Справа № 204/12140/25
Провадження № 2/204/1101/26
49006, м. Дніпро, проспект Лесі Українки 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua
23 березня 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра в складі:
головуючої судді Дубіжанської Т.О.
за участю секретаря Жеребцової В.Д.
розглянувши у порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації за час затримки розрахунку, -
У листопаді 2025 року до суду надійшла позовна заява, у якій позивачка просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі у сумі 27 249 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати у сумі 3 742 грн. 48 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 131 044 грн. 63 коп. та судові витрати пов'язані з розглядом справи у розмірі 4 548 грн. 36 коп.
16 лютого 2026 року від представника позивачки надійшла уточнена позовна заява, в якій він просить стягнути на користь позивачки заборгованість по заробітній платі у сумі 27 149 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати у сумі 5 511 грн. 22 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 69 280 грн. 20 коп. та судові витрати пов'язані з розглядом справи у розмірі 4 548 грн. 36 коп.
В обґрунтування позову позивачка зазначила, що вона перебувала у трудових відносинах із ВО «ПМЗ ім .О. М. Макарова». 13 серпня 2025 року ОСОБА_1 була звільнена за власним бажанням. Під час знаходження позивача у трудових правовідносинах із відповідачем, з боку останнього була нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 27 149 грн. Крім того, за затримку розрахунку при звільненні, за переконанням позивача, відповідач повинен понести відповідальність, тому заявлено вимогу про стягнення в порядку ст. 117 КЗпП України, середнього заробітку у розмірі 69 280 грн. 20 коп., а також позивачка просить стягнути компенсацію втрати частини заробітної плати за несвоєчасну її виплату у розмірі 5 511 грн. 22 коп., витрати на правничу допомогу у розмірі 3 500 грн. та судовий збір. У зв'язку з викладеним, позивачка вимушена звернутися до суду із зазначеною позовною заявою.
Ухвалою суду від 8 грудня 2025 року у справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам було направлено копію ухвали від 8 грудня 2025 року, а також відповідачу було направлено копію позовної заяви із додатками.
30 січня 2026 року представник відповідача ВО «ПМЗ ім. О. М. Макарова» надав до суду відзив, в якому зазначив, що відповідач заявлені позовні вимоги не визнає у повному обсязі та просить відмовити у задоволені позовних вимог. Вказує, що причиною несвоєчасної виплати є факт наявності обставин, що істотно ускладнюють своєчасну виплату грошових коштів, а саме той факт, що ДП ВО «ПМЗ ім. О.М. Макарова» перебувало та перебуває і зараз в тяжкому економічному стані, що спричинено фінансовою кризою в країні, розірвання контрактів з Російською Федерацією, які складали питому вагу в загальній кількості, великі фінансові збитки. Просить врахувати ситуацію, яка склалася внаслідок війни, і поставила завод на межу виживання, оскільки наявна заборгованість з травня 2021 року по заробітній платі працівникам складає понад 482 млн. гривень, відсутність обігових коштів, одноденний режим роботи на протязі 2019-2025 років. При цьому підприємство має врахувати не тільки інтереси окремого працівника, але й інтереси інших працівників, забезпечити можливість функціонування підприємства. На підтвердження вищевказаного надає довідку про заборгованість по заробітній платі та копії наказів підприємства.
Вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, у зв'язку з наступним.
Відповідно до ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.
У судовому засіданні встановлено, що позивачка ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ДП «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» та 13 серпня 2025 року була звільнена за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП (Наказ № 588-вк від 13 серпня 2025 року)».
Спірні відносини між сторонами виникли з підстав того, що при звільненні позивачки розрахунок з нею не проведено.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа «Суханов та Ільченко проти України») «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» / «правомірне очікування» стосовно ефективного здійснення права власності.
Відповідно до частини 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення; якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок; про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум; в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Аналіз норм ст. ст. 47, 116 КЗпП України, Закону України «Про оплату праці» свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, тощо) належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Така правова позиція викладена в поставах Верховного Суду України № 6-1395цс16 від 26.10.2016 року, № 6-788цс16 від 14.12.2016 року, № 6-2912цс16.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Судом з урахуванням вказаної норми надається оцінка доводів позивача в частині обґрунтування вимог про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі в заявленому розмірі.
