Номер провадження: 11-кп/813/1223/26
Справа № 522/9151/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
31.03.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
потерпілого ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Приморського районного суду м. Одеси від 10.10.2025 року, відносно:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ізмаїл Одеської області, громадянина України, із середньо-технічною освітою, працюючого фізичною особоюа-підприємцем, одруженого, зареєстрованого: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
- обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, у кримінальному провадженні № 12025164500000114 від 23.03.2025 року,
установив
Зміст оскарженого судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини
Зазначеним вироком суду 1-ої інстанції ОСОБА_7 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України, та йому призначено покарання у виді громадських робіт строком на 100 (сто) годин.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 відрахований з моменту приведення вироку до виконання.
Запобіжний захід ОСОБА_7 , до набрання вироком чинності, не застосовувався.
Речові докази: компакт диск - вирішено зберігати при матеріалах кримінального провадження.
Відповідно до вироку суду першої інстанції ОСОБА_7 визнаний винуватим у тому, що 23 квітня 2025 року приблизно о 09 годині 20 хвилин ОСОБА_7 , на власному автомобілі марки «Ford Transitt», д.н.з. НОМЕР_1 , рухався по правій смузі по вулиці Середньофонтанській в м. Одесі, позаду якого водій автомобілю марки «Hyundai Sonata», д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_9 . В той час, коли водій автомобілю марки «Hyundai Sonata», д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_9 з дотриманням правил дорожнього руху здійснював перестроювання на ліву смугу дороги, водій автомобіля марки «Ford Transitt», д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_7 також почав здійснювати перестроювання на ліву смугу, створивши таким чином аварійну ситуацію, внаслідок чого ОСОБА_9 здійснив зупинку вище зазначеного транспортного засобу напроти будівлі «Wine Story», розташованої за адресою: м. Одеса, пров. Б. Айзенберга, 3. В результаті вказаних подій між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 виник словесний конфлікт з причини порушення правил дорожнього руху.
Реалізуючи свій раптово виниклий в ході сварки протиправний намір, спрямований на завдання шкоди здоров'ю потерпілому ОСОБА_9 , на ґрунті виниклої в ході конфлікту особистої неприязні, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно - небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, ОСОБА_7 , підійшов до ОСОБА_9 та наніс не менше 4 ударів кулаком правої руки в область обличчя та лівої руки, а також не менше 1 удару ногою в область правої гомілки потерпілого. В результаті противоправних дій ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_9 спричинено наступні тілесні ушкодження, а саме: синці та садно обличчя, синці в ділянці правого променево-зап'ясткового суглобу та правої гомілки, які згідно п.п.2.3.5 і 4.6 «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень» (1995 р.) відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.
За наведених обставин ОСОБА_7 вчинив кримінальний проступок, передбачений ст. 125 ч.1 КК України: умисне легке тілесне ушкодження.
Вимоги апеляційної скарги
Не погоджуючись із вироком суду, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій вважає оскаржуваний вирок таким що підлягає скасуванню з підстав невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає наступне:
- обвинувачений наміру спричинення шкоди здоров'я потерпілого не мав, водночас, повернувшись до потерпілого спиною, останній напав на обвинуваченого ззаду;
- суд першої інстанції не прийняв до уваги покази обвинуваченого;
- суд першої інстанції не прийняв до уваги відеозаписи, що є речовими доказами, з яких чітко вбачається, що саме поведінка ОСОБА_9 , його дії, свідчать про те, що в ході конфлікту потерпілий вів себе агресивно, та як наслідок дав ОСОБА_7 підстави вважати що ОСОБА_9 може спричинити йому шкоду;
- суд не прийняв до уваги, що є всі підстави вважати, що ОСОБА_7 діяв в межах необхідної оборони.
На підставі цього просить: у відповідності до ч.3 ст.404 КПК України дослідити наведені в апеляційній скарзі докази; вирок суду першої інстанції скасувати та постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 невинуватим у пред'явленому обвинуваченні.
Позиції учасників судового розгляду стосовно поданих апеляційних скарг
В судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_8 вимоги апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити.
Прокурор, а також потерпілий ОСОБА_9 в судовому засіданні апеляційного суду просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а вирок суду залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, дослідивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд дійшов до висновків про таке.
