02 квітня 2026 року
м. Черкаси
Справа № 697/9/24
Провадження № 22-ц/821/581/26
Категорія: 314000000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Новікова О.М., Василенко Л.І.
за участю секретаря: Руденко А.О.
прокурора: Лєнкової Н.Д.
учасники справи:
позивач: заступник керівника Смілянської окружної прокуратури в інтересах держави (як самостійний позивач)
відповідачі: Канівська міська рада Черкаської області, ОСОБА_1 , Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області
представники ОСОБА_1 : адвокат Бовшик Микола Юрійович, адвокат Сизько Дмитро Борисович
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси в режимі відеоконференції апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Бовшика Миколи Юрійовича та заступника керівника Черкаської обласної прокуратури Шайтанової Марії Геннадіївни на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 19 грудня 2025 року (ухваленого у приміщенні Канівського міськрайонного суду Черкаської області під головуванням судді Скирди Б.К., повний текст рішення складено 19 грудня 2025 року) у справі за позовом Заступника керівника Смілянської окружної прокуратури в інтересах держави до Канівської міської ради Черкаської області, ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, повернення земельної ділянки,-
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2024 року Заступник керівника Смілянської окружної прокуратури в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Канівської міської ради Черкаської області, ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, повернення земельної ділянки.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Смілянською окружною прокуратурою Черкаської області в ході здійснення заходів представницького характеру виявлено порушення природоохоронного законодавства щодо збереження та раціонального використання земель водного фонду.
Зокрема, рішенням Канівської міської ради від 05.04.2012 №8-11 «Про передачу земельних ділянок громадянам» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки та передано безоплатно у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) з видачею державного акту на право власності на земельні ділянки за рахунок земель Канівської міської ради ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1000 кв.м. по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 7110300000:03:003:0082).
На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 видано Державний акт на земельну ділянку від 18.05.2012 серія ЯК №189127, який 18.05.2012 зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №711030001000508, що підтверджується інформаціями Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 30.01.2023 №10-3-0.2-378/2-23 та 24.04.2023 №18-23-0.2-1990/2-23.
Право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку з кадастровим номером 7110300000:03:003:0082 в АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 не зареєстроване.
Таким чином, вищевказаним рішенням земельну ділянку площею 1000 кв. м. (кадастровий номер 7110300000:03:003:0082) віднесено до категорії земель «Землі житлової та громадської забудови», цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).
Разом з цим, відповідно до інформації Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Канівської міської ради від 28.07.2023 №96, земельна ділянка з кадастровим номером 7110300000:03:003:0082 площею 1000 кв. м. по АДРЕСА_1 , знаходиться відповідно до умовних позначень генерального плану міста Канева, який розроблений та затверджений рішенням Канівської міської ради від 02.03.2006 №30-27 «Про генеральний план міста Канева», в умовно-проектній прибережно-захисній смузі міста Канева, пляжі.
Згідно листа ТОВ «Геоматичні рішення», яке проводить роботи із землеустрою та виконання топографо-геодезичних, картографічних робіт на підставі ліцензії Державного комітету України із земельних ресурсів серії АГ №583395 від 26.05.2011 та ліцензії Державної служби геодезії, картографії та кадастру серії АВ №500631 від 19.01.2010, земельна ділянка з кадастровим номером 7110300000:03:003:0082 на час відведення у приватну власність та на даний час знаходиться в межах земель водного фонду, а саме в межах 100-метрової прибережної захисної смуги р. Дніпро (Канівське водосховище). Площа накладення спірної земельної ділянки на землі водного фонду становить 0,1000 га, а тому відповідно до чинного законодавства не могла передаватися у власність громадян.
Згідно інформації Регіонального офісу водних ресурсів у Черкаській області від 18.07.2023 № 12740/10-23-23 прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води шириною для великих річок - 100 метрів. Річка Дніпро має площу водозабору 504,9 тис. кв. км, з яких 296,3 тис. кв. км знаходиться на території України і відноситься до великих річок.
На момент винесення Канівською міською радою спірного рішення та на теперішній час проект землеустрою щодо організації і встановлення меж прибережно-захисних смуг річки Дніпро в м.Каневі Черкаської області не розроблений та не затверджений.
Разом з цим, існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону, зокрема ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України.
Відтак, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
Як встановлено, спірна земельна ділянка знаходиться в прибережній захисній смузі річки Дніпро, а відтак, належить до територій водного фонду.
Вказані обставини в сукупності свідчать про порушення Канівською міською радою Черкаської області вимог ст. 88 ВК України, ст. 60 ЗК України, під час передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, розташованої в межах прибережної захисної смуги, а тому не може передаватись у приватну власність.
