Номер провадження: 11-сс/813/535/26
Справа № 947/2912/26 1-кс/947/1726/26
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
03.03.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий суддя - ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю
секретарів судового засідання ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника підозрюваної ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 04.02.2026 року відносно:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Преображенка, Царичанського району, Дніпропетровської області, громадянки України, із середньою освітою, не заміжньої, офіційно не працевлаштованої, яка зареєстрована та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судима,
підозрюваної у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025162470000741 від 12.05.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, -
установив
Зміст оскарженого судового рішення
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 04.02.2026 року частково задоволено клопотання органу досудового розслідування та відносно ОСОБА_9 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 01.04.2026 року з визначенням розміру застави - 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 665 600 гривень.
Своє рішення слідчий суддя мотивував тим, що прокурором надано матеріали (докази), які обґрунтовують повідомлену підозру та є достатніми для переконання що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, не може запобігти доведеним під час розгляду клопотання ризикам.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала
Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді, адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій, просить скасувати оскаржену ухвалу та постановити нову, якою застосувати до підозрюваної ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що:
- в порушення вимог ст. 372 КПК України слідчим суддею Київського районного суду міста Одеси при ухвалені судового рішення до нього внесені недостовірні відомості щодо сторін кримінального провадження;
- пред'явлена підозра необґрунтована, оскільки у ОСОБА_9 умислу на організацію чи забезпечення незаконного перетинання Державного кордону України не було, а як слідує з доданих до клопотання протоколів НСРД вона не бажала настання цих наслідків, оскільки допомагала іноземцям у законний спосіб- шляхом укладення шлюбу з громадянками України залишитися на території України;
-Долучені до клопотання матеріали є недопустимими доказами у даному кримінальному провадженні;
- ризики заявлені слідчим у клопотанні не підтверджені, а слідчим суддею в ухвалі не доведені;
- слідчий суддя не врахував стан здоров'я підозрюваної, міцність її соціальних зв'язків в місці постійного проживання, у тому числі наявність родини й утриманців, репутацію та майновий стан підозрюваної, відсутність у неї судимостей та повідомлення про вчинення іншого кримінального правопорушення тощо;
-слідчий суддя визначивши розмір застави, не врахував майновий стан підозрюваної, для якої така сума є непомірною.
В судовому засіданні апеляційного суду:
захисник підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити;
прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив оскаржувану ухвалу залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи учасників провадження, дослідивши матеріали судової справи, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Частина перша ст. 404 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Разом з тим, ч. 1 ст. 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Системний аналіз оскаржуваної ухвали свідчить про те, що слідчий суддя зазначених вище вимог кримінального процесуального закону дотримався не у повному обсязі з огляду на таке.
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Згідно з приписом п. 5 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Так, на підставі аналізу матеріалів провадження вбачається, що 04.02.2026 ОСОБА_9 було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, санкція якої передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 7-ми до 9-ти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3-х років з конфіскацією майна.
Відповідно до вимог ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий і прокурор; недостатність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як джерело права.
Так, відповідно до п. 219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» від 21.04.2011, заява №42310/04, суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Органами досудового розслідування ОСОБА_9 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, зокрема, у тому, що вона організувала схему незаконної легалізації іноземців на території України та подальшим незаконним переправленням через державний кордон України за грошову винагороду.
Так, органом досудового розслідування ОСОБА_9 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення за наступних обставин: у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці, але не пізніше квітня 2024 року у ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 спільно з ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та року народження, виник злочинний умисел направлений на незаконне переправлення осіб через державний кордон України, сприянні їх вчиненню порадами, вказівками, усуненням перешкод, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, яке полягає в отриманні незаконного прибутку від осіб-іноземців за сприяння укладенню ними фіктивних шлюбів із громадянками України, з метою подальшого забезпечення та отримання такими іноземцями посвідок на тимчасове проживання на території України, які надають право безперешкодного перетину державного кордону України.
При цьому, ОСОБА_9 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_10 , використовуючи свої зв'язки з невстановленими органом досудового розслідування посадовими особами Приморського відділу Державної реєстрації актів цивільного стану міста Одеси, розробили злочинний план, який полягав в укладенні іноземцем фіктивного шлюбу з громадянкою України, для гарантованого отримання посвідки на тимчасове проживання на території України в короткий строк іноземець повинен укласти шлюб з громадянкою України.
У подальшому, на підставі свідоцтва про шлюб, орган Державної міграційної служби видає іноземцю посвідку на тимчасове проживання на території України, на підставі якої останній зможе безперешкодно перетинати кордон України в будь-якому напрямку.
Так, ОСОБА_10 , діючи умисно, розуміючи встановлений порядок перетину державного кордону України іноземними громадянами, а також порядок та термін їх перебування на території України, в порушення законів України «Про державний кордон України», «Про прикордонний контроль», «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», «Про імміграцію», у невстановленому досудовим розслідуванням місці та час, але не пізніше липня 2025, за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_9 , ОСОБА_12 та ОСОБА_10 та іншими невстановленим особами, з метою особистого незаконного збагачення, діючи з корисливих мотивів, підшукала громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , як особу, яка бажає отримати посвідку на тимчасове проживання на території України за грошову винагороду, шляхом укладення фіктивного шлюбу, тобто такого шлюбу, який не має на меті утворення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя.
У свою чергу, ОСОБА_9 , переслідуючи корисливий мотив та діючи за попередньою змовою з ОСОБА_12 , ОСОБА_10 та ОСОБА_10 , підшукала для громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_13 громадянку України ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , як особу, яка погодилася укласти з останнім фіктивний шлюб за грошову винагороду.
Надалі 24.07.2025 ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , не маючи наміру створювати сім'ю та набувати взаємних прав і обов'язків подружжя, діючи за вказівками та за сприяння ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , подали до Приморського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі документи, необхідні для державної реєстрації шлюбу, за результатами чого між ними було укладено шлюб, який засвідчено актовим записом № 774 та у подальшому видано відповідне свідоцтво про шлюб.
У подальшому громадянин Республіки Азербайджан ОСОБА_13 , на підставі актового запису про шлюб № 774 від 24.07.2025, складеного працівниками Приморського ВДРАЦС у м. Одесі внаслідок укладення фіктивного шлюбу з ОСОБА_14 , за сприяння ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , отримав посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_1 від 08.08.2025, оформлену Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області, розташованим за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 44.
Вказана посвідка була видана відповідно до наказу МВС України від 15.03.2013 № 681 «Про затвердження Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання» та надавала ОСОБА_13 право на законне перебування на території України, у тому числі право безперешкодного перетину державного кордону України.
Внаслідок зазначених незаконних дій ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_12 було створено умови для незаконного перебування на території України громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Окрім того, ОСОБА_10 , діючи умисно, розуміючи встановлений порядок перетину державного кордону України іноземними громадянами, а також порядок та термін їх перебування на території України, в порушення законів України «Про державний кордон України», «Про прикордонний контроль», «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», «Про імміграцію», у невстановленому досудовим розслідуванням місці та час, але не пізніше червня 2025, за попередньою змовою групою осіб, з метою особистого незаконного збагачення, спільно з ОСОБА_9 , ОСОБА_12 та ОСОБА_10 та іншими невстановленим особами, діючи з корисливих мотивів, підшукала громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , як особу, яка бажає отримати посвідку на тимчасове проживання на території України за грошову винагороду, шляхом укладення фіктивного шлюбу, тобто такого шлюбу, який не має на меті утворення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя.
В свою чергу, ОСОБА_9 , переслідуючи корисливий мотив, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_12 ОСОБА_10 та ОСОБА_10 підшукала для громадянина ОСОБА_15 громадянку України ОСОБА_16 ІНФОРМАЦІЯ_8 , як особу, яка згодна укласти з останнім такий шлюб за грошову винагороду.
