Справа № 509/4119/25
25 березня 2026 року с-ще Овідіополь
Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Бочарова А.І.
при секретарі Сірман Г.В.,
за участю: представника позивача, адвоката Чугунова В.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с-ща Овідіополь цивільну справу за заявою
ОСОБА_1
до
ОСОБА_2 ,
третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області,
про
позбавлення батьківських прав,-
25 липня 2025 року позивач звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області з вищезазначеною позовною заявою до відповідачки, в якій просив суд позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку Російської Федерації, РНОКПП: НОМЕР_1 батьківських прав стосовно неповнолітніх дітей:
- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця міста Одеси (актовий запис про народження №8 від 19.07.2019, місце державної реєстрації: Чорноморський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Одеському району Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса);
- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, уродженця міста Чорноморська Одеської області (актовий запис про народження №3 від 29.08.2018, місце державної реєстрації: Чорноморський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Одеському району Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса);
- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянки України, уродженки міста Чорноморська Одеської області (актовий запис про народження №4 від 29.08.2018, місце державної реєстрації: Чорноморський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Одеському району Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса);
- ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина України, уродженця міста Чорноморська Одеської області (актовий запис про народження №5 від 29.08.2018, місце державної реєстрації: Чорноморський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Одеському району Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса);
- ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянина України, уродженця міста Чорноморська Одеської області (актовий запис про народження №598 від 07.12.2018, місце державної реєстрації: Чорноморський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Одеському району Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса).
В обґрунтування позову зазначив, що він з відповідачкою, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 мають п'ятьох спільних неповнолітніх дітей, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ..
Усі діти проживають з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , та знаходяться на його утриманні, що, в тому числі, підтверджується і актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 23.07.2025 року.
Чинним рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 22.06.2023 (справа №501/814/23) з відповідача на його користь стягнуто аліменти на утримання дітей у розмірі 1/2 частини усіх видів заробітку (доходу), від сплати яких відповідач злісно ухиляється.
Так сталося що приблизно наприкінці 2022 року відповідач покинула дітей та мешкає за невідомою позивачу адресою.
Відповідачка є громадянкою Російської Федерації, але ж з 2017 року має право на постійне проживання в Україні, що підтверджується відповідної відміткою на 30 сторінці паспорта відповідача (НОМЕР_2).
Станом на березень 2023 року відповідач була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Таким чином, з кінця 2022 року відповідач свідомо зовсім ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, оскільки з власної ініціативи самоусунулася від виконання своїх батьківських обов'язків, так як тривалий час (вже майже три роки поспіль) зовсім не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їхнім навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема: не забезпечує і не цікавиться їхнім харчуванням, медичним доглядом чи лікуванням, що вкрай негативно впливає на фізичний розвиток як складову виховання дітей; не вживає заходів щодо надання доступу дітям до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню дітьми загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до внутрішнього світу дітей; не створює умов для отримання дітьми освіти, і взагалі не цікавиться цим, тобто свідомо ухиляється від виховання дітей, ігнорує прохання й пропозиції позивача щодо відновлення спілкування з синами та донькою, та навпаки, щоб він від неї «відчепився», ухиляється від спілкування з позивачем з цього приводу.
Вище вказана поведінка відповідача, а саме свідоме ухилення від виконання батьківських обов'язків щодо виховання неповнолітніх дітей грубо порушує права та інтереси дітей і є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.
З огляду на вище викладене, для захисту прав дітей на рівень життя достатній для їхнього фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку, в тому числі й шляхом отримання від держави відповідної соціальної допомоги, як для дітей яких виховує тільки батько, а тому позивач змушений звернутися до суду з цим позовом.
Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили суд їх задовольнити.
Допитані в судовому засіданні позивач, як свідок старший син і мати позивача, які підтвердили викладені обставини.
Відповідачка в жодне судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце судового засідання повідомлялась належним чином, причини неявки суду не повідомила, зустрічного позову, письмових пояснень або відзиву суду не надала.
Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог: Орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, надав заяву в якій просив розглядати справу без участі представника, з урахуванням наданого висновку органу опіки та піклування, а також прав та інтересів дітей.
Дослідивши матеріали справи суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав:
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до умов ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини.
Згідно із статтею 165 СК України - право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я або навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Відповідно до ст. 166 СК України - особа, позбавлена батьківських прав:
1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання;
2) перестає бути законним представником дитини;
3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми;
4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником;
5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування);
6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.
Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.
Відповідно до п.п. 15,16 Постанови Пленуму ВСУ від 30.03.2007 р. № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» - позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав - лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов'язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) - або з інших не залежних від неї причин.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад.
