Номер провадження: 11-кп/813/704/26
Справа № 946/532/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
24.03.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_5 / ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченої ОСОБА_8 ,
її захисника - адвоката ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_8 на вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15.04.2024 року відносно
ОСОБА_8 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Вилкове Кілійського району Одеської області, громадянки України, не заміжньої, із середньою освітою, не працюючої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимої:
-14.10.2022 Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області за ч. 1 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі - КК) до громадських робіт на строк 200 годин;
-18.07.2023 Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області за ч. 2 ст. 389 КК до одного року обмеження волі, на підставі ст. ст. 75, 76 КК від відбування покарання звільнена з випробуванням строком на один рік (вирок не набрав законної сили),
обвинуваченої за ч.4 ст.185 КК України, у кримінальному провадження №12023162150001347,-
установив
Вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15.04.2024 року ОСОБА_8 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, та їй призначено покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років.
Відповідно до вироку суду першої інстанції, 15.10.2023 близько 14:50 год. ОСОБА_8 , перебуваючи в автомобілі марки «Hyundai» реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 біля під'їзду №2, розташованого по пр. Незалежності, 13 в м.Ізмаїлі Одеської області, діючи умисно, повторно, в умовах воєнного стану, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, шляхом вільного доступу таємно викрала мобільний телефон торгової марки «Xiaomi» моделі «Redmi 10», після чого з викраденим майном залишила місце вчинення кримінального правопорушення, розпорядившись ним на власний розсуд, чим спричинила потерпілому ОСОБА_10 матеріальну шкоду на суму 3 586 грн.
Своїми діями ОСОБА_8 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК, а саме таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, в умовах воєнного стану.
Не погодившись із вказаним вироком суду першої інстанції, ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що вирок відносно неї є необгрунтованим в частині призначеного покарання. Зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги щире каяття обвинуваченої, доказової бази, та активного сприяння розкриттю злочину.
На підставі цього просить вирок суду першої інстанції відносно неї скасувати.
В судовому засіданні апеляційного суду:
обвинувачена ОСОБА_8 та її захисник - адвокат ОСОБА_9 підтримали вимоги апеляційної скарги обвинуваченої;
прокурор ОСОБА_7 заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченої та просив оскаржуваний вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Потерпілий у судове засідання не з'явилась, про причини своє неявки суд не повідомив, із заявами та клопотаннями не звертався.
З огляду на викладене та з урахуванням положень ч. 4 ст. 405 КПК України, якими визначено, що неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності потерпілого.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників апеляційного провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов висновку про таке.
Відповідно до положень статей 7, 9 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження. Під час кримінального провадження суд зобов'язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з вимогами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
В своїй апеляційній скарзі обвинувачена не оскаржує фактичні обставини кримінального провадження, та ступінь доведеності її вини, а тому відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, апеляційний суд не переглядає вирок суду в цій частині.
При цьому, під час судового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції обвинувачена ОСОБА_8 повністю визнала себе винуватою у вчиненні інкримінованого їй злочину, у зв'язку з чим, суд обґрунтовано, в порядку ч.3 ст.349 КПК України обмежився допитом обвинуваченої та дослідженням доказів, які характеризують її особу, визнавши недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються.
Порушень під час судового розгляду кримінального провадження в порядку ч.3 ст.349 КПК України судом апеляційної інстанції не встановлено.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги обвинуваченої ОСОБА_8 , суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Статтею 50 КК України встановлено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Конституційний Суд України у Рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».
Відповідно до позиції, викладеної у рішенні ЄСПЛ «Скополла проти Італії» від 17.09.2009 року, складовими елементами принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Відповідно до ст.65 КК України - особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети та принципів справедливості і індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують та обтяжують, відповідно до положень статей 66 та 67 КК України.
Відповідно до положень ч. 6 ст.368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з положеннями ч. 5, 6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються судами при застосуванні таких норм права.
Апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи обвинуваченої ОСОБА_8 про необхідність призначення їй більш м'якого покарання, оскільки обвинувачена неодноразово судима за вчинення аналогічних злочинів проти власності, що характеризує її з негативного боку, як особу схильну до вчинення злочинів, належних висновків для себе не зробила, на шлях виправлення не стала та вчинила новий злочин, маючи не зняту та непогашену в установленому законом порядку судимість.
З оскарженого вироку убачається, що суд першої інстанції врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, яке, відповідно до положень ст.12 КК України, є тяжким злочином.
При цьому, обґрунтовано врахував той факт, що обвинувачена вчинила крадіжку в період війни, яка триває в Україні у зв'язку з нападом російської федерації. Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX затверджено Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні».
Так, вчиняючи крадіжку в умовах воєнного стану, коли зусилля всієї країни спрямовані на подолання агресора, люди згуртувались, використовуючи, в тому числі, власні матеріальні ресурси, для надання відсічі ворогу та виживання, ОСОБА_8 знехтувала моральними та загальнолюдськими цінностями і в надскладний для держави час, здійснила посягання на майно співгромадян, тому ці обставини впливають на ступінь тяжкості вчиненого.
Відповідно до вимог ст.65 КК України, місцевий суд врахував в якості обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_8 - її щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.
Обставин, що відповідно до ст.67 КК України обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_8 судом першої інстанції не встановлено.
Також, суд першої інстанції врахував відомості про особу обвинуваченої, яка раніше судима, незаміжня, не працевлаштована, свою провину у вчиненні кримінального правопорушення визнала повністю.
З урахуванням вказаних обставин, особи обвинуваченої ОСОБА_8 , того, що вона розкаявся у вчиненому кримінальному правопорушенні, суд першої інстанції вважав, що виправлення та перевиховання обвинуваченої та запобігання вчиненню нею нових кримінальних правопорушень можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, у зв'язку з чим їй необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статті за вчинене кримінальне правопорушення.
Апеляційний суд зазначає, що санкція ч.4 ст.185 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років, при цьому суд першої інстанції з урахуванням усіх пом'якшуючих покарання обставин, призначив ОСОБА_8 мінімальне покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років, яке передбачено для такого виду покарань положеннями ч.1 ст.63 КК України.
В свою чергу апеляційний суд звертає увагу на те, що обвинувачена, будучи особою працездатного віку, ніде не працює та суспільно-корисною працею не займається, постійного законного джерела прибутку не має, що і стало підґрунтям для вчинення корисливих злочинів.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду 1-ої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок або ухвалу без змін.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б стали безумовною підставою для скасування чи зміни оскарженого вироку, в ході апеляційного розгляду не встановлено.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку про те, що призначене судом 1-ої інстанції покарання є справедливим, обґрунтованим та необхідним для виправлення ОСОБА_8 та запобігання вчиненню нею нових злочинів, у зв'язку з чим не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та зміни або скасування оскаржуваного вироку.
Керуючись статтями ст. 376 ч.2, 403, 405, 407, 413, 414, 420 КПК України апеляційний суд, -
ухвалив
Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15.04.2024 року відносно ОСОБА_8 , обвинуваченої за ч.4 ст.185 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженою, яка тримається під вартою, у тойже строк, з дня отримання копії ухвали.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4