Справа № 185/3454/25
Провадження № 2/185/6428/26
03 квітня 2026 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі : головуючого судді Юдіної С.Г., за участю секретаря Мельник А.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, суд
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», в якому просив суд стягнути з відповідача на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві 245 000, 00 грн.
В обґрунтування заявленого позову позивач зазначив, що працював на підприємстві відповідача. За час роботи на підприємстві відповідача 04.10.2006 року з ним стався нещасний випадок, в результаті якого він отримав тілесні ушкодження. Позивач був звільнений з займаної посади відповідачем 29.01.2007. Згідно довідки МСЕК від 06.02.2007 року позивачу первинно визначено 90 % втрати працездатності та першу групу інвалідності. Довідкою МСЕК від 05.02.2008 року позивачу повторно встановлено 90 % втрати працездатності. Позивач вважає, що внаслідок неналежного виконання відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці, йому повинна бути відшкодована моральна шкода. Оскільки порушено та порушуються його нормальні життєві зв'язки він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, постійно відчуває біль, фізичні страждання, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Крім того, внаслідок отриманої травми він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості. Просив суд стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди 245 000, 00 грн.
Ухвалою суду від 07.04.2025 року провадження по даній справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Представник відповідача ОСОБА_2 надала відзив на позовну заяву відповідно до якого зазначила, що позивач отримав травму внаслідок власної вини, а саме згідно п. 6 Акту зазначено: ОСОБА_1 перед початком роботи переконався, що драбина установлена надійно; роботи виконувались згідно завдання; обідали з 12 год до 13 год; Після обіду продовжили роботу; підняли рубероід на дах; черговий раз ОСОБА_1 підіймався по драбині; на висоті близько половини драбини, зісковзнули ноги, не утримав рівновагу і впав на асфальтне покриття. Під час проведення розслідування випадку, який стався з позивачем комісією з розслідування визначено, що жодного шкідливого та небезпечного фактору та його значення не діяло та не впливало на позивача відсутні. Аналогічний висновок міститься і щодо експлуатації машин, механізмів та обладнання які призвели до травмування - відсутні. Проте, звертаю увагу, що ОСОБА_1 знаходився на робочому місці у стані алкогольного сп'яніння, що підтверджується пунктами 8, 9,10 Акту Н-1 №1. Пунктом 10 Акту Н-1 визначено осіб, які допустили порушення вимог законодавства, а саме безпосередньо самого позивача ОСОБА_1 - вогнетривника цеху по ремонту устаткування Філії ВАТ «Павлоградвугілля» «Павлоградське енергопідприємство», який порушив: п.7.1.26 і п.7.1.4 Правил безпеки при роботі з інструментом і пристосуванням ДНАОП 1.1.10.1.04-07 та наявність алкогольного сп'яніння, п. 3.20 інструкції №22 з охорони праці для каменяра, вогнетривника. Отже, відповідно до висновків комісії, винним за даний нещасний випадок є ОСОБА_1 - вогнетривник цеху по ремонту устаткування Філії ВАТ «Павлоградвугілля» «Павлоградське енергопідприємство» - за знаходження на робочому місці у стані алкогольного сп'яніння, та порушив п. 3.20 інструкції № 22 з охорони праці для каменяра, вогнетривника. Тобто, з наведеного вбачається, що позивач з власної вини отримав травму та на нього не впливали будь-які виробничі чинники чи умови, що могли спровокувати травмування позивача. Просила відмовити у задоволенні позову.
Крім того у відзиві представник відповідача у відзиві просить зобов'язати позивача подати заяву свідка по суті поставлених нею питань.
Статтею 93 ЦПК України передбачено письмове опитування учасників справи як свідків.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 93 ЦПК України учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи, що ним подається до суду, не більше десяти запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи.
Учасник справи, якому поставлено питання позивачем, зобов'язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті. На запитання до учасника справи, який є юридичною особою, відповіді надає її керівник або інша посадова особа за його дорученням.
Відповіді на запитання подаються до суду учасником справи - фізичною особою, керівником або іншою посадовою особою юридичної особи у формі заяви свідка не пізніш як за п'ять днів до підготовчого засідання, а у справі, що розглядається в порядку спрощеного провадження, - до першого судового засідання. Копія такої заяви свідка у той самий строк надсилається учаснику справи, який поставив письмові запитання.
Позиція позивача по справі детально викладена ним у позовній заяві, зроблений докладний опис обставин по справі, негативних змін у житті позивача, спричинених професійним захворюванням. Тому особиста присутність позивача у судовому засіданні не є необхідною, як і його допит, як свідка, в порядку статті 93 ЦПК України.
Крім того, спрощене провадження, як і загальне позовне провадження спрямовані на всебічний, повний та об'єктивний розгляд справи з дослідженням всіх наданих сторонами доказів, вивченням всіх заяв сторін по суті справи, тобто спрощене провадження не є провадженням, в якому розглядаються безспірні вимоги. Отже, відповідач не позбавлений можливості викласти свої доводи, аргументи, міркування, заперечення у письмових заявах по суті справи, не позбавлений можливості надавати суду свої докази на спростування вимог позивача у строки визначені судом або законом, та в повній мірі користується правами, передбаченими ЦПК України.
За змістом статей 81, 83 ЦПК України, позивач зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.