Також, обґрунтовуючи порушення інтересів держави та підстав для їх представництва, прокурором зазначено, що органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Канівська міська рада Черкаської області як розпорядник земельних ділянок комунальної власності на території міста Канів, суб'єкт, уповноважений на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території міста та зобов'язана здійснювати захист комунальних майнових прав.
Право власності Канівської територіальної громади на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, проте, зазначає прокурор, Канівською міською радою жодних заходів, спрямованих на захист та відновлення порушеного права вжито не було навіть після отримання від окружної прокуратури листа щодо наявності порушень вимог чинного законодавства.
Таким чином, оскільки у даній справі Канівська міська рада є одним із співвідповідачів, рішення якого оскаржується через недотримання вимог законодавства стосовно передачі земельної ділянки у власність, що у даному випадку свідчить про відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, у зв'язку з чим прокурор має підстави для представництва інтересів держави у цій справі як самостійний позивач.
Протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом.
З огляду на вказані обставини, Заступник керівника Смілянської окружної прокуратури просив суд:
- визнати незаконним та скасувати п. 3.7 рішення Канівської міської ради Черкаської області від 05.04.2012 №8-11, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки та передано у власність земельну ділянку площею 1000 кв.м. (кадастровий номер 7110300000:03:003:0082) у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 за рахунок земель Канівської міської ради;
- усунути перешкоди Канівській міській раді Черкаської області у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 1000 кв.м. (кадастровий номер 7110300000:03:003:0082) шляхом зобов'язання ОСОБА_1 повернути її на користь Канівської територіальної громади в особі Канівської міської ради;
- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки із кадастровим номером 7110300000:03:003:0082 у Державному земельному кадастрі із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), категорія земель: землі житлової та громадської забудови, кадастровий номер земельної ділянки: 7110300000:03:003:0082, виключивши відповідні відомості про це з Державного земельного кадастру.
Ухвалою Канівського міськрайонного суду від 20 червня 2024 року залучено до участі у справі співвідповідача - Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області (т.1 а.с.152-153)
Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 03 квітня 2025 року задоволено клопотання Заступника керівника Смілянської окружної прокуратури Коломійця І.П. про призначення судової земельно-технічної експертизи. Призначено судову земельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено наступні запитання: Чи входить земельна ділянка з кадастровим номером 7110300000:03:003:0082, яка розташована в адміністративних межах м. Канева Черкаської області в 100-метрову зону від лінії води р. Дніпро (Канівське водосховище)? Якщо входить, яка площа її накладення? Чи відноситься земельна ділянка з кадастровим номером 7110300000:03:003:0082 до земель водного фонду? Проведення судової земельно-технічної експертизи доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи до одержання висновку експертизи (т.2 а.с.48-51).
20 серпня 2025 року до суду від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надійшов висновок експерта від 01.08.2025 № 4107/25-41 за результатами проведення комплексної судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою (т.2 а.с.87-111).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 19 грудня 2025 року позов - задоволено частково.
Усунуто перешкоди Канівській міській раді Черкаської області у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 1000 кв.м. (кадастровий номер 7110300000:03:003:0082) шляхом зобов'язання ОСОБА_1 повернути її на користь Канівської територіальної громади в особі Канівської міської ради.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з Канівської міської ради Черкаської області, ОСОБА_1 та Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області на користь Черкаської обласної прокуратури судові витрати, які складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з проведенням комплексної судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою у загальному розмірі 11 731,04 грн., тобто по 3 910,35 грн. з кожного.
Рішення суду мотивовано тим, що оскільки Канівською міською радою у розумний строк у судовому порядку не вживались належні заходи щодо захисту порушених інтересів держави, наявні підстави для подання даного позову прокурором в інтересах держави.
Факт знаходження спірної земельної ділянки у межах 100-метрової прибережної захисної смуги р. Дніпро (Канівське водосховище), що відповідно до вимог ЗК України та ВК України відноситься до земель водного фонду, встановлено на підставі наданих прокурором належних та допустимих доказів, а тому така земельна ділянка не могла передаватися у приватну власність.
Суд вважав, що належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред'явлений упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на таку вимогу не поширюється позовна давність, тому наявні правові підстави для задоволення позовної вимоги прокурора в частині усунення перешкод Канівській міській раді Черкаської області у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 1000 кв.м. (кадастровий номер 7110300000:03:003:0082) шляхом зобов'язання ОСОБА_1 повернути її на користь Канівської територіальної громади в особі Канівської міської ради.