Надалі 27.06.2025 ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , не маючи наміру створювати сім'ю та набувати взаємних прав і обов'язків подружжя, діючи за вказівками та за сприяння ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , подали до Приморського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі документи, необхідні для державної реєстрації шлюбу, за результатами чого між ними було укладено шлюб, який засвідчено актовим записом № 669 та у подальшому видано відповідне свідоцтво про шлюб.
У подальшому громадянин Республіки Азербайджан ОСОБА_15 , на підставі актового запису про шлюб № 669 від 27.06.2025, складеного працівниками Приморського ВДРАЦС у м. Одесі внаслідок укладення фіктивного шлюбу з ОСОБА_16 , за сприяння ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , отримав посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_2 від 01.09.2025, оформлену Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області, розташованим за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 44.
Вказана посвідка була видана відповідно до наказу МВС України від 15.03.2013 № 681 «Про затвердження Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання» та надавала ОСОБА_15 право на законне перебування на території України, у тому числі право безперешкодного перетину державного кордону України.
Внаслідок зазначених незаконних дій ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_10 та ОСОБА_12 було створено умови для незаконного перебування на території України громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Окрім того, ОСОБА_10 , діючи умисно, розуміючи встановлений порядок перетину державного кордону України іноземними громадянами, а також порядок та термін їх перебування на території України, в порушення законів України «Про державний кордон України», «Про прикордонний контроль», «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», «Про імміграцію», у невстановленому досудовим розслідуванням місці та час, але не пізніше червня 2025, за попередньою змовою групою осіб, з метою особистого незаконного збагачення, спільно з ОСОБА_9 , ОСОБА_12 та ОСОБА_10 , та іншими невстановленим особами, діючи з корисливих мотивів, підшукала громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , як особу, яка бажає отримати посвідку на тимчасове проживання на території України за грошову винагороду, шляхом укладення фіктивного шлюбу, тобто такого шлюбу, який не має на меті утворення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя.
В свою чергу, ОСОБА_9 , переслідуючи корисливий мотив, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_12 ОСОБА_10 та ОСОБА_10 підшукала для громадянина ОСОБА_17 громадянку України ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , як особу, яка згодна укласти з останнім такий шлюб за грошову винагороду.
Надалі 27.06.2025 ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , не маючи наміру створювати сім'ю та набувати взаємних прав і обов'язків подружжя, діючи за вказівками та за сприяння ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , подали до Приморського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі документи, необхідні для державної реєстрації шлюбу, за результатами чого між ними було укладено шлюб, який засвідчено актовим записом № 670 та у подальшому видано відповідне свідоцтво про шлюб.
У подальшому громадянин Республіки Азербайджан ОСОБА_17 , на підставі актового запису про шлюб № 670 від 27.06.2025, складеного працівниками Приморського ВДРАЦС у м. Одесі внаслідок укладення фіктивного шлюбу з ОСОБА_18 , за сприяння ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , отримав посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_3 від 28.07.2025, оформлену Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області, розташованим за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 44.
Вказана посвідка була видана відповідно до наказу МВС України від 15.03.2013 № 681 «Про затвердження Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання» та надавала ОСОБА_17 право на законне перебування на території України, у тому числі право безперешкодного перетину державного кордону України.
Внаслідок зазначених незаконних дій ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_12 було створено умови для незаконного перебування на території України громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_9 .
Окрім того, обґрунтованість підозри ОСОБА_9 у інкримінованому кримінальному правопорушенні підтверджується долученими до клопотання слідчого доказами, зокрема:
протоколом допиту свідка ОСОБА_19 від 27.09.2025 р.;
-протоколом допиту свідка ОСОБА_20 від 10.11.2025 р.
