Справа № 638/14322/21 Головуючий суддя І інстанції Лук'яненко С. А.
Провадження № 22-ц/818/953/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: усунення перешкод у користуванні майном
02 квітня 2026 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.
суддів колегії Мальованого Ю.М., Маміної О.В.,
за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 18 вересня 2025 року, у цивільній справі № 638/14322/21, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування нерухомим майном,
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування нерухомим майном.
Позовна заява мотивована тим, що він є власником земельної ділянки № НОМЕР_1 , що знаходиться на території Русько-Тишківської сільської ради Харківського району Харківської області, садівниче товариство «Аква», площею 0,0552 га, цільове призначення: для ведення садівництва, кадастровий номер 6325183500:02:005:0237, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 19.08.2021. Садівниче товариство «Аква» було засновано в 1988 році, земельна ділянка № НОМЕР_1 належала його батькові. Попереду його земельної ділянки знаходиться земельна ділянка № НОМЕР_2 , яка належить відповідачу.
Зазначив, що його земельну ділянку № НОМЕР_1 та земельну ділянку відповідача № 98 розділяє паркан. Праворуч від ділянки № НОМЕР_2 знаходиться ділянка № НОМЕР_3 . Відповідно до технічної документації земельні ділянки № НОМЕР_2 та № 102 розділені проходом садівничого товариства «Аква», який був єдиним проходом, що вів до водойми. Цей прохід був у загальному користуванні протягом 33-х років, тобто весь час існування садівничого товариства «Аква», проходом активно користувались, він був доглянутий і викладений тротуарною плиткою. Але, не дивлячись на це, відповідач порушив межі своєї земельної ділянки та самозахопленням збільшив свою земельну ділянку за рахунок проходу загального користування.
Вказав, що відповідач демонтував свій паркан, який розділяв його ділянку та прохід загального користування, та доварив додаткові металеві секції паркану з двох сторін: з боку його ділянки та з боку берегової лінії впритул до ділянки № НОМЕР_3 . Таким чином відповідач захопив прохід загального користування між ділянками № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 . Такі дії Відповідача зробили неможливим користування загальним проходом та призвели до ускладнення користування позивачем своєю земельною ділянкою, так як він на даний час вимушений обходити пів садиби, щоб потрапити до водойми. власності на земельну ділянку № 97, в якій зазначено, що по лінії В знаходиться прохід садівничого товариства «Аква».
Зазначив, що він неодноразово звертався до Голови та Правління ОК «СТ «Аква» з вимогою відреагувати на дії відповідача та надати відповідний припис щодо звільнення відповідачем проходу загального користування садівничого товариства «Аква», але ніякої реакції від них не отримав, крім підтвердження, що дійсно між ділянками АДРЕСА_1 та № НОМЕР_3 повинна бути доріжка загального користування, хоча згідно з п. 2.1. Статуту ОК «СТ «Аква» Кооператив контролює утримання в належному стані місць загального користування.
Вважає, що дії відповідача щодо захоплення земельної ділянки, яка є проходом загального користування між ділянками № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 , є протиправними діями та створюють перешкоди у користуванні загальним проходом, а тому ці перешкоди у здійсненні права користування проходом загального користування повинні бути усунені шляхом знесення частин паркану, які перекривають прохід загального користування з двох сторін: з боку його ділянки та з боку берегової лінії.
Посилаючись на вказані обставини позивач просив суд зобов'язати відповідача усунути перешкоду у здійсненні права користування загальним проходом між земельними ділянками № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 , що знаходяться на території Русько-Тишківської сільської ради Харківського району Харківської області, садівниче товариство «Аква», шляхом знесення частин паркану, які перекривають прохід загального користування з двох сторін: з боку ділянки позивача та берегової лінії, повернути межі своєї земельної ділянки в первинний стан та розчистити прохід загального користування від будівельного брухту та бур'яну, покласти на місце зняту відповідачем тротуарну плитку, тобто привести загальний прохід в стан, в якому він був до самозахвату. Також просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу за складання позову до суду у розмірі 2000,00 грн.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 18 вересня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. Стягнути з відповідача витрати пов'язані з розглядом справи у розмірі 4792,97 грн.
