03 квітня 2026 року м. Київ справа №320/13725/26
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за заявою Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС до Товариства з обмеженою відповідальністю “Медіа Ферст Україна» про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків,
До Київського окружного адміністративного суду звернулося Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС (код ЄДРПОУ: 44116011, 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа Ферст Україна», у якому просить суд прийняти рішення, яким підтвердити обґрунтованість умовного адміністративного арешту майна платника податків.
В обґрунтування заяви ГУ ДПС у м. Києві вказало, що на підставі наказу ГУ ДПС у м. Києві від 24.02.2026 №1214-п про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ "Медіа Ферст Україна" та направлень посадовими особами заявника здійснювалися виходи за місцем знаходження (податковою адресою) платника податків. Під час здійснення виходу 30.03.2025 посадових осіб не допустили до проведення перевірки, про що складений відповідний акт відмови від допуску до проведення перевірки, з яким ознайомився представник відповідача 30.03.2026 об 11:46 год.
Таким чином, фактичними обставинами, що зумовили звернення до суду із цією заявою є не допуск уповноваженою особою ТОВ «Медіа Ферст Україна» посадових осіб ГУ ДПС у м. Києві до проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ "Медіа Ферст Україна".
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року відкрите провадження в адміністративній справі за заявою Головного управління ДПС у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа Ферст Україна» про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків. Справу визначено розглядати одноособово суддею Панченко Н.Д. за правилами спрощеного позовного провадження, призначене судове засідання.
Відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву, та зазначено, що відповідно до приписів п.п.94.2.3. п.94.2. ст.94 ПКУ: «Арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин: … 94.2.3. платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу». Отже, законодавець визначив, що підставою для застосування адміністративного арешту майна є не сам по собі факт недопуску до перевірки, а недопуск до перевірки за наявності законних підстав для її проведення. Зауважує на тому, що представником підприємства були викладені письмові пояснення відповідно до яких недопуск здійснений саме з причини незаконності підстав для проведення перевірки. У свою чергу, жодних доказів існування підстав (та відповідно їх законності) для призначення перевірки відповідача до матеріалів даної справи податковим органом надано не було. Більше того, у провадженні суду є справи про оскарження плану-графіку перевірок та наказу про призначення перевірки.
Таким чином, на думку відповідача, наказ про проведення перевірки не відповідає вимогам діючого законодавства, а отже є за своїм характером неправомірним. У свою чергу, оскільки документальною підставою для проведення планової перевірки є саме наказ (п.77.4. ст.77, п.81.1. ст.81 ПКУ), то невиконання вимог норм Податкового кодексу України щодо процедури призначення та подальшого проведення перевірки, є підставою для висновку про відсутність (нікчемність) правових наслідків такої (в т.ч. у вигляді застосування адміністративного арешту активів платника).
В судовому засіданні сторони підтримали свої позиції та надали додаткові пояснення щодо предмету розгляду.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, дослідивши норми матеріального та процесуального права, зазначає наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що на обліку у Головному управлінні ДПС у м. Києві знаходиться платник податків Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕДІА ФЕРСТ УКРАЇНА» (код за ЄДРПОУ 39481655).
На підставі ст. 20, 77, 82 ПК України та наказу ГУ ДПС у м. Києві від 24.02.2026 №1214-п призначено з 30.03.2026 проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ "МЕДІА ФЕРСТ УКРАЇНА" (код ЄДРПОУ 39481655) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2019 по 31.12.2025, валютного - за період з 01.04.2019 по 31.12.2025, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 01.04.2019 по 31.12.2025, та іншого законодавства за відповідний період.
З метою організації проведення перевірки ТОВ "МЕДІА ФЕРСТ УКРАЇНА" (код ЄДРПОУ 39481655), заступником начальника відділу перевірок у сфері послуг управління податкового аудиту у сфері торгівлі та послуг Головного управління ДПС у м. Києві Світланою Яхнієнко та головним державним інспектором відділу перевірок у сфері послуг управління податкового аудиту у сфері торгівлі та послуг Головного управління ДПС у м. Києві Романом Єфіменком, відповідно до направлень на перевірку від 30.03.2026 № 6729/26-15-07-02-02, від 30.03.2026 № 6732/26-15-07-02-02 та наказу ГУ ДПС у м. Києві від 24.02.2026 № 1214-п «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ "МЕДІА ФЕРСТ УКРАЇНА" (код ЄДРПОУ 39481655)» на підставі ст. 20, 77, 82 ПК України здійснено виїзд 30.03.2026 на податкову адресу підприємства: 04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, буд. 51-А, кв. 11.
