про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
02 квітня 2026 року Київ № 320/7305/26
Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про стягнення боргу,
До Київського окружного адміністративного суду звернулося ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
- одноразово стягнути на мою користь з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області інфляційного збільшення боргу та 3% річних від суми боргу згідно рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 травня 2022 року у адміністративній справі №320/14364/21, згідно рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2023 року у адміністративній справі №320/7823/22 загальну суму 80301,47 грн.
Згідно ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність, має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником), відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними), немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд дійшов висновку, що даний позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства у зв'язку з наступним.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Пунктами 1-2 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 7 КАС).
За правилами визначення юрисдикції адміністративних судів, встановленими статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені лише ті рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень, які пов'язані зі здійсненням ним владних управлінських функцій, за винятком випадків, коли для розгляду таких спорів законом передбачено інший порядок судочинства.
Ключовою ознакою адміністративної справи є її зміст і характер правовідносин. Публічно-правовий спір - це спір між учасниками саме публічно-правових відносин, який виникає у цій сфері та стосується реалізації владних повноважень.
Натомість приватноправові відносини характеризуються наявністю у сторін особистого майнового чи немайнового інтересу. Спір набуває приватноправового характеру тоді, коли він пов'язаний із порушенням або загрозою порушення такого інтересу, зазвичай майнового, і підлягає захисту способами, визначеними для приватноправової сфери. При цьому навіть якщо порушення виникло внаслідок дій суб'єкта владних повноважень, спір усе одно може залишатися приватноправовим.
Таким чином, адміністративні суди розглядають спори фізичних чи юридичних осіб із органами державної влади або їх посадовими особами лише тоді, коли предметом є перевірка законності їхніх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених під час здійснення владних управлінських функцій, окрім випадків, коли законом встановлено інший порядок судового розгляду.
Частиною 5 статті 21 КАС України установлено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Разом з тим, вимоги щодо одночасного вирішення публічно-правового спору у позові відсутні.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 Цивільного кодексу України установлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, у тому числі, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зміст цієї норми свідчить, що інфляційні втрати та три проценти річних є складовою грошового зобов'язання і водночас виступають особливою формою відповідальності боржника у разі прострочення його виконання. Вони слугують способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, оскільки спрямовані на компенсацію втрат, спричинених знеціненням грошових коштів через інфляційні процеси, а також на отримання відшкодування за неналежне виконання боржником свого обов'язку.
Отже, з наведеного випливає, що правовідносини між сторонами у цій справі підпадають під регулювання норм Цивільний кодекс України, які встановлюють як відповідальність за порушення грошового зобов'язання (частина 2 статті 625), так і визначають підстави відшкодування моральної шкоди (стаття 1167).
Спір про застосування статті 625 ЦК України за порушення грошового зобов'язання, підтвердженого чинним судовим рішенням, навіть якщо учасником цього зобов'язання є суб'єкт владних повноважень, розглядається залежно від суб'єктного складу у порядку цивільного чи господарського судочинства.
Аналогічний висновок у схожих правовідносинах зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15-ц, від 19.06.2019 року у справі №646/14523/15-ц.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суд дійшов висновку, що, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, цей спір не має публічно-правового характеру. З урахуванням складу сторін і суті спірних правовідносин, така справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 №810/2774/18.
Отже, даний спір підлягає розгляду місцевим загальним судом у порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи викладене, позивачу слід відмовити у відкритті провадження.
Керуючись ст. ст. 4,170, 171 КАС України, суд,
1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі №320/7305/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про стягнення боргу.
2. Копію ухвали надіслати особі, яка її подала, разом із позовною заявою та доданими до неї документами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Леонтович А.М.