ОСОБА_1 є кінцевим набувачем спірної земельної ділянки, а тому у такому випадку оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування (у тому числі рішень державного реєстратора), наступних договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника, тому доводи позовної заяви прокурора в частині задоволенню не підлягають. З аналогічних підстав не підлягають і задоволенню позовні вимоги прокурора про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Також суд констатував, що втручання держави у право власності ОСОБА_1 в даному випадку є виправданим, оскільки недотримання законодавчої заборони надання у приватну власність визначеної категорії земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов'язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку, передбаченому законом. Наявність державної реєстрації права власності за порушником та фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг
В апеляційній скарзі, поданій через систему «Електронний суд» 16 січня 2026 року, Заступник керівника Черкаської обласної прокуратури Шайтанова М.Г., вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, прийнятим при невідповідності висновків, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, просила рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 19 грудня 2025 року в частині незадоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.
Апеляційна скарга прокурора мотивована тим, що висновки суду про відсутність підстав для визнання незаконним та скасування п. 3.7 рішення Канівської міської ради Черкаської області від 05.04.2012 № 8-11 є помилковими, оскільки вказаним рішенням фактично змінено цільове призначення спірної земельної ділянки з категорії земель водного фонду на землі житлової і громадської забудови.
Посилається на висновки ВП ВС у справі № 925/1133/18 від 11.06.2024 року за висновком якої, якщо прокурор вважає, що порушення інтересів держави полягає у незаконній зміні категорії земель за цільовим призначенням, то вимога про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування (у частині зміни цільового призначення земельної ділянки) є належною та ефективною. Прокурор може звертатися з позовом про визнання незаконним і скасування такого рішення.
Попри визнання судом першої інстанції факту приналежності спірної земельної ділянки до земель водного фонду та зобов'язання повернути її територіальній громаді, за даними Державного земельного кадастру вона залишається сформованою та зареєстрованою, як земельна ділянка житлової та громадської забудови для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що унеможливлює використання земельної ділянки відповідно до її дійсного цільового призначення та реалізацію територіальною громадою повного обсягу правомочностей власника, беззаперечно порушує інтереси держави, які підлягають захисту в судовому порядку
Крім того, стверджує про те, що суд першої інстанції взагалі жодним чином не обґрунтував у судовому рішенні неефективність обраного прокурором способу захисту в частині позовної вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
В апеляційній скарзі, поданій 17 січня 2026 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Бовшик М.Ю., вважаючи оскаржуване рішення необґрунтованим, таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, постановленим з неповним з'ясуванням обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, просив скасувати рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 19 грудня 2025 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом.
У даній справі звернення прокурора з позовом до суду стало «визначення законності прийняття рішення ОМС, набуття права на майно, земельної ділянки та порушення Закону», при цьому, Канівська міська рада не повідомила причин, які перешкоджають їй самостійно захистити свої інтереси. Прокурор теж не з'ясував цих причин і не повідомив їх суду, відтак прокурор не підтвердив підстав для представництва.
Вказує, що прокурор мав би звернутися до суду з позовом в інтересах Канівської міської ради, а не як самостійний позивач.
Скаржник вважає, що судом першої інстанції надана неправильна оцінка обраному прокурором способу захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Стверджує, що Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12.03.2025 № 4292-IX були внесені істотні зміни в статті 388,390,391 Цивільного кодексу України, а також в статті 177,185,265 Цивільного процесуального кодексу України. Згідно з нормами ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб'єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу.
Отже, оскільки ОСОБА_1 став добросовісним набувачем права власності на спірну земельну ділянку в результаті рішення Канівської міської ради про відчуження вказаної ділянки, то спір щодо подальшого володіння, розпорядження, користування такою земельною ділянкою має вирішуватись на підставі статтей 387, 388 ЦК України.
Також адвокат вказує, що оскільки ОСОБА_1 є власником спірної земельної ділянки на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 189127 від 18.05.2012 року, тобто більше 10 років, тому за приписами ст. 391 ЦК України, така земельна ділянка не може бути витребувана від нього.
Відзиви на апеляційні скарги до Черкаського апеляційного суду не надходили.
Фактичні обставини справи
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Канівського міськрайонного суду від 24.12.2008 у справі №2-1779/2008 року за ОСОБА_1 визнано право власності на самочинно перепланований житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_2 (т.1 а.с.85).