-рапортом співробітника УМП ГУНП в Одеській області від 16.01.2026
-протоколом додаткового допиту свідка ОСОБА_20 від 24.01.2026;
-протоколом огляду речових доказів від 24.01.2026;
-протокол отримання добровільно наданого предмету від 23.01.2026;
-протоколом про результати негласної слідчої (розшукової) дії від 19.11.2025;
-протоколом про результати негласної слідчої (розшукової) дії від 06.11.2025;
-протоколом про результати негласної слідчої (розшукової) дії від 06.11.2025;
та іншими матеріалами у їх сукупності.
Апеляційний суд зазначає, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182), (Erdagoz v. Turkey (Ердагоз проти Туреччини).
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі "Мюррей проти Сполученого Королівства", зазначив що факти, які викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження або навіть для пред'явлення обвинувачення, що являється завданням наступних етапів кримінального процесу.
Апеляційний суд вважає, що на даному етапі досудового розслідування зазначені докази є вагомими та достатніми для обґрунтування підозри ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення. При цьому, відповідно до статей 89, 94 КПК України та Глави 28 КПК України питання про встановлення вини ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого їй злочину, оцінка зібраних доказів на предмет їх достовірності і допустимості відноситься до компетенції суду за наслідками судового розгляду кримінального провадження по суті обвинувачення, а підстав для визнання доказів недопустимими, відповідно до ст.87 КПК України, в ході апеляційного розгляду не встановлено та стороною захисту в апеляційній скарзі не наведено.
Апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про те, що підозра ОСОБА_9 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.332 КК України є обґрунтованою.
Окрім того, колегія суддів також враховує правову позицію ЄСПЛ, викладену у рішенні «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
Відповідно до п.п. 34-36 рішення ЄСПЛ «Москаленко проти України», обґрунтована підозра щодо вчинення заявником тяжкого злочину могла бути підставою для його першого взяття під вартою.
Водночас, колегія суддів не погоджується із доводами сторони захисту про недоведеність органом досудового розслідування існування в зазначеному провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України з огляду на наступні обставини.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Так, апеляційний суд, погоджуючись із висновком слідчого судді, зазначає, що в даному випадку органом досудового розслідування було доведено існування ризиків того, що підозрювана ОСОБА_9 може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, чи незаконного впливу на свідків у провадженні, обумовлені тим, що: ОСОБА_12 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, пов'язаного із сферою недоторканності державних кордонів, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 7-ми до 9-ти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3-х років з конфіскацією майна, у разі визнання підозрюваної винуватою у вчиненні зазначеного злочину, стосовно неї, відповідно до правової позиції, викладеної в постанові ККС у складі ВС від 05.07.2023 у справі №727/6140/22 (провадження №51-2266км23), неможливе буде застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, що може призвести до спроб переховування останньої з метою уникнення кримінальної відповідальності; досудове розслідування кримінального провадження триває та здійснюється збір відповідних доказів, а також встановлення інших можливих співучасників вчинення кримінального правопорушення; підозрювана особисто знайома зі свідками, які безпосередньо звертались до останньої задля сприяння їм у незаконному перетині державного кордону України, останній відомі їх персональні відомості (анкетні дані, місця проживання, тощо), при цьому, свідки підлягають безпосередньому допиту судом під час судового розгляду кримінального провадження.
Окрім того, відповідно до практики ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
З огляду на вищевказане, зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 60 рішення ЄСПЛ «Боротюк проти України», апеляційний суд вважає обґрунтованим та необхідним обрання на даній стадії досудового розслідування підозрюваній ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для запобігання існуючим ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваної, що узгоджується з вимогами вказаних вище норм закону та правовими позиціями ЄСПЛ.
Апеляційний суд приймає до уваги посилання захисника щодо наявності у підозрюваної стійких соціальних зв'язків (має постійне місце проживання, раніше не судима), однак, у світлі інкримінованих обставин справи, зазначене не є настільки переконливими обставинами, що могли б знизити встановлений ризик до маловірогідного чи до його виключення. У свою чергу, збагачення за рахунок вчинення протиправних дій для ОСОБА_9 є не випадковістю, чи діями, які були не бажаними або неочікуваними. Такі наслідки є результат трудомісткого процесу, який складався з високоорганізованих дій. Все це показує неможливість розумної довіри до підозрюваної, настільки, щоб можливо було убезпечити суспільний інтерес у вказаному провадженні від його ушкодження.
Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, що виключають можливість застосування стосовно підозрюваної ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ні слідчим суддею, ні апеляційним судом під час апеляційного розгляду скарги не встановлено.
Отже, враховуючи викладені вище обставини, колегія суддів доходить переконання, що органом досудового розслідування була доведена неможливість застосування стосовно підозрюваної ОСОБА_9 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою для запобігання названим вище ризикам.
З огляду на викладене, а також враховуючи характер інкримінованого кримінального правопорушення, обставини його вчинення, свідчить про наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості" (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі "Харченко проти України" від 10 лютого 2011 року), а тому на цьому етапі кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного та зможе запобігти ризикам, передбачених ст.177 КПК України. Згідно із ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатній для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу суд враховує сукупність обставин, що характеризують саме конкретну особу: тяжкість інкримінованого злочину, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, вік, стан здоров'я, сімейний та майновий стан, рід занять, репутацію та інші дані, що її характеризують.
Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
На думку апеляційного суду, застава у розмірі - 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, цілком відповідає фінансовим можливостям підозрюваної, не є для неї завідомо непомірною, та дійсно зможе забезпечити виконання підозрюваною своїх процесуальних обов'язків та буде найбільш пропорційним заходом на теперішній час, який збалансує інтереси суспільства, держави та підозрюваної.
При цьому, колегія суддів, оцінюючи доводи сторони захисту щодо непомірності розміру застави з урахуванням особи підозрюваної, зауважує, що застава може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною та/або юридичною особою (заставодавцем), що передбачено ч. 2 ст. 182 КПК України.
Колегія суддів звертає увагу, що Європейським судом з прав людини визнано законними та обґрунтованими дії національних судів, щодо обрання підозрюваному розміру застави, який перевищував наявні активи, поточні доходи підозрюваного, тощо, беручи до уваги особливий характер справи заявника та предмет кримінального правопорушення (справа «Пунцельт проти Чехії» (Punzelt v. Czech Republic) від 25.04.2000 року).
Разом з тим, відхиляючи доводи апеляційної скарги про необґрунтованість розміру застави, визначеної ОСОБА_9 , апеляційний суд наголошує на тому, що вона обґрунтовано підозрюється у вчинені незаконного переправлення осіб через державний кордон, може мати приховані активи здобуті внаслідок вчинення інкримінованого їй кримінального правопорушення.
На думку апеляційного суду, з урахуванням особи підозрюваної, конкретних обставин кримінального провадження та висунутої підозри у скоєнні тяжкого злочину, визначений слідчим суддею розмір застави є достатнім і прийнятним також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню.
Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновок слідчого судді про існування достатніх підстав для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах справи, а дані про особу підозрюваного і сама підозра у вчиненні тяжкого злочину, дають достатні підстави вважати, що на даний час дійсно існують зазначені слідчим суддею ризики, які виправдовують тримання підозрюваної під вартою.
Що стосується доводів сторони захисту про те, що в порушення вимог ст. 372 КПК України слідчим суддею Київського районного суду міста Одеси при ухвалені судового рішення до нього внесені недостовірні відомості щодо сторін кримінального провадження, апеляційний суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
Так, в судовому засіданні апеляційного суду прокурор надав пояснення щодо зазначених доводів сторони захисту та пояснив, що то є технічною опискою органу досудового розслідування.
За наведених обставин апеляційний суд приходить до висновку про неспроможність доводів захисника стосовно незаконності оскарженої ухвали, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала слідчого судді - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 32, 303, 370, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив
Апеляційну скаргу захисника підозрюваної ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 04.02.2026 року відносно ОСОБА_9 , підозрюваної у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025162470000741 від 12.05.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4