Іменем України
06 квітня 2026 року
м. Харків
справа № 641/7965/23
провадження № 22-ц/818/1227/26
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Пилипчук Н.П.
суддів: Савенка М.Є., Тичкової О.Ю.
розглянувши у порядкуст. 369 ЦПК Українив м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в особі представника представника ОСОБА_4 на рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2025 року, постановлене суддею Онупко М.Ю.,
У грудні 2023 року Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в якому просить стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за опалення та гарячу воду в розмірі 60 070 грн. 28 коп., а також судові витрати в розмірі 2684 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачі мешкають за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачами послуг КП «ХТМ». Внаслідок неповної та несвоєчасної сплати послуг у боржників утворилась заборгованість за період з 01.11.2012 року по 28.02.2022 року за надані послуги за опалення та гарячу воду в розмірі 60 070,28 грн.
Рішенням Слобідського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2025 року позовні вимоги Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , на користь комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за надані послуги з опалення та гарячого водопостачання в розмірі 39 101 (тридцять дев'ять тисяч сто одна) грн. 48 коп.
Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , на користь комунального підприємства «Харківські теплові мережі» витрати по сплаті судового збору в розмірі 1744 (одна тисяча сімсот сорок чотири) грн. 60 коп.
В іншій частині позовні вимоги - залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Зазначає, що заявивши позовні вимоги Позивач не надав жодних належних та допустимих доказів того, що Позивачем фактично надавалися, а Відповідачем отримувалися відповідні послуги. Так само незрозуміло, на якій підставі Позивач взагалі нараховував Відповідачеві якусь заборгованість. Крім того, Позивачем не надано жодного розрахунку позовних вимог, а з наданих ним розрахунків не зрозуміло, на підставі яких сум, алгоритмів та інших вихідних даних здійснювався розрахунок заявленої до стягнення суми. Щодо пропуску Позивачем строків позовної давності зазначає, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу). Щодо не проживання Відповідачів увесь час за адресою: АДРЕСА_1 та відповідно відсутності обов'язку сплачувати за послуги за відповідний період. Вказує, що не зважаючи на обставини реєстрації Відповідачів за вказаною адресою, Відповідач ОСОБА_2 не проживає за вказаною адресою з 2016 року, а Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 2018 року. Факт реєстрації у вказаній квартирі сам по собі не є доказом постійного проживання у вказаній квартирі.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи і вимоги апеляційної скарги, вважає необхідним відмовити у її задоволенні з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи і у такому випадку судове засідання не проводиться.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в межах строку позовної давності за період з 17.03.2017 року по 28.02.2023 року в розмірі 39 101,48 грн.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачі зареєстровані та мешкають за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачами послуг з централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання, які надаються КП «Харківські теплові мережі».
За вказаною адресою КП «ХТМ» відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1
КП «ХТМ», як виконавець комунальних послуг, надає послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання.
КП «Харківські теплові мережі» надає послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875 від 24.06.2004 та «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630, що регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (виконавець) і фізичною особою (споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.
За визначеннями, які зазначені у статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України від 24 червня 2004 року № 1875-IV), житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Такі послуги надаються споживачу - фізичній чи юридичній особі, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Враховуючи наведене, обов'язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця.
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
У частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути єдиною підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та підтверджена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18).
Відповідачі вказані послуги сплачують несвоєчасно та не в повному обсязі, в результаті чого утворилася заборгованість перед КП «Харківські теплові мережі». Розмір заборгованості підтверджується наданим суду рахунком.
Відповідачами в ході розгляду справи не було надано жодних доказів того, що в квартиру АДРЕСА_2 , не надаються послуги від КП «ХТМ» по теплопостачанню, або ж що такі послуги надавалися в неналежний спосіб чи в недостатніх обсягах.
Встановивши, що КП «ХТМ» надає послуги з централізованого опалення у за адресою: АДРЕСА_1 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості у розмірі 39101,48 грн. з урахуванням заявленого відповідачами строку позовної давності, оскільки «ХТМ» звернулося до суду 12.12.2023 з позовом, в якому просило стягнути з відповідачів заборгованість за період з 01.11.2012 року по 28.02.2022. Відтак, частина позовних вимог стосується стягнення заборгованості за період, щодо якого сплив строк позовної давності, що вірно було враховано судом першої інстанції.
Посилання апелянта на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 хоча і зареєстровані у зазначеній квартирі, проте в ній не проживають з 2016 року та не користуються послугами, які надаються позивачем, а тому відсутні підстав для нарахування та стягнення з неї заборгованості колегією суддів не приймаються.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», споживач має право: на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.
Таким чином, особа звільняється, у разі документального підтвердження не проживання за вказаною адресою, на неоплату вартості комунальних послуг у разі їх невикористання, крім постачання теплової енергії.
Індивідуальний споживач зобов'язаний: інформувати управителя, виконавців комунальних послуг про зміну власника житла (іншого об'єкта нерухомого майна) та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором ( п.11 ч.2 ст. 7 ЗУ « Про житлово-комунальні послуги»).
Таким чином саме на споживачеві лежить обов'язок інформувати виконавців комунальних про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі. В матеріалах справи відсутні дані про те, що відповідач звертався до виконавців послуг про уточнення даних про фактичну кількість проживання осіб в даній квартирі.
Стосовно доводів апелянта про те, що позивачем не надано жодного розрахунку позовних вимог, а з наданих ним розрахунків не зрозуміло, на підставі яких сум, алгоритмів та інших вихідних даних здійснювався розрахунок заявленої до стягнення суми, колегія суддів зазначає.
Розрахунок суми боргу або переплат сформовано програмним забезпеченням в автоматичному режимі, на підставі наявних об'єктивних даних, що формуються за звітній період у відповідності з Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2018 року № 315, а тому наведені в ньому дані є обґрунтованими та належним чином підтверджують наявну заборгованість.
Власного розрахунку відповідачі суду не надали.
Таким чином, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення в оскаржуваній частині, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в особі представника представника ОСОБА_4 - залишити без задоволення.
Рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді О.Ю. Тичкова
М.Є. Савенко