Справа № 209/6644/25
Провадження № 2/209/953/26
31 березня 2026 року м. Кам'янське
Дніпровський районний суд міста Кам'янського
в складі: головуючого- судді Корнєєвої І.В.
за участі секретаря Пиндик Т.С.
позивача ОСОБА_1
представника позивача- адвоката Кота Є.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду м.Кам'янське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на житло за набувальною давністю,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського районного суду міста Кам'янського з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на житло за набувальною давністю.
У позовній заяві позивач просить визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , за набувальною давністю.
У обгрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 05 липня 2002 року вона уклала шлюб з ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб.
На підставі свідоцтва про право власності на житло , виданого відділом обліку та розподілу житлової площі міськвиконкому м.Дніпродзержинська від 23.06.1994 року чоловіку позивача належала квартира за адресою: АДРЕСА_1
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.
Після його смерті позивач звернулась до нотаріуса для того, щоби оформити спадщину на квартиру ,яка була його власністю і у якій вони разом проживали , починаючи з 1999 року.
11 листопада 2024 року державний нотаріус Третьої Дніпродзержинської державної нотаріальної контори Бурдік С.С., надав позивачу витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно , у якому було зазначено , що позивач є власником усієї квартири.
З того часу , позивач весь час проживала у вищевказаній квартирі , робила ремонти, сплачувала за комунальні послуги та вважала її своєю власністю.
У жовтні 2024 року позивач вирішила переоформити квартиру на свою доньку та звернулася для цього до державного нотаріуса Другої кам'янської державної нотаріальної контори.
Нотаріус повідомив позивача, що позивач є власником 1/2 частини квартири , також у архівній справі знаходиться копія свідоцтва про право на спадщину за законом , згідно якого вбачається , що позивачу 01.11.2004 року нотаріусом було оформлено право на спадщину на частку у вищевказаній квартирі.
Той же час, у позивача на руках знаходиться оригінал витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно і у якому зазначено , що позивач є власником частки 1/1 квартири. Це також підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Таким чином , позивач фактично є єдиною власницею цієї квартири.
За змістом свідоцтва про спадщину вбачалося , що позивачу належить частка на квартиру , частка на квартиру була відкрита та ніким не оформлена, позивач подала нотаріусу заяву, в якій просила видати позивачу свідоцтво про право на спадщину за законом на все спадкове майно померлого ОСОБА_3
29 жовтня 2024 року нотаріус надав позивачу постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, у якій зазначив, що 15 травня 2004 року на підставі заяви про прийняття спадщини від імені ОСОБА_1 заведено спадкову справу після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .. 10 вересня 2004 року до спадкової справи надійшла заява про прийняття спадщини від імені сина померлого ОСОБА_2 .. Інші заяви про прийняття спадщини до спадкової справи не надходили. 01 листопада 2004 року Другою кам'янською (Третьою дніпродзержинською) державною державною конторою видано свідоцтво про право на спадщину за законом на одну другу частку спадкового майна після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_1 .. ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину на частку спадкового майна на сьогодні 29 жовтня 2024 року не отримав. Станом на сьогодні ОСОБА_1 необхідно відмовити у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на все спадкове майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 у зв'язку з наявністю іншого спадкоємця першої черги ,який прийняв спадщину , але не оформив своїх спадкових прав.
Позивач просить врахувати, що її чоловік за життя зі своїм сином ОСОБА_2 майже не спілкувався, похованням чоловіка займалася позивач самостійно , позивач з 1999 року проживає у вищезазначеній квартирі , оформивши спадщину на квартиру у листопаді 2004 року , позивач дійсно вважала , що є власником усієї квартири , на сьогодні позивач продовжує безперервно проживати у вказаній квартирі більше 25 року, добросовісно володіє та відкрито і безперервно користується даним нерухомим майном, доглядає за квартирою та утримує її , за весь час ОСОБА_2 жодного разу не зв'язувався з позивачем , позивач дійсно навіть не мала підозри , що позивач не є власником усієї квартири і що він може претендувати на частку.
Враховуючи вищевикладене , позивач вважає, що в даному випадку право власності позивача на вищезазначену спірну квартиру є порушеним , позивач добросовісно заволоділа і користується цим майном більше 20 років , у даному випадку позивач набула право власності на усю квартиру за набувальною давністю , тому позивач вважає за необхідне захищати своє право та звертатись до суду з даним позовом.