Мотиви апеляційного суду
Частинами першою та другою ст. 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
За ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ст. 94 КПК, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
В судовому засіданні суду 1-ої інстанції обвинувачений ОСОБА_7 свою вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні не визнав й пояснив, що дійсно, за наведених обставин між ним та ОСОБА_9 виник конфлікт під час руху на дорозі. За його словами, ОСОБА_9 заблокував рух його автомобіля та вийшов з транспортного засобу, після чого він також залишив свій автомобіль. ОСОБА_7 зазначив, що ударів кулаком чи ногою ОСОБА_9 він не завдавав, а лише відштовхував його, захищаючись від агресивних дій останнього. Зокрема, ОСОБА_9 схопив його за футболку, тягнув, кричав та висловлював погрози. На ці дії він реагував виключно обороняючись.
Крім того, ОСОБА_7 пояснив, що саме ОСОБА_9 є винним у конфлікті, оскільки той переслідував його, тоді як він намагався уникнути будь-якого контакту. За твердженням обвинуваченого, тілесні ушкодження у ОСОБА_9 могли виникнути в момент, коли останній тягнув його за футболку, а він відбивався. Водночас сам ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження у вигляді травми правої ноги, які, на його переконання, були спричинені діями ОСОБА_9 .
Так, мотивуючи доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, суд першої інстанції послався на досліджені під час судового розгляду докази, а саме:
- Протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 23 квітня 2025 року від ОСОБА_9 про спричинення тілесних ушкоджень про те, що 23.04.2025 приблизно о 09:25 год., невідомий чоловік, перебуваючи на вулиці за адресою: м. Одеса, вул. Катасова 3, (кут вулиці Семінараська), в ході сварки наніс декілька ударів в область обличчя та тулуба.
- Висновок судово-медичної експертизи № 527 від 23.04.2025, згідно з яким у ОСОБА_9 виявлені наступні тілесні ушкодження: синець (2) та садно (1) обличчя, синець в ділянці правого променево-зап'ясткового суглобу (1) та правої гомілки (1).
2.3. Вказані ушкодження утворилися від дії тупих твердих предметів, індивідуальні особливості яких властиві не відобразилися. В механізмі виникнення ушкоджень могли бути удари, здавлення тупими предметами, падіння з висоти утворення ушкоджень в умовах конкретної ситуації.
6. Судячи за морфологічними властивостями ушкоджень (синці - червоно-фіолетового кольору, садно - без кірки), вони могли бути заподіяні 23.04.2025 р.
4.5. Зазначені ушкодження відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, які окремо мають незначні скороминущі наслідки. Тривалість їх існування не більше 6-ти днів.
Згідно з п. 2.3.1.6 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» (1995 р.), відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.
Речовий доказ: оптичний диск формату DVD-R з відеозаписами від 23.04.2025 з відео реєстратора, який належить потерпілому ОСОБА_10 та був розташований в автомобілі на момент події від 23.04.2025, яка відбулася за адресою: м. Одеса, пров. Б. Айзенберга, 3, на якому виявлено 3 відео файли формату "AVI" FILE110125-204036.
