Справа № 756/3632/26
Провадження № 2/756/5057/26
20 березня 2026 року місто Київ
Суддя Оболонського районного суду міста Києва Ткач М.М. вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Оболонського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондратенко Олена Володимирівна, про скасування арештів з майна,
Представник ОСОБА_1 - адвокат Миненко О.А. звернувся до Оболонського районного суду міста Києва із позовом до Оболонського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондратенко Олена Володимирівна, у якому просить: скасувати арешт на все майно, що належить гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яке обтяжене Двадцять першою Київської державною нотаріальною конторою за № 1394491 від 20.10.2004 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, винесеної районним ВДВС Мінського районного управління юстиції від 18.03.2004 за № 141/1; скасувати арешт на все майно, що належить гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яке обтяжене Одинадцятою Київської державною нотаріальною конторою за № 1624266 від 22.01.2005, на підставі постанов про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, винесеної районним відділом державної виконавчої служби в Мінському районі від 18.01.2005 за № 146/8.
Дослідивши матеріали позовної заяви, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження по справі, з наступних підстав.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Отже, гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно до статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Згідно з частиною п'ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Зазначене конституційне положення відображено і в статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах.
Відповідно до статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Згідно з частиною другою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
У свою чергу, судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Згідно зі статтею 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Отже, за правилами адміністративного судочинства мають оскаржуватися рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинені під час виконання ухвалених в адміністративній справі судових рішень, а також виконавчих документів, виданих іншими, ніж суд, органами та посадовими особами, оскільки закон не встановлює для такого оскарження іншого порядку судового оскарження.
Як вбачається із позову та долучених матеріалів, позов про зняття арештів з майна подано у виконавчому провадженні, яке було відкрито з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса. Фактично, позивачем оскаржується рішення виконавця про накладення арешту на майно в позасудовому порядку, тобто на виконання не рішення суду, а виконавчого напису нотаріуса. У даному випадку необхідно застосувати правові висновки, наведені у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2025 року у справі № 620/14727/23 (адміністративне провадження № К/990/21093/24), якою було скасовано ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 року (про закриття провадження в адміністративній справі) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року, а справу направлено до Чернігівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Так, колегія судді Касаційного адміністративного суду зазначила, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з відмовою Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт із усього нерухомого майна позивачки. Також зазначено, що питання юрисдикційності справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби вже неодноразово розглядалося Великою Палатою Верховного Суду. Зокрема, у постанові від 14 березня 2018 року в справі №213/2012/16 Велика Палата Верховного Суду роз'яснила, що якщо законом установлено порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби до суду, який ухвалив відповідне рішення, як це передбачено для виконання судових рішень, у такому випадку виключається юрисдикція адміністративних судів у такій категорії справ. Якщо виконанню підлягає рішення іншого органу (не суду) і відсутній спеціальний закон, що передбачає порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби, у такому випадку вони підлягають оскарженню в порядку адміністративного судочинства. Отже, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), тобто не за рішенням, ухваленим судом, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Тотожний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду також у постанові від 06 лютого 2019 року в справі №678/1/16-ц і Верховним Судом у постанові від 29 січня 2020 року в справі №640/8025/19.
Тобто юрисдикція спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби залежить від типу виконавчого документа, на підставі якого було відкрите виконавче провадження, а також суб'єктів їх видання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №161/15523/17).
Відповідний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №346/79/17 та Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 січня 2022 року у справі №711/4734/19. Було зазначено, що у справі, яка переглядається, арешт на майно ОСОБА_1 був накладений у виконавчому провадженні НОМЕР_1, відкритому на виконання виконавчого напису нотаріуса № 667 від 24 жовтня 2017 року. З огляду на зазначене суди у цій справі дійшли помилкового висновку про можливість розгляду цієї справи за правилами цивільного судочинства. Верховний Суд наголошує, що арешт майна боржника та передача його на реалізацію є процесуальними діями державного виконавця у межах примусового виконання виконавчого документа. Відповідно, відмова державного виконавця зняти арешт з майна боржника у виконавчому провадженні, відкритому з примусового виконання такого виконавчого документа, відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII, може бути оскаржена боржником до адміністративного суду у визначеному законом порядку. З урахуванням зазначеного, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для закриття провадження з тієї підстави, що спір у цій справі не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Указаний правовий підхід узгоджується з підходом, застосованим Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 листопада 2024 року у справі №757/43805/23. Таким чином, суддя приходить до висновку про те, що розгляд зазначеного позову, який випливає з виконавчого провадження, відкритого на підставі рішення, ухваленого не відповідно до ЦПК України, не може бути проведений в порядку цивільного судочинства, а позивачці та її представнику необхідно роз'яснити право звернутися до адміністративного суду з адміністративним позовом про зобов'язання скасувати арешт, накладений у виконавчому провадженні.
У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що судова юрисдикція це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства цивільного, кримінального, господарського та адміністративного, а також неодноразово вказувала критерії розмежування судової юрисдикції.
Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права; юрисдикцію суду має визначати закон. Розгляд справ з порушенням юрисдикції порушує принцип законності та правової визначеності. В цьому зв'язку також слід зазначити, що в силу вимог ч.2 ст.377 ЦПК України, порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
Таким чином, зазначений позов не може бути розглянутий в порядку цивільного судочинства, що в свою чергу відповідно до п.1 ч.1 ст 186 ЦПК України є підставою для відмови у відкритті провадження.
Керуючись статтями 186, 260,261, 353-355 ЦПК України, суд
Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Оболонського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондратенко Олена Володимирівна, про скасування арештів з майна.
Роз'яснити позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з моменту її підписання суддею.
Учасник справи, якому ухвалу суду не було вручені у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя М. М. Ткач