Про надання відомостей щодо нарахованої і виплаченої зарплати вказано в ст. 110 КЗпП і ст. 30 Закону України «Про оплату праці» - при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Частиною 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що дійсно підприємство заборгувало заробітну плату позивачці у розмірі 27 149 грн., що підтверджується відповідною довідкою підприємства № 24/68 від 29 грудня 2025 року.
Відповідно до довідки ДП «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» Вих. № 24/68 від 29 грудня 2025 року, ОСОБА_1 нарахована, але не виплачена заробітна плата за березень 2025 року - 9 700 грн.; за квітень 2025 року - 8 725 грн.; за червень 2025 року - 8 724 грн., залишок боргу складає 27 149 грн.
Отже, відповідач визнав ту обставину, що з його вини на день звільнення позивачки з роботи, остаточний розрахунок з нею не проведений, а заборгованість складає 27 149 грн.
За таких обставин, суд приходить до переконливого висновку, що з Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» на користь ОСОБА_1 слід стягнути нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 27 149 грн., а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Таким чином, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.
Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд приходить до наступних висновків.
За позицією позивача, відповідачем несвоєчасно проведено розрахунок, оскільки нараховані суми складових заробітку не виплачені в день звільнення, тому відповідач повинен понести відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України.
Суд зазначає, що з 17 липня 2022 року набрала чинність нова редакція ч. 1 ст. 117 КЗпП України, яка передбачає, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
У позовній заяві, представник позивачки просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.08.2025 року (як наступний день після звільнення, що є першим днем прострочення) по 14.02.2026 року, що не перевищує шести місяців, у розмірі 69 280 грн. 20 коп.
Відповідно до пункту 8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).
Як вбачається з довідки Вих. №72 від 29 грудня 2025 року, наданої відповідачем, розрахунок середньої заробітної плати ОСОБА_1 складає 524 грн. 85 коп.
Таким чином, враховуючи положення ст. 117 КЗпП України щодо обмеження шестимісячним терміном, за який може бути стягнуто середній заробіток, кількість робочих днів, за які може бути нарахована середня заробітна плата, яка з дати порушення прав ОСОБА_1 - 14.08.2025 року до 14.02.2026 року, складає 132 дня, загальна сума середньомісячної заробітної плати становить 69 280, 20 грн. (524,85 грн. х 132 днів).
При цьому, суд вважає за потрібне зазначити наступне.
За роз'ясненнями, наведеними в п. 6 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24 грудня 1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішення розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.
Відповідно до п. п. 14.1.48 п. 14.1 ст. 14 ПКУ компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом, для цілей оподаткування податком на доходи фізичних осіб прирівнюються до заробітної плати та оподатковуються за ставкою, визначеною п. 167.1 ст. 167 ПКУ (18 відсотків).
Сума компенсації включається до фонду оплати праці того місяця, в якому фактично проводиться її нарахування та виплата у відповідності п.п. 1.6.2 п. 1.6. розд. І Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 року № 5.
Податковий агент, згідно з п. п. 14.1.180 ПК України, зобов'язаний нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV ПКУ, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються їй, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм у порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV ПКУ.
Отже, системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки розрахунку, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Наведене узгоджується з висновками, викладеними у Постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц.
Таким чином суд, визначаючи середній заробіток працівника за час затримки розрахунку, попередньо не відраховує з його складу ПДФО, а залишає виконання цього обов'язку роботодавцю, оскільки відповідно до ст. 18 ПК України, суди не належать до складу податкових агентів платника податку.
Оскільки справляння і сплата прибуткового податку та інших обов'язкових платежів з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Тому, суд вважає вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, підлягають задоволенню у розмірі 69 280 гривень 20 копійок за період з 14.08.2025 року по 14.02.2026 року, з відрахування з цієї суми передбачених законом обов'язкових податків та зборів при виплаті.
Посилання відповідача у своєму відзиві на тяжкий фінансовий стан, та у зв'язку з цим неможливість своєчасного розрахунку, суд не бере до уваги, оскільки відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», сама по собі відсутність коштів у роботодавця, відсутність фінансово-господарської діяльності не виключає його відповідальності на підставі статті 117 КЗпП України. Таке ж роз'яснення надав і Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу.