Дослідженням вказаного речового доказу встановлено, що відеофайл формату “AVI» (.AVI) FILE110125-204036 відображає автомобіль марки «Форд Транзит», білого кольору, д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_7 , який з провулку Місячного здійснює поворот праворуч на вулицю Середньофонтанська в м. Одесі. Потерпілий ОСОБА_9 здійснює рух по правій смузі дороги. В подальшому, біля ТЦ «Кристал» по лівій крайній смузі дороги на випередження прямує автомобіль марки «BMW», д.н.з. НОМЕР_4 та в цей же момент потерпілий ОСОБА_9 із включенням попереджувального сигналу - «поворот вліво», здійснює перестроювання. В той час, коли потерпілий ОСОБА_9 закінчив зазначений маневр та продовжує рух в крайній лівій полосі. В той момент, коли автомобіль марки «Хундай Соната», д.н.з. НОМЕР_2 , перебуває напроти автомобіля марки «Форд Транзит», білого кольору, д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_7 , вмикається покажчик лівого повороту. Після аварійної ситуації потерпілий ОСОБА_9 продовжує рух в межах крайньої лівої полоси. Надалі, напроти будівлі ТЦ “Фонтан Скай» потерпілий ОСОБА_9 здійснює маневр вправо та продовжує рух по крайній правій смузі. Перебуваючи за Т-перехрестям вулиць Середньофонтанська та Семінарська напроти будівлі «Wine Story» за адресою: м. Одеса, пров. Б. Айзенберга, 3, потерпілий ОСОБА_9 здійснює зупинку свого транспортного засобу та підходить до працівників патрульної поліції, які покидають місце події. В подальшому до потерпілого ОСОБА_9 підходить ОСОБА_7 та розпочинається конфлікт. В той момент, коли потерпілий ОСОБА_9 намагається повернутися до салону свого автомобіля, ОСОБА_7 перешкоджає йому, обома руками схопив праву руку потерпілого та відштовхує до передньої частини автомобіля, після чого правою рукою схопив з ліву частину обличчя потерпілого. В подальшому ОСОБА_7 правою ногою наносить 1 удар в область правої ноги потерпілого ОСОБА_9 , після чого схопив ліву ногу потерпілого та кинув останнього на асфальтоване покриття дороги. В той час, коли потерпілий ОСОБА_9 встав на ноги, ОСОБА_7 лівою ногою наносить 1 удар в область паху потерпілого. В подальшому ОСОБА_7 лівою рукою схопив потерпілого ОСОБА_9 за потилицю та правою рукою наносить два удари в область обличчя потерпілого.
Відеозапис, який під час події правопорушення створила дружина потерпілого із застосуванням мобільного телефону тривалістю 19 сек., з якого вбачається, що ОСОБА_7 штовхає та наносить удари ОСОБА_9 рукою в голову та по корпусу його автомобіля.
Стороною захисту надано акт судово-медичного дослідження від 24.04.2025, згідно із яким у ОСОБА_7 виявлено легке тілесне ушкодження у вигляді синця по тильній та внутрішній боковій поверхнях із переходом на підошовну поверхню правої стопи в проекціях 2-5 кісток плесни.
Окрім того, під час судового розгляду була допитаний потерпілий ОСОБА_9 , який пояснив, що 23.04.2025 приблизно о 09:52 год. разом зі своєю дружиною він рухався на власному автомобілі марки «Хюндай Соната», д.р.з. НОМЕР_2 по вулиці Середньофонтанській м. Одеси.
В той час, коли він здійснював рух по крайній правій смузі проїзної частини автомобільної дороги без будь-яких порушень ПДР, біля будинку по вул. Середньофонтанська, 13-А, з прилеглої території виїхав автомобіль марки «Форд», д.р.з. НОМЕР_5 , водій якого грубо порушував вимоги дорожніх знаків та дорожньої розмітки, внаслідок чого він ледь не наїхав на вказаний автомобіль.
Шляхом подання звукового сигналу, він звернув увагу вказаного водія на порушення ПДР.
В цей же час на проїзній частині знаходився наряд патрульної поліції, біля якого він зупинився та повідомив про вказаний факт. Утім поліцейські не вжили жодних заходів до порушника та поїхали. В цей час до нього під'їхав вищевказаний автомобіль, з якого вийшов обвинувачений ОСОБА_7 . Останній поводився агресивно і в грубій формі став звинувачувати його у тому, що він винен у даній пригоді.
Він намагався сісти в автомобіль з метою уникнення розвитку конфлікту, утім обвинувачений завадив йому та в подальшому правою рукою завдав декілька ударів в область обличчя та один удар ногою по правій гомілці. Внаслідок цього у нього утворилися синці. Також обвинувачений завдав ударів по кузову його автомобіля. Тому він змушений був звернутися до правоохоронних органів.
Разом з цим, відповідно до ч. 1 ст. 405 КПК апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених цією главою.
Захисник ОСОБА_8 під час апеляційного розгляду заявив клопотання про повторне дослідження доказів, а саме відеозапису події, в задоволенні якого було відмовлено.
За позицією об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеною в постанові від 03 квітня 2023 року у справі № 537/984/20 (провадження № 51-1747кмо22), в основі апеляційного перегляду судового рішення лежить перевірка його обґрунтованості й законності, задля чого апеляційний суд наділений відповідними процесуальними можливостями, ключовою із яких є перевірка повноти і правильності встановлення судом першої інстанції обставин кримінального провадження за результатами дослідження та оцінки доказів. Водночас лише в тій ситуації, коли суд апеляційної інстанції вбачає, що доводи в апеляційній скарзі щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження виглядають обґрунтованими та потребують перевірки, він таку перевірку здійснює із дотриманням вимог ст. 404 КПК шляхом повторного дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження.
Відмовляючи в задоволенні таких вимог, колегія суддів виходить з того, що відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом 1-ої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
При цьому сам по собі факт подачі на вирок апеляційної скарги із вимогою про його скасування не свідчить про те, що суд апеляційної інстанції автоматично зобов'язаний переглянути справу у повному обсязі, як це здійснював суд першої інстанції.
Розгляд у суді апеляційної інстанції не повинен дублювати дослідження доказів, яке проводилося у місцевому суді, оскільки це суперечить основним засадам кримінального процесуального законодавства України. Такий висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 10.02.2021 року у справі №127/14811/17 (провадження 51-5046км20).
Натомість, апеляційний суд приймає до уваги, що в поданій стороною захисту апеляційній скарзі зазначалось, що судом 1-ої інстанції надана невірна оцінка фактичним обставинам справи та доказам у провадженні, натомість, ними не вказано, в чому підлягає неповнота або порушення судом 1-ої інстанції при досліджені всіх обставин, та на яких, передбачених законом підставах, а всі їх доводи фактично зводились до незгоди із прийнятим судовим рішенням.
Апеляційний суд враховує, що під час судового розгляду судом 1-ої інстанції ретельно були досліджені та вирішені по суті клопотання сторони обвинувачення та захисту щодо дослідження доказів та надана ним оцінка. Апеляційним судом не надається інша оцінка доказам у справі, у зв'язку з чим немає необхідності у повторному відтворенні відеозапису події, оскільки в клопотанні не міститься обґрунтування, яким чином повторне дослідження вказаного відеозапису може вплинути на встановлення фактичних обставин провадження.
Повнота дослідження судом апеляційної інстанції доказів щодо певного факту має бути забезпечена у випадках, коли під час апеляційного розгляду даний факт встановлюється в інший спосіб, ніж це було здійснено у суді першої інстанції.
При цьому, незгода сторони захисту з показаннями учасників процесу та письмовими доказами у справі, не є підставою для повторного дослідження цих доказів. Під час апеляційного перегляду у суду не виникає обов'язку досліджувати докази з дотриманням засади безпосередності, якщо він по-іншому не тлумачить докази, досліджені в суді першої інстанції. Розгляд у суді апеляційної інстанції не повинен дублювати дослідження доказів, яке проводилося в місцевому суді, оскільки це суперечить основним засадам кримінального процесуального законодавства України, повторне дослідження доказів є правом, а не обов'язком суду.
Також, апеляційний суд враховує те, що фактично вказані докази досліджені судом 1-ої інстанції та ним надана відповідна оцінка у вироку, у зв'язку з чим єдиною підставою для повторного дослідження доказів, захист ОСОБА_7 вказує про недоведеність його вини з посиланням на перебування у стані необхідної оборони, що не може свідчити про необхідність задоволення клопотання, оскільки такі доводи будуть оцінені у співвідношенні із письмовими доказами.
Аргументи сторони захисту щодо не доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, апеляційний суд визнає необґрунтованими з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.
Згідно зі ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Місцевий суд, розглянувши кримінальне провадження в межах висунутого обвинувачення, встановивши фактичні обставини кримінального провадження, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази в їх сукупності, дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України за кваліфікуючими ознаками - умисне легке тілесне ушкодження.
З'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши і проаналізувавши зібрані докази в їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення і правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 125 КК України.
Зазначені у вироку докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою та не викликають сумнівів у їх достовірності, а доводи захисника про протилежне колегія суддів вважає безпідставними.
Судом 1-ої інстанції, на підставі досліджених доказів, встановлено, що 23 квітня 2025 року приблизно о 09:20 годині внаслідок дорожнього конфлікту, ОСОБА_7 на ґрунті виниклої неприязні, підійшов до ОСОБА_9 та під час словесної перепалки, завадив ОСОБА_9 повернутися до салону свого автомобіля, після чого застосував фізичне насилля, завдав рукою удари по обличчю та ногою в пах і область правої гомілки, спричинивши тілесні ушкодження у вигляді синців та садна обличчя, синців в ділянці правого променево-зап'ясткового суглобу та правої гомілки, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.