Вказав, що позивачем надано докази самозахоплення відповідачем землі загального користування, які були проігноровані судом.
Зазначив, що твердження відповідача у судовому засіданні від 08.09.2025 ороку про те, що він рік тому відкрив прохід між земельною ділянкою АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , фактично є визнання здійсненого ним самозахвату проходу загального користування. Однак, вони є голослівними, тому що ніяких доказів щодо цього відповідач не надав.
Вказав, що суд у своєму рішення вказав, що відповідач ОСОБА_2 не міг порушити права позивача, так як на той час він не був власником земельної ділянки № НОМЕР_2 .Насправді він здійснював самозахват проходу фізично разом з ОСОБА_3 власником ділянки на той час. Тобто, обидві особи брали у порушенні його прав, але суд не надав цьому належної оцінки.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, які прийняли участь у судовому засіданні, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано доказів порушення його прав щодо вільного володіння, користування та розпорядження проходом між земельними ділянками, а також щодо створення перешкод у її використанні, у зв'язку з чим підстави для задоволення позову відсутні.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду.
Способи захисту прав на земельні ділянки закріплені в ст. 152 Земельного кодексу України, яка гарантує, в тому числі, право землекористувачу вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Згідно із ст.78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками.
Статтями 125, 126 ЗК України встановлено, що право власності та постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності земельною ділянкою та його державної реєстрації.
Статтею 211 ЗК України визначено, що самовільне зайняття земельних ділянок віднесено до порушень земельного законодавства, за яке громадяни та юридичні особи несуть відповідальність відповідно до закону.
Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки ( ст.212 ЗК України).
У ч. 4 ст. 35 ЗКУ передбачено, що до земель загального користування садівницького товариства належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами загального користування.
Отже землі загального користування в садовому товаристві - це власність самого товариства, що включає ділянки під дорогами, проїздами, комунікаціями, водоймами, парканами та іншими об'єктами, які забезпечують життєдіяльність колективу. Ці землі не є індивідуальною власністю членів товариства, а використовуються для спільного блага та функціонування.
Відповідно до вимог статей 98 та 100 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
У відповідності до частини першої статті 101 ЗК України та статті 403 Цивільного кодексу України дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи.
Отже, земельний сервітут встановлюється відносно певного об'єкта і не залежить від власника цього об'єкта, оскільки його дія зберігається у разі переходу до іншої особи прав на земельну ділянку, щодо якої його встановлено (частина перша статті 401, частина шоста статті 403 ЦК України, частина перша статті 101 ЗК України).
Вказане узгоджується із висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеними в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 712/7931/16-ц.
Згідно з положеннями статей 386, 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення прав власника і об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.
Судом першої інстанції відповідно до наявних у справі доказів встановлені наступні обставини справи, які апелянтом не спростовані.
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 19.08.20201 року, виданого державним нотаріусом П'ятої Харківської міської державної нотаріальної контори Степанець О.Б. ОСОБА_1 набув право власності на спадщину у вигляді земельної ділянки № НОМЕР_1 , що знаходиться на території Русько-Тишківської сільської ради Харківського району Харківської області, садівниче товариство «Аква», площею 0,0552 га, цільове призначення: для ведення садівництва, кадастровий номер 6325183500:02:005:0237, після померлого батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Право власності позивача на вказану земельну ділянку також підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
На підтвердження позовних вимог позивач надав технічну документацію по встановленню меж та оформленню права власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 в с/т «Аква» ОСОБА_4 за 2003 рік та копії звернень ОСОБА_1 до Голови правління Обслуговуючого кооперативу Садівничого товариства «АКВА» стосовно належного реагування на його заяви щодо самозахоплення ОСОБА_2 проходу «СТ «АКВА» від 07.09.2021, 31.08.2021, 26.08.2021, 07.08.2021, 03.07.2021, 29.06.2021, 17.04.2021, фото паркану відповідача до самозахоплення, після захоплення, секції паркану, що перекривають загальний прохід з боку водойми і завареного входу з боку його земельної ділянки, копія статуту Обслуговуючого кооперативу Садівничого товариства «АКВА».