У судовому засіданні позивач та представник позивач адвокат Кот Є.О. підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити, посилаючись на аргументи, які були викладені у позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгяду справи повідомлявся належним чином , про причини неявки до суду на повідомив, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, заяви про розгляд справи за його відсутності не надав.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 17.09.2025 провадження у справі відкрито, розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку загального позовного провадження в судовому засіданні з викликом сторін.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 03.12.2025 підготовче провадження у цивільній справі закрито та справу призначено до судового розгляду.
Суд, вислухавши позивача, представника позивача, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини, оцінивши докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, дійшов наступних висновків.
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання права власності на частину квартири за набувальною давністю.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В судовому засіданні встановлено, що 05 липня 2002 року позивач уклала шлюб з ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (а.с.25).
На підставі свідоцтва про право власності на житло , виданого відділом обліку та розподілу житлової площі міськвиконкому м.Дніпродзержинська від 23.06.1994 року чоловіку позивача належала квартира за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.15).
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 показала, що знайома з ОСОБА_1 з 90 років. ОСОБА_1 була квартира у будинку АДРЕСА_2 Потім ОСОБА_1 розлучилася з чоловіком та стала жити з ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_3 . ОСОБА_1 проживає у квартирі більше 20 років. Коли ОСОБА_6 помер, ОСОБА_1 зверталася за спадщину. ОСОБА_1 досі проживає в цій квартирі . Сина ОСОБА_5 бачила у 2004 році.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 показала, що вона проживає у кв. АДРЕСА_4 , з 1984 року . ОСОБА_1 розійшлася з чоловіком, стала жити з чоловіком на ім'я ОСОБА_8 . Потім вона дізналася, що ОСОБА_8 помер 20 років тому. ОСОБА_1 була прописана у квартирі, платила комунальні платежі. Хто ще претендував на квартиру, вона не знає. З ОСОБА_9 знайома давно. ОСОБА_1 проживає у квартирі АДРЕСА_3 більше 20 років, ремонт не робила , бо був претендент на квартиру - син чоловіка. ОСОБА_1 користувалася квартирою відкрито , добросовісно. Сина чоловіка не бачила.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 проказала, що вона проживає у квартирі АДРЕСА_5 у одному пвд'їді з ОСОБА_1 з 1999 року та спілкувалася з ОСОБА_1 та її чоловіком. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер чоловік ОСОБА_8 . ОСОБА_1 весь час проживала у квартирі. Вона ходила до ОСОБА_1 у гості, та проживала одна, не приховувала квартиру та користуватися добросовісно. Інших осіб у квартирі не було.
Відповідно до акту КП КМР «Добробут» № 203 від 28.05.2025 р. ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 з 1999 року по теперішній час , що підтверджуються сусіди (а.с.17).
Тобто, вищезазначеним актом та показами свідків встановлено , що позивач ОСОБА_1 проживала у квартирі АДРЕСА_6 , разом з чоловіком ОСОБА_3 з 1999 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с.24).
15 травня 2004 року на підставі заяви про прийняття спадщини від імені ОСОБА_1 заведено спадкову справу після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 (а.с.186)
01 листопада 2004 року Другою кам'янською (Третьою дніпродзержинською) державною державною конторою видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/ частку спадкового майна (квартири АДРЕСА_6 та грошових внесків к банківських установах) після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_1 . У свідоцтві зазначено, що спадщина на частку квартири залишається відкритою.Свідоцтво підлягає реєстрації в Дніпродзержинському БТІ (а.с.195 зв.ст.,196).
11 листопада 2004 року на підставі свідоцтва про право власності на спадщину (ВВО № 271396, реєстр № 1-363/01.11.2004 /Третя дніпродзержинська державна нотаріальна контора / Дніпродзержинське Бюро технічної інвентаризації прийнято рішення про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , власність приватна , частка 1/1 (а.с.19).
Дані , внесені БТІ 11 листопада 2004 року , відображені у Державному реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державному реєстру Іпотек , Єдиному реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна , витяг з якого сформовані 25.07.2025 (а.с. 21).