Наведене підтверджується показаннями потерпілого, висновком судово-медичної експертизи та відеозаписами з автомобільного відеореєстратора та мобільного телефону.
Аналізуючи доводи апеляційної скарги про те, що суд не прийняв до уваги, що є всі підстави вважати, що ОСОБА_7 діяв в межах необхідної оборони, апеляційним судом встановлено наступне.
Ці доводи були ретельно перевірені як під час судового, так і апеляційного розгляду.
Водночас, зміст досліджених доказів, з урахуванням як показів потерпілого, так і обвинуваченого змістовно показують не тільки наміри, але й порядок дій обвинуваченого. Дуже часто відсутність прямих доказів призводить до припущень в оцінці фактів і обставин, що підлягають доказуванню. Однак у даному провадженні, докази не надають права на два тлумачення.
У виробленні переконання про винність обвинуваченого ОСОБА_7 , суд зважав як на джерела доказової інформації, так і на її зміст. Суд оцінює також поведінку потерпілого, обвинуваченого, їх здатність висловлювати свої думки, інтонацію та спосіб передачі думок, емоційну складову особи у залі суду.
Сам обвинувачений ОСОБА_7 не заперечував факт сварки, виниклої під час конфлікту, але стверджує, що удари кулаком чи ногою ОСОБА_9 він не завдавав, а лише відштовхував його, захищаючись від його агресивних дій.
Водночас, такі доводи у повному обсязі спростовані сукупністю досліджених в суді доказів, з яких вбачається, що обвинувачений не захищався, а навпаки поводився агресивно і перший почав застосовувати фізичне насильство відносно потерпілого. При цьому, дії ОСОБА_9 не становили для нього жодної небезпеки, з його боку не було протиправного посягання, що виключає стан необхідної оборони.
Наведені в апеляційній скарзі захисником твердження про те, що в діях обвинуваченого було саме бажання відвернути напад та захистити себе, а не спричинити шкоду потерпілому чи розправитися з ним, є трактуванням правової позиції обвинуваченого, і не засновані на об'єктивній оцінці матеріалів кримінального провадження, адже суд врахував, що усі дії обвинуваченого були спрямовані на завдання тілесних ушкоджень потерпілому.
Відповідно до ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.
Із досліджених судом доказів не встановлено, обставин і фактів, які б свідчили про те, що ОСОБА_7 діяв в умовах необхідної оборони.
Колегія суддів вважає, що суд 1-ої інстанції прийшов обґрунтованого висновку, що за встановлених обставин, сукупності наявних доказів цілком достатньо для ухвалення обвинувального вироку відносно обвинуваченого із дотриманням стандарту «поза розумними сумнівом».
Висновок судово-медичної експертизи об'єктивно підтверджує, що ОСОБА_7 завдавав удари ОСОБА_9 , а не навпаки.
Потерпілий ОСОБА_9 прямо вказував саме на ОСОБА_7 як на особу, яка 23.04.2025 року завдала йому численні тілесні ушкодження та пошкодила його автомобіль.
Оглянутим в судовому засіданні суд 1-ої інстанції відеозаписом від 23.04.2025 року зафіксовано дорожню ситуацію за участю автомобілів «Форд Транзит» (під керуванням ОСОБА_7 ) та «Хюндай Соната» (під керуванням ОСОБА_9 ), подальшу зупинку біля пров. Б. Айзенберга, 3, де між ними виникла сварка, під час якої ОСОБА_7 застосував фізичне насильство до ОСОБА_9 (штовхав, хапав руками за обличчя та потилицю, наносив удари руками і ногами, в тому числі по обличчю та паху, кидав на асфальт). Факт події правопорушення зафіксовано на відео з реєстратора та підтверджується 19 фотознімками, що долучені до протоколу.
Таким чином, послідовно зафіксовано початок та розвиток конфлікту, у ході якого саме ОСОБА_7 завдавав ОСОБА_9 численні тілесні ушкодження. Вказаний факт об'єктивно підтверджується безперервним відеозображенням події та долученими фотознімками, що надає доказам належного і допустимого характеру.
