ЄУН: 336/9432/25
Провадження №: 1-кп/336/672/2026
17 березня 2026 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
потерпілого ОСОБА_6 ,
представника потерпілого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву представника цивільного позивача - адвоката ОСОБА_7 про забезпечення позову в кримінальному провадженні № 12025082050001243 від 25.06.2025 за обвинувачення ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 286 КК України,
На розгляд Шевченківського районного суду м. Запоріжжя надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
29.10.2025 потерпілою ОСОБА_6 подано цивільний позов у кримінальному провадженні.
02.02.2026 від сторони захисту надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено про часткове визнання позовних вимог.
16.03.2026 від представника цивільного позивача надійшли ряд заяв, зокрема заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все майно та грошові кошти відповідача.
У підготовчому судовому засідання цивільний позивач ОСОБА_6 та її представник підтримали заяву про забезпечення позову.
Сторона захисту заперечила проти задвоолення заяви про забезпечення позову, зазначивши, що заявником не визначе
Прокурор вважав недоцільним забезпечення цивільного позову, зокрема через те, що в ході досудового розслідування кримінального провадження на транспортний засіб обвинуваченого накладений арешт з метою збереження речових доказів.
Заслухавши думки учасників судового засідання, дослідивши клопотання, суд доходить такого висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Отже, арешт майна може бути застосований у кримінальному провадженні з метою забезпечення цивільного позову.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна суд повинен враховувати, зокрема: правову підставу для арешту майна; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для обвинуваченого.
Частина 3 ст. 150 ЦПК України аналогічно визначає, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
В обґрунтування клопотання представник цивільного позивача, посилаючись на ч. 1-2 ст. 149 ЦПК України, зазначає, що сторона позивача вважає, що "невжиття заходів забезпечення позову щодо відповідача у даному кримінальному провадженні може істотно ускладнити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся".
Суд зауважує, що будь-яких посилань на ризики, передбачені абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України, вказане клопотання не містить.
Окрім того, накладення арешту на все майно та грошові кошти відповідача (на невизначений обсяг майна) є явно неспівмірним із заявленим цивільним позивачем вимогами.
Також з пояснень учасників судового засідання та реєстру матеріалів досудового розслідування вбачається, що на транспортний засіб «Daimler-Benz» реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить обвинуваченому, ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 26.06.2025 накладено арешт у вигляді заборони права на відчуження, розпорядження та користування майном.
Враховуючи викладене, виходячи з того, що клопотання не є належним чином мотивованим, суд доходить до висновку, що у задоволенні заяви про забезпечення позову, яке за своєю суттю є клопотанням про арешт майна з метою забезпечення позову, слід відмовити, оскільки ініціатор клопотання не довів необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст. 170, 171 КПК України суд,
У задоволенні клопотання представника цивільного позивача - адвоката ОСОБА_7 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1