03 квітня 2026 р. Справа № 520/12733/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2025, головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/12733/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - ГУ ПФУ в Харківській області, відповідач, апелянт), в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Харківській області щодо нарахування та виплати їй державної пенсії в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, встановленого на рівні прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щомісячно з урахуванням раніше виплачених коштів з 04.12.2024;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Харківській області провести їй перерахунок та виплату державної пенсії відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р (1)/2021 та статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06.06.1996 № 230/96-ВР, в розмірі 8 (восьми) мінімальних пенсій за віком, встановленого на рівні прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щомісячно з урахуванням раніше виплачених коштів з 04.12.2024.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 державної пенсії в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, встановленого на рівні прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щомісячно з урахуванням раніше виплачених коштів з 04.12.2024.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Харківській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату державної пенсії відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р (1)/2021 та статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ, у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06.06.1996 № 230/96-ВР, в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, встановленого на рівні прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щомісячно з урахуванням раніше виплачених коштів з 04.12.2024.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що оскільки 29.06.2021 на виконання Рішення КСУ № 1 Верховною Радою України протягом трьох місяців з дня ухвалення Рішення КСУ № 1 здійснено нормативне регулювання статті 54 Закону № 796 у редакції Закону № 76, а саме викладено її у новій редакції згідно із Законом № 1584 та згідно із Рішенням КСУ № 4 стаття 54 Закону № 796 у редакції Закону 1584 на даний час є чинною, а також оскільки позивачка згідно із зазначеними нормативними актами отримує щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю відповідно до Закону № 796, правових підстав для здійснення позивачу перерахунку пенсії із застосуванням ч. 4 ст. 54 Закону № 796 y редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону № 796" від 06.06.1996 № 230/96-ВР немає.
Також апелянт посилається на те, що частина позовних вимог знаходиться за межами передбаченого ч. 2 ст. 122 КАС України шестимісячного строку звернення до суду.
Крім того апелянт зазначив, що відповідно до норм чинного законодавства повноваження органів Пенсійного фонду щодо призначення та виплати пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Позивачка, скориставшись правом, передбаченим статтею 304 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, таким, що ухвалено судом з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
На підставі положень частини 1 статті 308 та пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено такі обставини справи, які знайшли своє підтвердження в суді апеляційної інстанції.
ОСОБА_1 належить до 1 категорії громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , яке видане Харківською ОВА, та є особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з наслідками аварії на ЧАЕС, що підтверджується довідкою МСЕК серії 12ААГ № 966168 від 04.12.2024.
Позивачка перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області як отримувач пенсії по інвалідності відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою від 25.04.2025, в якій просила провести перерахунок та виплачувати пенсію відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 230/96-ВР, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Листом від 05.05.2025 № 12392-12904/П-03/8-2000/25 ГУ ПФУ в Харківській області відмовило позивачці в проведенні перерахунку пенсії пославшись на те, що в усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими: для I групи інвалідності - 6000 гривень; для II групи інвалідності - 4800 гривень; для III групи інвалідності - 3700 гривень; для дітей з інвалідністю - 3700 гривень.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення перерахунку пенсії, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 10.12.2024 у справі № 240/1121/24, дійшов висновку, що позивачка, як особа з інвалідністю ІІ групи, внаслідок захворювання, пов'язаного з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, має право на отримання пенсії в розмірі, визначеному статтею 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР, тобто в розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком, визначених Законом України «Про Державний бюджет України на відповідний рік», а тому дії відповідача щодо відмови позивачці у виплаті пенсії в зазначеному розмірі є протиправними і наявні підстави для зобов'язання ГУ ПФУ в Харківській області здійснити ОСОБА_1 з 04.12.2024 перерахунок та виплату пенсії, передбаченої статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в розмірі, що дорівнює восьми мінімальним пенсіям за віком, визначеним Законом України «Про Державний бюджет України на відповідний рік» щомісячно, з урахуванням раніше виплачених коштів.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 796-ХІІ цей Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
В статті 14 Закону № 796-ХІІ визначені 4 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, для встановлення пільг і компенсацій.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 14 Закону № 796-ХІІ до категорії 1 віднесені особи з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (статті 10, 11 і частина третя статті 12 цього Закону), щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу.
Згідно з частиною 4 статті 54 Закону № 796-ХІІ в редакції Закону України від 06.06.1996 № 230/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 230/96-ВР) в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.
28.12.2014 Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII (далі - Закон № 76-VIII), відповідно до якого текст статті 54 Закону № 796-ХІІ було викладено у редакції, згідно з якою умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.
Мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, було визначено в Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23.11.2011 № 1210 зі змінами (далі - Порядок № 1210).
Згідно з пунктом 11 Порядку № 1210 мінімальний розмір пенсії встановлено у розмірі:
1) для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї:
осіб з інвалідністю I групи - 180 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
осіб з інвалідністю II групи - 160 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
осіб з інвалідністю III групи - 145 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
2) для інших інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою:
I групи інвалідності - 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2012 і 150 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.07.2012;
II групи інвалідності - 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2012 і 125 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.07.2012;
III групи інвалідності - 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2012 і 110 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.07.2012;
3) для дітей-інвалідів - 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
4) для непрацездатних членів сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні:
на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії по інвалідності померлого годувальника;
на двох і більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії по інвалідності померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частинами.
Із зазначеного вбачається, що з прийняттям Порядку № 1210 раніше визначений статтею 54 Закону № 796-ХІІ в редакції Закону № 230/96-ВР розмір пенсій було знижено.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) частину 3 статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Встановлено, що частина 3 статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Верховній Раді України належало протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII, щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.
Крім того, Конституційний Суд України в абзаці 2 пункту 3 резолютивної частини Рішення від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 зазначив, що у разі неприведення нормативного регулювання, встановленого статтею 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення застосуванню підлягатиме частина 4 статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР: «В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком».
Визнаючи неконституційною частину 3 статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII Конституційний Суд України у Рішенні від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 зазначив, що Кабінет Міністрів України визначив істотно менші мінімальні розміри державної пенсії особам, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-XII, ніж їх було гарантовано на законодавчому рівні частиною 4 цієї статті Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР. Водночас приписи статей 3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв'язку зобов'язують державу за будь-яких обставин забезпечити особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причиновий зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посилений соціальний захист, реалізацію їх права на відшкодування завданої шкоди здоров'ю.
Конституційний Суд України виходив із того, що держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в разі зміни такого регулювання вона не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено.
Проте держава в особі Кабінету Міністрів України визначила у Порядку № 1210 мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах істотно менших, ніж їх було гарантовано Законом № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР, знівелювавши саму сутність визначених статтями 3, 16, 50 Конституції України прав та гарантій, що фактично є недодержанням державою свого позитивного обов'язку забезпечувати цю категорію осіб гарантованим рівнем соціального захисту.
29.06.2021 на виконання Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(II)/2021 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» № 1584-IX (далі - Закон № 1584-IX), який набрав чинності 01.07.2021.
Згідно з вищезазначеним Законом частину 3 статті 54 Закону № 796-ХІІ викладено в новій редакції, відповідно до якої в усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими: для I групи інвалідності - 6000 гривень; для II групи інвалідності - 4800 гривень; для III групи інвалідності - 3700 гривень; для дітей з інвалідністю - 3700 гривень.
Саме на зазначену редакцію статті 54 Закону № 796-ХІІ посилається апелянт, зазначаючи, що розмір пенсії позивачки визначено відповідно до норм чинного законодавства і підстави для перерахунку відсутні.
Колегія суддів зауважує, що Рішенням Конституційного Суду України від 03.04.2024 № 4-р(I)/2024 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину 3 статті 54 Закону № 796-XII зі змінами.
В зазначеному Рішенні Конституційний Суд України вказав, що відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
З огляду на особливий конституційно-правовий статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Верховна Рада України, ухвалюючи закони, має гарантувати належний захист та реалізацію прав і свобод людини, що є однією з умов забезпечення людської гідності як природної цінності.
За результатом посутнього аналізу статей 3, 16, 50 Конституції України та свого Рішення від 07.04.2021 № 1-р(II)/2021 Конституційний Суд України встановив, що Верховна Рада України Законом № 1584-IX повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме визначила у частині 3 статті 54 Закону № 796-XII мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах менших, ніж їх було гарантовано Законом № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.
Таким чином, повторно запровадивши правове регулювання з тим самим недоліком, Верховна Рада України порушила вимогу частини 2 статті 8 Конституції України, за якою закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
З огляду на зазначене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що частиною 3 статті 54 Закону № 796-XII вчергове порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов'язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині 1 статті 3, частині 2 статті 8, статті 16, частині 3 статті 22, частині 1 статті 46, частині 1 статті 50 Конституції України.
Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19; постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19).
Отже, з вищевикладеного вбачається, що внесеними Законом № 1584-IX змінами до статті 54 Закону № 796-XII встановлено менші розміри пенсій, аніж ті, які було передбачено зазначеною статтею в редакції Закону № 230/96-ВР, а отже Верховна Рада України порушила право на належний рівень соціального захисту та засадничий обов'язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у зв'язку з чим колегія суддів приходить до висновку, що до спірних правовідносин слід застосувати норми статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 10.12.2024 у справі № 240/1121/24.
Таким чином, посилання апелянта на те, що розмір пенсії позивачки обчислено згідно з вимогами чинного законодавства, а тому підстави для перерахунку пенсії відсутні, колегія суддів вважає необґрунтованими з вищезазначених підстав.
Доводи ГУ ПФУ в Харківській області про те, що частина позовних вимог знаходиться за межами передбаченого частиною 2 статті 122 КАС України шестимісячного строку звернення до суду колегія суддів також вважає необґрунтованими і такими, що суперечать матеріалам справи, оскільки з цим позовом ОСОБА_1 звернулась до суду 19.05.2025, а перерахунок пенсії просить провести з 04.12.2024.
Щодо посилання апелянта на те, що відповідно до норм чинного законодавства повноваження органів Пенсійного фонду щодо призначення та виплати пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Отже, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Подібний правовий підхід щодо вибору ефективного способу захисту застосовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09.11.2018 у справі № 263/15749/16-а, від 20.12.2018 у справі № 524/3878/16-а, від 22.03.2019 у справі № 815/6832/15, від 01.10.2019 у справі № 826/3943/16, від 31.03.2020 у справі № 826/14837/16, від 15.06.2021 у справі № 200/12944/19-а, від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19, від 08.02.2022 у справі № 160/6762/21.
Крім того, у судовій практиці сформульована стала правова позиція, яка полягає у тому, що ефективним вважається такий спосіб захисту, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) відшкодування шкоди, заподіяної порушенням права; обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає завданню адміністративного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а; постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12, від 15.07.2019 у справі № 420/5625/18, від 11.02.2020 у справі № 0940/2394/18, від 01.06.2022 у справі № 620/5996/21, від 25.10.2022 у справі № 200/13288/21).
Згідно з частиною 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналіз положень КАС України також дає підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів.
Відповідно до пункту 7 статті 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.
Тобто дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
При цьому згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі № 461/2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі № 569/16681/16-а, від 12.04.2018 справі № 826/8803/15, від 21.06.2018 у справі № 274/1717/17, від 14.08.2018 у справі № 820/5134/17, від 17.10.2019 у справі № 826/521/16, від 30.03.2021 у справі № 400/1825/20, від 14.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 27.09.2021 у справі № 380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Колегія суддів також враховує правову позицію, яка викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 806/965/17 та від 27.09.2021 у справі № 380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
З огляду на вищевикладене, з метою забезпечення ефективного захисту прав ОСОБА_1 , з урахуванням положень статей 2 та 245 КАС України, колегія суддів вважає, що зобов'язання відповідача здійснити ОСОБА_1 з 04.12.2024 перерахунок та виплату пенсії відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р (1)/2021 та статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ, у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06.06.1996 № 230/96-ВР, в розмірі 8 (восьми) мінімальних пенсій за віком щомісячно з урахуванням раніше виплачених коштів не може вважатися втручанням у дискреційні повноваження відповідача, адже такий спосіб захисту порушеного права буде найбільш ефективним.
Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується положеннями статті 322 КАС України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини, а саме рішенням «Серявін та інші проти України», та пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень.
Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Положеннями пункту 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів передбачено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначене, дослідивши фактичні обставини та питання права, які лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.
Згідно з частинами 1-3 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а отже апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки судом було правильно встановлено всі обставини справи, а рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року по справі № 520/12733/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк