Номер провадження: 11-сс/813/820/26
Справа № 946/1581/26 1-кс/946/459/26
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
02.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12026162150000046 від 13.01.2026 року за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 11.03.2026 року про продовження строку дії запобіжного заходу виді тримання під вартою, щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Утконосівка, Ізмаїльського району, Одеської області, громадянина України, із середньою освітою, не одруженого, не працюючого, раніше не судимого, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.187, ч.1 ст.304 КК України,
встановив:
в провадженні СВ Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській областіперебуває кримінальне провадження №12026162150000046 від 13.01.2026 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч.1 ст.304 КК України, за обставин, викладених у клопотанні органу досудового розслідування.
13.01.2026 року ОСОБА_6 затриманий в порядку ст. 208 КПК України та 14.01.2026 року йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 187 КК України, за кваліфікуючими ознаками - напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у житло, вчинений в умовах воєнного стану.
Ухвалою слідчого судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15.01.2026 року підозрюваному обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, строком до 13.03.2026 року, без визначення застави.
11.02.2026 року ОСОБА_7 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри та про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 187 КК України, за кваліфікуючими ознаками - напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у житло, вчинений в умовах воєнного стану, та ч.1 ст. 304 КК України, за кваліфікуючими ознаками - втягнення неповнолітніх у противоправну діяльність.
Постановою керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_8 від 09.03.2026 року строк досудового розслідування продовжено до 3 (трьох) місяців, тобто до 13.04.2026 року.
10.03.2026 року старший слідчий СВ Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській областіОСОБА_9 за погодженням з прокурором Ізмаїльської окружної прокуратури ОСОБА_10 , звернувсь до слідчого судді з клопотанням, про продовження строку застосування до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 13.04.2026 року, в межах строку досудового розслідування.
Клопотання мотивоване обґрунтованістю підозри, продовженням існування ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, необхідністю проведення ряду слідчих (розшукових) дій для завершення досудового розслідування, тому більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не забезпечать виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків.
Оскарженою ухвалою слідчого судді задоволено клопотання та продовжено підозрюваному строк тримання під вартою до 13.04.2026 року.
Мотивуючи прийняте рішення, слідчий суддя послався на: обґрунтованість підозри, з посиланням на долучені органом досудового розслідування докази; доведеність продовження існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК; тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання підозрюваного винуватим у вчиненні інкримінованих йому дій за результатами розгляду кримінального провадження по суті; дані про особу підозрюваного.
Слідчий суддя дійшов висновку, що більш м'які запобіжні заходи не здатні забезпечити виконання покладених на підозрюваного обов'язків.
Також слідчий суддя врахував положення п.1 ч.4 ст.183 КПК та вважав за необхідне не визначати підозрюваному розмір застави, як альтернативного запобіжного заходу.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді, захисник подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого.
Вимоги апеляційної скарги захисник обґрунтовує відсутністю доказів причетності ОСОБА_6 до інкримінованих йому дій, відсутність ризиків та неврахування особи підозрюваного, який раніше не судимий, має міцні соціальні зв'язки, позитивно характеризується за місцем навчання та проживання.
Іншими учасниками кримінального провадження ухвала слідчого судді оскаржена не була.
Учасники судового провадження, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, до апеляційного суду не з'явились, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали.
Захисник просила розглянути апеляційну скаргу без її участі.
Апеляційний розгляд проведено за відсутності підозрюваного, оскільки останній не звертався з клопотанням про забезпечення його участі у судовому засіданні.
Прокурор, будучи повідомленим про дату та час розгляду справи, до апеляційного суду не з'явився, про причини неявки не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що на стадії апеляційного перегляду оскарженої ухвали, судом були створені всі умови для реалізації права учасників судового провадження на доступ до правосуддя, а подальше відкладення розгляду справи не відповідатиме положенням ст.28 КПК України.
Заслухавши суддю-доповідача; дослідивши матеріали судового провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до вимог п.2 ч.3 ст.197 КПК, строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому КПК, та сукупний строк тримання під вартою підозрюваному, під час досудового розслідування у кримінальному проваджені щодо тяжких або особливо тяжких злочинів, не повинен перевищувати дванадцяти місяців.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою, слідчий суддя виконав вимоги ст.199 КПК, та прийняв обґрунтоване рішення про продовження строку тримання підозрюваного під вартою.
Із матеріалів судового провадження вбачається, що на стадії розгляду слідчим суддею питання про продовження строку тримання під вартоюпідозрюваного, останній обґрунтовано підозрюється в скоєні інкримінованих кримінальних правопорушень.
Доводи захисника щодо необґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним інкримінованих кримінальних правопорушень, апеляційний суд визнає декларативними, з огляду на таке.
Відповідно до ч.5 ст.9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Відповідно до практики ЄСПЛ «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 §1(с) Конвенції». За визначенням ЄСПЛ «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у статті 5 §1(с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» («K.-F. проти Німеччини», 27 листопада 1997, §57).