Згідно із ч.ч. 4,5,6 ст. 19 СК України - при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини з огляду на те, що відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд не пов'язаний висновками певних органів, експертів та оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні заявлених у справі доказів та обставин справи. Жоден доказ, у тому числі і висновок органу опіки та піклування, не має для суду наперед встановленої сили. Отже, суд може не погодитись із даним висновком і не взяти його до уваги.
Статтею 19 СК України передбачено, що рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання, якщо протягом 10 днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого ч. 1 ст. 170 цього Кодексу. При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним - обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Статтями 141,142,150 СК України передбачено - мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини. Діти мають рівні права та обов'язки щодо батьків, незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою. Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток та забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Статтями 151,153 СК України встановлено - батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини та право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам, а також мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Згідно із ст. 155 СК України - здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків - є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Однак, вимогами статті 169 СК України передбачено, що мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. При чому, суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, бере до уваги думку другого з батьків, інших осіб, з ким проживає дитина, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини.
Стаття 51 Конституції України передбачає що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до ст. 52 Конституції України - діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
У свою чергу, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Проживання їх окремо від дитини - не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (ст. 141 СК України).
Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини ст.ст. 7,141,159 СК України випливає, що при вирішенні спору щодо участі у вихованні та порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, судом мають враховуватися передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.
Судом встановлено, що позивач та відповідачка по справі є батьками п'ятьох спільних неповнолітніх дітей, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Усі діти проживають з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , та знаходяться на його утриманні, що, в тому числі, підтверджується і актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 23.07.2025 року.
Чинним рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 22.06.2023 (справа №501/814/23) з відповідача на його користь стягнуто аліменти на утримання дітей у розмірі 1/2 частини усіх видів заробітку (доходу), від сплати яких відповідач злісно ухиляється.
Відповідачка є громадянкою Російської Федерації, але ж з 2017 року має право на постійне проживання в Україні, що підтверджується відповідної відміткою на 30 сторінці паспорта відповідача (НОМЕР_2).
Станом на березень 2023 року відповідач була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Таким чином, з кінця 2022 року відповідач свідомо зовсім ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, оскільки з власної ініціативи самоусунулася від виконання своїх батьківських обов'язків, так як тривалий час (вже майже три роки поспіль) зовсім не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їхнім навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема: не забезпечує і не цікавиться їхнім харчуванням, медичним доглядом чи лікуванням, що вкрай негативно впливає на фізичний розвиток як складову виховання дітей; не вживає заходів щодо надання доступу дітям до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню дітьми загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до внутрішнього світу дітей; не створює умов для отримання дітьми освіти, і взагалі не цікавиться цим, тобто свідомо ухиляється від виховання дітей, ігнорує прохання й пропозиції позивача щодо відновлення спілкування з синами та донькою, та навпаки, щоб він від неї «відчепився», ухиляється від спілкування з позивачем з цього приводу.
Згідно висновку виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області як органу опіки та піклування, є доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
На підставі наданих доказів та обставин справи, суд вважає, що винна поведінка відповідачки в ухиленні від виконання батьківських обов'язків доведена належним чином та допустимими доказами, в зв'язку з чим суд вважає позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.12, 76, 81, 141, 258, 259, 263-265,280 ЦПК України,ст. 150,164,165, 182 СК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, про позбавлення батьківських прав - задовольнити повністю.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку Російської Федерації, РНОКПП: НОМЕР_1 батьківських прав стосовно неповнолітніх дітей:
- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця міста Одеси (актовий запис про народження №8 від 19.07.2019, місце державної реєстрації: Чорноморський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Одеському району Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса);
- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, уродженця міста Чорноморська Одеської області (актовий запис про народження №3 від 29.08.2018, місце державної реєстрації: Чорноморський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Одеському району Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса);
- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянки України, уродженки міста Чорноморська Одеської області (актовий запис про народження №4 від 29.08.2018, місце державної реєстрації: Чорноморський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Одеському району Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса);
- ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина України, уродженця міста Чорноморська Одеської області (актовий запис про народження №5 від 29.08.2018, місце державної реєстрації: Чорноморський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Одеському району Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса);
- ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянина України, уродженця міста Чорноморська Одеської області (актовий запис про народження №598 від 07.12.2018, місце державної реєстрації: Чорноморський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Одеському району Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса).
Рішення може бути оскаржено в Одеський апеляційний суд протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Овідіопольський районний суд Одеської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після розгляду справи апеляційним судом і прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Повний текст рішення складений 02.04.2026 року.
Суддя А.І.Бочаров