Справа №642/2454/26
Провадження №1-кп/642/372/26
06 квітня 2026 року Холодногірський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2
прокурора - ОСОБА_3
захисника - адвоката ОСОБА_4
обвинуваченого - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в режимі відеоконференції обвинувальний акт у кримінальному провадженні №62023170020000127 від 21.01.2023 за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Барвінкове Харківської області, громадянина України, з середньо - технічною освітою, одружений, військовослужбовець на посаді стрільця - зенітника зенітного ракетного взводу 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні солдат, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, -
30.03.2026 на розгляд до Холодногірського районного суду м. Харкова надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні №62023170020000127 від 21.01.2023 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України.
Прокурор в підготовчому судовому засіданні вважав за необхідне направити справу до апеляційного суду для визначення підсудності вказаного кримінального провадження за Зміївським районним судом Харківської області, враховуючи, що згідно з обвинувальним актом злочин вчинено у районі с.Гайдари Чугуївського району Харківської області.
Крім того, прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченому строку запобіжного заходу, враховуючи тяжкість покарання та ризики, передбачені ст. 177 КПК України. Зазначив, що на даний час судовий розгляд кримінального провадження не завершено, ризики, передбачені п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які були враховані слідчим суддею при обранні запобіжного заходу, не зменшились і не зникли.
Прокурор зазначає, що більш м'які запобіжні заходи не зможуть запобігти ризикам, передбаченим п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, та не зможуть забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_5 покладених на нього процесуальних обов'язків.
Захисник ОСОБА_4 та обвинувачений ОСОБА_5 не заперечували проти думки прокурора щодо направлення справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання щодо підсудності справи. Заперечували проти продовження строку запобіжного заходу, посилаючись на недоведеність та необґрунтованість існування ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, а також недоведеність неможливості застосування до обвинуваченого менш суворого запобіжного заходу, в тому числі й визначення застави.
Заслухавши думку осіб, які беруть участь у підготовчому судовому засіданні, дослідивши матеріали клопотання прокурора щодо продовження дії запобіжного заходу стосовно обвинуваченого, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до п. 4 ч.3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право направити обвинувальний акт до відповідного суду для визначення підсудності у випадку встановлення непідсудності кримінального провадження.
Ухвалою слідчого судді Холодногірського районного суду м.Харкова від 13.02.2026 відносно підозрюваного ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою до 11.04.2026.
Відповідно до ч.3 ст.315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого.
Статтею 331 КПК України передбачено, що під час судового розгляду, суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Щодо наявності ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Відповідно до п. п. 1, 2,3, 4,5 ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Суд враховує наявність ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ст. 177 КПК України, а саме те, що обвинувачений: з метою уникнення покарання за вчинене кримінальне правопорушення може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, вчините інше кримінальне правопорушення, незаконно впливати на свідків,може перешкоджати кримінальному провадженню будь-яким іншим чином, а саме - не з'являтися до суду, чим умисно затягувати строки розгляду справи.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клішин проти України» («Klishyn v. Ukraine» № 306/1/04 від 23.02.2012) наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості підозрюваного переховуватися від органу досудового розслідування та суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому злочину може вдатися до відповідних дій, враховуючи те, що підозрюваний ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за яке законом передбачено максимальне покарання у вигляді довічного позбавлення волі.
При цьому суд враховує правову позицію ЄСПЛ у рішенні у справі «Тодоров проти України» («Todorov v. Ukraine» № 16717/05 від 12.04.2012), відповідно до якої «для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому лише тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку.
Відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 по справі № 166/313/17, від 13.08.2020 по справі №674/1202/19, від 27.02.2019 по справі № 0503/10653/2012, усвідомлення ймовірності визнання вини особи з висунутим їй обвинуваченням та тиск тягаря можливого відбування покарання, є обставинами, що свідчить про наявність ризику переховування від суду та є підставою для тримання особи під вартою.
Також, суд погоджується з доводами прокурора щодо існування ризику незаконного впливу обвинуваченого на свідків. Суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду, на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК).
При цьому, суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею.
Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК). За таких обставин, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом, а також, у разі необхідності і після цих стадій, під час дослідження судом письмових доказів, оскільки у сторін кримінального провадження може виникнути необхідність для повторного допиту деяких свідків, у разі задоволення судом такого клопотання. На переконання суду, з переходом на стадію судового провадження ризик незаконного впливу на свідків лише актуалізується, адже за наслідками ознайомленням з матеріалами кримінального провадження, обвинувачені стають обізнаними про всіх осіб, які допитувалися у цьому кримінальному провадженні.
Крім того, у зв'язку з тим, що на даний час вторгнення російської федерації на територію України триває, останній може продовжити вчинення інкримінованого йому правопорушення.
Ризики, передбачені п.п.2,4 ст.177 КПК України не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.
Даних про наявність захворювань у обвинуваченого, які унеможливлюють його перебування в умовах тримання під вартою під час розгляду справи суду також не надано.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес. Тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
З урахуванням конкретних обставин вчинення кримінального правопорушення, яке інкримінується обвинуваченому, даних про його особу, з урахуванням характеру та тяжкості злочину, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5 , сукупність обставин, на підставі яких встановлено наявність ризиків, передбачених у статті 177 КПК України, вказує на недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для забезпечення обвинуваченим виконувати покладених на нього процесуальних обов'язків та запобіганню спробам вчинити дії, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України.
За таких підстав, з врахуванням того, що злочин, у вчинені якого підозрюється ОСОБА_5 , є тяжким кримінальним правопорушенням проти встановленого порядку несення військової служби, а отже у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав інтересів суспільства, суд приходить до висновку, що для запобігання доведеним у суді ризикам, слід обрати обвинуваченому саме запобіжний захід у вигляді утримання під вартою.
Суд критично ставиться щодо доводів сторони захисту про недоведеність вищезазначених ризиків, то необхідно відзначити, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Таким чином, клопотання прокурора про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим підлягає задоволенню.
Крім того, відповідно до частини третьої статті 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Так, частиною 4 статті 183 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого, зокрема статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.
Тобто визначення розміру застави особі, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, є правом суду (крім випадку обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором).
За змістом частини 4 статті 182 КПК України розмір застави має визначатися з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, та повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, в межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Таким чином, закон визначає сукупність обставин, а також критерії, якими повинен керуватися слідчий суддя, суд при визначенні у кожному конкретному випадку розміру застави.
Такими обставинами є всі обставини кримінального правопорушення, майновий та сімейний стан підозрюваного, обвинуваченого, інші дані про його особу, ризики, передбачені в ст.177 КПК, а критеріями те, що розмір застави достатньою мірою гарантуватиме виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та, водночас, не буде завідомо непомірним для нього.
Це означає, що з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати за рішенням суду про звернення застави у дохід держави утримувала підозрюваного, обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого - її внесення не призвело до втрати ним та його утриманцями засобів для гідного людини існування.
В рішенні від 20.11.2010 р. у справі «Мангурас проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що гарантії, передбачені пунктом 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити явку обвинуваченого в судове засідання. Сума застави повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечити його безпеку. Іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави чи дій проти поручителів у випадку відсутності появи на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Задовольняючи клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд з урахуванням усіх обставин кримінального правопорушення та даних про особу обвинуваченого, вважає за можливе визначити йому розмір застави.
З урахуванням сімейного та майнового становища обвинуваченого, а також з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, в якому він обвинувачується, яке вчинено в умовах воєнного стану, суд вважає за необхідне визначити обвинуваченому заставу в розмірі 60 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто в сумі 199 680 грн. (3328 грн. х 60).
Суд вважає, що така застава не є непомірною для обвинуваченого. Водночас застава в такому розмірі буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити бажання ухилитися чи іншим чином перешкоджати розгляду справи, тобто зможе запобігти ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.
