Справа № 643/314/25 Головуючий суддя І інстанції Пасічник О. М.
Провадження № 22-ц/818/874/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: споживчого кредиту
02 квітня 2026 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.
суддів колегії Мальованого Ю.М., Маміної О.В.,
за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бубліченка Миколи Вікторовича на рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 20 серпня 2025 року, у цивільній справі №643/314/25, за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
10.01.2025 представник акціонерного товариства «СЕНС БАНК» Альховська Ірина Богданівна звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 358677,41 грн. та 4304,13 грн витрат по сплаті судового збору.
Позовна заява мотивована тим, що 08.06.2021 року ОСОБА_1 уклала з АТ «Альфа Банк» угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 631681779 (надалі - Кредитний договір). Відповідно до умов Кредитного договору Банк зобов'язувався надати Позичальнику кредит, а Позичальник зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених Кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором.
Вказала, що умовами Кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання Позичальником умов Договору останній зобов'язаний достроково виконати всі боргові зобов'язання перед Банком протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня отримання від Банку інформації. Банк належним чином виконав свій обов'язок щодо надання Позичальнику кредиту. Позичальник своїх зобов'язань за Кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість за Кредитним договором, яка становить 358677,41 грн.
Посилаючись на вказані обставини, банк просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 358677,41 грн, з яких 235 364,79 грн - прострочене тіло кредиту, 49 662,08грн - відсотки за користування кредитом , 69 715,03грн - тіло кредиту, 3 935,51грн - відсотки за прострочене тіло кредиту.
На підтвердження позову були надані оферта на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 08.06.2021 р.; Паспорт споживчого кредиту від 08.06.2021 р.; Заява №248.631681779.111 про прийняття пропозиції укласти договір страхування; Довідка про систему гарантування вкладів фізичних осіб; Анкета-заява про акцепт Публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення Договору про банківське обслуговування фізичних осіб у АТ «Альфа-Банк»
Рішенням Салтівського районного суду м. Харкова від 20 серпня 2025 року позов - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» заборгованість за кредитним договором № 631681779 від 08.06.2021 у розмірі 358677,41 (триста п'ятдесят вісім тисяч шістсот сімдесят сім) грн. 41 коп., а також - сплачений судовий збір в розмірі 4304,13 (чотири тисячі триста чотири) грн. 13 коп.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Бубліченко Микола Вікторович подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Вказав, що паспорт споживчого кредиту від 08.06.2021 року, укладений (підписаний) між ОСОБА_1 та АТ «АЛЬФА-БАНК» не містить такого виду платежу, як «Прострочене тіло кредиту». Також Позивачем не долучено до позовної заяви Кредитний договір (повний текст), укладений між Позивачем та Відповідачем.
Посилання Позивача у додаткових поясненнях про те, що «Факт укладення 08.06.2021 між сторонами кредитного договору підтверджується анкетою-заявою, яку було підписано відповідачем, зі змісту якої вбачається, що останній підтвердив акцепт публічної пропозиції та укладення договору між ним та банком на умовах, викладених в публічній пропозиції та додатках до договору, що розміщені на веб-сторінці www.alfabank.ua або у разі її подальшої зміни - за іншою електронною адресою, що буде вказана в договорі. При укладенні вказаного договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, якою врегульовано норми щодо договорів приєднання». Однак, за посиланням «www.alfabank.ua» неможливо перевірити умови кредитного договору. Зазначений сайт відсутній в мережі інтернет. Крім того, такий доказ не є належним та допустимим. Таким чином, єдиним доказом, що підтверджує обізнаність Відповідача про умови кредитного договору є виключно паспорт споживчого кредиту від 08.06.2021 року. Також Позивачем в обґрунтування правової природи виникнення такого виду платежу як «Прострочене тіло кредиту» не наведено конкретного посилання на пункт Кредитного договору та/або Паспорта споживчого кредиту від 08.06.2021 року. Єдиним обґрунтуванням правової природи виникнення такого виду платежу як «Прострочене тіло кредиту» є виключно особисті пояснення представника Позивача, викладені в Додаткових поясненнях від 09.04.2025 року, а саме: «Тобто заборгованість за простроченими відсотками - це нараховані відсотки за кредит, які не було сплачено боржником в попередніх платіжних періодах, а заборгованість за прострочене тіло кредиту - це несплачені обов'язкові платежі по тілу кредиту. Фактично кожного платіжного періоду у випадку несвоєчасної сплати мінімального платежу відбувається перенесення поточної заборгованості в прострочену. Також у випадку перевищення Боржником кредитного ліміту нараховується плата за овердрафт». З викладеного вбачається, що Відповідач не була обізнана про такий вид відповідальності як «Прострочене тіло кредиту». Також розрахунок заборгованості за кредитом та паспорт споживчого кредиту від 08.06.2021 року не містить порядку, розміру та умов нарахування простроченого тіла кредиту. Таким чином, Відповідач та її представник вважають, що прострочене тіло кредиту це додатковий вид відповідальності не передбачений паспортом споживчого кредиту від 08.06.2021 року, з яким ОСОБА_1 не була ознайомлена.
