СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/21006/25
пр. № 2/759/2277/26
20 лютого 2026 року м. Київ
Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кравченка Ю.В., за участю секретаря судового засідання Корецької М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів,
І. Позиції учасників справи
Стислий зміст позовної заяви та її обґрунтування
09 вересня 2025 року до надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів.
Позов обґрунтований тим, що:
- позивачка і відповідач є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- 20 грудня 2016 року Святошинський районний суд міста Києва ухвалив рішення в справі № 759/11476/16-ц, яким визначив стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітнього ОСОБА_3 в розмірі 1/3 (однієї третини) від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно; рішення набрало законної сили 11.01.2017;
- виконавчий лист з примусового виконання вказаного рішення перебуває на виконанні у Святошинському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - Святошинський ВДВС);
- з 01 грудня 2024 року до 31 липня 2025 року ОСОБА_2 аліменти сплачував не в повному обсязі в результаті чого утворилася заборгованість у сумі 50 827,59 гривень;
- наявність заборгованості зі сплати аліментів дає позивачці право на стягнення неустойки (пені) за прострочення їх сплати.
У зв'язку з наведеним, просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь пеню за прострочення сплати аліментів у сумі 50 827,59 гривень.
Стислий зміст відзиву на позовну заяву та його обґрунтування
ОСОБА_2 проти позову заперечив.
02 грудня 2025 року до суду засобами поштового зв'язку надійшов відзив на позовну заяву, поданий 27 листопада 2025 року представником відповідача, адвокатом Киченком А.С.
У відзиві представник відповідача зазначив, що:
- заборгованість зі сплати аліментів у вказаний позивачкою період дійсно існувала, проте виникла не з вини відповідача;
- з дня відкриття виконавчого провадження до листопада 2024 року аліменти відраховувалися за місцем роботи відповідача (Головне управління Національної поліції у м. Києві);
- 25 листопада 2024 року ОСОБА_2 звільнився зі служби з ГУНП у м. Києві у зв'язку з виходом на пенсію, про що державний виконавець був повідомлений; у грудні 2024 року ОСОБА_2 повідомив державного виконавця, що з січня 2025 року виходить на нову роботу (АТ «Ощадбанк»);
- державний виконавець несвоєчасно направив постанову про звернення стягнення на доходи боржника до органу пенсійного фонду та на нове місце роботи відповідача.
З огляду на викладене, просив у позові відмовити.
Стислий зміст відповіді на відзив
22 грудня 2025 року ОСОБА_1 подала відповідь на відзив.
Відповідь на відзив мотивована тим, що:
- ОСОБА_4 не заперечив наявності заборгованості зі сплати аліментів у спірний період;
- державний виконавець, якого відповідач повідомляв про звільнення з ГУНП у м. Києві, вихід на нову роботу та вихід на пенсію, звільнився в січні 2025 року; відомості про нову роботу відповідач надав лише на вимогу виконавця;
- аліменти в січні і лютому 2025 року відповідач сплатив особисто через Святошинський ВДВС, з березня 2025 року аліменти відраховуються за місцем роботи відповідача;
- покладання вини на державного виконавця не звільняє ОСОБА_2 від належного виконання аліментного обов'язку.
Позиції сторін у судовому засіданні
У судовому засіданні позивачка та її представник, адвокатка Сафіна Ф.Ф. позов підтримали, з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив. Додатково позивачка пояснила, що відповідач з дитиною не спілкується, її життям не цікавиться, будь-якої допомоги не надає. Акцентувала, що відповідач всупереч судовому рішенню аліменти з 01 грудня 2024 року до 31 липня 2025 року сплачував не в повному обсязі, що призвело до виникнення заборгованості; вину у виникненні вказаної заборгованості не слід перекладати на державного виконавця, адже відповідач був достеменно обізнаний з обов'язком сплачувати аліменти. Підтвердила, що за винятком спірного періоду відповідач сплачував аліменти вчасно, станом на день розгляду справи заборгованість погашена.