За місцезнаходженням підприємства 30.03.2026 представнику за довіреністю ТОВ "МЕДІА ФЕРСТ УКРАЇНА" (код ЄДРПОУ 39481655) адвокату Назарцю Дмитру Анатолійовичу було пред'явлено службові посвідчення посадових осіб та направлення на перевірку від 30.03.2026 № 6729/26-15-07-02-02, від 30.03.2026 № 6732/26-15-07-02-02, після чого представником підприємства було повідомлено про відмову у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ "МЕДІА ФЕРСТ УКРАЇНА" (код ЄДРПОУ 39481655), про що складено акт від 30.03.2026 № 2585/Ж6/26-15-07-02-02 відповідно до вимог п. 81.2 ст. 81 ПК України, другий примірник якого вручено зазначеному представнику/адвокату того ж дня (30.03.2026).
На підставі пп. 94.2.3 п. 94.2 ст. 94 ПКУ ГУ ДПС прийнято рішення про застосування адміністративного арешту майна платників податків у зв'язку з відмовою від допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки.
На підставі зазначеного рішення контролюючий орган звернувся до суду із даною заявою про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини, що склалися у справі, є Податковий кодекс України.
Згідно з пунктом 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний, зокрема, не перешкоджати законній діяльності посадової особи контролюючого органу під час виконання нею службових обов'язків та виконувати законні вимоги такої посадової особи (п. п. 16.1.9); допускати посадових осіб контролюючого органу під час проведення ними перевірок до обстеження приміщень, територій (крім житла громадян), що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для проведення перевірок з питань обчислення і сплати податків та зборів у випадках, встановлених цим Кодексом (п. п. 16.1.13).
Відповідно до пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право:
- проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення (п. п. 20.1.4);
- доступу під час проведення перевірок до територій, приміщень (крім житла громадян) та іншого майна, що використовуються для провадження господарської діяльності та/або є об'єктами оподаткування, або використовуються для отримання доходів (прибутку), або пов'язані з іншими об'єктами оподаткування та/або можуть бути джерелом погашення податкового боргу (п. п. 20.1.13).
Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Нормами пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;
- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;
- службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Пунктом 81.2 статті 81 Податкового кодексу України передбачено, що у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки посадовими (службовими) особами контролюючого органу за місцем проведення перевірки, невідкладно складається та реєструється в контролюючому органі не пізніше наступного робочого дня у двох примірниках акт, що засвідчує факт відмови, із зазначенням заявлених причин відмови, один примірник якого вручається під підпис, відразу після його складання, платнику податків та/або уповноваженій особі платника податків.
Посадова (службова) особа платника податків (його представник або особа, яка фактично проводить розрахункові операції) має право надати свої письмові пояснення до складеного контролюючим органом акта.
У разі відмови платника податків та/або його посадових (службових) осіб (представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) підписати акт, що засвідчує факт відмови у допуску до проведення перевірки, та/або у разі відмови отримати примірник цього акта чи надати письмові пояснення до нього, посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, що засвідчує такий факт, та реєструється в контролюючому органі не пізніше наступного робочого дня. Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту контролюючими органами визначені у статті 94 Податкового кодексу України.
У разі якщо при організації документальної планової та позапланової виїзної або фактичної перевірки встановлено неможливість її проведення, посадовими (службовими) особами контролюючого органу невідкладно складається та підписується акт про неможливість проведення перевірки, який не пізніше наступного робочого дня реєструється в контролюючому органі. До такого акта додаються матеріали, що підтверджують факти, наведені в такому акті. Зазначений акт та матеріали надсилаються контролюючим органом платнику податку в порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
Пунктом 94.1 статті 94 Податкового кодексу України визначено, що адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.
Відповідно до п. 94.5. ст. 94 ПК України, арешт майна може бути повним або умовним.
Повним арештом майна визнається заборона платнику податків на реалізацію прав розпорядження або користування його майном. У цьому випадку ризик, пов'язаний із втратою функціональних чи споживчих якостей такого майна, покладається на орган, який прийняв рішення про таку заборону.
Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, який полягає в обов'язковому попередньому отриманні дозволу керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном. Зазначений дозвіл може бути виданий керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу, якщо за висновком податкового керуючого здійснення платником податків окремої операції не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення.
Згідно з підпунктом 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується, зокрема, така обставина: платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.
Відповідно до пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків.
Пунктом 94.10 статті 94 Податкового кодексу України встановлено, що арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 23.02.2023 у справі №640/17091/21 зазначив, що під час розгляду заяв про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків адміністративний суд здійснює оцінку обґрунтованості рішення контролюючого органу щодо адміністративного арешту майна платника податків шляхом перевірки наявності підстав для прийняття відповідного рішення та правильності юридичної кваліфікації дій платника податків, які стали підставою для прийняття такого рішення.
Також, Верховний Суд у вищевказаній постанові зазначив:
"У разі створення платником податків перешкод у реалізації податковим органом своєї компетенції (права на проведення перевірки за наявності законних підстав) безпосередньо Податковий кодекс України встановлює право на вжиття способу забезпечення виконання платником податків його обов'язків - застосування адміністративного арешту майна. Відповідно, можливість вжиття цього способу не може ставитися в пряму залежність від оцінки самим платником податків законності підстав для проведення податкової перевірки, відмова у допуску до проведення якої або відмова від проведення якої з боку цього платника податків і передбачені як одна із підстав для застосування адміністративного арешту майна. Це призводить до неможливості розгляду заяви податкового органу в судовому порядку за процедурою, передбаченою статтею 283 КАС України.
Оцінку обґрунтованості заперечень платника податків щодо правомірності проведення перевірки має надавати суд в межах здійснення превентивного контролю при реалізації податковими органами певних видів його повноважень, шляхом розгляду заяв податкових органів, передбачених частиною першою статті 283 КАС України. У таких справах адміністративний суд фактично є незалежним суб'єктом, який здійснює перевірку об'єктивності прийнятого контролюючим органом рішення, та одночасно, виконує завдання захисту прав платників податків від потенційно можливих зловживань з боку суб'єктів владних повноважень.
Більш того, з огляду на частину першу статті 4 КАС України, звернення платника податків до адміністративного суду із позовом про визнання протиправним рішення податкового органу про проведення податкової перевірки чи про застосування адміністративного арешту майна або дій такого органу при проведенні перевірки підпадає під поняття публічно-правового спору (пункт 2). Визначення цього терміну не дає підстав для висновку, що публічно-правовий спір є тотожним до терміну спір про право. Отже, подання до суду адміністративного позову про протиправність рішення/дій щодо проведення перевірки або накладення адміністративного арешту не може розглядатись як підстава для відмови у відкритті провадження у розумінні пункту 2 частини четвертої статті 283 КАС України".
На виконання вимог частини другої статті 356 КАС України Верховним Судом у вищевказаній постанові сформульовано наступний правовий висновок:
"Під час розгляду заяв про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків адміністративний суд здійснює оцінку обґрунтованості рішення контролюючого органу щодо адміністративного арешту майна платника податків шляхом перевірки наявності підстав для прийняття відповідного рішення та правильності юридичної кваліфікації дій платника податків, які стали підставою для прийняття такого рішення. Обґрунтованість причин відмови у допуску посадових осіб податкового органу до проведення податкової перевірки з боку платника податків входять до предмета доказування у справах, передбачених пунктом 2 частини першої статті 283 КАС України. Суд звертає увагу на те, що у випадку наявності судового рішення про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту, платник податків не позбавлений можливості звернутися із заявою про його припинення, якщо в подальшому наказ про проведення перевірки буде визнано незаконним".
В якості підстави недопуску фахівців Головного управління ДПС у м. Києві до проведення планової виїзної перевірки наданих у поясненнях представником відповідача, зазначених у відзиві та судовому засіданні вказано, що якщо підстави для перевірки, що зазначені у наказі, фактично відсутні, або є підставами, що не відповідають дійсності, необхідно вважати, що наказ оформлений з порушенням вимог пункту 81.1 ПКУ, що надає право платнику податків відмовити у проведенні перевірки.
