2 квітня 2026 року м. Чернівці справа № 713/3202/25
провадження №22-ц/822 /519/26
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Перепелюк І. Б.
суддів: Лисака І.Н., Литвинюк І.М.
секретар Паучек І.І.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 8 січня 2026 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Центру надання адміністративних послуг Вашківецької міської ради, про виключення відомостей з актового запису про народження дитини,
встановив:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , Центру надання адміністративних послуг Вашківецької міської ради, про виключення відомостей з актового запису про народження дитини.
Позов обґрунтовано наступним. 5 червня 2024 року між ним та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб. Шлюбне життя не склалося. ОСОБА_2 вже в серпні 2024 року подала заяву про розірвання шлюбу. Рішенням суду від 04.12.2024 року шлюб між ним та ОСОБА_2 був розірваний.
Рішення про розірвання шлюбу набуло чинності 04.01.2025.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_2 народився син ОСОБА_3 . Згідно свідоцтва про народження, виданого 21.01.2025 року, батьком дитини записаний ОСОБА_1 .
Зазначав, що не був присутній під час реєстрації народження дитини, тому він не надавав згоди на запис його, як батька дитини, в тому числі визначення імені та прізвища дитини також здійснювалося ОСОБА_2 на власний розсуд без його згоди.
На момент народження та реєстрації народження ОСОБА_3 , шлюб між ним та ОСОБА_2 був розірваний, тому для реєстрації народження в порядку передбаченому ст. 133 СК України, ОСОБА_2 необхідно було підтвердити, що дитина була зачата в шлюбі.
Згідно свідоцтва про народження дитини, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач зазначає, що дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , була зачата до укладення шлюбу між ним та ОСОБА_2 та народилася після припинення шлюбу, що повністю унеможливлює визначення походження цієї дитини від нього, як батька, в порядку визначеному статтями 122, 133 СК України.
В даному випадку походження дитини має визначатися на підставі приписів статей 125, 126 України - за спільною заявою матері та батька дитини. Заяви про визнання себе батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , він не подавав.
Посилаючись на зазначені обставини, просив ухвалити рішення про виключення запису про ОСОБА_1 , як батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з актового запису № 5 від 21.01.2025 року про народження дитини. Судові витрати покласти на відповідачів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 8 січня 2026 року в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ЦНАП Вашківецької міської ради про виключення відомостей з актового запису про народження дитини - відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 8 січня 2026 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов та виключити запис про ОСОБА_1 як батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з актового запису № 5 від 21.01.2025 про народження дитини.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права, що в свою чергу свідчить про наявність достатніх підстав для його скасування та ухвалення нового рішення.
Вказує на те, що позовні вимоги були обґрунтовані виключно фактом порушення визначеної законом процедури реєстрації народження дитини, а не відсутності кровної спорідненості, про що зазначив суд в оскаржуваному рішенні.
Зазначає що дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , була зачата до укладення шлюбу між ним та ОСОБА_2 та народилася після припинення шлюбу, що повністю унеможливлює визначення походження цієї дитини від позивача, як батька, в порядку визначеному статтями 122, 133 СК України. Відповідно походження дитини має визначатися на підставі приписів статей 125, 126 України, а саме - за спільною заявою матері та батька дитини. Заяви про визнання себе батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , він не подавав.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що 5 червня 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб.
Згідно рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області №347/1914/24 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано - 04.12.2024 року. Рішення суду набрало законної сили 6 січня 2025 року.
В свідоцтві про народження серії НОМЕР_1 , виданого 21.01.2025 року ЦНАП Вашківецької міської ради Вижницького району Чернівецької області, зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , батьками якого вказані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Рішенням суду від 37.07.2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в розмірі 1/3 частки його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 08.03.2025 року і до досягнення ним повноліття.
В задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку - відмовлено.
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону, виходячи з наступного.
Згідно ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно зі ст. 52 Конституції України, діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
Частиною 1 ст. 2 СК України встановлено, що СК України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Згідно з вимогами ст. 121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 СК України дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.
Положеннями ч. 1 ст. 126 СК України визначено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Згідно зі ст. 133 СК України, якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір'ю, а чоловік - батьком дитини.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просив виключити запис про ОСОБА_1 , як батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з актового запису № 5 від 21.01.2025 року про народження дитини, посилаючись на те, що він не є батьком дитини. Фактично позивач оспорює своє батьківство.
У ч.ч. 1 та 3 ст. 136 СК України передбачено, що особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття.
У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження (ч. 2 ст. 136 СК України).
Передумовою звернення до суду в таких справах є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною.
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов'язків.
Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. Така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21.
Підставою для виключення із актового запису про народження дитини відомостей про батька є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи.
Підставою для категоричного висновку для вирішення вказаного спору в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.
Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (рішення ЄСПЛ у справі «Калачова проти росії» від 07 травня 2009 року, заява № 3451/05).
Судом встановлено, що позивач не надав ДНК-тест на підтвердження чи спростування свого батьківства відносно ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Також ним не заявлено клопотань з приводу призначення судової молекулярно-генетичної експертизи.
Як вже зазначалося, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Оцінюючи встановлені обставини справи, апеляційний суд приходить до переконання про те, що відсутність кровного споріднення між ОСОБА_1 та малолітнім ОСОБА_3 не доведена належними достатніми і достовірними доказами, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позову.
Доводи апелянта є аналогічними тим доводами, які були викладені в позові та перевірялися судом першої інстанції під час розгляду цього спору та зводяться до суб'єктивного тлумачення чинних норм законодавства України та незгоди з висновками суду першої інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом та не можуть бути підставами для скасування судового рішення.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
ухвалив :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 8 січня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 3 квітня 2026 року.
Судді І.Б. Перепелюк
І.Н. Лисак
І.М. Литвинюк