Відповідач у судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві. Підтвердив, що в листопаді 2024 року звільнився зі служби з ГУНП у м. Києві у зв'язку з виходом на пенсію. Із січня 2025 року працює в АТ «Ощадбанк». Державний виконавець знав про зміну місця роботи та нарахування пенсійних виплат. Проте зі значним запізненням повідомив АТ «Ощадбанк» про необхідність відрахування аліментів з його заробітної плати. Також виконавець помилково направив постанову про звернення стягнення на його доходи до загального відділу виплати пенсій, тоді як він обліковується як пенсіонер у відділі обслуговування військовослужбовців та інших категорій громадян. Зазначив, що вперше пенсію отримав лише в червні 2025 року, її розмір він наперед не знав. У січні та лютому 2025 року добровільно сплатив близько 6 000,00 гривень аліментів. До звільнення зі служби в ГУНП у м. Києві та після нарахування і виплати пенсії сплату аліментних платежів не прострочував; станом на день розгляду справи заборгованість зі сплати аліментів відсутня.
ІІ. Процесуальні дії суду
23 вересня 2025 року суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, в якій визначив проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначив судове засідання на 12 листопада 2025 року.
З метою надання відповідачеві часу для подання відзиву на позовну заяву судове засідання, призначене на 12 листопада 2025 року, суд відклав на 17 грудня 2025 року.
На підставі заяви представника відповідача судове засідання, призначене на 17 грудня 2025 року, суд відклав на 10 лютого 2025 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 244 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) для проголошення рішення суд призначив судове засідання на 20 лютого 2025 року.
У судове засідання, призначене на 20 лютого 2025 року, учасники справи не з'явилися,про дату, час і місце його проведення були повідомлені належним чином.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
ІІІ. Обставини, які встановив суд
Позивачка і відповідач є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві 21.03.2014, актовий запис № 810 (а.с. 7).
20 грудня 2016 року Святошинський районний суд міста Києва ухвалив рішення в справі № 759/11476/16-ц, яким, серед іншого, визначив стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітнього ОСОБА_3 в розмірі 1/3 (однієї третини) від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно; рішення набрало законної сили 11.01.2017 (а.с. 6).
Згідно з розрахунком заборгованості по аліментах, складеним головним державним виконавцем Святошинського ВДВС Абакумовою Н.І. 01.08.2025 за № НОМЕР_4 заборгованість ОСОБА_4 за аліментами на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 01 листопада 2024 року становила 0,00 гривень, станом на 01 серпня 2025 року становить 50 827,59 гривень (а.с. 5).
Відповідно до роздруківки листування в месенджері Viber (а.с. 26-28) наявні такі повідомлення з абонентом « ОСОБА_5 »:
- 27 грудня 2024 року «Абонент»: «Добрий день. Таке запитання, я з нового року виходжу на державну роботу, як будуть зніматись елементи, з пенсії і заробітку?»; час відправлення повідомлення 12:38;
- 27 грудня 2024 року « ОСОБА_5 »: «Так, з усіх видів доходу офіційного»; час відправлення повідомлення 14:30;
- 03 січня 2025 року «Абонент»: «Добрий ранок. З новим роком. Скажіть що з мене потрібно, я вже офіційно вийшов на іншу роботу»; час відправлення повідомлення 09:51;
- 06 січня 2025 року « ОСОБА_5 »: «Інформація де працюєте»; час відправлення повідомлення 19:45;
- 07 січня 2025 року «Абонент»: «Добрий ранок. Ощадбанк»; час відправлення повідомлення 09:04;
- 13 січня 2025 року « ОСОБА_5 »: «ПАТ «Державний ощадний банк України»?»; час відправлення повідомлення 09:23;
- 13 січня 2025 року «Абонент» (мовою оригіналу): «По-моему да»; час відправлення повідомлення 09:24;
16 січня 2025 року «Абонент»: «Добрий день . Що там з приводу стягнення елементів з зарплати по новій роботі?»; час відправлення повідомлення 13:18;
- 16 січня 2025 року « ОСОБА_5 »: «Добрий день, поки не працює реєстр не можу направити нову постанову на Ваше нове місце роботи»;час відправлення повідомлення 13:54;
- 16 січня 2025 року « ОСОБА_5 »: «після відновлення направлю на Ощадбанк»;час відправлення повідомлення 13:54;
- 16 січня 2025 року « ОСОБА_5 »: «це буде під кінець місяця, виходить, що за січень місяць аліментів утримуватись не буде, через технічні питання»;час відправлення повідомлення 13:54;
- 16 січня 2025 року « ОСОБА_5 »: «якщо є можливість, сплатіть самі на реквізити нашого відділу»;час відправлення повідомлення 13:54;
- 16 січня 2025 року «Абонент»: «Зрозумів. Ок.» »;час відправлення повідомлення 13:55;
- 16 січня 2025 року «Абонент»: «Лучше хай відраховують офіційно. Так як пенсія може прийти за три місяці одним платежем і в мене знову вирахують»;час відправлення повідомлення 13:56;
- 16 січня 2025 року « ОСОБА_5 »: «просто щоб не було боргів, бо наприкінці місяця, думаю від неї постане питання, де аліменти»; час відправлення повідомлення 13:57.
