печерський районний суд міста києва
757/14838/26-к
1-кс-19745/26
01 квітня 2026 року
Слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , адвоката ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 , слідчого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Печерського районного суду м. Києва скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_4 на бездіяльність уповноважених осіб Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна, вилученого 23.10.2025 під час проведення обшуку, у кримінальному провадженні № 42025000000000283 від 04.04.2025,
У провадження слідчого судді Печерського районного суду м. Києва надійшла скарга адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_4 на бездіяльність уповноважених осіб Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань у кримінальному провадженні № 42025000000000283 від 04.04.2025, яка полягає у неповерненні майна вилученого 23.10.2025 під час проведення обшуку автомобіля марки Toyota Camry, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , який належить на праві власності ОСОБА_4 , а саме: транспортного засобу марки Toyota Camry, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортний засіб серії НОМЕР_3 , а також ключі запалювання до автомобілю у кількості 2-х штук та ключів блокування важеля КПП у кількості 2 штук.
В обґрунтування доводів та вимог скарги зазначено, що 28.10.2025 під час проведення обшуку було вилучено майно незаконно, на підставі ухвали слідчого судді, вилучене майно не може бути використане як доказ у кримінальному провадженні, на вилучене майно до цього часу арешт не накладено, а тому вилучене майно має статус тимчасово вилученого та відповідно підлягає поверненню його законному володільцю.
У судовому засіданні адвокат ОСОБА_3 вимоги скарги підтримала, просила задовольнити з підстав, зазначених у скарзі.
Слідчий ОСОБА_5 , в судовому засіданні заперечував з приводу поданої скарги, просив відмовити, зазначивши, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 21.11.2025 (справа № 757/52948/25-к) накладено арешт на автомобіль марки TOYOTA CAMRY, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_4 .
Підставою для накладення арешту на автомобіль TOYOTA CAMRY, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , є сукупність підстав та розумних підозр вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити підозрюваному ОСОБА_4 , покарання у виді конфіскації майна.
26.02.2026 ухвалою Київського апеляційного суду у справі № 757/52948/25-к апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_3 та апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_6 - залишено без задоволення, а ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 21 листопада 2025 року - залишити без змін.
Відповідно до частини четвертої статті 107 КПК України під час розгляду скарги слідчим суддею здійснювалась фіксація за допомогою технічних засобів.
Статтею 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до положень статті 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
Зважаючи на ці положення закону та враховуючи принцип диспозитивності, слідчий суддя визнав можливим прийняти рішення по суті скарги у відсутності осіб, які не з'явились, на підставі наданих доказів.
Вивчивши скаргу, заслухавши думку захисника, заперечення слідчого, дослідивши матеріали провадження, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, дійшов такого висновку.
За своїм змістом подана скарга направлена на повернення вилученого майна, у ході проведеного обшуку, через призму оскарження бездіяльності прокурора/слідчого.
Слідчим суддею встановлено, що Міжвідомчою слідчою групою Головних слідчих управлінь Державного бюро розслідувань і Служби безпеки України за процесуального керівництва прокурорів Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62025000000001001 від 08.10.2025 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.
23.10.2025 в рамках кримінального провадження № 42025000000000283 від 04.04.2025 на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 06.10.2025 у справі № 757/48676/25-к було проведено обшук автомобіля марки Toyota Camry, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , який належить на праві власності ОСОБА_4 , на підставі якої було вилучено вищевказане майно.
Відповідно до частини першої статті 234 КПК України обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.
Згідно з положеннями частин восьмої, дев'ятої статті 236 КПК України особи, у присутності яких здійснюється обшук, при проведенні цієї слідчої (розшукової) дії мають право робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу обшуку. Другий примірник протоколу обшуку разом із доданим до нього описом вилучених документів та тимчасово вилучених речей (за наявності) вручається особі, у якої проведено обшук, а в разі її відсутності - повнолітньому членові її сім'ї або його представникові.
Статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.
Слідчий суддя при вирішенні даної скарги, враховує, приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Частиною п'ятою статті 9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25.10.2012).
ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22.09.1994, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10.05.2007).
У своєму рішенні від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23.09.1982 у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21.02.1986 у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).
Згідно зі статтею 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржено неповернення тимчасово вилученого майна, згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які слідчий, прокурор зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, володільцем тимчасово вилученого майна.
Відповідно до статті 236 КПК України вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукування в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Статтею 169 КПК України передбачено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 171, частиною шостою статті 173 цього Кодексу; у разі скасування арешту.
Слідчим суддею встановлено, що на вилучене 23.10.2025 майно, а саме: транспортний засіб марки Toyota Camry, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортний засіб серії НОМЕР_3 , а також ключі запалювання до автомобілю у кількості 2-х штук та ключів блокування важеля КПП у кількості 2 штук, на поверненні якого наполягає захисник, накладено арешт ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 21.11.2025 у справі № 757/52948/25-к та 26.02.2026 ухвалою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу представника власника майна - залишено без змін.
Відтак, вказане майно не є тимчасово вилученим майном, а тому до нього не може застосовуватися порядок, передбачений пунктом 3 частини першої статті 169 КПК України, та процедура за частиною п'ятою статті 171, частиною шостою статті 173 цього Кодексу.
На підставі викладеного, враховуючи ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, слідчий суддя приходить до висновку про безпідставність вимог скарги, а відтак у задоволенні вимог скарги слід відмовити.
Керуючись статтями 7, 9, 16, 22, 26, 100, 107, 169, 170, 234, 236, 303, 305, 306, 307, 309 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий суддя
У задоволені скарги відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1