Наказ № 1214-п, на підставі якого позивач намагався провести перевірку, не містить чіткої фактичної підставі для проведення документальної перевірки відповідача, тобто, не містить жодного слова, що підставою для перевірки є включення відповідача до плану-графіку документальних виїзних перевірок на 2026 рік.
Втім, наказ містить посилання на статтю 77 ПКУ, яка визначає у пункті 77.1, що документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок. Тобто, правова підстава (не фактична) у наказі міститься.
Отже, на думку відповідача, необхідно вважати, що підставою для перевірки є включення відповідача до плану-графіку перевірок на 2026 рік.
Виключення відповідача з такого плану означатиме відсутність підстав для перевірки.
Відповідач завчасно оскаржив рішення ДПС про його включення до плану-графіку перевірок (ухвала про відкриття провадження за позовом відповідача винесена 04 березня 2026 року).
Якщо такий позов буде задоволено, якщо відповідача буде виключено за судовим рішенням з плану-графіку на 2026 рік, наказ № 1214-п вочевидь стане протиправним, позаяк не міститиме чинної підстави для перевірки.
В той же час, згідно з поясненнями наведених ГУ ДПС у м. Києві у заяві від 31.03.2026 про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту та матеріалів, заявник повідомляв, що підставами відбору ТОВ «Медіа Ферст Україна» для включення останнього ДПС України до плану-графіку на 2026 рік є відповідність платника податків наступним критеріям відбору (перелік яких наведено у п. 5 розділу Ш Порядку формування плану-графіка): високого ступеня ризику- рівень сплати податку на прибуток нижчий на 50 та більше відсотків за рівень сплати податку за відповідною галуззю; рівень сплати податку на додану вартість нижчий на 50 та більше відсотків за рівень сплати податку за відповідною галуззю; середнього ступеня ризику - нарахування та виплата доходів за ознакою 157 (дохід, виплачений самозайнятій особі), визначеною Довідником ознак доходів, у сумі понад 5 відсотків загального обсягу доходу від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначеного за правилами бухгалтерського обліку.
Враховуючи, що ГУ ДПС у м. Києві долучено (для прикладу) витяг податкової декларації ТОВ «Медіа Ферст Україна» з податку на прибуток за три квартали (9 місяців) 2025 року, то наступні пояснення надаються (також для прикладу) щодо критерію відбору платника податків по рівню сплати зазначеного податку за вказаний період.
Державною податковою службою України оприлюднено у відкритому доступі на офіційному сайті рівні сплати податку на прибуток за дев'ять місяців 2025 року у розрізі за галуззю (за КВЕДами).
Як уже було встановлено судом, основним видом економічної діяльності відповідача самостійно обрано КВЕД 73.11 «Рекламні агентства».
Відповідно до офіційно оприлюднених контролюючим органом показників, рівень сплати податку на прибуток за відповідною галуззю (КВЕД 73.11) за 9 місяців 2025 року становить 4,2 відсотка.
Для визначення рівня сплати податку на прибуток саме ТОВ «Медіа Ферст Україна» судом враховано дані податкової декларації з податку на прибуток підприємства за три квартали 2025 року, поданої самим товариством 10.11.2025 за реєстраційним № 9346543015.
Згідно з поданою декларацією, товариством задекларовано дохід (рядок 01) у розмірі 74 329 651 грн; податок на прибуток (сукупність відповідних рядків декларації) у розмірі 1 205 382 грн.
Виходячи з наведених показників, рівень сплати податку на прибуток відповідача становить 1,62 відсотка, що обчислюється за формулою: (податок на прибуток / дохід) Ч 100.
Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 5 розділу III Порядку формування плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків, одним із критеріїв віднесення платника податків до категорії з високим ступенем ризику є рівень сплати податку на прибуток, який є нижчим на 50 і більше відсотків від рівня сплати податку за відповідною галуззю.
У цьому випадку 50 відсотків від галузевого рівня (4,2 відсотка) становлять 2,1 відсотка. Водночас фактичний рівень сплати податку на прибуток відповідача (1,62 відсотка) є нижчим за вказане граничне значення.
Таким чином, відповідач відповідає зазначеному критерію ризиковості, що, у свою чергу, є підставою для його включення до плану-графіка проведення документальних планових перевірок.
Аналогічних висновків суд дійшов і щодо рівня сплати податку на додану вартість. Так, відповідно до поданих сторонами матеріалів, рівень сплати ПДВ відповідача за 9 місяців 2025 року становить 5,13 відсотка, тоді як середньогалузевий показник становить 11,73 відсотка.
Отже, наведені показники також свідчать про істотне відхилення рівня податкового навантаження відповідача від середньогалузевого, що узгоджується з критеріями ризиковості, визначеними уповноваженим органом.
Вказані обставини у своїй сукупності стали підставою для ініціювання контролюючим органом проведення документальної планової перевірки.
Разом з тим, відповідач у відзиві зазначає, що недопуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки був зумовлений виключно переконанням у незаконності підстав для її призначення, про що представником підприємства було надано відповідні письмові пояснення.
Суд оцінює наведені доводи відповідача критично, оскільки сам по собі суб'єктивний висновок платника податків щодо протиправності призначення перевірки не звільняє його від обов'язку діяти у межах та у спосіб, визначених законом, та не нівелює правових наслідків недопуску до проведення перевірки за наявності формально визначених підстав для її призначення.
При цьому суд зазначає, що незгода платника податків із підставами винесення наказу про проведення перевірки не віднесена законодавцем до вичерпного переліку підстав для недопущення посадових осіб контролюючого органу до проведення документальної перевірки, визначених абзацом п'ятим пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України.
Таким чином, саме по собі оскарження або заперечення законності призначення перевірки не надає платнику податків права на недопуск посадових осіб контролюючого органу, якщо останні діють на підставі належно оформленого наказу та інших передбачених законом документів.
Суд також враховує, що обґрунтованість причин відмови у допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки входить до предмета доказування у справах, передбачених пунктом 2 частини першої статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 23.02.2023 у справі №640/17091/21, у якій зазначено, що оцінка правомірності недопуску до перевірки є самостійним предметом судового дослідження.
Водночас суд наголошує, що у цій справі предметом спору є наявність правових підстав для застосування заходу у вигляді арешту майна, тоді як питання законності призначення перевірки як такої не входить до предмета доказування у даному провадженні та є предметом розгляду в інших судових справах, зокрема №320/7839/26 та №320/9845/26.
За таких обставин доводи відповідача щодо незаконності підстав призначення перевірки не можуть бути прийняті судом як належне обґрунтування правомірності недопуску до її проведення у межах даної справи.
Тому, в межах розгляду заяви про підтвердження адміністративного арешту майна не здійснюється повна перевірка правомірності призначення перевірки, оскільки це є предметом окремого позову.
При цьому, акти суб'єкта владних повноважень є обов'язковими до виконання, доки не визнані протиправними у встановленому порядку.
Надання платнику податків права самостійно оцінювати законність перевірки та на цій підставі відмовляти у допуску фактично призвело б до блокування контрольних функцій держави.
У разі відсутності ознак очевидної протиправності перевірки закон передбачає альтернативний механізм захисту - оскарження, а не недопуск.
При цьому, необхідно наголосити, що предметом судового оскарження, як правило, може бути результат реалізації повноваження контролюючого органу (а саме - рішення контролюючого органу, припис, постанова про накладення штрафних санкцій, тощо), а не процес реалізації його повноважень.
Формування плану-графіку перевірки, оформлення наказу, направлення, посвідчень та інших документів для здійснення перевірки відноситься до повноважень органу, що проводить перевірку. Дії по складанню зазначених документів є частиною процесу реалізації контролюючим органом повноважень, наданих йому чинним законодавством.
А тому, відповідні процедурні акти, які є складовою процесу перевірки самі по собі не є рішеннями суб'єкта владних повноважень, які тягнуть для позивача негативні наслідки, а тому правові наслідки можуть створювати рішення прийняті за результатами проведеної перевірки.
У свою чергу до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинені ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.
Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 08.09.2021 року у справі № 816/228/17:
"Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення."
Як правило, оцінка дій службових осіб контролюючого органу може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такої перевірки.
На думку суду, доводи відповідача щодо відсутності законних підстав для проведення перевірки є передчасними, оскільки на даний час протиправність включення відповідача до плану-графіку перевірки та протиправність наказу про проведення перевірки судом не встановлені.
Таким чином, такі обставини фактично свідчать про безпідставність недопущення посадової особи податкового органу до проведення перевірки. Тобто, відповідач відмовив у допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки за наявності передбачених законодавством документів для її проведення.
Оскільки судом встановлено, що відповідач, без достатніх на це підстав, відмовився від проведення перевірки, факт чого у встановлений ПК України спосіб, задокументований актом, суд прийшов до висновку про обґрунтованість адміністративного арешту майна платника податків - відповідача у справі, адже його застосовано за наявності підстав, визначених пунктом 94.2 статті 94 ПК України.
При цьому суд звертає увагу, що у випадку наявності судового рішення про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту, платник податків не позбавлений можливості звернутися із заявою про його припинення, якщо в подальшому наказ про проведення перевірки буде визнано незаконним.
Отже, застосований захід є тимчасовим, підлягає судовому контролю та може бути скасований, що свідчить про його співмірність до моменту з'ясування правомірності недопуску посадових осіб контролюючого органу до здійснення їх основних функціональних повноважень, оскільки у разі не підтвердження правомірності дій відповідача щодо недопуску до перевірки, вони матимуть ознаки протиправного перешкоджання законній діяльності податкових органів платником податків.
Отже, суд встановив, що податковим органом було дотримано процедуру призначення перевірки (видано наказ, оформлено направлення, пред'явлено посвідчення), а факт недопуску належно зафіксований. При цьому, незгода платника з підставами та правомірністю перевірки не дає права на недопуск, оскільки законність призначення перевірки має оцінюватися в окремому судовому провадженні, а акти податкового органу є обов'язковими до виконання, доки не скасовані.
Також на думку суду, поняття «спір про право» у розумінні статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України охоплює випадки наявності між сторонами невирішеного матеріально-правового конфлікту, вирішення якого потребує повного та всебічного дослідження обставин справи у порядку позовного провадження. Такий спір має місце, зокрема, коли встановлення підстав для вчинення відповідних дій суб'єктом владних повноважень є неможливим без здійснення поглибленого аналізу правовідносин сторін, або коли відсутній чи є очевидно дефектним акт, що слугує правовою підставою для таких дій, спір фактично стосується правомірності податкового обов'язку, а не процедури.
Водночас сам факт оскарження платником податків наказу про проведення перевірки не свідчить про наявність спору про право у наведеному розумінні. Наявність такого провадження не змінює характеру спірних правовідносин у даній справі та не впливає на обсяг судового контролю, який обмежується перевіркою формальних підстав для застосування адміністративного арешту.
Інше тлумачення призвело б до фактичного унеможливлення застосування передбачених законом заходів реагування у випадках недопуску до перевірки, оскільки саме по собі оскарження наказу могло б використовуватися як засіб уникнення виконання обов'язків, встановлених податковим законодавством, що суперечить завданню адміністративного судочинства та принципу ефективності правозастосування.
Розглянувши подані заявником документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заява, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення заяви по суті, суд дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 8 ст. 283 КАС України рішення суду у справах, визначених п. 1-4, 7 цієї статті, підлягає негайному виконанню.
Відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Отже, сплачений заявником при зверненні до суду судовий збір з відповідача не стягується.
Згідно з ч. 8 ст. 283 КАС України рішення суду у справах, визначених пунктами 1-4, 7 частини першої цієї статті, підлягає негайному виконанню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 242, 245, 246, 250, 255, 283, 295 КАС України, суд
Заяву Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС до Товариства з обмеженою відповідальністю “Медіа Ферст Україна» про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна платника податків задовольнити.
Підтвердити обґрунтованість умовного адміністративного арешту майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа Ферст Україна» (адреса Україна, 04071, місто Київ, вул.Воздвиженська, будинок 51-А, квартира 11, ЄДРПОУ 39481655), застосованого рішенням Головного управління ДПС у м.Києві (адреса 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, ЄДРПОУ 44116011) від 30.03.2026 № 25883 про застосування адміністративного арешту майна платника податків.
Допустити негайне виконання рішення суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення або складання повного тексту рішення.
Повний текст рішення суду складено 03.04.2026.
Суддя Панченко Н.Д.