У пункті 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Аналогічна правова позиція ЄСПЛ відображена у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, в якому також зазначено, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
У п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07 року ЄСПЛ зазначив: «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
У рішенні ЄСПЛ «Ферарі-Браво проти Італії», Суд зазначив, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
У справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23.10.1994 року ЄСПЛ зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
При цьому, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його винуватості, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
Таким чином, відповідно до практики ЄСПЛ, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Апеляційний суд наголошує, що на даній стадії кримінального провадження, судом не встановлюється винуватість чи не винуватість підозрюваного у скоєнні злочину, а лише вирішується питання про обґрунтованість підозри та наявність ризиків для обрання відповідного запобіжного заходу, а тому суд не може давати остаточну оцінку допустимості та належності доказів, оскільки справа не розглядається судом по суті пред'явленого обвинувачення.
Відповідно до положень ч.2 ст.94 КПК, жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі докази в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою у відповідності до положень ч.1 ст.94 КПК.
Відповідно до ст.ст. 89, 94 КПК, оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті.
Докази, які долучені до клопотання органу досудового розслідування, в повній мірі враховані слідчим суддею та вказують на те, що на даній стадії досудового розслідування існує обґрунтована підозра причетності ОСОБА_6 до вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень за ч.4 ст.187, ч.1 ст.304 КК України.
Дослідивши долучені до клопотання слідчого докази, апеляційний суд приходить до висновку, що підстав передбачених ст.87 КПК для визнання цих доказів недопустимими, не встановлено та стороною захисту щодо існування таких підстав відомостей не надано.
Апеляційний суд вважає, що долучені до клопотання слідчого докази, є такими, що вказують на наявність обставин та відомостей, які можуть переконати суд та неупередженого спостерігача, що підозрюваний можливо вчинив інкримінований йому злочин. Ці докази, на даній стадії досудового розслідування, є достатніми для висновку, що підозра не є вочевидь необґрунтованою та відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра».
Апеляційний суд також визнає необґрунтованими доводи захисника в частині відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК, які зазначені в оскарженій ухвалі, з огляду на таке.
Так, підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст.177 КПК.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, СПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Обставини даного кримінального провадження, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_6 , розуміючи можливість призначення суворого покарання, яке йому загрожує у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження, може здійснити спроби переховування від органу досудового розслідування чи суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
На думку апеляційного суду також існує ризик можливого впливу підозрюваного на потерпілих та свідків в даному кримінальному провадженні (п.3 ч.1 ст.177 КПК), які мають бути допитані в подальшому безпосередньо судом відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК, а тому підозрюваний на даному етапі досудового розслідування може вдатись до спроб схилити їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Ризик можливого вчинення ОСОБА_6 іншого кримінального правопорушення, також не виключаються, оскільки відповідно до підозри та матеріалів кримінального провадження, останній здійснюючи інкриміновані йому дії вочевидь розумів їх протиправність.
Мотивуючи неможливість застосування до підозрюваного більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, слідчий суддя обґрунтовано врахував те, що досудове розслідування не завершено, а його завершення може стати неможливим у разі ухилення підозрюваного від досудового розслідування внаслідок обрання останньому іншого запобіжного заходу.
Апеляційний суд також не вбачає підстав для визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави, з урахуванням положень п. 2 ч.4 ст.183 КПК, оскільки ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, вчиненого із погрозою застосуванням насильства.
Колегія суддів приймає до уваги посилання захисника про те, що підозрюванийраніше не судимий, має постійне місце мешкання, його характеристику за місцем навчання та проживання, однак вказані обставини не можливо визнати такими, що беззаперечно можуть гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків без застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Матеріали справи не містять даних про застереження, які б унеможливлювали перебування підозрюваного під вартою за станом здоров'я. Стороною захисту апеляційному суду також не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування підозрюваного під вартою.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді слідчим суддею питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою підозрюваного, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали або зміни запобіжного заходу на більш м'який.
Приймаючи до уваги вищевикладене, апеляційний суд вважає, що висновок слідчого судді про існування достатніх підстав для продовження підозрюваному запобіжного заходу у виді тримання під вартою відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах справи, а дані про особу підозрюваного і сама підозра у вчиненні тяжких злочинів, дають достатні підстави вважати, що на даний час дійсно існують зазначені слідчим суддею ризики, які виправдовують тримання підозрюваного під вартою.
Окрім того, доцільність подальшого тримання під вартою підозрюваного буде перевірена судом через нетривалий час, в тому числі з урахуванням результатів досудового розслідування.
За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість доводів захисника щодо незаконності оскарженої ухвали, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала слідчого судді залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 11.03.2026 року, якою підозрюваному ОСОБА_6 , в кримінальному провадженні №12026162150000046 від 13.01.2026 року, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4