,11 грн. Зазначені обставини, на переконання прокуратури, є підставою для звернення до суду.
21.05.2025 Дністровське міжрайонне управління водного господарства надало відповідь на лист Подільської окружної прокуратури від 29.04.2025, у якому вказало, що у постійному користуванні Дністровського міжрайонного управління водного господарства згідно з Державними актами постійного користування землею: серії ЯЯ №205280, виданого 17.08.2007 (кадастровий номер 5120681600:01:001:0354), площею 61,3271 га, за межами Гольмянської сільської ради; серії ЯЯ № 205280 (кадастровий номер 5120686600:01:001:0611), площею 122,6681 га, за межами Перельотської сільської ради. Невід'ємними частинами водного об'єкта є дві гідротехнічні споруди: гребля Перельотського водосховища (р.н. 05387185.230.ЖХНГЦК232, інв. номер 101310145), водоскид Перельотського водосховища (р.н. 05387185.229.ЖХНГЦК322, інв. номер 101310487). Розпорядником вказаних земельних ділянок є Подільська районна державна адміністрація, Дністровське міжрайонне управління водного господарства не надавало погодження, не укладало будь-яких договорів оренди земельних ділянок (в т.ч. під водними об'єктами) з Фізичною особою-підприємцем Дробінко Людмилою Дмитрівною.
22.05.2025 за №15/1/1-797вих-25 Одеська обласна прокуратура листом направила на адресу Одеської обласної державної (військової) адміністрації для розгляду запит про вжиті заходи з боку останньої за фактом неналежного виконання договору оренди водного об'єкта.
26.05.2025 Балтська міська рада направила лист Подільській окружній прокуратурі щодо стану заборгованості відповідачки за договором оренди водного об'єкта та зауважила, що заходи представницького характеру щодо стягнення боргу не вживалися.
17.06.2025 Подільська районна державна (військова) адміністрація направила на адресу Подільської окружної прокуратури листа, у якому вказала, що договори оренди водних об'єктів загальнодержавного значення, укладені між Балтською районною державною адміністрацією та Фізичною особою-підприємцем Дробінко Людмилою Дмитрівною до Подільської районної державної (військової) адміністрації не передавалися; зазначений договір оренди водного об'єкта не реєструвався Державному реєстрі речових прав; орендну плату отримувала Балтська міська рада Подільського району Одеської області; листи, клопотання про необхідність переукладання договору не надходили; заходи представницького характеру з метою розірвання, переукладання даного договору оренди Подільською районною державною (військовою) адміністрацією не вживалися у зв'язку з відсутністю договору.
20.06.2025 Одеська обласна державна адміністрація направила на адресу Подільської окружної прокуратури листа №7640/2/01-46/8067/2-25, в якому повідомила, що:
-згідно з витягом з Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 5120681600:01:001:0354, яка знаходиться за адресою: Одеська область, Балтський район, Гольмянська сільська рада, перебуває у користуванні Дністровського міжрайонного управління водного господарства;
-інформація щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5120686600:01:001:0611 - відсутня;
-заходи представницького характеру з метою розірвання, переукладання договору оренди водного об'єкта не вживалися.
Станом на 23.04.2025 Інформація в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо внесення відомостей про реєстрацію права оренди Фізичної особи-підприємця Дробінко Людмили Дмитрівни на водний об'єкт, який розташований на земельних ділянках з кадастровими номерами 5120681600:01:001:0354 та 5120686600:01:001:0611, - відсутня.
25.06.2025 Подільська окружна прокуратура направила Балтській міській раді, Одеській обласній державній (військовій) адміністрації, Подільській районній державній (військовій) адміністрації повідомлення про звернення до суду в інтересах держави для стягнення з Фізичної особи-підприємця Дробінко Людмили Дмитрівни заборгованості та розірвання договору водного об'єкта.
