24 березня 2026 року м. Харків Справа № 917/200/26
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Демідова П.В., суддя Крестьянінов О.О.,
за участю секретаря судового засідання: Євтушенка Є.В.,
за участю представників учасників справи:
від позивача (апелянта): не з'явилися;
від відповідачів: не з'явилися;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника Володимира Леонідовича (вх. №343П/2) на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 17.02.2026 у справі № 917/200/26 (суддя Байдуж Ю.С.),
за позовом приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника Володимира Леонідовича, м. Кременчук Полтавської області в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Амбар Експорт БКВ", м. Запоріжжя,
до відповідачів:
1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Елітагро 2009", м. Лубни Полтавської області;
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомпанія "Шершнівська", с. Шершнівка Лубенського району Полтавської області,
про визнання недійсним правочину щодо майна боржника
У лютому 2026 року приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Скрипник Володимир Леонідович (далі - приватний виконавець Скрипник В.Л.) в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Амбар Експорт БКВ" (далі - ТОВ "Амбар Експорт БКВ") звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Елітагро 2009" (далі - ТОВ "Елітагро 2009", відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомпанія "Шершнівська" (далі - ТОВ "Агрокомпанія "Шершнівська", відповідач-2) про визнання недійсним правочину з відчуження майна боржника, а саме, акту приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "Агрокомпанія "Шершнівська" від 18.12.2020, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шкода О. М. за реєстровими № № 6517-6518, з підстав його фраудаторності.
Одночасно з поданням позову приватний виконавець Скрипник В.Л. подав до господарського суду заяву про забезпечення позову, в якій просив заборонити до вирішення справи по суті суб'єктам державної реєстрації, визначеним Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в тому числі, але не виключно: державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам, які здійснюють діяльність на території України, та інших суб'єктам, що вчиняють реєстраційні дії з державної реєстрації, будь-яким іншим особам, наділеним функціями державного реєстратора здійснювати будь-які реєстраційні дії, передбачені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, анулювання рішень про державну реєстрацію прав, відкриття та/або закриття розділів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, органам та особам, які здійснюють примусове виконання рішень, вчинення будь-яких дій, пов'язаних з реалізацією нерухомого майна, передбачених у Законі України "Про виконавче провадження", в тому числі, але не виключно шляхом продажу на прилюдних торгах, у формі електронних торгів у межах процедури виконавчого провадження та будь-яких інших способів реалізації нежитлового приміщення, ангар для зберігання сільськогосподарської техніки, загальною площею 1504,4 м.кв., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1791130053228, що знаходиться за адресою: Полтавська область, Лубенський район, село Шершнівка, вул. Миру, 1.
Заяву про забезпечення позову мотивовано тим, що предметом позову у даній справі є визнання недійсним акту передачі-приймання нерухомого майна, на підставі якого боржник (ТОВ "Елітагро 2009") після виникнення у нього грошового зобов'язання перед кредитором (ТОВ "Амбар Екпорт БКВ") передав нерухоме майно до статутного капіталу пов'язаної з ним юридичної особи ТОВ "Агрокомпанія "Шершнівська" (стосовно якого відкрито низку виконавчих проваджень), а відтак є обґрунтовані підстави вважати, що до закінчення розгляду справи нерухоме майно, яке було відчужено на підставі оспорюваного правочину, може вибути із власності останнього на користь третіх осіб або реалізовано з електронних торгів відповідними органи та особами, які здійснюють примусове виконання рішень, що знівелює значення судового рішення у даній справі. На переконання заявника, вжиття заходів забезпечення позову у повній мірі забезпечить збереження існуючого становища до розгляду цієї справи по суті з метою уникнення можливих негативних наслідків у разі їх невжиття.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 17.02.2026 у справі №917/200/26 відмовлено у задоволенні заяви приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника В.Л. про забезпечення позову.