Відповідно до листа управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП у м. Києві постанова про звернення стягнення на доходи ОСОБА_2 повернена до Святошинського ВДВС у зв'язку зі звільненням з 25.11.2024 (а.с. 30).
Відповідно до листа управління з питань виплат Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві постанова державного виконавця від 11.02.2025 в межах виконавчого провадження № НОМЕР_4 повернена без виконання, оскільки ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві не перебуває, пенсію та інші соціальні виплати не отримує (а.с. 31).
Згідно з довідкою відділу обслуговування військовослужбовців та деяких інших категорій громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 2600-0203-8/190850 від 31.10.2025 ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , з 26.11.2024 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років, з якої з 01.07.2025 проводяться стягнення аліментів згідно з постановою про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 30.05.2025, виконавче провадження № НОМЕР_4 на користь ОСОБА_1 в розмірі 50 % щомісячно до погашення заборгованості, яка була нарахована за період з 26.11.2024 по 30.06.2025 та становила 54 457,35 гривень (а.с. 29).
Згідно з розрахунком заборгованості по аліментах, складеним головним державним виконавцем Святошинського ВДВС Абакумовою Н.І. 02.02.2026 за № НОМЕР_4 заборгованість ОСОБА_4 за аліментами на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 02 лютого 2026 року становить 0,00 гривень (а.с. 48).
ІV. Мотиви суду
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Аналогічна за змістом норма наведена у частині першій статті 4 ЦПК України.
Відповідно до ч. 10 ст. 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду від 04 вересня 2024 року в справі № 756/1384/20).
Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).
Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб'єктивні сімейні обов'язки. Свої обов'язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов'язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов'язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов'язку можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов'язку за допомогою інших суб'єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов'язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов'язаної особи (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21)).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Зазначені засади (принципи) мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
При цьому для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки та врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм.
Стаття 51 Конституції України встановлює обов'язок батьків утримувати дітей до їх повноліття.
Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів (частини перша-третя статті 181 СК України).
Згідно із ч. 1 ст. 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Отже, стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.
Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).
Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується розмір несплачених аліментів за кожен місяць та кількість днів прострочення за кожним платежем окремо.
Аліменти нараховуються щомісячно, тому строк виконання цього обов'язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.
Законодавець установив розмір пені - 1% за кожен день прострочення та період, за який нараховується пеня - за кожен день, починаючи з наступного, у який мала бути здійснена сплата аліментів за відповідний місяць, але таке зобов'язання не було виконане, і до дня, у який проведена сплата заборгованості чи до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені
Таке правило застосовується у разі прострочення виконання зобов'язання зі сплати аліментів за місяць, у який вони мали бути сплачені.
Отже, розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток.
Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.
За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем.
Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 333/6020/16-ц від 03.04.2019, а також у постанові Верховного Суду від 17.11.2021 у справі № 569/14819/19.
Тлумачення ст. 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.
Згідно зі ст. 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.
За змістом приписів ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Отже, саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
До такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 661/905/19 від 14.12.2020.
Згідно зі ст. 69 Закону України «Про виконавче провадження» підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховують кошти на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а в разі якщо такий строк не встановлено, - до десятого числа місяця, наступного за місяцем, за який здійснюється стягнення. Такі підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці щомісяця надсилають виконавцю звіт про здійснені відрахування та виплати за формою, встановленою Міністерством юстиції України. У разі припинення перерахування коштів стягувачу підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці не пізніш як у триденний строк повідомляють виконавцю про причину припинення виплат та зазначають нове місце роботи, проживання чи навчання боржника, якщо воно відоме.
За змістом приписів п. 3, 4 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802, про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю за місцем отримання боржником відповідних доходів. Копія зазначеної постанови залишається у виконавчому провадженні на контролі. Контроль за правильним і своєчасним відрахуванням із заробітної плати та інших доходів боржника здійснюється виконавцем за власною ініціативою, в тому числі за заявою стягувача шляхом перевірки правильності та своєчасності відрахувань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами та фізичними особами - підприємцями, з якими боржник перебуває у трудових відносинах, про що складається відповідний акт.
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
V. Оцінка і висновки суду
У справі, що розглядається, ОСОБА_1 пред'явила вимогу про стягнення з ОСОБА_2 на її користь пені за прострочення сплати аліментів з 01 грудня 2024 року до 31 липня 2025 року в сумі 50 827,59 гривень.
Факт несвоєчасної сплати аліментів у спірний період відповідач визнав. Тож, для констатації наявності підстав для стягнення пені, слід установити, чи наявна вина ОСОБА_2 у простроченні сплати аліментів. При цьому відповідно до положень ЦК України обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів покладається на відповідача.
У ході розгляду справи суд установив, що до листопада 2024 року ОСОБА_2 аліменти на утримання сина сплачував своєчасно шляхом відрахування аліментів із заробітної плати за роботу в ГУНП в м. Києві. 25 листопада 2024 року ОСОБА_2 звільнився зі служби з ГУНП у м. Києві у зв'язку з виходом на пенсію, із січня 2025 року він працює в АТ «Ощадбанк».
Наприкінці грудня 2024 року і протягом січня 2025 року відповідач неодноразово повідомляв виконавця про зміну місця роботи та вихід на пенсію, що підтверджується роздруківкою листування в месенджері Viber з абонентом «ОСОБА_5» (державним виконавцем). Наведене створює для державного виконавця обов'язок надіслати до нового місця роботи та органу пенсійного фонду постанову про звернення стягнення на доходи боржника задля своєчасного відрахування аліментів на утримання дитини.
У листуванні з відповідачем державний виконавець підтвердила, що не має можливості вчасно направити постанову до АТ «Ощадбанк», оскільки реєстр виконавчих проваджень на той час не працював. На відсутність аліментних відрахувань в січні 2025 року вказує, зокрема, повідомлення виконавця: «це (направлення постанови, прим. суду) буде під кінець місяця, виходить, що за січень місяць аліментів утримуватись не буде, через технічні питання» У ході листування державний виконавець запропонувала ОСОБА_2 сплатити аліменти самостійно, на що відповідач погодився.
Суд бере до уваги доводи відповідача про те, що державний виконавець помилково направила постанову про звернення стягнення на доходи боржника до управління з питань виплат, а не до відділу обслуговування військовослужбовців та деяких інших категорій громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві. Постанова про звернення стягнення на доходи ОСОБА_2 була скерована до відділу обслуговування військовослужбовців та деяких інших категорій громадян (сервісний центр) лише 30 травня 2025 року, що призвело до несвоєчасних аліментних відрахувань з пенсії відповідача.
Суд зауважує, що сторони фактичні обставини справи не оспорювали. Доводи позивачки ґрунтуються на тому, що перекладання вини на державного виконавця не звільняє відповідача від обов'язку своєчасно сплачувати аліменти.
З такими доводами суд не погоджується. Ухилення від сплати аліментів має місце в разі таких дій чи бездіяльності платника аліментів, які спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).
У справі, що розглядається, про зміну місця роботи і вихід на пенсію ОСОБА_2 повідомив державного виконавця завчасно, проте з незалежних від нього причин аліменти на утримання сина не відраховувались у встановлений законом строк. Суд також ураховує, що з 2016 року відповідач від виконання аліментного обов'язку не ухилявся, протягом січня-лютого 2025 року добровільно сплатив близько 6 000,00 грн аліментів; станом на день розгляду справи заборгованість зі сплати аліментів відсутня.
За таких обставин, суд констатує, що заборгованість зі сплати аліментів у січні-липня 2025 року виникла не з вини відповідача, що свідчить про відсутність порушених прав позивачки. Отже, суд відмовляє в позові повністю.
Оцінку аргументам позивачки про недостатню участь відповідача у вихованні сина суд не надає, позаяк ці обставини не входять до предмета доказування у справі.
VІ. Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору звільнені позивачі - у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів.
Отже, за подання цього позову позивачка звільнена від сплати судового збору.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 17.10.2014 № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», яка є чинною на час ухвалення рішення суду, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, якщо його також не звільнено від сплати цих витрат.
З огляду на те, що суд дійшов висновку про відмову в позові повністю, судовий збір стягненню з відповідача на користь держави не підлягає.
На підставі викладеного вище, керуючись ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 247, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд
У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасники справи:
Позивачка: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ).
Відповідач: ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).
Повне рішення суду складене 25 лютого 2026 року.
Суддя Ю.В. Кравченко