Відповідно до інформації Балтської міської ради від 30.04.2025 за №04- 25/756, наданої на запит прокуратури від 24.04.2025 за №61-2705ВИХ-25, установлено, що Фізична особа-підприємець Дробінко Людмила Дмитрівна листами від 30.05.2023 та від 21.06.2023 зверталась на адресу міської ради щодо розірвання договору оренди водного об'єкту загальнодержавного значення. За результатами розгляду вказаних листів їй надано відповідь від 14.06.2023 за №04-19/1029 про те, що Балтська міська рада не є розпорядником зазначеного водного об'єкту і не наділена повноваженнями на вчинення зазначених дій.
Згідно з розрахунком Балтської міської ради заборгованість Фізичної особи-підприємця Дробінко Людмили Дмитрівни з орендної плати за період з 01.06.2023 по 01.01.2025 за користування водним об'єктом становить 116131,11 грн.
Позиція суду апеляційної інстанції
Щодо представництва прокурором інтересів держави в суді
У статті 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру»).
Частинами першою, третьою статті 4 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до частини третьої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
За умовами частини першої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави у випадках та порядку, встановлених законом.
Колегією суддів враховується, що у рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи №1604(2003) від 27.05.2003 «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.
Згідно з пунктом 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятої 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов'язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
На сьогодні однозначною є практика Європейського суду з прав людини, який відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.
Європейський суд з прав людини у низці справ роз'яснював, що одна лише участь («активна» чи «пасивна») прокурора або іншої особи рівнозначної посади може розглядатися як порушення пункту першого статті 6 Конвенції (рішення у справі «Мартіні проти Франції»).
Оскільки прокурор, висловлюючи думку з процесуального питання, займає одну зі сторін спору, його участь може створювати для сторони відчуття нерівності (рішення у справі «Кресс проти Франції»). Принцип рівності сторін є одним із елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду в розумінні пункту першого статі 6 Конвенції. Останній потребує «справедливої рівноваги сторін»: кожна сторона повинна мати розумну можливість надати свою позицію в умовах, які не створюють для неї суттєвих незручностей порівняно з іншою стороною (рішення у справі «Івон проти Франції», рішення у справі «Нідерест-Хубер проти Швейцарії»).
Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 у справі «Менчинська проти Росії»).
Між тим Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
Отже, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Аналогічна правова позиція об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 15.05.2019 у справі №911/1497/18.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (частина четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України).
Визначальним для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) №3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Особливість суспільних (публічних) інтересів є те, що на відміну від приватних, їх майже не можливо захищати в суді безпосереднім носієм (носіями), а тому в державі обов'язково повинен існувати інструмент захисту такого інтересу у формі спеціального суб'єкта, яким може і повинен за чинної Конституції України виступати такий орган як прокуратура.
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.
Частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини, за умовами якого представництво інтересів держави у суді у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави здійснюється прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а у визначених законом випадках - прокурорами Офісу Генерального прокурора в порядку та на підставах, визначених Цивільним процесуальним кодексом України. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
Отже, системне тлумачення положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (пункти 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999).
Особливість сучасного конституційного статусу прокурора в суді, деталізованого в процесуальних кодексах та Законі України «Про прокуратуру», полягає у тому, що представництво прокурором інтересів держави у суді носить допоміжний характер, оскільки основну роль у цьому процесі мають відігравати профільні суб'єкти владних повноважень, які повинні самостійно звертатимуться до суду. Такий підхід до визначення ролі прокурора у сфері представництва інтересів держави у суді було закладено у Перехідних положеннях Конституції України 1996 року та в подальшому втілено в життя з урахуванням досвіду функціонування прокуратури в європейських державах, стандартів Ради Європи, а також висновків та рекомендацій, які надавалися Венеціанською Комісією щодо законопроектів про реформування прокуратури України.
Таким чином, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень (органи державної влади, органи місцевого самоврядування або інші суб'єкти владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах), а не прокурор, між тим для того щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. У кожному випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Враховуючи вищевикладене, Південно-західний апеляційний господарський суд наголошує на тому, що чинне законодавство України, зокрема, Закон України «Про прокуратуру», фактично наділяє прокурора правом в окремих випадках здійснювати захист інтересів держави, звертаючись до суду з відповідними позовами в інтересах останньої виключно в особі компетентних суб'єктів владних повноважень.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час, відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.
При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.
Вказана правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 06.08.2019 у справі №910/6144/18 та від 06.08.2019 у справі №912/2529/18.
Водночас суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен встановлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи, оскільки питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.
Отже, прокурор, подаючи позов, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
За наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц).
З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
У такому випадку суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Саме таку правову позицію Верховного Суду викладено в постанові від 25.02.2021 у справі №910/261/20.
Колегія суддів зазначає, що, як вбачається із наведеного вище по тексту цієї постанови листування між прокуратурою та позивачами, Одеською обласною державною (військовою) адміністрацією, як власником та розпорядником водного об'єкту, Подільською районною державною (військовою) адміністрацією, як орендодавцем за договором оренди водного об'єкта, Балтською міською радою, як отримувачем коштів за оренду водного об'єкту, упродовж тривалого часу ефективні заходи, у тому числі шляхом пред'явлення позову про стягнення з Фізичної особи-підприємця Дробінко Людмили Дмитрівни заборгованості з орендної плати, розірвання договору оренди водного об'єкту та зобов'язання орендаря повернути водний об'єкт із земельною ділянкою, не вжито.
З огляду на викладене, беручи до уваги невжиття компетентними органами - позивачами протягом розумного строку після того, як їм достеменно стало відомо про можливе порушення інтересів держави, жодних заходів для захисту цих інтересів, зокрема, незвернення останніх самостійно до господарського суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та забезпечив би захист інтересів держави, колегія суддів дійшла висновку про наявність у прокурора обґрунтованих підстав для захисту інтересів держави та, як наслідок, звернення до суду з таким позовом, що за встановлених у справі обставин відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. Крім того, наявні у матеріалах справи докази підтверджують дотримання прокурором передбаченого Законом України «Про прокуратуру» порядку звернення до суду з позовом в інтересах держави, зокрема, вимог частини четвертої статті 23 вказаного Закону.
За наведених обставин, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що прокурор правильно визначив склад позивачів та належним чином обґрунтував наявність підстав, передбачених статтею 53 Господарського процесуального кодексу України та статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», для звернення до суду з цим позовом.
Щодо суті спору
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 1 Водного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договору оренди водного об'єкта) визначено, що водний об'єкт - це природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт).
Статтею 4 Водного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договору оренди водного об'єкта) визначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами.
Відповідно до частини першої статті 6 Водного кодексу України (в редакції, що діяла на момент укладання договору оренди) води (водні об'єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування.
За умовами статті 51 Водного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договору), у користування на умовах оренди водні об'єкти (їх частини) місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення, можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях.
Орендодавцями водних об'єктів загальнодержавного значення є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації. Розподіл повноважень щодо передачі водних об'єктів загальнодержавного значення визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Кодексу та інших законів України. Право водокористування на умовах оренди оформлюється договором, погодженим з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства.
Умови, строки і збір за оренду водних об'єктів (їх частин) визначаються в договорі оренди за згодою сторін. Користування водними об'єктами (їх частинами) на умовах оренди здійснюється відповідно до вимог водного законодавства і регулюється цим Кодексом та іншими актами законодавства України.
Разом з тим, 01.07.2013 порядок надання у користування водних об'єктів та земельної ділянки під ними був змінений.
