Номер провадження: 11-сс/813/66/26
Справа № 947/37139/25 1-кс/947/16392/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
31.03.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий суддя - ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6
представника власника майна - адвоката ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 16.12.2025 року про арешт майна у кримінальному провадженні №42025160000000186 від 08.09.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України,
установив
Зміст оскаржуваного судового рішення
Ухвалою слідчого судді було задоволено клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 та накладений арешт на речі та документи вилучені 17.10.2025 року під час проведення обшуку в приміщеннях Таїровської селищної ради Одеської області за адресою: Одеська область, смт Таїрове, вул. Перемоги, 27, повний перелік якого зазначений в резолютивній частині ухвали, в тому числі, на мобільний телефон Sumsung S24 FE з SIM карткою начальника юридичного управління Таїровської селищної ради Одеської області ОСОБА_8 .
Зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді, адвокат ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій вважає ухвалу слідчого судді незаконною та такою, що підлягає скасуванню, посилаючись на наступне.
- прокурором порушені строки звернення з клопотанням про арешт майна до слідчого суді, також скероване клопотання до суду способом, що не передбачений кримінально-процесуальним законом.
- процесуальним керівником не надано жодного доказу причетності ОСОБА_8 до кримінального провадження що розслідується та, як наслідок зв'язок її вилученого майна до предмету досудового розслідування;
- слідчий суддя ухвалу про арешт тимчасово вилученого майна не пізніше сімдесяти двох годин із дня находження до суду клопотання не постановив, на підставі чого майно повинно було бути негайно повернуто власнику.
На підставі цього просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна в частині арешту майна, належного ОСОБА_8 .
Позиції учасників апеляційного провадження
В судовому засіданні апеляційного суду адвокат ОСОБА_7 підтримав доводи апеляційної скарги, просив задовольнити, натомість, прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив оскаржувану ухвалу залишити без змін.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали провадження, апеляційний суд дійшов до висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Приписами ч. 1 ст. 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності.
За вимогами ст.16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК України.
Відповідно до положень ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Згідно ст. 131, ч. 1 ст. 170 КПК України засобом забезпечення кримінального провадження є арешт майна, який полягає у тимчасовому, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Під час апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали слідчого судді, колегія суддів встановила, що слідчим управління ГУНП в Одеській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №42025160000000186 від 08.09.2025 за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Таїровської селищної ради Одеської області, КП «ЛИМАН» щодо незаконної передачі земельної ділянки кадастровий номер 5123755800:01:002:3794 під забудову ОК «ГРАНІТ» за ч. 2 ст. 364 КК України.
Так, 17.10.2025 на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 01.10.2025 проведено обшук в приміщеннях Таїровської селищної ради Одеської області за адресою: Одеська область, смт Таїрове, вул. Перемоги, 27.
В ході обшуку відшукано та вилучено речі та документи, зокрема, мобільний телефон Sumsung S24 FE з SIM карткою начальника юридичного управління Таїровської селищної ради Одеської області ОСОБА_8 .
Оскільки ухвала слідчого судді оскаржена лише в частині накладення арешту на вилучений мобільний телефон, тому в іншій частині вона не перевіряється, так як від Таїровської селищної ради апеляційних скарг не надходило.
Перевіряючи рішення слідчого судді та доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що відповідно до вимог чинного кримінального процесуального закону, арешт майна - це один із заходів забезпечення кримінального провадження, який є важливим елементом здійснення завдань кримінального провадження, своєчасне застосування якого може запобігти непоправним негативним наслідкам при розслідуванні кримінального правопорушення.
Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження (п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України).
Отже, використане законодавцем формулювання «існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості» вказує на те, що для застосування такого заходу забезпечення провадження як арешт майна достатньо, щоб сторона обвинувачення довела не факт повідомлення певній особі про підозру, а лише наявність відомостей, котрі можуть свідчити про сам факт вчинення кримінального правопорушення.
Постановою слідчого вищевказане майно було визнано речовими доказами в рамках даного кримінального провадження.
Згідно із ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати, зокрема, правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Норма-дефініція речових доказів (стаття 98 КПК) щодо критеріїв (умов) визнання матеріальних об'єктів речовими доказами (були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин) з одного боку дійсно, сформульована в категоричній формі, і вказані умови мають бути дотримані для визнання тих, чи інших речей речовими доказами. У той же час слід зважати на стадію кримінального провадження. Так, на стадії досудового розслідування не всі обставини, що підлягають з'ясуванню у кримінальному провадженні, можуть бути достовірно встановлені одразу ж, оскільки розслідування - це процес пізнання обставин подій минулого, пов'язаний з пошуком, виявленням та фіксацією відповідних слідів злочинного діяння.
Системний аналіз норм КПК та практики ЄСПЛ дозволяє прийти до висновку, що КПК оперує поняттями, які відповідають декільком різним стандартам доказування (переконання) - стандарт «обґрунтованої підозри», переконання (доведення) «поза розумним сумнівом» та стандарти «достатніх підстав (доказів)» тощо. Стандарти «достатніх підстав (доказів)» використовуються в широкому колі різноманітних ситуацій, що виникають в ході кримінального провадження, тому вони не є сталими, а залежать від конкретної ситуації, цілі прийняття тих чи інших рішень (вчинення дій) та їх правових наслідків. При цьому вони застосовуються як для прийняття процесуальних рішень слідчими суддями (судом) (статті 157, 163, частина 5 статті 234, 260 та інші статті КПК), так і слідчими, прокурорами (статті 134, 271, 276 КПК та інші).
З огляду на положення частини 3 статті 170 КПК арешт майна на підставі пункту 1 частини 2 статті 170 КПК (тобто з метою забезпечення збереження речових доказів) передбачає дотримання стандарту «достатніх підстав» вважати, що майно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК.
Стандарт «достатніх підстав (доказів)» для цілей арешту з метою забезпечення збереження речових доказів передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують певну річ з кримінальним правопорушенням (демонструють можливу приналежність до його вчинення в якості знаряддя або матеріального об'єкту, що містить певне відображення або інформацію про злочин), тобто наділяють її саму можливістю виконувати функцію доказу у кримінальному провадженні, і вони є достатніми, щоб виправдати її тимчасове обтяження у вигляді арешту для можливого використання в процесі доказування стороною обвинувачення у подальшому.
Повертаючись до обставин справи, апеляційний суд звертає увагу, що предметом досудового розслідування зазначеного кримінального провадження є ймовірне зловживання службовим становищем посадовими особами Таїровської селищної ради Одеської області, КП «ЛИМАН» щодо незаконної передачі земельної ділянки кадастровий номер 5123755800:01:002:3794 під забудову ОК «ГРАНІТ».
Апеляційний суд вважає правильним висновок слідчого судді про те, що наразі існує необхідність у збереженні вилученого майна, яке є речовими доказами у даному кримінальному провадженні, оскільки накладення арешту на вилучений телефон потрібно для проведення його детального огляду з метою належної фіксації інформації, яка має доказове значення у кримінальному проваджені, та проведення відповідних судових експертиз, при цьому слід зауважити, що під час проведення першочергових слідчих дій такий огляд, ймовірно, був проведений поверхнево.
При цьому, посилання представника власника майна про те, що до клопотання стороною обвинувачення не надано жодного доказу того, що вилучене в ході обшуку майно має значення для кримінального провадження, апеляційний суд відхиляє, оскільки зв'язок вилученого майна із предметом доказування у кримінальному провадженні підлягає перевірці з боку органу досудового розслідування.
Апеляційний суд звертає увагу, що обставини кримінального провадження, доведеність факту події та обставин кримінальних правопорушень, з наявністю всіх їх складових елементів, чи їх не доведення, має бути перевірена в ході досудового розслідування, з урахуванням всіх доказів в їх сукупності.
Колегія суддів звертає увагу, що на даній стадії кримінального провадження ні слідчим суддею, ні судом апеляційної інстанції, не дається оцінка допустимості та належності доказів, а лише вирішується питання про правомірність накладення арешту на вищевказане майно.
Вилучений мобільний телефон може містити відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, в тому числі листування ОСОБА_8 із іншими учасниками кримінального провадження.
Колегія суддів наголошує, що накладення арешту необхідне для проведення огляду мобільного телефону, з метою, зокрема, встановлення наявності електронних доказів, що можуть мати суттєве значення для кримінального провадження, а також з метою проведення відповідних судових експертиз з метою встановлення інформації, яка, можливо, видалена з нього.
Зв'язок вилученого електронного пристрою із вчиненням злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, підлягає встановленню в процесі здійснення досудового розслідування, а отже арешт даного майна є виправданим, на підставі чого є обґрунтованим висновок слідчого судді про передчасність доводів представника ОСОБА_8 , що вилучене майно не має відношення до кримінального провадження.
Доводи представника власника майна про безпідставність накладеного арешту на майно не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, оскільки спростовуються матеріалами провадження, в зв'язку з чим апеляційний суд вважає їх необґрунтованими.
Водночас, апеляційний суд звертає увагу апелянта, що арешт може бути накладений не лише на майно підозрюваного, але і у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої ст. 170 КПК України, на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Так, слідчим суддею на підставі долучених до клопотання матеріалів встановлено, що вилучені під час огляду речі відповідають критеріям ч. 1 ст. 98 КПК України, оскільки можливо зберегли у собі сліди вчинення кримінальних правопорушень, а також можуть містити в собі відомості щодо обставин їх вчинення.
Зважаючи на вищевикладене у сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно, діяв у спосіб та в межах чинного законодавства, відповідно до ст.132, 170, 173 КПК України дотримався принципів розумності та співрозмірності обмеження права власності осіб завданням кримінального провадження та врахувала наслідки від вжиття такого тимчасового заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб. Доказів негативних наслідків обраного заходу забезпечення для осіб, в інтересах яких подані апеляційні скарга, не надано та під час їх розгляду не встановлено.
Крім того, накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, хоча власники і обмежуються у реалізації всіх правомочностей права власності, такий захід є тимчасовим, відповідні обмеження за вищевказаних фактичних обставин є розумними і співрозмірними з огляду на завдання кримінального провадження, з урахуванням чого колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий ступінь втручання у права та свободи осіб з метою виконання завдань кримінального провадження.
При цьому, апеляційний суд акцентує увагу, що у випадку, якщо в рамках даного кримінального провадження буде спростовано відповідність зазначеного майна категорії речових доказів, зацікавлена особа в порядку ст. 174 КПК України має процесуальне право на звернення до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що прокурор із клопотанням про арешт майна звернувся поза межами процесуального строку, апеляційний суд їх відхиляє, адже такі доводи є хибними, з огляду на наступне.
Так, відповідно до приписів ч. 5 ст. 171 КПК України, клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.
У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої ст. 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.
Зі змісту протоколу обшуку від 17.10.2025 року (а.п. 22-26) вбачається, що обшук розпочато і завершено того ж дня, а з протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду від 22.10.2025 року (а.п. 53), а також квитанції кур'єрської пошти (а.п. 52), видно, що клопотання слідчого про арешт майна надіслано до суду першої інстанції з дотриманням вимог зазначеної вище норми кримінального процесуального закону - 19.10.2025 року.
При цьому, відправником клопотання зазначена - Одеська обласна прокуратура, що спростовує доводи апелянта про надіслання клопотання неналежною особою.
Таким чином, під час апеляційного розгляду не встановлено порушень кримінального процесуального закону щодо строків звернення із клопотанням про арешт майна.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо порушення слідчим суддею строків розгляду клопотання прокурора, колегія суддів вважає, що сплив процесуального строку для постановлення ухвали за результатами розгляду клопотання про арешт тимчасово вилученого майна не припиняє обов'язку слідчого судді розглянути клопотання по суті, а також не тягне за собою припинення повноважень слідчого судді на прийняття відповідного судового рішення. Крім того, серед підстав, визначених у ч. 3 ст. 132 та ч.1 ст. 173 КПК України, з яких слідчий суддя може відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна, відсутня така підстава, як недотримання строків розгляду клопотання. Слід також відзначити, що незалежно від дотримання слідчим суддею строків розгляду клопотання, значення тимчасово вилученого майна як доказу для встановлення суттєвих обставин кримінального провадження не втрачається.
Отже, на переконання колегії суддів та враховуючи, що розгляд слідчим суддею клопотання про арешт майна поза межами визначених строків обумовлений розглядом інших клопотань у вказаному кримінальному провадженні, які одночасно подані стороною обвинувачення, а також у зв'язку з перебуванням у короткочасній відпустці, що не є істотним порушеннями вимог кримінального процесуального закону, несвоєчасний розгляд клопотання не перешкодив та не міг перешкодити слідчому судді ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, тим паче, що розгляд клопотання відбувся за участі власника майна ОСОБА_8 та її представника - адвоката ОСОБА_7 , які приймали активну участь у судовому розгляді та висловлювали свої заперечення щодо його змісту, яким була надана оцінка при постановленні судового рішення.
Разом з тим, апеляційний суд вважає, що на час звернення з клопотання та його розгляду слідчим суддею існували реальні підстави для накладення арешту на зазначене майно, які виправдовують таке втручання у право власності та є співрозмірним із завданнями кримінального провадження, а тому доводи в цій частині є безпідставними.
При цьому, апеляційний суд вважає, що вилучене майно може бути використано як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, що спростовує доводи апеляційної скарги про те, що вилучене майно не відповідає ознакам речових доказів, у відповідності до вимог ст.98 КПК України.
Під час постановлення оскаржуваної ухвали слідчим суддею дотримано вимоги кримінального процесуального закону, порушень норм КПК, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, в тому числі за вимогами та обставинами, викладеними в апеляційній скарзі, колегією суддів не встановлено, у зв'язку з чим оскаржувана ухвала слідчого судді є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає залишенню без змін, а вимоги апеляційних скарг - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 171-174, 370, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Увалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 16.12.2025 року про арешт майна у кримінальному провадженні №42025160000000186 від 08.09.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4