Рішенням Канівської міської ради VI скликання від 05.04.2012 №8-11 «Про передачу земельних ділянок громадянам» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки та передано безоплатно у власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) з видачею Державних актів на право власності на земельну ділянку за рахунок земель Канівської міської ради громадянам: п.3.7 ОСОБА_1 - на земельну ділянку площею 1000 кв. м по АДРЕСА_1 (кадастровий № 7110300000:03:003:0082) (т.1 а.с.33-35).
Крім того, згідно з п. 2 рішення Канівської міської ради VI скликання від 05.04.2012 №8-16, затверджено технічну документацію із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування Черкаському обласному центру з гідрометеорології та надано Черкаському обласному центру з гідрометеорології земельних ділянок загальною площею 1,7042 га в АДРЕСА_2 під приладним павільйоном з поплавковим колодязем, трансформаторною підстанцією, складом паливно-мастильних матеріалів, убиральнею, пожежним резервуаром та огорожею для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови за рахунок наданих в постійне користування земель Озерної гідрометеостанції м. Канів (т.1 а.с.36).
На підставі рішення Канівської міської ради від 05.04.2012 №8-11 ОСОБА_1 видано Державний акт на право на земельну ділянку серії ЯК №189127, з якого вбачається, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,1000 га що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 7110300000:03:003:0082 (т.1 а.с.45).
Згідно з відомостями поземельної книги на земельну ділянку з кадастровим номером 7110300000:03:003:0082, державна реєстрація цієї земельної ділянки у Державному реєстрі земель проведена 18.05.2012. В поземельній книзі на земельну ділянку з кадастровим номером 7110300000:03:003:0082 (запис від 24.06.2016 №001) зазначено, що вказана земельна ділянка за основним цільовим призначенням належить до категорії земель житлової та громадської забудови, вид використання цієї земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), код цільового призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (т.1 а.с.121-134).
Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 20.12.2023 № 359242409, право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку з кадастровим номером 7110300000:03:003:0082 в АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 не зареєстроване (т.1 а.с.26).
Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 04.04.2023, земельна ділянка кадастровий номер 7110300000:03:003:0082, місце розташування - АДРЕСА_3 , площа - 0,1 га, форма власності - приватна власність, власник - ОСОБА_1 (т.1 а.с.29).
Зі змісту відповіді виконавчого комітету Канівської міської ради, яка надана листом від 25.08.2022 № 01-01-35/1390 на запит Смілянської окружної прокуратури від 16.08.2022 № 52/2-3222вих-22 вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером, зокрема, 7110300000:03:003:0082 знаходиться в межах прибережної захисної смуги річки Дніпро (т.1 а.с.32, 30-31).
Згідно відповіді ГУ Держгеокадастру у Черкаській області № 10-23-0.2-378/2-23 від 30.01.2023, за інформацією Відділу №4 Управління надання адміністративних послуг Головного управління, відповідно до даних Державного земельного кадастру, земельна ділянка з кадастровим номером 7110300000:03:003:0082, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 перебуває на праві приватної форми власності у гр. ОСОБА_1 від 18.05.2012 серія ЯК №189127 категорія земель - земля житлової та громадської забудови; цільове призначення: Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) Станом на 2011 рік відповідно до державної статистичної звітності кількісного обліку земель (форми 6-зем) інформація про дану земельну ділянку у Відділі №4 відсутня. У місцевому фонді документації із землеустрою та оцінки земель Відділу №4 документація із землеустрою на земельну ділянку із кадастровим номером 7110300000:03:003:0082 відсутня (т.1 а.с.38-39).
Крім того, згідно з інформацією, наданою Управлінням містобудування та архітектури виконавчого комітету Канівської міської ради №61 від 17.04.2023 визнано право власності на самочинно збудований житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_2 , згідно рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області, 2-1779, 24.12.2008 визнано. Управлінням містобудування та архітектури надавалася довідка про зміну адреси домоволодінню АДРЕСА_1 , за яким визнано право власності на самочинно збудований житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_2 рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області, 2-1779, 24.12.2008 (т.1 а.с.41).
Як вбачається з відповіді ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 24.04.2023 № 18-23-0.2-1990/2-23, згідно з інформацією, наданою Відділом №4 Управління надання адміністративних послуг Головного управління гр. ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 7110300000:03:003:0082 площею 0,1000 га на підставі рішення Канівської міської ради від 05.04.2012 № 8-11. Земельна ділянка розташована: АДРЕСА_1 . Державний акт на право власності серія ЯК №189127 зареєстрований за №711030001000508, дата 18 травня 2012 року. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 7110300000:03:003:0082 станом на 21.04.2023 становить 138 600,00 грн. (т.1 а.с.43-44).
Згідно відповіді Управління екології та природних ресурсів Черкаської обласної державної адміністрації №02/10-04-17/2318/02/10-04-17/16619 від 19.07.2023, за період діяльності Управління (Департаменту) з 01.06.2013 по 27.05.2023 висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 з кадастровим номером 7110300000:03:003:0082 за адресою: АДРЕСА_1 не видавався (т.1 а.с.62).
На лист Смілянської окружної прокуратури від 11.07.2023 № 52/2-4461вих-23 щодо надання інформації стосовно категорії річки Дніпро, розміру прибережної захисної смуги річки та інформації щодо розробки робочого проекту визначення (поблизу земельної ділянки за кадастровим номером 7110300000:03:003:0082) прибережних захисних смуг річки Дніпро в м. Каневі Черкаської області, Регіональним офісом водних ресурсів у Черкаській області Державного агентства водних ресурсів України надано відповідь від 18.07.2023 № 1274/01/10-23-23 зі змісту якої вбачається, що річка Дніпро має площу водозабору 504,0 тис.км2, з яких 296,3 тис.км2 знаходяться на території України, і згідно даної класифікації є великою річкою. Для великих річок, водосховищ на них та озер прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною 100 метрів. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського і внутрішнього водного транспорту. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг. Інформація щодо розробки документації з визначення прибережних захисних смуг річки Дніпро в м. Каневі Черкаської області та розмірів прибережної захисної смуги р. Дніпро зазначених на генеральному плані м. Канева в Регіонального офісу водних ресурсів у Черкаській області відсутня (т.1 а.с.66-68, 65).
Згідно наданої відповіді Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Канівської міської ради від 28.07.2023 № 96, генеральний план м. Канева, розроблений та затверджений рішенням Канівської міської ради від 02.03.2006 № 30-27 «Про генеральний план розвитку м. Канева». Земельна ділянка з кадастровим номером 7110300000:03:003:0082 площею 1000 кв.м по вул. Зарубська, 2/3 знаходиться відповідно до умовних позначень генерального плану м. Канева: умовно-проектна прибережно-захисна смуга; пляжі (т.1 а.с.70).
Як вбачається зі змісту відповіді ТОВ «Геоматичні рішення» вих.№ 42/12 від 27.12.2023, земельна ділянка з кадастровим номером 7110300000:03:003:0082 на час відведення у приватну власність чи користування знаходилася в межах земель водного фонду, а саме в межах 100-метрової прибережної захисної смуги р. Дніпро (Канівське водосховище). Ширина прибережної захисної смуги великих річок згідно ст. 88 Водного кодексу становить 100 м. Площа накладення земельної ділянки з кадастровим номером 7110300000:03:003:0082 на землі водного фонду становить: площа ділянки 0,1000 га, площа накладення на землі водного фонду 0,1000 га (т.1 а.с.89-90).
Згідно інформації Регіонального офісу водних ресурсів у Черкаській області від 18.07.2023 № 1274/01/10-23-23, прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води шириною для великих річок 100 метрів. Річка Дніпро має площу водозабору 504,0 тис. кв. км, з яких 296,3 тис. кв. км знаходиться на території України і відноситься до великих річок (т.1 а.с.66-68).
Згідно Висновку експертів від 01.08.2025 № 4107/25-41, станом на 03.07.2025 відстань від земельної ділянки з кадастровим номером 7110300000:03:003:0082 до урізу води (берегу) Канівського водосховища становить 29,40 м і вказана земельна ділянка повністю розташована в 100-метровій зоні від урізу води (берегу) Канівського водосховища. Розташування земельної ділянки з кадастровим номером 7110300000:03:003:0082 відносно урізу води (берегу) Канівського водосховища схематично зображено на рисунку 3 у дослідницькій частині висновку. Земельна ділянка з кадастровим номером 7110300000:03:003:0082 за цільовим призначенням до земель водного фонду не належить (т.2 а.с. 87-111).
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
В повній мірі зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді. Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.
Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов'язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов'язки суб'єктів спірних правовідносин, зобов'язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).
Відповідно до абзаців першого - третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Частини третя та четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).
Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред'явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Тобто визначений частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов'язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов'язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб'єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.
Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
У пунктах «б», «в», «є» статті 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.
Згідно із частиною другою статті 20 ЗК України передбачено, що зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Статтею 2 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи). Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до частини першої статті 169 ЦК України територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Згідно зі статтею 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Прокурор у цій справі звернувся до суду з позовом в інтересах держави як самостійний позивач.
Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб'єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.12; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.13; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.12).
У пункті 7.17 постанови від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що сторони - це суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання (боржник). При цьому, відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.
Виходячи з викладеного, в зазначеній категорії справ найперше належить встановити, про захист яких інтересів держави йдеться, якими суб'єктами вони були порушені, в чому полягало порушення та можливість за рахунок таких суб'єктів задовольнити позовні вимоги.
У пункті 10.21 постанови від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України). Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.20).
У цій справі прокурор стверджує, що порушення інтересів держави полягає в незаконній зміні Канівською міською радою цільового призначення земельної ділянки із земель водного фонду на землі житлової та громадської забудови.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово підкреслювала особливий режим земельних ділянок, на яких установлюються водоохоронні зони і прибережні захисні смуги в межах цих зон. Нецільове використання цих смуг може призводити до забруднення та засмічення поверхневих водних об'єктів, а також до втрати ними водності, виснаження водного об'єкта, що впливатиме на можливість задоволення потреб великої кількості людей (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14-ц, пункт 108; від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, пункт 115; від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 пункт 99).
Апеляційний суд звертає увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, пункт 117; від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, пункт 124; від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, пункт 105).
З огляду на це, колегія суддів дійшла висновку, що у цій справі прокурор звернувся з позовом, спрямованим на захист інтересів держави, які виходять за межі інтересів територіальної громади Канева, в тому числі з боку відповідача-1 - Канівської міської ради.
У разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку, органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.
Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб'єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.
У такому випадку статусом позивача має наділятись прокурор, а уповноважений орган має бути відповідачем.
При цьому, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.
Отже з метою реалізації конституційної функції представництва інтересів держави прокурор може звернутися з позовом в інтересах держави у разі зміни органом місцевого самоврядування цільового призначення земельної ділянки (з земель водного фонду на землі житлової та громадської забудови).
У цій справі Канівська міська рада, здійснюючи право розпорядження землею в межах територіальної громади, є учасником цивільних правовідносин, оскільки Рішенням від 05.04.2012 №8-11 «Про передачу земельних ділянок громадянам» затвердила технічну документацію щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки та передала безоплатно у власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), тим самим визначила цільове призначення спірної земельної ділянки та передала її у власність особі приватного права.
Оскільки прокурор оскаржив вищевказане рішення Канівської міської ради, саме тому правильно визначив останню відповідачем.
З викладеного слідує, що доводи представника ОСОБА_1 - адвоката Бовшика М.Ю. в частині відсутності підстав представництва інтересів держави прокурором в суді не знайшли свого об'єктивного підтвердження.
Також є вірними висновки суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог та обраного прокурором способу захисту інтересів держави шляхом звернення до суду із негаторним позовом.
У частині другій статті 152 ЗК України зазначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав на земельні ділянки здійснюється у передбачений законом спосіб.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16 (провадження № 14-181цс18) наведено правові висновки щодо застосування статей 387, 391 ЦК України, в якій висловлено, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.
Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.
У постанові Великої Палата Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 (провадження № 14-2цс21) викладено правовий висновок про те, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.
Згідно з частиною першою статті 58 ЗК України (тут і далі - в редакції, чинній на час продажу земельної ділянки) до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів.
Відповідно до положень частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду України належать землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації об'єктів водного фонду, виконують захисні функції.
Згідно з приписами статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
Відповідно до статті 61 ЗК України, статті 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.
Отже, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об'єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється спеціальний порядок надання й використання.
Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони (стаття 1 ВК України).
Розміри прибережних захисних смуг визначені статтею 60 ЗК України та статтею 88 ВК України.
Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. (частини друга та третя статей 60 ЗК України, 88 ВК України).
Відповідно до статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.
До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.
У статті 59 ЗК України визначено, що громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів).
Цією ж статтею установлено вичерпний перелік видів функціонального використання земель водного фонду, для яких органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади можуть їх передавати у користування громадян.
Оскільки суд першої інстанції встановив, що спірна земельна ділянка розташована у прибережній захисній смузі р. Дніпро та належить до земель водного фонду, тому така земельна ділянка не могла передаватись у приватну власність за жодних умов.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21 (провадження № 12-9гс23) зазначено, що, вирішуючи питання способу захисту порушеного права у спорах про повернення земельних ділянок водного фонду, які не є замкненими природними водоймами загальною площею до 3 га, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що з огляду на те, що в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ці ділянки належать до земель водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо за жодних умов не може виникнути право власності, то і перехід володіння, засвідчений державною реєстрацією права власності, є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду, яка не є замкненою природною водоймою загальною площею до 3 га, не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права приватної власності на таку ділянку з порушенням ЗК України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункти 70, 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункти 80, 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункти 96, 97), від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункти 45, 46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 51, 52) та інші).
Тобто Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується позиції, що у випадках, коли на певний об'єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об'єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов'язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що належний власник - держава в особі прокурора звернувся з негаторним позовом, поданим на підставі статті 391 ЦК України. Вказана норма передбачає можливість судового захисту шляхом усунення перешкод у здійсненні власником своїх прав щодо користування та розпорядження належним йому майном, у тому числі у випадках, коли право власності вже зареєстроване за іншим суб'єктом.
Крім того, саме така правова підстава зазначена прокурором у позові для вимоги про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні земельною ділянкою водного фонду.
Доводи скаржника про те, що з урахуванням вимог Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12.03.2025 № 4292-IX у цій справі порушене право власності на земельну ділянку може бути захищено лише шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України є помилковими, оскільки земельна ділянка водного фонду, яка не є замкненою природною водоймою загальною площею до 3 га, за жодних умов не може передаватись у приватну власність, а тому належним способом захисту є подання негаторного позову на підставі статті 391 ЦК України.
За таких обставин, колегія суддів вважає вірними висновки суду щодо дотримання добросовісності набувача та правомірності втручання держави у право мирного володіння майном, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Так, положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які потрібно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує таке втручання легітимну мету; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним такій меті.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального («суспільного», «публічного») інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства може становити суспільний (загальний) інтерес (рішення від 02 листопада 2004 року у справі «Tregubenko v. Ukraine», заява № 61333/00, пункт 54).
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо добросовісна особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і з питань наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду, за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало заходів втручання у право мирного володіння майном.
У пункті 71 рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Rysovskyy v. Ukraine» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.
Колегія суддів зазначає, що зазначені вище гарантії стосуються випадків, коли, діючи добросовісно, особа набула майнове право, зокрема право власності, від держави чи територіальної громади, які діяли під впливом помилки. Тоді як недобросовісна поведінка набувача майна у приватну власність чи як його, так і відчужувача відповідного майна, не є набуттям права приватної власності під впливом помилки органу влади та не зумовлює таке набуття. Більше того, повернення власникові майна від недобросовісної особи не може становити для останньої індивідуальний і надмірний тягар (див.; пункти 257, 258 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2023 у справі № 910/8413/21).
При цьому, суд першої інстанції у даній справі правильно виходив із законності втручання у право власності кінцевого набувача спірного майна і дотримання справедливого балансу між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 про те, що прокурор пропустив строк звернення до суду з позовом, не заслуговують на увагу, оскільки приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Натомість, негаторний позов може бути пред'явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення.
Інші доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Бовшика М.Ю. були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а фактично зводяться до незгоди позивача із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Водночас, апеляційний суд вважає, що відмова суду першої інстанції в задоволенні позовних вимог прокурора в частині визнання незаконним та скасування п. 3.7 рішення Канівської міської ради Черкаської області від 05.04.2012 №8-11 та скасування державної реєстрації земельної ділянки із кадастровим номером 7110300000:03:003:0082 у Державному земельному кадастрі з підстав їх неефективності є помилковою з огляду на наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18 (провадження № 12-60гс23) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що за умови, якщо прокурор вважає, що порушення інтересів держави полягає у незаконній зміні категорії земель за цільовим призначенням, то вимога про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування (у частині зміни цільового призначення земельної ділянки) є належною та ефективною, а прокурор може звертатися з позовом про визнання незаконним і скасування такого рішення.
Водночас, відновлення порушеного права держави на земельну ділянку неможливо і без скасування відповідного права та його реєстрації, що здійснено на підставі оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування (у частині зміни цільового призначення земельної ділянки).
Рішенням Канівської міської ради VI скликання від 05.04.2012 №8-11 «Про передачу земельних ділянок громадянам» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки та передано безоплатно у власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) з видачею Державних актів на право власності на земельну ділянку за рахунок земель Канівської міської ради громадянам: п.3.7 ОСОБА_1 - на земельну ділянку площею 1000 кв. м по АДРЕСА_1 (кадастровий № 7110300000:03:003:0082)
Так, п. 3.7. Рішення Канівської міської ради Черкаської області від 05.04.2012 №8-11 (у частині фактичної зміни цільового призначення земельної ділянки) не вичерпало своєї дії шляхом виконання.
Зазначене рішення наразі є чинним та породжує відповідні правові наслідки.