Так, 01.07.2013 набув чинності Закон України «Про аквакультуру», згідно з яким статтю 51 Водного кодексу України викладено у новій редакції, за змістом якої у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми. Водні об'єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про аквакультуру» рибогосподарський водний об'єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до Водного кодексу України. Надання рибогосподарської технологічної водойми у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта рибогосподарської технологічної водойми та/або технічного проекту рибогосподарської технологічної водойми. Об'єктом користування на умовах оренди рибогосподарської технологічної водойми є земельна ділянка під водою, в межах якої здійснюється аквакультура, та вода (водний простір), які в комплексі одночасно надаються в користування одній і тій самій юридичній чи фізичній особі. Плата за користування на умовах оренди рибогосподарською технологічною водоймою складається з орендної плати за використання земельних ділянок та орендної плати за рибогосподарську технологічну водойму. Договір оренди частини рибогосподарського водного об'єкта, акваторії водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України укладається у письмовій формі.
Таким чином, станом на момент виникнення спірних правовідносин набуло чинності законодавство, згідно з яким об'єктом користування на умовах оренди рибогосподарської технологічної водойми є земельна ділянка під водою, в межах якої здійснюється аквакультура, та вода (водний простір), які в комплексі одночасно надаються в користування одній і тій самій юридичній чи фізичній особі.
Водночас всупереч пункту 8.2. договору оренди водного об'єкту, яким передбачено, що договір повинен кожні 5 років переглядатися з урахуванням змін законодавства, сторонами відповідні зміни до договору не вносилися.
За умовами спірного договору орендодавцем було надано орендарю водний об'єкт загальнодержавного значення на умовах оренди для риборозведення.
Відповідно до частини другої статті 3 Господарського кодексу України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.
Відтак відповідачка здійснювала користування земельною ділянкою з водоймою для здійснення власної підприємницької діяльності, що відповідає визначенню оренди землі, наведеному у статті 1 Закону України «Про оренду землі». При цьому вид діяльності відповідачки зумовлював для неї необхідність оформлення користування земельною ділянкою разом з розташованим на ній водним об'єктом з урахуванням змін у законодавстві.
Враховуючи викладене у сукупності, на спірні правовідносини поширюються, у тому числі норми земельного законодавства, та, відповідно, спростовуються доводи скаржниці про непоширення на спірні правовідносини таких норм права.
Відповідно до статті 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належать, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Згідно частин першої та другої статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Згідно з підпунктом «г» пунту 4 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» у державній власності залишаються усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті «а» пункту 3 цього розділу, а також земель, які відповідно до закону віднесені до комунальної власності.
Відповідно до статті 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для ведення водного господарства.
Обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті. Відповідно до статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Отже, як правильно виснував суд першої інстанції, земельна ділянка під орендованим водним об'єктом знаходиться за межами населених пунктів, а тому належним розпорядником цієї ділянки є Одеська обласна державна адміністрація.
Поряд з цим, слід зазначити, що у межах реформи децентралізації змінився адміністративно-територіальний поділ Одеської області зі збереженням її загальних меж. Замість 490 сільських, селищних і міських рад утворено 91 об'єднану територіальну громаду, а замість 26 районів - 7 укрупнених районів. Постановою Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020 №807-IX в Одеській області утворено Подільський район (з адміністративним центром у місті Подільськ) у складі територій Ананьївської міської, Балтської міської, Долинської сільської, Зеленогірської селищної, Кодимської міської, Куяльницької сільської, Любашівської селищної, Окнянської селищної, Піщанської сільської, Подільської міської, Савранської селищної, Слобідської селищної територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 №1635-р «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій», зокрема, Балтську районну державну адміністрацію Одеської області реорганізовано шляхом приєднання до Подільської районної державної адміністрації Одеської області. Розпорядженням голови Одеської обласної державної адміністрації від 29.06.2021 №673/од-2021 затверджений передавальний акт Балтської районної державної адміністрації, що припиняється в результаті реорганізації шляхом приєднання до Подільської районної державної адміністрації Одеської області.
Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, що переглядається в апеляційному порядку, прокурор, який діяв в інтересах держави, посилався на порушення Фізичною особою-підприємцем Дробінко Людмилою Дмитрівною умов пунктів 2.1., 2.4., 2.5., 3.10. договору оренди водного об'єкту загальнодержавного значення б/н від 24.05.2011 в частині сплати орендної плати за користування водним об'єктом, внаслідок чого у останньої утворилась заборгованість у розмірі 116131,11 грн за період з червня 2023 року по січень 2025 року, що має систематичний характер, а також в частині виконання обов'язку щодо оформлення права оренди землями водного фонду (під водним об'єктом, прибережною захисною смугою та гідротехнічними спорудами) у відповідності до чинного законодавства, що є істотними порушеннями умов договору, у зв'язку з чим наявні правові підстави для стягнення вказаної заборгованості, розірвання договору оренди водного об'єкту та повернення об'єкта оренди законному володільцю.
У свою чергу, відповідачка, посилаючись на пункт 8.6. договору та направлення листів про відмову від користування водним об'єктом разом із підписаними нею примірниками актів приймання-передачі об'єкта оренди на адресу Балтської міської ради та Подільської районної державної адміністрації Одеської області, зазначає про припинення дії договору ще у 2023 році внаслідок добровільної відмови від користування водним об'єктом, з огляду на що стверджує про відсутність жодних підстав для стягнення орендної плати за вказаний період, розірвання спірного договору оренди та повернення об'єкта оренди.
Колегія суддів вважає, що наведені доводи Фізичної особи-підприємця Дробінко Людмили Дмитрівни є помилковими, у зв'язку з чим суд першої інстанції правильно не прийняв їх до уваги, виходячи з наступного.
Підстави для зміни або розірвання договору визначені статтею 651 Цивільного кодексу України. За загальним правилом, викладеним у частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною першою статті 188 Господарського кодексу України (який діяв станом на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
За змістом частин другої - четвертої статті 188 Господарського кодексу України, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Отже, за загальним правилом, зміна та розірвання договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу/пропозицію про розірвання договору).
Пунктом 8.6. договору оренди водного об'єкта сторонами узгоджено, що однією з підстав припинення договору є добровільна відмова від користування водним об'єктом.
Відповідно до пункту «а» статті 141 Земельного кодексу України добровільна відмова від права користування земельною ділянкою є підставою припинення права користування земельною ділянкою.
Проте припинення права користування орендованою земельною ділянкою не настає автоматично в силу добровільної відмови від права користування земельною ділянкою. Добровільна відмова є лише підставою для розірвання договору оренди та прийняття власником рішення про припинення права користування земельною ділянкою. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2020 у справі №816/1331/17, від 12.06.2020 у справі №480/303/19, від 24.02.2021 у справі №912/1592/20.
Верховний Суд у постанові від 04.09.2024 у cправі №916/3470/23, аналізуючи положення статті 141 Земельного кодексу України та частини другої статті 19 Закону України «Про оренду землі» в контексті припинення договірних правовідносин, зазначив, що добровільна відмова є лише підставою для розірвання договору оренди та прийняття власником рішення про припинення права користування земельною ділянкою. Колегія суддів касаційної інстанції зазначила, що визначена в пункті «а» частини першої статті 141 Земельного кодексу України відмова від права користування земельною ділянкою, яку позивач визначив як самостійну підставу для розірвання договору в судовому порядку, має застосовуватись лише разом з передбаченими в статті 651 Цивільного кодексу України та статті 32 Закону України «Про оренду землі» підставами розірвання договору оренди.
За викладених обставин та з огляду на відсутність рішення власника про припинення права користування земельною ділянкою та водним об'єктом на підставі добровільної відмови відповідачки від права користування земельною ділянкою, а також враховуючи наведені вище правові висновки Верховного Суду, господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірний договір оренди водного об'єкта не є припиненим.
Щодо позовних вимог про стягнення основного боргу колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 25 Закону України «Про оренду землі» орендар зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом - також і орендну плату за водний об'єкт.
Плата за користування водним об'єктом визначається згідно з Методикою визначення розміру плати за надані в оренду водні об'єкти, затвердженої наказом Міністерства екології та природних ресурсів України 28.05.2013 № 236.
Відповідно до пункту 32 частини першої 1 статті 64 Бюджетного кодексу України до доходів загального фонду бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад належать орендна плата за водні об'єкти (їх частини), що надаються в користування на умовах оренди Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, місцевими радами, яка зараховується до відповідних бюджетів місцевого самоврядування. Землі, надані у користування відповідачці, перебувають на адміністративній території Балтської міської ради, а тому остання є отримувачем коштів за її використання.
Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 202 Цивільного кодексу України). Положення статті 204 Цивільного кодексу України визначають презумпцію правомірності правочину та передбачають, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Положеннями частини першої статті 626 Цивільного кодексу України закріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтями 526 та 530 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За змістом пункту 3 частини першої статті 3 (свобода договору як засада цивільного законодавства), пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 509, частини першої статті 627 Цивільного кодексу України укладення договору із погодженням сторонами його умов, що визначені на розсуд сторін з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, та становлять зміст договору, зобов'язує сторони виконувати зобов'язання за цим договором належним чином відповідно до його умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526, частина перша статті 628, стаття 629 Цивільного кодексу України).
Як вбачається із наданого Балтською міською радою Одеської області у листі від 26.05.2025 №04-25/934 розрахунку заборгованості, який проведено відповідно до Методики визначення розміру плати за надані в оренду водні об'єкти, затвердженої наказом Міністерства екології та природних ресурсів України 28.05.2013 №236, у відповідачки за оренду водного об'єкта рахується заборгованість за період з 01.01.2023 по 01.01.2025, а саме: за 2023 рік - у розмірі 36149,52 грн, за 2024 рік - у розмірі 79981,70 грн, всього у загальному розмірі 116131,11 грн.
У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.
Між тим, відповідачкою не було надано жодних доказів оплати в повному обсязі заборгованості з орендної плати у розмірі 116131,11 грн, яка виникла за період з 01.06.2023 по 01.01.2025 за договором оренди водного об'єкта загальнодержавного значення - Перелітського водосховища від 24.05.2011 №9.
З урахуванням викладеного, вимоги про стягнення з Фізичної особи-підприємця Дробінко Людмили Дмитрівни орендної плати у заявленому прокурором розмірі за користування водним об'єктом є обґрунтованими, а отже, з відповідачки на користь Балтської міської ради належить стягнути заборгованість у розмірі 116131,11 грн.
Щодо вимог про розірвання договору оренди водного об'єкта та його повернення колегія суддів зазначає таке.
Частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Як зазначалось, підстави для зміни або розірвання договору визначені статтею 651 Цивільного кодексу України. За загальним правилом, викладеним у частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Разом із тим, законодавством передбачено випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.
Так, частиною другою статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Розірвання договору в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов'язання іншою стороною договору відповідно до пункту 2 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.
Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку (крім істотного його порушення) відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України є випадки, встановлені законом або договором, і настання таких випадків зумовлює право сторони ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.
Відповідно до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Враховуючи, що договір є регулятором відносин з використання земельної ділянки, на ці відносини поширюються правила статті 3 Цивільного кодексу України, яка визначає, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тож і приписи чинного законодавства, і умови договору потрібно застосовувати крізь призму загальних засад статті 3 Цивільного кодексу України. Відповідно істотність за абзацом другим частини другої статті 651 Цивільного кодексу України має оцінюватися так само з точки зору справедливості, добросовісності та розумності, які сукупно утворюють цільний засадничий принцип регулювання приватноправових відносин.
У частині першій статті 32 Закону України «Про оренду землі» визначено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Статтею 24 Закону України «Про оренду землі», зокрема, установлено, що орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, а в разі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом - також орендної плати за водний об'єкт.