У відповідь на звернення ОСОБА_1 від 17.04.2021 Головою правління Обслуговуючого кооперативу Садівничого товариства «АКВА» було повідомлено, що за проханням членів ОК «СТ «Аква» у лютому 1989 року для проходу до водойми було прийняте рішення Правління про те, що кожний власник садової ділянки залишає по 30 см для доріжки, дане рішення затверджене загальними зборами. У лютому 1992 року на загальних зборах рішення 1989 року було скасоване, пішохідні доріжки (за узгодженням із власниками садових ділянок) залишилися тільки частково. Доріжки залишилися тільки ті, які облаштовані (викладені тротуарною плиткою, цеглою). Утримують і підтримують порядок доріжок володільці садових ділянок, які прилягають до сусідніх ділянок. Рекомендовано для проходу до водойми використовувати пішохідну доріжку, яка розташована між ділянками № НОМЕР_4 , які розташовані на відстані 20м від його ділянки.
З відповіді на звернення ОСОБА_1 від 29.06.2021 року Головою правління Обслуговуючого кооперативу Садівничого товариства «АКВА вбачається, що дійсно між земельними ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 повинна бути доріжка загального користування і на найближче засідання Правління буде винесене питання щодо звернення до власників земельних ділянок АДРЕСА_1 та № НОМЕР_3 з пропозицією облаштувати доріжку між ділянками. Крім того, повідомлено, що вони не мають права втручатися в користування земельною ділянкою, яка є власністю члена кооперативу, без згоди власника землі заходити на його ділянку та здійснювати вимірювання та/або землевпорядні роботи. У разі відмови власників земельних ділянок облаштувати доріжку для відновлення свого права запропоновано звернутись до суду.
Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, номер інформаційної довідки 300327917 від 18.02.2022 ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка № НОМЕР_5 , кадастровий номер 6325183500:02:004:0352, площею 0,1125 га для ведення садівництва за адресою: Харківська область, Харківський район, Русько-Тишківська с/рада.
Згідно договору дарування від 12 грудня 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Чуєвою О.Д., ОСОБА_3 подарував належну йому земельну ділянку кадастровий номер 6325183500:02:005:0225, площею 0,0558 га, цільове призначення для індивідуального садівництва за адресою: АДРЕСА_1 , батьку ОСОБА_2 . Вказана земельна ділянка належить дарувальнику на праві власності, що підтверджується договором дарування, посвідченим 24.02.2017 року Десятою Харківською державною нотаріальною конторою за реєстром №1-105.
Про перехід права власності за договором дарування на вказану земельну ділянку 20.12.2023 року внесені відомості до Державного реєстру речових прав, що підтверджується Витягом з реєстру №359218404 від 20.12.2023 року.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Подібні положення містяться й у ст. 321 ЦК України.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Порушенням є такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті. Вказані норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.
Верховний Суд наголошував, що вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні (постанова Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №904/3368/18).
Обґрунтовуючи позовні вимоги про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, ОСОБА_1 вказував на те, що відповідачем незаконно забудовано суміжну із ним земельну ділянку (доваривши додаткові секції паркану з обох боків) й зайнято прохід до водойми.
Отже, позивачу належало довести наявність такого проходу забудовою, а також права на користування ним, порушення таких прав відповідачем, у тому числі шляхом здійснення самовільного будівництва чи засмічення станом до подання ним відповідного позову до суду.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція)).