Суд зазначає, що ОСОБА_1 у нотаріуса отримала свідоцтво про право на спадщину законом на спадщину 01.11.2004 року, була ознайомлена , що свідоцтво про право на спадщину видано тільки на частину квартири, знала про наявність спадкоємця- сина покійного , що підтвердила у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 , тому зазначення у витязі БТІ належність квартири на праві приватної власності у частці 1/1, не спростовує факту видачі свідоцтва про право на спадщину за законом саме на частину квартири , та того факту , що позивач достовірно про це знала з 01 листопада 2004 року.
Позивач ОСОБА_1 зареєстрована у спірній квартирі одна з 10.12.2004 року (а.с.13,14).
З 2024 року по теперішній час позивач ОСОБА_1 сплачує за комунальні послуги по квартирі (а.с.26-145).
У жовтні 2024 року позивач вирішила переоформити квартиру на свою доньку та звернулася для цього до державного нотаріуса Другої кам'янської державної нотаріальної контори , бо за змістом свідоцтва про спадщину вбачалося , що позивачу належить частка на квартиру , частка на квартиру була відкрита та ніким не оформлена, тому позивач подала нотаріусу заяву, в якій просила видати позивачу свідоцтво про право на спадщину за законом на все спадкове майно померлого ОСОБА_3
29 жовтня 2024 року нотаріус надав позивачу постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, у якій зазначив, що 15 травня 2004 року на підставі заяви про прийняття спадщини від імені ОСОБА_1 заведено спадкову справу після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 10 вересня 2004 року до спадкової справи надійшла заява про прийняття спадщини від імені сина померлого ОСОБА_2 (а.с.187). Інші заяви про прийняття спадщини до спадкової справи не надходили. 01 листопада 2004 року Другою кам'янською (Третьою дніпродзержинською) державною державною конторою видано свідоцтво про право на спадщину за законом на одну другу частку спадкового майна після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_1 .. ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину на частку спадкового майна на сьогодні 29 жовтня 2024 року не отримав. Станом на сьогодні ОСОБА_1 необхідно відмовити у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на все спадкове майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 у зв'язку з наявністю іншого спадкоємця першої черги ,який прийняв спадщину , але не оформив своїх спадкових прав (а.с.18).
Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Отже, умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.
Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
За змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном.
Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.
При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності добросовісність заволодіння майном.
Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, на яку посилався заявник у касаційній скарзі.
Вказані правові висновки також викладені постановах Верховного Суду від 15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20, від 23 грудня 2025 року у справі № 535/885/23.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первісних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків.
У постановах від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21, від 15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20, від 21 лютого 2024 року у справі № 756/6953/2017 Верховний Суд зазначив, що позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 липня 2025 року у справі № 643/13004/23.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 зазначила про те, що підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, суд приходить до висновку висновку про відсутність визначених статтею 344 ЦК України правових підстав для задоволення позову, оскільки позивач , отримавши у нотаріуса 01 листопада 2004 року свідоцтво про право на спадщину за законом, достовірно знала, що її спадщина складається з частки спірної квартири, що син померлого ОСОБА_3 - ОСОБА_2 є спадкоємцем померлого та має право на спадщину - частину квартири.
Той факт , що син померлого ОСОБА_2 на отримав свідоцтва про право на спадщину на частину спірної квартири , не позбавляє його права на спадкове майно, бо відповідно до ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Доводи позивача про те, що вона тривалий час безперервно володіла відкрито та добросовісно усією спірною квартирою, несе усі обов'язки з утримання спірного майна, а тому є всі підстави для визнання за нею права власності на спірне майно за набувальною давністю, не заслуговують на увагу, оскільки сам по собі факт користування ОСОБА_1 квартирою, утримання її, здійснення оплати за житлово-комунальні послуги не може бути підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю (постанова Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 337/4725/18).
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Суд вважає суперечливими доводи позивача про те, що позивач при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності на частину квартири, небезпідставно вважала себе власником усієї квартири. Крім того, зазначене не впливає на висновки суду про відмову у задоволенні позову з підстав набувальної давності.
Таким чином, суд визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, та надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності і взаємозв'язку, прийшов до висновку про відсутність умов, визначених статтею 344 ЦК України, для визнання за позивачкою права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю.
ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову витрати по сплаті судового збору необхідно покласти на позивача.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 12, 81, 141,263-265, 354 ЦПК України, суд
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на житло за набувальною давністю відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлений 06 квітня 2026 року.
Суддя І.В. Корнєєва