Застосовуючи щодо обвинуваченого альтернативний запобіжний захід у виді застави, який може бути внесений у будь-який момент до 04.06.2026 року включно, суд також вважає за необхідне покласти на обвинуваченого обов'язки, визначені у частині 5 статті 194 КПК України, а саме: прибувати за кожною вимогою слідчого, прокурора або суду; не відлучатися з постійного місця проживання, без дозволу слідчого, прокурора чи суду, повідомляти про зміну місця свого перебування, здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну, утримуватися від спілкування зі свідками.
Щодо направлення справи до апеляційного суду для визначення підсудності вказаного кримінального провадження за Зміївським районним судом Харківської області, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.32 КПК України кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення.
У разі якщо було вчинено кілька кримінальних правопорушень, кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено більш тяжке правопорушення, а якщо вони були однаковими за тяжкістю, - суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення.
Як зазначено в обвинувальному акті, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи військовослужбовцем за контрактом, перебуваючи на посаді стрільця-зенітника зенітного ракетного взводу 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , в порушення ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 1,2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. ст. 11, 16, 127, 128, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільне небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від проходження військової службі та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків без дозволу командування, 21.10.2022 самовільно залишив місце несення військово служби, а саме місце розташування військової частини НОМЕР_1 у районі АДРЕСА_2 , та до 14.12.2024, в умовах воєнного стану незаконно, постійно перебував поза межами місця проходження служби, проводячи час на власний розсуд, чим вчинив самовільне залишення місця несення служб» військовослужбовцем, тривалістю понад три доби вчиненому в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України.
Як вбачається з обвинувального акта, ОСОБА_5 вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.407 КК України у районі с.Гайдари Чугуївського району Харківської області, а тому відповідно до ч.1 ст. 32 КПК України дана справа підсудна Зміївському районному суду міста Харкова, за місцем вчинення злочину.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 34 КПК України кримінальне провадження передається на розгляд іншого суду, якщо до початку судового розгляду виявилося, що кримінальне провадження надійшло до суду з порушенням правил підсудності.
Як зазначено у ч.2 ст.34 КПК України питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції вирішується колегією суддів відповідного суду апеляційної інстанції за поданням місцевого суду або за клопотанням сторін чи потерпілого не пізніше п'яти днів з дня внесення такого подання чи клопотання, про що поставляється вмотивована ухвала
Враховуючи вищезазначені обставини, суд вважає, що згідно вимог ч. 1 ст. 32 КПК України наявні підстави для направлення подання до Харківського апеляційного суду для визначення підсудності кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, до Зміївського районного суду Харківської області.
На підставі викладеного, керуючись ст. 32, 34, 314, 331, 615 КПК України, суд, -
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити.
Продовжити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк тримання під вартою в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор» на 60 днів, а саме до 04.06.2026 включно.
Встановити строк дії даної ухвали до 04.06.2026 року включно.
Одночасно визначити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 60 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто в сумі 199 680 (сто дев'яносто дев'ять тисяч шістсот вісімдесят) грн., яка може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області в будь-який момент протягом дії ухвали.
Роз'яснити обвинуваченому, що у разі внесенні застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документа з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок, має бути наданий уповноваженій особі Державної установи «Харківський слідчий ізолятор».
При внесенні визначеної суми застави, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з-під варти - звільнити.
У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наступні обов'язки:
- прибувати до слідчого, прокурора чи суду за першою вимогою;
- не відлучатися з місця постійного проживання без дозволу слідчого, прокурора чи суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
- утримуватися від спілкування зі свідками.
Роз'яснити обвинуваченому, що в разі не виконання покладених на нього обов'язків, застава буде звернена в дохід держави та зарахована до спеціального фонду Державного бюджету України.
Обвинувальний акт у кримінальному провадженні №62023170020000127 від 21.01.2023 за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України - направити до Харківського апеляційного суду для визначення підсудності вказаного кримінального провадження за Зміївським районним судом Харківської області.
Ухвала підлягає негайному виконанню, проте може бути оскаржена в частині продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення, а обвинуваченим - в той же строк, але з моменту вручення йому копії ухвали суду.
Ухвала суду в іншій частині оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.
Копію ухвали вручити присутнім учасникам судового провадження.
Повний текст складено 06.04.2026
СУДДЯ ОСОБА_7