Відповідно до пункту 8.4. договору оренди водного об'єкту загальнодержавного значення дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін, зокрема, унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором. Так, пунктом 3.2. договору до обов'язків орендаря віднесено обов'язок своєчасного і у повному обсязі внесення грошової плати за оренду водного об'єкту.
У постанові Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №910/9859/21 про розірвання договору оренди та виселення зазначено, що за приписами частини другої статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Частиною першою статті 284 Господарського кодексу України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) передбачалось, що однією з істотних умов договору оренди є орендна плата з урахуванням її індексації. Отже, оскільки законодавець визначає однією з істотних умов договору оренди орендну плату, то основний інтерес особи, яка передає майно в оренду, полягає у своєчасному отриманні орендної плати відповідно до умов договору. Порушення цього інтересу у вигляді систематичної несвоєчасної сплати орендної плати має наслідком завдання шкоди, через що сторона (орендодавець) значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору оренди майна.
Колегією суддів установлено, що на момент звернення з позовом до суду відповідачкою порушено взяті на себе зобов'язання щодо сплати орендної плати, і таке порушення було систематичним та триваючим, оскільки відповідачка взагалі не сплачувала орендну плату, починаючи з червня 2023 року.
Так, як зазначалось, заборгованість ФОП Дробінко Л.Д. з орендної плати за період з 01.06.2023 по 01.01.2025 за користування водним об'єктом становить 116131,11 грн.
Вказане, на думку апеляційного суду, свідчить про систематичне порушення відповідачкою зобов'язання зі сплати орендної плати, і така систематична несплата є істотним порушенням договору, а тому розірвання договору у зв'язку із систематичним порушенням його умов в частині сплати орендної плати відповідатиме загальним засадам цивільного законодавства.
Окрім того, в порушення вимог пункту 3.10. договору оренди водного об'єкту загальнодержавного значення відповідачка не оформила право оренди землями водного фонду (під водним об'єктом, прибережною захисною смугою та гідротехнічними спорудами) відповідно до чинного законодавства України, що також є істотним порушенням умов договору оренди водного об'єкта загальнодержавного значення - Перелітського водосховища від 24.05.2011 №9 та є підставою для його розірвання.
Згідно із пунктом 3.4. договору оренди водного об'єкта орендар зобов'язується у разі припинення або розірвання договору повернути орендодавцеві орендований водний об'єкт у належному стані, не гіршому, ніж у момент надання його на умовах оренди, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану з вини орендаря.
Встановивши наявність правових підстав для розірвання договору оренди водного об'єкта загальнодержавного значення - Перелітського водосховища від 24.05.2011 №9 та задоволення позовних вимог в цій частині, суд першої інстанції дійшов правомірного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про повернення об'єкта оренди.
Крім того, слід зазначити, що, місцевий господарський суд, відхиляючи посилання відповідача на невиконання з боку органів державної влади «принципу належного урядування», правильно зазначив, що, уклавши договір оренди водного об'єкта, Фізична особа-підприємець Дробінко Людмила Дмитрівна узяла на себе як суб'єкт господарювання відповідні зобов'язання, а тому стверджувати лише про невиконання повноважень органами виконавчої влади, є недоречним. Тим більше, у спірних правовідносинах, орендар та орендодавець (хоч у даному випадку і є виконавчим органом державної влади) виступають рівноправними суб'єктами господарських правовідносин.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, надавши обґрунтовану правову оцінку визначеним прокурором правовим підставам для стягнення заборгованості, розірвання договору оренди та повернення водного об'єкту, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Висновки суду апеляційної інстанції
За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об'єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із чим дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення, у зв'язку з чим колегія суддів відмовляє у задоволенні апеляційної скарги.
Розподіл судових витрат
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за її подання та розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 276, 281 - 284 ГПК України,
Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Дробінко Людмили Дмитрівни залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 25.11.2025 у справі №916/2545/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повну постанову складено 06.04.2025.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя К.В. Богатир
Суддя С.В. Таран