03 квітня 2026 р. Справа № 520/33193/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2025, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., по справі № 520/33193/24
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2023 року по 06.10.2023;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.01.2023 р. по 06.10.2023 р. з нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходу.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2025 у справі № 520/33193/24 позов залишено без задоволення.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, яку аргументує неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2025 у справі № 520/33193/24 і прийняти постанову про задоволення позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що зупинення дії Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», з одного боку, може виправдовувати ненарахування та невиплату відповідачем позивачеві індексації грошового забезпечення за 2023 рік, однак, з іншого боку, не відміняє відповідного обов'язку, передбаченого сукупністю норм ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» та ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Апелянт вказує, що решта позовних вимог, у яких судом було відмовлено, є похідними, відтак, останні підлягають задоволенню за фактом протиправної відмови у позові судом першої інстанції в розрізі основних позовних вимог.
Відповідач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідача.
На підставі положень пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України, при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач у спірних правовідносинах проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 з 24.07.2022 по 26.11.2022 та у ІНФОРМАЦІЯ_3 з 01.12.2022 по 06.10.2023 року, що підтверджено копією військового квитка.
Як зазначено заявником у позові, під час проходження військової служби відповідачем не було проведено нарахування та не виплачено заявнику індексацію грошовою забезпечення за період з 01.01.2023 по 06.10.2023.
З метою проведення індексації грошового забезпечення позивач через представника звернувся до відповідача із заявою від 18.10.2024, у відповідь на яку листом від 23.10.2024 №2061/ВФЗ відповідачем було відмовлено у виплаті індексації на підставі того, що відповідно до п.3 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік», було призупинено на 2023 рік дію закону України «Про індексацію грошових доходів населенню».
Як вбачається з наданої відповідачем довідки про нараховану та виплачену заявнику індексацію грошового забезпечення №972/ВФЗ від 23.10.2024, з вересня 2022 р. по грудень 2022 р. (виплачено у січні 2023 р. згідно з Порядком №260 у наступному місяці за попередній) заявнику нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення. З 01.01.2023 індексація грошового забезпечення не нараховувалась і не виплачувалась, оскільки виплата індексації військовослужбовцям у 2023 році була призупинена до окремого доручення згідно з вимогами абзацу вісімнадцятого пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовною заявою.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у 2023 році проведення індексації грошового забезпечення, в тому числі й військовослужбовців, не здійснюється з огляду на імперативні приписи Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік». Суд першої інстанції зазначив, що оскільки дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» зупинено на 2023 рік, то виданий на розвиток положень цього закону підзаконний нормативно-правовий акт - Порядок проведення індексації грошових доходів населення» (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078) також не може бути застосований протягом 2023 року.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон України № 2011-XII).
Відповідно до частин 2, 3 статті 9 Закону України № 2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до Закону.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо: індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-ХІІ (далі - Закон №1282-ХІІ).
Згідно зі статтею 1 Закону №1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Перелік об'єктів індексації установлений частиною 1 статті 2 Закону № 1282-ХІІ, згідно з якою індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру.
До таких об'єктів індексації в силу абзацу 4 частини 1 статті 2 Закону № 1282-ХІІ належить оплата праці (грошове забезпечення).
Межі індексації визначені частиною 6 статті 2 Закону № 1282-ХІІ, згідно з якою індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Статтею 3 Закону № 1282-ХІІ передбачено, що індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Відповідно до статті 4 Закону № 1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка).
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі, якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
З аналізу положень Закону № 2011-XII та Закону № 1282-ХІІ вбачається, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Через вимоги законодавства проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 29.12.2025 № 560/12915/23, від 15.11.2024 у справі № 200/11548/21, від 09.06.2022 у справі № 600/524/21-а, від 27.04.2021 у справі № 380/1513/20.
При цьому, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Згідно із п.1-1 Порядку № 1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Відповідно до абзаців 3-5 пункту 5 Порядку №1078, сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Відповідно до абзацу 6 пункту 5 Порядку № 1078, до визначеної (згідно абзаців 4 та 5 пункту 5 Порядку № 1078) суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації (103 відсотка).
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Водночас, відповідно до абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» №2710-IX від 03.11.2022 (далі - Закон №2710-IX), на 2023 рік дію Закону № 1282-XII зупинено.
Вказане вище положення Закону №2710-IX є чинним та неконституційним не визнавалось.
Таким чином, оскільки дія Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» була зупинена на 2023 рік, то підстави для проведення нарахування суми індексації грошового забезпечення, механізм розрахунку якої визначено Порядком № 1078, у 2023 році були відсутні.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 18.12.2025 у справі № 380/5270/24.
Як встановлено з матеріалів справи, позивачу у 2023 році індексація грошового забезпечення не виплачувалась, що підтверджується довідкою про нараховану та виплачену індексацію грошового забезпечення №972/ВФЗ від 23.10.2024, виданою позивачу.
Колегія судів зазначає, що ненарахування та невиплата індексації грошового забезпечення позивачу обумовлена саме приписами абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону №2710-IX, яким зупинено на 2023 рік дію Закону №1282-XII, а підприємства, установи, організації у 2023 році звільнені від обов'язку здійснювати нарахування та виплату індексації доходів, зокрема, оплати праці (грошового забезпечення).
При цьому, оскільки дію Закону №1282-XII зупинено на 2023 рік, то підзаконний нормативно - правовий акт - Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, який прийнятий на виконання вимог ч 2 ст.6 вказаного Закону, також не діє протягом 2023 року, адже він не може бути самостійною підставою для проведення нарахування суми індексації грошового забезпечення, коли дія закону про індексацію зупинена. Порядок № 1078 є інструментом, який застосовується лише тоді, коли чинне законодавство дозволяє це робити, і якщо закон прямо не дозволяє (або забороняє) індексацію, то Порядок № 1078 не може бути застосований.
Дана правова позиція включена до постанови Верховного Суду від 18.12.2025 у справі №380/5270/24.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає відсутнім факт протиправної бездіяльності відповідача щодо ненарахування і невиплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.01.2023 по 06.10.2023.
Враховуючи, що позовна вимога позивача про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу за вказаний період є похідною від вимоги нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення з 01.01.2023 по 06.10.2023, вона також не підлягає задоволенню.
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що зупинення дії Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» не відміняє відповідного обов'язку, передбаченого сукупністю норм статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» та статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зазначені норми визначають принципи та гарантії державної соціальної політики, тоді як конкретний механізм, умови та порядок проведення індексації грошових доходів населення врегульовано спеціальним законом - Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядком № 1078, який, як було вказано раніше, не може бути самостійною підставою для проведення нарахування суми індексації грошового забезпечення, коли дія закону про індексацію зупинена.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2023 року по 06.10.2023, зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.01.2023 по 06.10.2023 з нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходу.
Доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження у ході розгляду колегією суддів.
Згідно з положеннями статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного вище, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2025 по справі № 520/33193/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій