Справа № 420/27652/25
03 квітня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попова В.Ф., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
встановив:
Позивачка звернулась з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області, в якій просить визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Одеській області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 03 вересня 2021 року № Ф-27663-51.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка зазначила, що була зареєстрована як фізична особа підприємець, але підприємницьку діяльність не здійснювала і в цей період була найманим працівником за якого внески сплачував роботодавець. Звіти, декларації та реєстраційну картку на підтвердження реєстрації не подавала. Вимогу не отримувала і про її існування стало відомо тільки у 12.06.2025 року. Просить задовольнити позовні вимоги.
ГУ ДПС в Одеській області відзив на позовну заяву не надали. Матеріали позову та ухвала про відкриття провадження по справі з роз'ясненням прав та обов'язків сторони, направлені до електронного кабінету відповідача в системі «Електронний суд».
Судом встановлені такі обставини по справі.
ОСОБА_1 , була зареєстрована як фізична особа-підприємець 23.04.2012 року.
Згідно з трудовою книжкою Позивачки, остання була працевлаштована 08.02.2016 до Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків, і звільнена 16.12.2020 року.
Після цього 29.12.2020 року Позивачка працювала за строковим трудовим договором в Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків і звільнена 05.11.2021 року.
Вказані вище відомості про працевлаштування Позивача підтверджуються, так само, Витягом з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування від 07.05.2025 року і Формою ОК-5.
За період з 2017-2020 роки, в інтегрованій картці платника з єдиного внеску (за технологічним кодом 71040000) по фізичній особі підприємцю ОСОБА_1 нараховано в автоматичному режимі єдиний внесок на загальну суму 37788,74 грн., а саме:
За 2017 рік нарахований єдиний внесок у розмірі 8448,00 грн. по строку 09.02.2018;
За 2018 рік нарахований єдиний внесок у розмірі 9828,72 грн. нараховано відповідно по термінам 19.04.2018, 19.07.2018, 19.10.2018, 21.01.2019 у сумі 2457,18 грн. за кожний квартал;
За 2019 рік нарахований єдиний внесок у розмірі 11016,72 грн. нараховано відповідно по термінам 19.04.2019, 19.07.2019, 21.10.2019, 20.01.2020 у сумі 2757,18 грн. за кожний квартал;
За 2020 рік нарахований єдиний внесок у розмірі 8495,30 грн. нараховано відповідно по термінам 21.04.2020 у сумі 2078,12 грн., 20.07.2020 у сумі 1039,06 грн., 19.10.2020 у сумі 3178,12 грн., 19.01.2021 у сумі 2200,00 грн.
15.04.2021 року винесене Рішення № 9058/15-32 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску (за період з 20.01.2016 до 22.11.2018) на загальну суму 5514,67 грн.
На підставі даних ГУ ДПС в Одеській області сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-27663-51 від 03.09.2021 року із сплати ЄСВ у сумі 46687,36 грн. за 2017-2020 роки, яка є предметом оскарження у цій справі.
Дослідивши позиції сторін викладені у заявах по суті, проаналізувавши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають повному задоволенню.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-УІ в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-УІ єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-УІ надано визначення поняттям:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-УІ до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-УІ (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно- правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-УІ не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, ГУ ДПС, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 18 березня 2020 року (справа №140/1777/19).
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-УІ позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Як встановлено судом у цій справі протягом 2016 - 2020 років позивачка була найманим працівником, не здійснювала підприємницьку діяльність та не отримувала доходу від такої діяльності. У цей період роботодавці сплачували за позивачку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що підтверджується індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України про застраховану особу.
Суд відхиляє всі обґрунтування відповідача, що викладені у відповіді на звернення позивачки з підстав вищенаведених та з врахуванням позицій Верховного Суду.
Суд зазначає, що позивачка надала суду належні та допустимі докази, виклала правові обґрунтування правомірності позовних вимог,
У підсумку, з урахуванням вищезазначеного, у сукупності суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Судові витрати у вигляді судового збору підлягають стягненню на користь позивача.
Керуючись статтями 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДІІС в Одеській області від 03 вересня 2021 року № Ф-27663-51.
Стягнути з Головного управління ДІС в Одеській області (ЄДРПОУ44069166) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати з судового збору в сумі 968,00 гривень.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя В.Ф. Попов