Відмовляючи у задоволенні заяви приватного виконавця, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що заявником не надано доказів на підтвердження безпосередньої пов'язаності заходів забезпечення позову із його предметом, як і не підтверджено адекватності та співмірності вказаних заходів забезпечення позову у порівнянні із загальною сумою заборгованості та предметом позову. За висновком суду, заявником не підтверджено та не обґрунтовано належним чином підстав для заборони вчиняти певні дії щодо майна, яке на даний момент не належить боржнику, і такі дії суду можуть мати ознаки непропорційного втручання у право власності особи не та не відповідатимуть співмірності заходів забезпечення позову.
Не погодившись із вищезазначеною ухвалою суду першої інстанції, приватний виконавець Скрипник В.Л. звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Полтавської області від 17.02.2026 у справі №917/200/26 та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що суд першої інстанції, в порушення положень статтей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зробив безпідставний висновок про не співмірність та неадекватність заявлених заходів забезпечення позову, а також про те, що між цими заходами забезпечення позову та предметом позову відсутня безпосередньо пов'язаність, з огляду на наступне:
- сам характер цього спору (визнання недійсним фраудаторного правочину) свідчить про наявність достатньо обґрунтованого припущення, що відповідачі можуть продовжити використовувати право на зло кредитору (позивачу), шляхом відчуження майна до завершення розгляду справи по суті, що обумовить необхідність нового звернення до суду з позовною заявою про визнання недійсним наступного правочину;
- оскільки відповідачі пов'язані між собою одним кінцевим бенефіціарним власником, яким формується воля сторін та укладаються правочини, тому наявні обґрунтовані припущення того, що відповідач-2 з метою унеможливлення справедливого та ефективного захисту порушених прав позивача може вчинити подальші дії з відчуження об'єкта нерухомості, яке є предметом оспорюваного правочину;
- з відомостей Автоматизованої системи виконавчого провадження вбачається, що стосовно відповідача-2 відкрито низку виконавчих проваджень, що свідчить про наявність обґрунтованих підстав вважати, що до закінчення розгляду справи нерухоме майно, яке було відчужено на підставі оспорюваного правочину, може бути реалізовано з електронних торгів відповідними органами та особами, які здійснюють примусове виконання рішень, що також знівелює значення судового рішення у даній справі;
- до того ж, після подання заяви про забезпечення позову приватним виконавцем було встановлено, що 11.02.2026 на електронному майданчику ДП "СЕТАМ" опубліковано лот 593472, до складу якого входить об'єкт нерухомості, який відчужено на підставі оспорюваного правочину; на підтвердження своєї позиції приватний виконавець долучив до апеляційної скарги новий доказ, а саме: інформацію з ДП "СЕТАМ" стосовно лоту 593472, яка не могла бути ним подана до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від заявника.
Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2026 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Демідова П.В., суддя Крестьянінов О.О.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника В.Л. на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 17.02.2026 у справі №917/200/26; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень; призначено розгляд апеляційної скарги у справі №917/200/26 на 24.03.2026 о 14:00 год у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61022, м. Харків, просп. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №104.
До початку розгляду апеляційної скарги інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України.
Уповноважені представники учасників справи у судове засідання 24.03.2026 не з'явилися; про дату, час та місце проведення судового засідання всі сторони повідомлені у встановленому законом порядку; про причини неявки суд не повідомили.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу, а також те, що явка сторін не визнавалася судом обов'язковою, колегія суддів розглядає апеляційну скаргу за відсутності представників учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника В.Л. перебуває зведене виконавче провадження № 66821950, до складу якого входять:
- виконавче провадження №66805608 з примусового виконання наказу Господарського суду Полтавської області, виданого 07.06.2021 у справі №917/1973/20, про стягнення з ТОВ "Елітагро 2009" на користь ТОВ "Амбар Експорт БКВ" 440 582,40грн штрафу, 109 014,76грн пені та судового збору у розмірі 8 243,96грн;
- виконавче провадження №66805430 з примусового виконання наказу Господарського суду Полтавської області, виданого 15.06.2021 у справі №917/1972/20, про стягнення з ТОВ "Елітагро 2009" на користь ТОВ "Амбар Експорт БКВ" 414 000,00грн штрафу, 175 020,12грн пені та 8 835,30грн - витрат по сплаті судового збору.
Загальний розмір заборгованості боржника перед стягувачем за зведеним виконавчим провадженням становить 1 155 696,54грн.
У ході перевірки майнового стану боржника приватним виконавцем Скрипником В. Л. було встановлено, що боржнику на праві приватної власності належало нежитлове приміщення - ангар для зберігання сільськогосподарської техніки, загальною площею 1 504,4 м.кв., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1791130053228, що знаходиться за адресою: Полтавська обл., Лубенський район, с. Шершнівка, вул. Миру, 1 (далі - нерухоме майно).
Проте, зазначене нерухоме майно було передано боржником до статутного капіталу ТОВ "Агрокомпанія "Шершнівська" на підставі акту передачі-приймання нерухомого майна від 18.12.2020, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шкода О. М. за реєстр. № № 6517-6518.
У зв'язку з наведеними обставинами щодо виведення майна боржника після виникнення грошового зобов'язання перед стягувачем, приватний виконавець Скрипник В.Л. в інтересах стягувача - ТОВ "Амбар Експорт БКВ" звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним акту передачі-приймання нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "Агрокомпанія "Шершнівська" від 18.12.2020, з підстав його фраудаторності.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 18.02.2026 позовну заяву прийнято до розгляду відкрито провадження у справі.
Разом з позовною заявою приватним виконавцем подано заяву про забезпечення позову, в якій він просив суд заборонити до вирішення справи по суті суб'єктам державної реєстрації, визначеним Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в тому числі, але не виключно: державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам, які здійснюють діяльність на території України, та інших суб'єктам, що вчиняють реєстраційні дії з державної реєстрації, будь-яким іншим особам, наділеним функціями державного реєстратора здійснювати будь-які реєстраційні дії, передбачені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, анулювання рішень про державну реєстрацію прав, відкриття та/або закриття розділів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, органам та особам, які здійснюють примусове виконання рішень, вчинення будь-яких дій, пов'язаних з реалізацією нерухомого майна, передбачених у Законі України "Про виконавче провадження", в тому числі, але не виключно шляхом продажу на прилюдних торгах, у формі електронних торгів у межах процедури виконавчого провадження та будь-яких інших способів реалізації нежитлового приміщення, ангар для зберігання сільськогосподарської техніки, загальною площею 1504,4 м2, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1791130053228, розташованого за адресою: Полтавська обл., Лубенський район, с. Шершнівка, вул. Миру, 1.
Заяву про забезпечення позову мотивовано тим, що відповідач-1 з метою уникнення виконання ним судового рішення у справах №917/1972/20, №917/1973/20 здійснив відчуження вказаного нерухомого майна пов'язаній з ним кінцевим бенефіціаром юридичній особі - відповідачу-2, який може розпорядитися цим майном у будь-який час, у тому числі відчужити його на користь третіх осіб, з метою уникнення виконання грошових зобов'язань перед кредитором, що знівелює значення судового рішення у даній справі. Крім того, оскільки наразі відносно відповідача-2 відкрито низку виконавчих проваджень, то зазначене нерухоме майно може бути реалізовано з електронних торгів в примусовому порядку. Приватний виконавець наголошує, що невжиття заходів забезпечення позову та допущення повторного відчуження нерухомого майна призведе до неможливості поновлення порушеного права стягувача без нових звернень до суду, а вжиття заходу забезпечення позову забезпечить збереження існуючого становища до розгляду цієї справи по суті.
Як вже вказувалося, за результатами розгляду відповідної заяви Господарським судом Полтавської області 17.02.2026 постановлено оскаржувану ухвалу у справі №917/200/26, якою у задоволенні заяви приватного виконавця Скрипника В.Л. про забезпечення позову - відмовлено.
Надаючи кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.
При цьому вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову.
За приписами ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пунктів 2 та 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Згідно з ч. 4 цієї статті заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень, прийнятих за результатами розгляду спору. Учасник справи, який звертається із заявою про забезпечення позову, повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22).
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, із вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Водночас, колегія суддів враховує, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.
Обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (див. постанови Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Як вже зазначалося, звертаючись до господарського суду із заявою про забезпечення позову у даній справі, приватний виконавець Скрипник В.Л. посилається на наявність обставин, що можуть привести до ускладнення або неможливості виконання майбутнього судового рішення у даній справі (у разі задоволення позову). При цьому заявник вказує, що підставою звернення з позовною заявою у даній справі стали протиправні дії відповідачів щодо відчуження майна шляхом укладання оспорюваного акту приймання-передачі нерухомого майна від 18.12.2020, який на думку приватного виконавця, є фраудаторним правочином, тобто такий, що вчинений з метою уникнення відповідальності за грошовими зобов'язаннями перед кредитором та недопущення звернення стягнення на наявне у боржника нерухоме майно.
Наведені обставини стали підставою для звернення приватного виконавця до суду із заявою про забезпечення шляхом заборони вчиняти дії щодо реєстрації та відчуження нерухомого майна - нежитлового приміщення, що належало боржнику.
У поданій заяві про забезпечення позову приватний виконавець посилається на те, що станом на момент розгляду Господарським судом Полтавської області справ №917/1972/20 та №917/1973/20, з приводу примусового виконання судових рішень, за якими відкрито виконавчі провадження відносно відповідача-1, останній з метою уникнення їх виконання, здійснив відчуження належного йому нерухомого майна, шляхом передачі його до статутного капіталу відповідача-2. В свою чергу, ТОВ "Елітагро 2009", яке є боржником за наявним виконавчим провадженням, та ТОВ "Агрокомпанія "Шершнівська" пов'язані між собою одним спільним кінцевим бенефіціарним власником, що дозволяє йому формувати волю цих юридичних осіб та безперешкодно відчужувати наявне майно з метою ухилення від виконання грошових зобов'язань перед кредитором.
Такі дії відповідачів, з огляду на відчуження майна після виникнення грошового зобов'язання у боржника та звернення кредитора до суду з позовами про стягнення боргу, а також зв'язок між собою юридичних осіб - відповідачів, на переконання приватного виконавця Скрипника В.Л. , свідчать про те, що останні і в подальшому можуть вчиняти відчуження майна, що призведе до неможливості реалізації прав позивача у даній справі, предметом якої є визнання вчиненого правочину недійсними, без нових звернень до суду.
Крім того, приватний виконавець зазначає, що відносно відповідача-2 наявна низка відкритих виконавчих проваджень, що свідчить про можливість реалізації нерухомого майна в примусовому порядку, з приводу правомірності відчуження якого за правочином існує спір у даній справі. У зв'язку з наведеним, заявник стверджує, що вжиття заходу забезпечення позову шляхом встановлення заборони на вчинення реєстраційних дій та відчуження нерухомого майна спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду цієї справи по суті.
Оцінюючи обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, колегія суддів зазначає наступне.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Зі змісту цієї норми вбачається, що необхідними елементами обов'язку доказування є: 1) певне міркування особи щодо обставин, якими вона підтверджує свої вимоги або заперечення; 2) подання відповідних доказів, які підтверджують ці обставини.
Отже, до надання відповідних доказів на обґрунтування заявлених вимог або заперечень, будь які висловлені особою міркування будуть припущеннями, які не мають під собою жодного доказового значення.
Зазначене узгоджується з вимогами процесуального закону щодо оцінки доказів про те, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що на етапі постановлення оскаржуваної ухвали та її апеляційного перегляду не розглядається, не оцінюється та не вирішується питання обґрунтованості самих позовних вимог та перспектив їх задоволення.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку, що приватним виконавцем не надано належних доказів та не наведено обґрунтувань, які б підтверджували ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту прав та інтересів ТОВ "Амбар Експорт БКВ" у разі задоволення позову за умови невжиття заходів забезпечення позову.
Апеляційний господарський суд зазначає, що заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу або іншим особам здійснювати певні дії.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з немайновими вимогами, а саме про визнання правочину недійсними.
Усталена практика Верховного Суду щодо застосування інституту забезпечення позову виходить з того, що у разі, коли спір є немайновим, тобто судове рішення у разі задоволення такого позову не вимагатиме його примусового виконання, не повинна досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а досліджується та оцінюється така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких позивач звернувся до суду, та те, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.01.2021 у справі №910/9855/20, від 07.10.2021 у справі №910/2287/21.
Отже, з огляду на те, що у цій справі позивач звернувся до суду з немайновими позовними вимогами, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому разі має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Згідно з ч. 11 ст. 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Водночас, колегія суддів враховує, що предметом позову, в межах якого подано заяву про забезпечення позову, є визнання недійсним правочину.
При цьому, заявлений захід забезпечення позову не узгоджується з предметом та підставами даного позову, оскільки позовні вимоги не стосуються безпосередньо повернення чи витребування майна на користь відповідача-1, тобто не мають майнового характеру, за наявності яких суд міг би забезпечити позов шляхом заборони особам вчиняти будь-які реєстраційні дії та відчуження щодо об'єкту нерухомого майна (на який заявник просить накласти заборону)
Враховуючи, що заходи забезпечення позову повинні відповідати предмету спору та меті щодо подальшого виконання судового рішення, а також відсутність у даній справі майнових вимог щодо нерухомого майна, відносно якого заявлено вжиття заходів забезпечення позову, суд апеляційної інстанції зазначає про непов'язаність та неспівмірність заходів забезпечення позову із позовними вимогами немайнового харакетру про визнання недійсним правочину.
Подібна за змістом правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена у постанові від 12.01.2026 у справі №917/1717/25, правовідносини в якій є подібними цій справі.
У зв'язку з наведеним, суд першої інстанції, врахувавши положення ст.ст. 136, 137 ГПК України, дійшов обґрунтованого висновку про те, що між обраним приватним виконавцем заходом забезпечення позову та предметом спору відсутній прямий зв'язок.
Також колегія суддів зазначає, що такий захід забезпечення позову не сприяє збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу та не впливає на неможливість в майбутньому забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову з немайновими вимогами, виходячи з наступного.
Із змісту заяви про забезпечення позову вбачається, що приватний виконавець просить заборонити до вирішення справи по суті вчинення будь-яких реєстраційних дій та відчужувати нерухоме майно - ангару для зберігання сільськогосподарської техніки, загальною площею 1504,4 м2, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1791130053228, за адресою: Полтавська обл., Лубенський район, с.Шершнівка, вул. Миру, 1.
Як стверджує приватний виконавець у позовній заяві, загальний розмір заборгованості боржника перед стягувачем за зведеним виконавчим провадженням складає 1155696,54 грн.
Дослідженими судом матеріалами справи підтверджується, що вартість нерухомого майна в оспорюваному акті передачі-приймання нерухомого майна від 18.12.2020 була визначена за погодженням сторін, які підписали цей акт, а саме: боржником в особі директора ТОВ "Елітагро 2009" Хуголь О.І. та ТОВ "Агрокомпанія "Шершнівська" в особі директора Калашника Н.В., та складає 290000,00грн.
Водночас, актуальної ринкової вартості нерухомого майна станом на момент подання заяви про забезпечення позову учасниками справи будь-якими доказами не підтверджено та з наданих до справи доказів неможливо встановити.
Разом з цим, колегія суддів зазначає, що відсутність в матеріалах справи інформації щодо вартості зазначеного майна унеможливлює встановлення судом співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається встановити заборону на вчинення реєстраційних дій та відчуження.
Апеляційний господарський суд враховує, що оскільки в матеріалах справи не міститься інформації щодо актуальної оціночної вартості нерухомого майна, на яке вимагається встановлення ззаборон, тому у суду відсутня можливість встановлення співмірності заявлених позовних вимог із заходами забезпечення позову.
Оскільки встановлення відповідних заходів забезпечення позову щодо нерухомого майна необхідно вимагає врахування обмеження прав та інтересів, які таке накладення спричиняє для відповідача-2, то за відсутності доказів дійсної вартості нерухомого майна суд не може дійти висновку про співмірність застосування заходів забезпечення позову до суми стягнення за зведеним виконавчим провадженням, які в кінцевому результаті прагне стягнути приватний виконавець на користь стягувача.
Визначені заявником вимоги про забезпечення позову шляхом встановлення заборони на вчинення реєстраційних дій та відчуження об'єкту нерухомого майна, який на даний час належить відповідачу-2, без визначення орієнтовної вартості такого майна, не можуть бути визнані судом адекватними заходами забезпечення у даному спорі, в тому числі шляхом непропорційного обмеження за наслідками такого забезпечення позову прав відповідача та порушення загальних принципів захисту права власності.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що заявником не надано доказів на підтвердження адекватності та співмірності вказаних заходів забезпечення позову відповідно до предмету позову, а також загальною сумою заборгованості боржника перед кредитором, яку прагне повернути приватний виконавець.
Самі лише наведені приватним виконавцем у поданій заяві загальні обґрунтування можливості вжиття заходів забезпечення прозову у справах, предметом спору яких є вимоги немайнового характеру, не є беззаперечним свідченням наявності підстав вважати, що виконання рішення у справі буде ускладнено або унеможливлено.
Так, звертаючись до суду з позовом та заявою про забезпечення позову приватний виконавець фактично стверджує, що за результатами вжитих ним заходів не було виявлено у боржника будь-якого іншого майна, за рахунок якого можна було б погасити заборгованість за виконавчими провадження, на підтвердження чого надає складену ним довідку по ЗВП № 66821950 вих №9774 від 12.02.2026.
Із змісту вказаної довідки слідує, що протягом часу перебування на виконанні зведеного виконавчого провадження №66821950 в результаті вчинення виконавчих дій не було виявлено жодного майна боржника, за рахунок якого можливо було ю погасити заборгованість за виконавчими провадженнями. При цьому виконавцем встановлено, що боржник господарську діяльність не здійснює.
Судова колегія зазначає, що надана приватним виконавцем інформаційна довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №463767004 від 11.02.2026 свідчить про те, що пошук відповідної інформації про наявне майно боржника відбувався за критеріями конкретного реєстраційного номеру щодо об'єкту нерухомого майна (1791130053228), який не належить боржнику, а не за даними самого боржника (ТОВ "Елітагро 2009").
Отже, надана заявником довідка не доводить обставини відсутності у власності боржника іншого нерухомого майна, на яке можливо звернути стягнення в межах виконавчого провадження.
Разом з цим, колегія суддів враховує, що приватний виконавець не надав суду будь-яких інших належних та допустимих доказів відсутності у боржника іншого майна, у тому числі грошових коштів на банківських рахунках, транспортних засобі, іншого рухомого чи нерухомого майна.
Окремо судова колегія враховує, що за положеннями ч. 2 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження" стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Проте, приватним виконавцем, який прагне накласти заборони на вчинення реєстраційних дій та відчуження нерухомого майна, яке на даний час не належить боржнику, не надано суду доказів навіть першочергового звернення стягнення на кошти, зокрема, на рахунках боржника у банківських установах, а за відсутності таких - в подальшому на інші активи боржника.
При цьому, заявником не надано суду жодних доказів ні на підтвердження обставин нездійснення боржником господарської діяльності, ні відсутності у боржника інших активів (у тому числі об'єктів нерухомості), достатніх для погашення заборгованості, ані вжиття ним всіх необхідних та можливих заходів щодо розшуку майна боржника.
Як свідчать матеріали справи, нерухоме майно за оспорюваним правочином було відчужено 18.12.2020, а виконавчі провадження відкриті 14.09.2021, натомість приватний виконавець Скрипник В.Л. звернувся до господарського суду з позовом та заявою про забезпечення позову у цій справі лише лютому 2026 року, тобто майже через 4,5 року з моменту, коли йому стало відомо про наявність заборгованості перед кредитором та вибуття майна із власності боржника. Разом з цим, приватний виконавець не зазначає, що йому перешкоджало звернутись до суду після отримання інформації про наявність заборгованості раніше та надати належні докази майнового стану боржника, у тому числі про відсутність грошових коштів на рахунках та будь-якого іншого майна, окрім того, яке вибуло із власності ТОВ "Елітагро 2009" за оспорюваним правочином.
Крім того, судом першої інстанції було обґрунтовано враховано, що за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, боржник - ТОВ "Елітагро 2009" має зареєстрований статутний капітал 1000000,00грн.
Однак, за змістом поданої заяви про забезпечення позову приватний виконавець навіть не стверджує та не доводить належними доказами того, що у боржника відсутні кошти на рахунках у національній чи іноземній валютах.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, що заявником у своїй заяві про забезпечення позову не наведено обґрунтованих підстав та не доведено належними доказами, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, у разі задоволення позову.
Що стосується доводів апеляційної скарги приватного виконавця про те, що відносно відповідача-2 відкрито низку виконавчих проваджень та 11.02.2026 на ДП "СЕТАМ" опубліковано лот 593472, до складу якого входить об'єкт нерухомості, який відчужено на підставі оспорюваного правочину, що свідчить про необхідність вжиття заходів забезпечення позову у цій справі, колегія суддів зазначає наступне.
Як вже зазначалося судом, у поданій заяві приватний виконавець просив вжити заходи забезпечення позову, окрім іншого, шляхом заборони вчинення будь-яких дій, пов'язаних з реалізацією нерухомого майна, передбачених у Законі України "Про виконавче провадження", в тому числі, але не виключно шляхом продажу на прилюдних торгах, у формі електронних торгів у межах процедури виконавчого провадження та будь-яких інших способів реалізації нежитлового приміщення.
Тобто, фактично заявник просить зупинити реалізацію майна, що належить ТОВ "Агрокомпанія "Шершнівська", яка здійснюється в межах виконання судового рішення у іншому виконавчому провадженні.
Разом з цим, за приписами ч. 12 ст. 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб'єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру.
За таких обставин, заходи забезпечення позову, що пов'язані із зупиненням продажу нерухомого майна ТОВ "Агрокомпанія "Шершнівська" в рамках виконавчого провадження №79585038, не можуть бути застосовані судом, оскільки вони підпадають під пряму заборону встановлену в ч. 12 ст. 137 ГПК України.
Крім того, незважаючи на підстави та доводи позовної заяви про обставини вибуття майна із власності майна боржника (які підлягають оцінці судом безпосередньо під час розгляду справи по суті), колегія суддів знову звертає увагу на те, що власником нерухомого майна, на яке позивач просить встановити заборону на вчинення реєстраційних дій та відчуження, боржник наразі не є.
У рішенні по справі "East/West Alliance Limited" проти України", яке набрало статусу остаточного 02.06.2014 Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі ст. 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдається досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти.
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний" "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Якщо хоча б одного із цих критеріїв не додержано, Європейський суд з прав людини констатує у такому випадку порушення ст. 1 Першого протоколу.
Законність означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон не передбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачає для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".
Отже, за наведених заявником доводів та обґрунтувань, місцевий господарський суд зробив правильний висновок про відсутність підстав вважати достатньо обґрунтованою приватним виконавцем вимогу про заборону вчиняти певні дії щодо майна, яке не належить боржнику, оскільки такі дії суду можуть мати ознаки непропорційного втручання у право власності іншої особи та не відповідатимуть співмірності заходів забезпечення позову.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви приватного виконавця про застосування заходів забезпечення позову.
Доводи апеляційної скарги приватного виконавця наведених висновків суду не спростовують та фактично зводяться до переоцінки обставин, встановлених місцевим судом, яким надана належна правова оцінка.
Таким чином, оскільки доводи заявника апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваної ухвали не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваній ухвалі висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга приватного виконавця Скрипника В.Л. задоволенню не підлягає, а ухвала Господарського суду Полтавської області від 17.02.2026 у справі №917/200/26 підлягає залишенню без змін.
З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за її подання покладається судом на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника Володимира Леонідовича на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 17.02.2026 у справі №917/200/26 - залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Полтавської області від 17.02.2026 у справі №917/200/26 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення; порядок і строки оскарження постанови передбачені ст.ст. 286 - 289 ГПК України.
Повну постанову складено 03.04.2026.
Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна
Суддя П.В. Демідова
Суддя О.О. Крестьянінов