Що стосується вимог про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» від 19.10.2000 року підприємства, установи і організації усіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у т.ч. з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Згідно із ст.2 цього Закону компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до вимог ст. 34 Закону України «Про оплату праці», компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Отже, позивач, права якого порушені відповідачем, має право на стягнення з відповідача як роботодавця на його користь як працівника, компенсації втрати частини заробітку у зв'язку з порушенням строків його виплати.
Відповідно до вимог ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Так, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»).
Відповідно до вимог п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачкою здійснено розрахунок компенсації саме у порядку визначеному вимогами вимог п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, у зв'язку з чим суд доходить висновку, що наданий позивачкою розрахунок компенсації є арифметично вірним.
При цьому, суд вважає за потрібне зазначити наступне.
За роз'ясненнями, наведеними в п. 6 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24 грудня 1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішення розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.
Відповідно до п. п. 14.1.48 п. 14.1 ст. 14 ПКУ компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом, для цілей оподаткування податком на доходи фізичних осіб прирівнюються до заробітної плати та оподатковуються за ставкою, визначеною п. 167.1 ст. 167 ПКУ (18 відсотків).
Сума компенсації включається до фонду оплати праці того місяця, в якому фактично проводиться її нарахування та виплата у відповідності п. п. 1.6.2 п. 1.6. розділ І Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 року № 5.
Оскільки справляння і сплата прибуткового податку та інших обов'язкових платежів з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.
Тому суд, визначаючи компенсацію втрати частини заробітку, попередньо не відраховує з його складу ПДФО, а залишає виконання цього обов'язку роботодавцю, оскільки відповідно до ст. 18 ПК України, суди не належать до складу податкових агентів платника податку.
Таким чином, суд вважає вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми компенсації втрати частини заробітку у зв'язку з порушенням строків його виплати підлягають задоволенню у розмірі 5 511 грн. 22 коп., з відрахування з цієї суми передбачених законом обов'язкових податків та зборів при виплаті.
Що стосується вимог про відшкодування судових витрат на правову допомогу, то слід зазначити наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
З матеріалів справи вбачається, що правнича допомога позивачу надавалась адвокатом Муха С.С., згідно ордеру на надання правничої правової допомоги та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. На підтвердження надання правничої допомоги та визначеного розміру, до матеріалів справи позивачем, долучено: договір № 344 про надання правничої допомоги та представництва від 22 жовтня 2025 року, Акт приймання-передачі виконаних та підготовлених до виконання послуг до договору № 344 на суму 3 500 грн. за підготовку, складання, подання запитів та подачу позовної заяви, квитанцію № 22/10-01 від 22 жовтня 2025 року, відповідно до якої адвокатом Мухою С. прийнято гонорар на підставі договору № 344 від ОСОБА_1 у розмірі 3 500 грн.
Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що на підтвердження витрат на правову допомогу у розмірі 3 500 грн., позивачем надано належні та допустимі документи, які підтверджують оплату правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Згідно з частиною другою цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Враховуючи те, що позов підлягає задоволенню, суд вважає за доцільне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 3 500 грн.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
Оскільки, позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення компенсації втрати частини заробітку у зв'язку з порушенням строків його виплати були задоволені, а позивачка була звільнена від сплати судового збору за цими позовними вимогами на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 1 331 грн. 20 коп.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачкою за позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, було сплачено при подачі позову судовий збір у розмірі 1 048 грн. 36 коп. Оскільки, дані позовні вимоги задоволено, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подачу позову у розмірі 1 048 грн. 36 коп.
На підставі вищевикладеного та керуючись ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», ст. ст. 2, 19, 47, 116, 117, 238 КЗпП України, ст. ст. 12, 13, 19, 76-81, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 274-279, 430 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» (адреса місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Криворізька, буд. 1 ЄДРПОУ 14308368) про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації за час затримки розрахунку - задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 27 149 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушення строків її виплати у розмірі 5 511 грн. 22 коп. з відрахування з цієї суми передбачених законом обов'язкових податків та зборів при виплаті, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 69 280 грн. 20 коп. з відрахування з цієї суми передбачених законом обов'язкових податків та зборів при виплаті, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500 грн., судовий збір у розмірі 1 048 грн. 36 коп., а всього стягнути суму у розмірі 106 488 грн. 78 коп.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» на користь держави судовий збір у розмірі 1 331 грн. 20 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Чечелівський районний суд міста Дніпра шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Т.О. Дубіжанська