02 квітня 2026 року м.Київ № 320/12597/26
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Лисенко В.І., розглянувши в електронній формі у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними дій, -
До Київського окружного адміністративного суду через підсистему Електронний суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ), у якому просить суд:
- визнати незаконними дії Дарницького відділу державної виконавчої служби у м. Києві МУ МУЮ по виконанню постанови № ЕНА 2918404, виданої 26.08.2024 року Обухівського районного УП ВП №2 НПУ ГУНП щодо стягнення з ОСОБА_1 1020 грн штрафу, 300 грн витрат та 102 грн виконавчого збору;
- стягнути з відповідача 1422 грн нанесених збитків незаконними його діями;
- стягнути з відповідача 1000 грн моральної шкоди.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що дії державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у м. Києві щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на кошти та їх примусового стягнення є протиправними, такими, що вчинені з порушенням вимог чинного законодавства та призвели до порушення його прав. Як зазначає позивач, 04.03.2026 державним виконавцем було відкрито виконавче провадження №80386295 на підставі постанови про накладення штрафу, яка набрала законної сили 26.08.2024, тобто після спливу встановленого законом строку пред'явлення виконавчого документа до виконання. Позивач вказує, що відповідно до статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» строк пред'явлення виконавчого документа, за яким стягувачем є держава, становить три місяці з дня набрання ним законної сили. Водночас виконавче провадження було відкрито із значним пропуском цього строку, що виключало можливість його примусового виконання. Крім того, позивач зазначає, що виконавчі дії були вчинені з порушенням правил територіальної підсудності (юрисдикції), оскільки він ніколи не проживав за адресою, зазначеною у виконавчому документі, а отже відповідач не мав повноважень здійснювати виконавчі дії саме цим органом державної виконавчої служби. Також позивач звертає увагу, що державним виконавцем порушено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору, оскільки така постанова була винесена не одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, як це передбачено законом, а значно пізніше - вже на стадії завершення виконавчого провадження. Внаслідок зазначених дій з рахунку позивача було безпідставно стягнуто грошові кошти у загальному розмірі 1422 грн, що, на його думку, є завданими збитками, які підлягають відшкодуванню. Окрім матеріальних втрат, позивач зазначає, що протиправні дії відповідача спричинили йому моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, переживаннях, погіршенні емоційного стану та необхідності витрачати час і ресурси на захист своїх прав. З огляду на викладене, позивач вважає, що дії відповідача є незаконними, такими, що порушують його права, у зв'язку з чим просить суд визнати їх протиправними, стягнути завдані збитки та відшкодувати моральну шкоду.
Ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Відповідач не скористався правом подачі відзиву на позовну заяву.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Судом встановлено, що 04.03.2026 державним виконавцем Дарницького відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №80386295 з примусового виконання постанови № ЕНА 2918404, виданої 26.08.2024 Обухівським районним управлінням поліції, про стягнення з позивача штрафу у розмірі 1020 грн та виконавчого збору у сумі 102 грн.
Того ж дня державним виконавцем у межах зазначеного виконавчого провадження винесено постанову про стягнення витрат виконавчого провадження у розмірі 300 грн, а також постанову про арешт коштів позивача, що знаходяться на рахунках у банківських установах .
09.03.2026 з банківського рахунку позивача примусово стягнуто грошові кошти у загальному розмірі 1422 грн, що включає суму штрафу, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, що підтверджується банківською випискою, наданою позивачем.
13.03.2026 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з фактичним виконанням рішення у повному обсязі.
Не погоджуючись із зазначеними діями державного виконавця, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом, у якому просить визнати такі дії протиправними, стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 1422 грн та моральну шкоду у розмірі 1000 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 129-1 Конституції України Конституції суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Пунктом 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України встановлено, що до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Згідно з ч. 1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності - за її межами.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом №1404-VІІІ.
Згідно з статтею 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 статті 5 Закону визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до частини першої статті 18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 6 частини першої статті 3 Закону визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Частинами першою, третьою статті 4 Закону визначені такі вимоги до виконавчого документа: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред'явлення рішення до виконання. Виконавчий документ підписується уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплюється печаткою. Скріплення виконавчого документа печаткою із зображенням Державного Герба України є обов'язковим, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, згідно із законом зобов'язаний мати таку печатку.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 4 Закону виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання).
Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (частини п'ята статті 26 Закону).
Із процитованого видно, що виконавець повертає без прийняття виконавчий документ із виключних підстав, зокрема, якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили. При цьому в разі надходження виконавчого документа виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Як встановлено судом, державним виконавцем відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого документа - постанови уповноваженого органу про накладення адміністративного стягнення, яка є належним виконавчим документом.