Вказав, що єдиним посиланням на правове походження виду платежу, як прострочене тіло кредиту є виключно додаткові пояснення представника Позивача від 09.04.2025 року про те, що заборгованість за простроченими відсотками - це нараховані відсотки за кредит, які не було сплачено боржником в попередніх платіжних періодах, а заборгованість за прострочене тіло кредиту - це несплачені обов'язкові платежі по тілу кредиту. Фактично кожного платіжного періоду у випадку несвоєчасної сплати мінімального платежу відбувається перенесення поточної заборгованості в прострочену. Також у випадку перевищення Боржником кредитного ліміту нараховується плата за овердрафт.
Вважає такі пояснення лише припущенням. Салтівським районним судом м. Харкова в рішенні від 20.08.2025 року не було наведено обґрунтованого мотиву щодо врахування або залишення без уваги посилання представника Відповідача на той факт, що прострочене тіло кредиту - це додатковий вид відповідальності, не передбачений паспортом споживчого кредиту від 08.06.2021 року, з яким ОСОБА_1 не була ознайомлена. Зазначена позиція кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17.
Також Салтівським районним судом м. Харкова залишено поза увагою доводи представника Відповідача, що відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Положенням вказаного п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Одночасно зазначає, що при стягненні неустойки (пені, штрафів) за даним договором слід використовувати не загальне, а спеціальне законодавство, що регулює безпосередньо відносини щодо споживчого кредитування: Закон України «Про споживче кредитування». У відповідності до п. 6 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» даного Закону, у разі прострочення споживачем у період з 01.03.2020 до припинення зобов'язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" (набирав чинності 24.12.2023, +30 днів = 23.01.2024), у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", - споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач - у разі допущення такого прострочення звільняється від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 ЦК України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.
Відтак, зазначає, що на договори споживчого кредиту, які будуть укладатися після спливу тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом №3498- IX (набрав чинності 24.12.2023, +30 днів = 23.01.2024, вимога пункту 6 Розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону не поширюється, та нарахування пені не забороняється. При цьому, також враховується, що внесення змін до вказаного пункту Закону №3498-ІХ відбулось після доповнення Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу пунктом 18. На думку ОСОБА_1 та її представника, з урахуванням викладеного, Салтівським районним судом м. Харкова розглянуто цивільну справу № 643/314/25 за позовом АТ «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором не об'єктивно, що призвело до ухвалення рішення від 20.08.2025 року з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 358677,41 грн, з яких 235 364,79 грн - прострочене тіло кредиту, 49 662,08грн - відсотки за користування кредитом , 69 715,03грн - тіло кредиту, 3 935,51грн - відсотки за прострочене тіло кредиту.
Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно гуртуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судовим розглядом встановлено, що 08.06.2021 року між АТ «Альфа Банк» та ОСОБА_1 шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 631681779. Тип кредиту: кредитування рахунку та встановлення відновлювальної лінії. Максимальний ліміт кредиту 200 000 грн. Процентна ставка за користування кредитною лінією для торгових операцій та/або операцій зняття коштів готівкою 24,0 % річних. Тип процентної ставки фіксована.
Відповідно ро пункту 6 Оферти відповідач ознайомлена зі всією інформацією, необхідною для прийняття усвідомленого рішення щодо отримання кредиту; з інформацією, надання якої передбачене нормами Закону України «Про споживче кредитування» та нормативними актами НБУ
АТ «Альфа банк» прийняв пропозицію ОСОБА_1 на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід'ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк».