Отже, якщо прокурор вважає, що порушення інтересів держави полягає у незаконній зміні категорії земель за цільовим призначенням, то вимога про визнання незаконним та скасування п. 3.7. Рішення Канівської міської ради Черкаської області від 05.04.2012 №8-11 (у частині фактичної зміни цільового призначення земельної ділянки) є належною та ефективною. Прокурор може звертатися з позовом про визнання незаконним і скасування такого рішення.
Оскільки оскаржуване рішення (п. 3.7) Канівської міської ради Черкаської області від 05.04.2012 №8-11, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки та передано у власність земельну ділянку площею 1000 кв.м. (кадастровий номер 7110300000:03:003:0082) у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 за рахунок земель Канівської міської ради, прийняте всупереч статтям 20, 58, 59, 84, частини дев'ятої статті 118, 186-1 ЗК України, статті 4 ВК України, тому вказане рішення на підставі статей 21, 152, 155 ЗК України, статей 16, 21, 393 ЦК України підлягає визнанню незаконним та скасуванню.
У контексті наведеного позовна вимога прокурора щодо скасування державної реєстрації земельної ділянки із кадастровим номером 7110300000:03:003:0082 у Державному земельному кадастрі із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), категорія земель: землі житлової та громадської забудови, кадастровий номер земельної ділянки: 7110300000:03:003:0082, виключивши відповідні відомості про це з Державного земельного кадастру також підлягає задоволенню, як ефективний спосіб захисту порушеного права держави.
Використання саме такого способу захисту забезпечить в повній мірі відновлення прав та інтересів держави на спірну земельну ділянку водного фонду та створить Канівській територіальній громаді належні умови для повноцінного її використання та розпорядження нею за дійсним цільовим призначенням.
Натомість, суд першої інстанції у цій справі, оцінюючи позовну вимогу прокурора про скасування державної реєстрації (запису) земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, дійшов помилкового висновку, що такий спосіб захисту є неефективним.
Колегія суддів зауважує, що у цій справі прокурор вказував, що порушення інтересів держави полягає, зокрема у незаконній зміні категорії земель за цільовим призначенням, а тому, з огляду на викладене, вважає аргументи апеляційної скарги обґрунтованими.
За таких обставин, апеляційна скарга заступника керівника Черкаської обласної прокуратури Шайтанової М.Г. підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню в частині відмовлених позовних вимог з ухваленням нового рішення в цій частині.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи те, що після перегляду даної справи в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог прокурора в повному обсязі та, відповідно, скасування рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 19 грудня 2025 року в частині відмовлених позовних вимог, тому апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат.
При поданні позову прокурором було сплачено судовий збір в сумі 8 052,00 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією № 2918 від 15.12.2023 (т.1 а.с.1).
Крім того, судові витрати пов'язані з проведенням комплексної судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою становлять 27 141,12 грн., що підтверджується актом здачі-приймання висновку експертів № 4107/25-41 від 01.08.2025 (т.2 а.с.88) та платіжною інструкцією № 1081 від 03.06.2025.
Також при подачі апеляційної скарги Черкаською обласною прокуратурою сплачено 6441,60 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №51 від 15.01.2026 (т. 3, а.с.54)
Таким чином, судові витрати, які підлягають стягненню з відповідачів Канівської міської ради, ОСОБА_1 та Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області на користь Черкаської обласної прокуратури становлять 41 634,72 грн тобто по 13 878,24 грн з кожного відповідача.
Керуючись ст.ст. 141, 368, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бовшика Миколи Юрійовича- залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу заступника керівника Черкаської обласної прокуратури Шайтанової Марії Геннадіївни - задовольнити.
Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 19 грудня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та судових витрат - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
Визнати незаконним та скасувати п. 3.7 рішення Канівської міської ради Черкаської області від 05.04.2012 №8-11, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки та передано у власність земельну ділянку площею 1000 кв.м. (кадастровий номер 7110300000:03:003:0082) у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 за рахунок земель Канівської міської ради.
Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки із кадастровим номером 7110300000:03:003:0082 у Державному земельному кадастрі із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), категорія земель: землі житлової та громадської забудови, кадастровий номер земельної ділянки: 7110300000:03:003:0082, виключивши відповідні відомості про це з Державного земельного кадастру.
Стягнути з Канівської міської ради Черкаської області, ОСОБА_1 та Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області на користь Черкаської обласної прокуратури судові витрати, у загальному розмірі 41 634,72 грн., тобто по 13 878,24 грн. з кожного.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді О.М. Новіков
Л.І. Василенко
/повний текст постанови суду виготовлений 03 квітня 2026 року/