Частиною 2 статті 95 Земельного кодексу України встановлено, що порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Статтею 96 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.
Відповідно до ч. 3 ст. 71 ЗК України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Згідно із ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).
Згідно з частиною першою статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей.
Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Відповідно до статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності ( постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Отже місцерозташування проходу є в наявності, а тому вважати, що права ОСОБА_1 були порушені тим, що відповідач заблокував цей прохід, шляхом його закриття (зварювання) не знайшло свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Аналізуючи у сукупності вище наведені докази, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, які апелянт не спростував, про відсутність обставин, які вказують на порушення прав позивача на користування проходом, адже позивачем не доведено порушення його прав, не доведено факту самовільного будівництва відповідача та факту його зайняття відповідачем.
Навпаки, з наданих документів відповідачем копії: інформаційних сторінок із ДЗК України земельної ділянки №97, плану встановлених меж ділянки № НОМЕР_1 , коригуючої схеми земельної ділянки № НОМЕР_2 , вбачається, що між земельними ділянками наявний прохід (а.с.154-161).
Однак, як вбачається із відповідей голови Обслуговуючого кооперативу Садівничого товариства «АКВА» вбачається, що пішохідні доріжки між земельними ділянками утворювались із власних земель членів кооперативу, які вони надавали в добровільному порядку для загального користування.
Щодо посилання позивача на те, що розташування паркану відповідача до самозахвату ним проходу, то згідно наданих фотознімків верхня та нижня частина проходу№ 98 вільна та відкрита (а.с.161), а верхня та нижня частини проходу № НОМЕР_1 закрита (а.с.160).
Також, під час розгляду справи, позивач зазначив, що він перебуває за межами України з 2022 року і по цей час, отже доказів того, що після набуття 12.12.2023 відповідачем права власності на земельну ділянку № НОМЕР_2 ним були здійснені дії щодо зміни меж його земельної ділянки і самозахвату проходу загального користування між земельними ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 також не надано. Відповідач заперечує порушення будь-яких прав позивача, зазначає, що сміття він прибрав і прохід між земельними ділянками вільний.
Отже, позивач не надав жодних належних і допустимих доказів того, що на час набуття ним права власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 , прохід між земельними ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 є землями загального користування Обслуговуючого кооперативу Садівничого товариства «АКВА», а також не надано доказів самозахоплення землі загального користування відповідачем ОСОБА_2 .
Додані стороною позивача докази не містять достатніх даних, які б однозначно підтверджували наявність перешкод у спірному проході, їх якісні та кількісні характеристики, якщо такі існують. Сторона позивача з метою підтвердження та з'ясування наявності проходу між земельними ділянками не заявляла ні клопотання про призначення земельно-технічної експертизи, ні клопотання про огляд доказів за їх місцезнаходженням, в тому числі з викликом спеціаліста, що суперечить принципу достатності доказів.
Таким чином, у справі відсутні докази, що відповідачем чиняться перешкоди у користуванні позивачем проходу до водойми.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вірно зазначив, що позивач, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що відповідач самовільно захопив частину земельної ділянки, яка була у загальному користуванні, такі дані відсутні у наданій суду технічній документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (державного акта на право власності на земельну ділянку), що відповідач встановив загорожу на земельній ділянці, яка є у нього та відповідача спільному користуванні, не довів належними та допустимими доказами факту протиправності дій саме цієї особи, до якої пред'явлено позов, що саме відповідач порушив право позивача на користування землею.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , які достатньо мотивовані.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позов не доведений належними та допустимими доказами, а відтак, не підлягав задоволенню.
Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції, при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до ст. 375 ЦПК України підстав для його скасування немає.
Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
постановив :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення.
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 18 вересня 2025 року-залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 06 квітня 2026 року.
Головуючий В.Б. Яцина
Судді колегії Ю.М. Мальований
О.В.Маміна