З огляду на встановлене, під час судового розгляду були об'єктивно спростовані доводи сторони захисту про те, що ударів кулаком чи ногою ОСОБА_9 - ОСОБА_7 не завдавав, а лише відштовхував його, захищаючись від агресивних дій останнього, який схопив його за футболку, тягнув, кричав та висловлював погрози.
Наданий стороною захисту акт судово-медичного дослідження від 24.04.2025, згідно із яким у ОСОБА_7 виявлено легке тілесне ушкодження у вигляді синця по тильній та внутрішній боковій поверхнях із переходом на підошовну поверхню правої стопи в проекціях 2-5 кісток плесни, не спростовує факту завдання обвинуваченому ударів та, як наслідок, спричинення тілесних ушкоджень. Не виключено, що зазначені тілесні ушкодження ОСОБА_7 отримав внаслідок завдання ногою ударів потерпілому.
Таким чином, сукупність досліджених у судовому засіданні доказів (висновки експерта, показання потерпілого та відеозаписи з місця події), які узгоджуються між собою, є переконливими і логічно-послідовними, - дає підстави суду дійти до висновків про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального проступку та про необґрунтованість і безпідставності доводів сторони захисту.
При цьому апеляційний суд не надавав іншої, ніж суд першої інстанції, оцінки дослідженим письмовим доказам та показанням свідків, а лише оцінив ці докази кожен окремо та в сукупності і дійшов обґрунтованого висновку, що доказів, які є належними та допустимими і обґрунтовано покладені місцевим судом в основу вироку, достатньо для визнання ОСОБА_7 винуватим у пред'явленому йому обвинуваченні та ці докази у своїй сукупності беззаперечно «поза розумним сумнівом» доводять його винуватість.
Частиною 2 ст. 17 КПК передбачено, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. На переконання апеляційного суду, у кримінальному провадженні щодо обвинуваченого ОСОБА_7 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, суд 1-ої інстанції обґрунтовано висновку про те, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.
Надаючи оцінку обставинам даного кримінального провадження, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального проступку, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують його покарання.
Відповідно до ст.12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ст. 125 ч.1 КК України, є кримінальним проступком, який карається штрафом, громадськими роботами або арештом.
Обвинувачений ОСОБА_7 раніше не судимий, працює підприємцем, з середньою освітою, одружений, у провадженні відсутні обставин, що обтяжують та пом'якшують покарання.
Судом, при призначенні покарання враховано, що обвинувачений не визнав свою винуватість у інкримінованому проступку та не приніс вибачення потерпілому.
З огляду на викладене, враховуючи тяжкість вчиненого проступку, особу обвинуваченого, відсутність пом'якшуючих покарання обставин та зазначену обставину, що обтяжує покарання, ставлення обвинуваченого до вчиненого, наявність тяжких непоправних наслідків, апеляційний суд вважає правильним висновок суду 1-ої інстанції про необхідність призначити обвинуваченому за вчинення ним проступку покарання у виді громадських робіт, вважаючи дане покарання достатнім для попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Апеляційний суд вважає, що призначення вказаного покарання, буде відповідати загальним засадам кримінального провадження, тяжкості скоєних злочинів, їх обставинам, особі обвинуваченого, а також не тільки меті покарання передбаченого ст. 50 КК України, а й меті правосуддя, невід'ємною частиною якого є справедливість та верховенство права.
Підстав вважати покарання, призначене обвинуваченому, несправедливим внаслідок суворості, колегія суддів не вбачає.
Відповідно до приписів п. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок або ухвалу без змін.
Разом з тим, ретельно перевіривши всі доводи апеляційної скарги сторони захисту, апеляційний суд вважає їх такими, що не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, оскільки 1-ої інстанції дослідив обставини справи в повному обсязі, обґрунтування у вироку основані на досліджених матеріалах кримінального провадження, тому підстави для зміни або скасування вироку відсутні.
Керуючись ст.ст. 24, 370, 376 404, 405, 407, 418, 420, 532 КПК України, апеляційний суд,
ухвалив
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Приморського районного суду м. Одеси від 10.10.2025 року, відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, у кримінальному провадженні № 12025164500000114 від 23.03.2025 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання законної сили.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4