08.06.2021 року між ПрАТ СК «Альфа Страхування» та ОСОБА_1 підписано заяву (акцепт) № 248.631681779.111 про прийняття пропозиції укласти договір страхування.
Згідно п.3.1, п.3.1.1, п. 3.2 Угоди, та довідки про умови кредитування ліміт кредитної лінії встановлений в розмірі 200000 грн, процентна ставка за користування коштами відновлювальної кредитної лінії при вчиненні торгових операцій та/або операцій зняття коштів готівкою складає 24% річних.
Згідно п. 4 Угоди, обов'язковий мінімальний платіж встановлений у розмірі 5% від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 грн.
Повернення кредиту здійснюється щомісячно, не менше ніж сума обов'язкового мінімального платежу 5% від суми заборгованості, мінімум 50 грн. Строк внесення платежу до 30 числа кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем відкриття картки.
Згідно розрахунку заборгованості за кредитом ОСОБА_1 станом на 12.03.2024 року має заборгованість перед банком у розмірі 358677,41 грн, з яких 235 364,79 грн - прострочене тіло кредиту, 49 662,08грн - відсотки за користування кредитом , 69 715,03грн - тіло кредиту, 3 935,51грн - відсотки за прострочене тіло кредиту.
Позивачем на адресу відповідача 14.03.2024 року надсилалась досудова вимога щодо виконання договірних зобов'язань від 08.06.2021 року.
З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань 30.11.2022 року вбачається, що АТ «Альфа-Банк» код ЄДРПОУ 23494714 змінив найменування на АТ «Сенс Банк» ЄДРПОУ 23494714 та має право на здійснення банківської діяльності з 24.03.1993 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 08.06.2021 року ОСОБА_1 уклала з АТ «Альфа Банк» угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 631681779. Відповідно до умов кредитного договору банк зобов'язувався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов'язувався в порядку за на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором. Умовами кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання позичальником умов договору останній зобов'язаний достроково виконати всі боргові зобов'язання перед банком протягом 30 календарних днів з дня отримання від банку інформації. Банк належним чином виконав свій обов'язок щодо надання позичальнику кредиту. Позичальник своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 12.03.2024 року заборгованість за Кредитним договором становить 358677,41 гривень.
12.08.2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на AT «Сенс Банк». Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань 30.11.2022 року.
Відповідно до частин 1 і 2ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Статтею 526ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст.1054ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом ст. 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Взяті на себе зобов'язання за договором від 08.06.2021 року банк виконав своєчасно і повністю, надавши ОСОБА_1 кредитні ресурси, однак в порушення зазначених умов договору ОСОБА_1 зобов'язання за договором належним чином не виконала.
ОСОБА_1 отримувала кредитні кошти, користувалася ними та протягом тривалого періоду часу частково виконувала зобов'язання щодо їх повернення, що підтверджується розрахунком заборгованості та випискою, які було надано банком до суду першої інстанції та не заперечується самим відповідачем.
Банком в підтвердження боргу ОСОБА_1 надано розрахунок заборгованості та виписку по рахунку боржника, яка є первинним документом та підтверджує здійснені по банківському рахунку операції, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про доведеність позовних вимог банку в частині стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту та за відсотками за користування кредитом.
Задовольняючи позовні вимоги банку про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з доведеності невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору. Проте, висновки суду першої інстанції щодо розміру заборгованості ОСОБА_1 є помилковими.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частини першої, другої та п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
За пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від08червня 2017року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Пунктом 5 Правил про споживчий кредит передбачено, що банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Частиною 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частиною 1 та частиною 2 статті 11, частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 461/2857/20.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частиною 1 та частиною 2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частини 1 та частини 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
З матеріалів даної справи не вбачається необхідності внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов'язані з розрахунково-касовим обслуговуванням, банком в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються ОСОБА_1 та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).
Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення договору та вимоги про стягнення комісії за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частини 1 та частини 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.
Статтею 534 ЦК України визначено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом:
1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;
2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;
3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
За наведених обставин, оскільки положення кредитного договору в частині сплати відповідачем суми комісії за надання кредиту є нікчемними, зараховані позивачем в рахунок погашення комісії за надання кредиту грошові кошти у розмірі 112 023, 88 грн мають бути зараховані на погашення процентів та основної заборгованості, що відповідає положенню статті 534 ЦК України.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд першої інстанції всупереч вказаній нормі ст. 89 ЦПК України не з'ясував, що з виписки по рахунку за кредитною карткою ОСОБА_1 за період з 08 червня 2021 по 12 березня 2024 року вбачається, що банком неправомірно нараховано позичальнику щомісячне списання за розрахунково-касове обслуговування основної картки на загальну суму 112 023, 88 грн, яка підлягає відніманню з заборгованості за відсотки за простроченим тілом кредиту 3935,51 грн, відсотки за користування кредитом 49662,08 грн, тіло кредиту 69715,03 грн., та становить (112023,88-3935,51-49662,08-69715,03)=11288,74 грн+235364,79 грн прострочене тіло кредиту=246653,53 грн.
Наведені з цього приводу доводи скарги знайшли своє підтвердження у матеріалах справи.
Таким чином стягненню з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» підлягає заборгованість за кредитним договором в розмірі 246653,53 грн.
Оскільки суд першої інстанції наведеного не врахував та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі. У зв'язку з чим апеляційна скарга Акціонерного товариства «Сенс Банк» відповідно до п.п. 1, 4 ст. 376 ЦПК України підлягає частковому задоволенню, а судове рішення - зміні зі зменшенням заборгованості за кредитним договором з 358677,41 грн до 246653,53 грн з підстав, зазначених вище.
Щодо доводів скарги та посилання на п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
У постанові Верховного Суду від 06.09.2023 року у справі № 910/8349/22 суд виснував щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України.
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється: 1)в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2)в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; 3)у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 року у справі № 183/7850/22.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року на території України з 24.02.2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на даний час.
Так, відповідно до статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон).
Отже, частина друга статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, від 16 грудня 2015 у справі № 6-2023цс15).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (див. постанови від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)).
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється:
(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;
(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;
(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Однак, як вбачається з наданих документів позивача, банком не заявлялись такі позовні вимоги до відповідача та не нараховувались відповідачу штраф, пеня, тому ці доводи скарги колегією суддів відхиляються.
З розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами, здійснював часткове погашення заборгованості за кредитом, що підтверджує факт отримання кредитних коштів і не заперечується самим відповідачем.
Згідно правового висновку Верховного Суду України викладеного у постанові у справі №461/6248/21 від 31 травня 2023 року суд зазначив, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі вказаної доктрини знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
Тож, доводи заявниці в апеляційній скарзі щодо не правомірного стягнення із відповідача процентів, що перевищує тіло кредиту, заявник вважає несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», що суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг, у зв'язку з чим просить судове рішення змінити в частині стягнення з відповідача процентів, колегія суддів розцінює як суперечливу поведінку.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.
Так, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами встановлений частиною третьою цієї статті.
Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» визначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Однак, дана норма стосується щодо вимог про нарахування штрафу, пені, яку позивач не нараховував.
Крім цього, у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, зроблено висновок, що недійсність договору, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.
Однак, при розгляді даної справи в суді першої інстанції, ОСОБА_1 не заявляла зустрічних вимог про визнання недійсним кредитного договору в частині визначення розміру відсотків за користування кредитними коштами у зв'язку з його невідповідністю вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», «Про споживче кредитування».
Таким чином, апеляційний суд відхиляє посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення позивачем статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки позовні вимоги Акціонерного товариства «Сенс Банк» задоволено частково на 68,76%, тому сплачений судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 2959,51 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк», у зв'язку з чим судове рішення в цій частині підлягає зміні зі зменшенням розміру судового збору з 4304,13 грн до 2959,51 грн.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , задоволено частково на 31,24%, тому судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 2047,16 грн підлягає стягненню з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 .
Шляхом взаємозаліку зазначених сум з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 912 грн 35 коп. (2959,51-2047,16)
Керуючись ст.ст. 259, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
постановив :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бубліченка Миколи Вікторовича - задовольнити частково.
Рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 20 серпня 2025 року-змінити, зменшивши розмір стягнутої з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» суми заборгованості за кредитним договором № 631681779 від 08.06.2021 року з 358677,41 грн до 246653,53 грн та судового збору за подання позовної заяви з 4304,13 грн до 2959,51 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 06 квітня 2026 року.
Головуючий В.Б.Яцина
Судді колегії Ю.М.Мальований
О.В.Маміна