Суд зазначає, що предметом спору у даній справі є саме постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, накладення арешту та дії державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження, а відтак суд надає оцінку виключно правомірності дій державного виконавця. Натомість дії органу, який виніс постанову про накладення адміністративного стягнення, зокрема щодо направлення її на виконання, проставлення відмітки про набрання законної сили чи своєчасності направлення копії постанови позивачу, не є предметом розгляду у цій справі та не підлягають оцінці судом.
Відповідно до статті 289 Кодексу України про адміністративні правопорушення скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та/або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), - протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили.
Позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови) (частина друга статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно частини першої статті 291 Кодексу України про адміністративні правопорушення постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 26цього Кодексу, постанов по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованого в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксованого за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 13-2 цього Кодексу, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованого в режимі фотозйомки (відеозапису), а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Суд при вирішенні спору враховує висновки Верховного Суду у постанові від 06.05.2020 у справі №815/6844/17 відповідно до яких органи ДВС і приватні виконавці у силу Закону України «Про виконавче провадження» не наділені повноваженнями перевірки факту оскарження відповідної постанови (виконавчого документу) в судовому порядку, перевірки правильності заповнення найменувань сторін виконавчого провадження тощо. Отримавши виконавчий документ, державний виконавець обтяжений обов'язком винести постанову про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня.
При цьому, суд зауважує, що оскарження вказаної постанови в судовому порядку не зупиняє її виконання, а у державного виконавця відсутній обов'язок встановлений законодавством, перевіряти наявність відповідного судового провадження.
Суд також відхиляє доводи позивача щодо пропуску строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), на період дії воєнного стану строки, визначені цим Законом, перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.
Отже, перебіг строку пред'явлення виконавчого документа до виконання на час дії воєнного стану не здійснюється, а відповідний строк продовжується після його припинення або скасування.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що строк пред'явлення до виконання постанови № ЕНА 2918404 від 26.08.2024 не є пропущеним, а доводи позивача у цій частині є безпідставними.
Щодо доводів позивача про порушення правил територіальної юрисдикції виконання, суд зазначає, що відповідно до статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії можуть здійснюватися за місцем проживання боржника, місцем знаходження його майна або за іншими передбаченими законом підставами.
При цьому матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність у відповідача повноважень на здійснення виконавчих дій у даному виконавчому провадженні, а сам факт невідповідності адреси, зазначеної у виконавчому документі, місцю проживання позивача не свідчить про безумовну протиправність дій державного виконавця.
Також суд звертає увагу, що позивачем не надано доказів того, що виконавчий документ стосується іншої особи або що стягнення було здійснено помилково.
Суд також відхиляє доводи позивача щодо протиправності дій державного виконавця з підстав невідповідності адреси, зазначеної у виконавчому документі, його фактичному місцю проживання.
Як встановлено судом, інші ідентифікаційні дані боржника, зокрема реєстраційний номер облікової картки платника податків та дата народження, повністю збігаються з даними позивача, що дає можливість однозначно ідентифікувати особу боржника.
Сам по собі факт зазначення іншої адреси у виконавчому документі не свідчить про його невідповідність вимогам закону та не є безумовною підставою для висновку про вчинення виконавчих дій щодо іншої особи.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що доводи позивача у цій частині є необґрунтованими та не спростовують правомірності дій відповідача.
Щодо доводів позивача про протиправність накладення арешту на кошти, суд зазначає, що відповідно до статей 48, 56 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на кошти боржника та накладення арешту є передбаченими законом заходами примусового виконання рішень.
Як убачається з матеріалів справи, арешт на кошти позивача накладено у межах суми стягнення з урахуванням виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, що відповідає вимогам законодавства.
Також суд враховує, що виконавче провадження завершено у зв'язку з фактичним виконанням рішення, а арешт з коштів боржника знято після його закінчення, що узгоджується з положеннями статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».
Отже, аналіз наведених обставин у їх сукупності свідчить, що державний виконавець діяв у межах наданих повноважень, у спосіб та порядку, визначених законом, а тому підстав для визнання його дій протиправними суд не вбачає.
З урахуванням викладеного, доводи позивача не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду та не спростовують правомірності дій відповідача.
Відтак, підстави для задоволення позову відсутні.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити повністю.
У зв'язку з відмовою в задоволенні позову, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .
Суддя Лисенко В.І.