Позивачем додані до позовної заяви письмові докази, що підтверджують обставини, на які він посилається у позовній заяві, а саме, роботу позивача на підприємстві відповідача у шкідливих умовах, складення відповідачем акту за формою Н-1 про нещасний випадок на підприємстві пов'язаний з виробництвом, встановлення позивачу висновком МСЕК стійкої втрати професійної працездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві.
Як визначено постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17, право працівника на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання, настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати працездатності.
Таким чином, факт встановлення позивачу стійкої втрати працездатності висновком МСЕК вже є підставою для відшкодування йому моральної шкоди.
Тому, суд не вважає за необхідне, а також не знаходить достатніх підстав для задоволення вищезазначеного клопотання.
Представник позивача надав відповідь на відзив, позов підтримав просив задовольнити.
Суд дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, вважає що позов підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів закріплено безпосередньо у Конституції України (ст. 55), Цивільному кодексі України (ст. 16), Цивільному процесуальному кодексу України (ст. 4).
Згідно зі ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно із записами у трудовій книжці ОСОБА_1 з 19.09.2000 по 29.01.2007 року працював у Філії ВАТ «Павлоградвугілля» «Павлоградське енергопідприємство».
29.01.2007 року позивач звільнений за станом здоров'я, яке перешкоджає продовженню роботи п. 2 ст. 40 КЗпП України.
Під час роботи на підприємстві відповідача 04.10.2006 року о 14.00 год. з позивачем стався нещасний випадок.
Актом про нещасний випадок пов'язаний з виробництвом № 1 форми Н-1 встановлені обставини нещасного випадку, що стався з позивачем 04.10.2006 року о 14.15 год., визначені його причини та встановлені особи що допустили порушення законодавства про охорону праці.
Причинами нещасного випадку є особиста необережність потерпілого, наявність алкогольного сп'яніння. Невиконання організаційних заходів - відсутність наряду-допуску на виконання робі на висоті, відсутність контролю при виконання робіт, виконувались роботи не за фахом. Технічні: драбина експлуатувалась з відступами від вимог ДНАОП 1.1.10-1.04.01.
Особами, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці є: ОСОБА_1 вогнетривник Філії ВАТ «Павлоградвугілля» «Павлоградське енергопідприємство»; ОСОБА_3 начальник цеху по ремонту устаткування.
Згідно виписки із акта огляду про результати ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги серія ДНА-02 № 017524 від 06.02.2007 позивачу первинно-повторно встановлено 90 % втрати професійної працездатності за трудовим каліцтвом. Випискою з акту огляду МСЕК до довідки МСЕ-ДНА-01 № 547615 від 06.02.2007 року позивачу встановлена 1 група інвалідності за трудовим каліцтвом.
Випискою із акта огляду МСЕК до довідки ДНА-02 № 023667 від 05.02.2008 року позивачу повторно встановлено 90 % втрати працездатності та перша група інвалідності, безстроково.
Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.
Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Така позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 210/3177/17.
У відповідності до статті 4 Закону України «Про охорону праці», державна політика в області охорони праці, базується зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання ним трудових обов'язків, спричинюють йому моральні та фізичні страждання.
Надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров'я відбулося при виконанні ним трудових обов'язків, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя.
Суд не може погодитись із запереченнями відповідача, який вважає не доведеним, сам факт заподіяння моральної шкоди так як не надано відповідних медичних документів та не встановлено зміни у психічному стані, оскільки згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що моральна шкода може складатися зокрема з моральних переживань у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного способу життя, при настанні інших негативних наслідків, що має місце в цьому випадку, тому що всі зазначені обставини в позивача наступили саме у результаті того, що з останнім стався нещасний випадок при виконанні ним трудових обов'язків на підприємстві відповідача.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
З врахуванням викладеного, суд вважає законними та обґрунтованими вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, так як внаслідок нещасного випадку, що стався з позивачем на виробництві відповідача, позивач зазнав втрати професійної працездатності і йому заподіяні фізичний біль і душевні страждання. Ушкодження здоров'я призвело до порушення його особистих немайнових прав, таких як, право на охорону здоров'я, на безпечну працю. Все це призвело до порушення його звичного образу життя та вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, що належним чином має бути компенсовано.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд приймає до уваги стан здоров'я позивача, розмір втрати професійної працездатності, характер нещасного випадку, що стався з позивачем, та їх наслідки для здоров'я останнього істотність вимушених змін в життєвих стосунках. З урахуванням міркувань розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на те, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. З урахуванням того, що з моменту встановлення позивачу втрати працездатності внаслідок трудового каліцтва минуло 18 років і позивачем не надано до суду жодних медичних документів щодо звернення до фахівців із погіршенням стану здоров'я внаслідок травми 2006 року, або звернення до медичних установ у зв'язку із станом здоров'я, проходження реабілітації тощо, які б підтверджували ті обставини якими позивач обґрунтовує позовні вимоги щодо спричинення моральної шкоди. Суд вважає що розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 9 000 грн. відповідатиме характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив через ушкодження здоров'я.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі за подання позовів про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи звільняються від сплати судового збору.
Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому з відповідача підлягає стягненню дохід держави судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 90 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 89, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я 9 000 (дев'ять тисяч) гривень 00 копійок.
В іншій частині відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь держави судовий збір у розмірі 90 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Павлоградвугілля», ЄДРПОУ 00178353, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Соборна, 76.
Суддя С. Г. Юдіна