печерський районний суд міста києва
Справа № 757/17452/26-ц
"02" квітня 2026 р. суддя Печерського районного суду м. Києва Ільєва Т.Г.,
при секретарі судових засідань Романенко Д.С.,
розглянувши у судовому засіданні у приміщенні суду в м. Києві заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви, -
30.03.2026 ОСОБА_1 подала до Печерського районного суду м. Києва заяву, в порядку ст.ст.151-152 ЦПК України, до подання позовної заяви, яка передана судді Ільєвій Т.Г. 01.04.2026, згідно вимог якої остання просить вжити заходів про забезпечення позову до його пред'явлення, а саме накласти арешт на земельну ділянку площею 1 га з кадастровим номером: 3222081600:03:001:0050 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1972701732220), належну на праві власності ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Мотивуючи дану заяву, ОСОБА_1 вказує, що між її чоловіком - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір позики від 11 березня 2021 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, а позивач є єдиним спадкоємцем ОСОБА_3 , що підтверджується довідкою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Грушицької В.В. від 13.09.2023 року № 185/02-14.
Отже, після смерті свого чоловіка, позивач стала новим кредитором за Договором позики.
26 жовтня 2023 року позивач направила відповідачу повідомлення про заміну кредитора за Договором позики, в якому повідомила про факт смерті чоловіка, та вступ у спадщину, вимагала здійснити повернення боргу в офісі за адресою: м. Київ, вул. Ямська, 52, оф. 70.
Однак, відповідач кошти за договором позики не повернув, та станом на сьогодні, має перед позивачем заборгованість.
Між тим, відповідач стверджує, що нібито його зобов'язання за договором позики припинились, посилаючись при цьому на сумнівний меморандум, підпис на якому істотно відрізняється від підпису померлого ОСОБА_3 , що обумовлює виникнення обґрунтованих припущень відносно його підробки.
Відповідач не визнає наявність у нього зобов'язання щодо повернення коштів за Договором позики та зберігає отримані за Договором позики кошти без жодної правової підстави, що стало підставою для звернення заявника до суду з метою захисту прав та інтересів заявника.
За частиною першою статті 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Враховуючи положення частини першої статті 153 ЦПК України, суд приходить до висновку про можливість розгляду заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви у судовому засіданні без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно ч.1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч.2 ст.151 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно ч. 3 ст.150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У відповідності до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 151 ЦПК України, заява про забезпечення позову має містити, зокрема, предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
В розрізі вирішення заявлених вимог, судом встановлено, між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір позики від 11 березня 2021 року.
Відповідно до п. 1 Договору позики, ОСОБА_3 (позикодавець) передав, а ОСОБА_2 (позичальник) прийняв у позику грошові кошти в сумі 300 000 (триста тисяч) доларів 00 центів, що на день укладення цього договору в еквіваленті національної грошової одиниці України - гривні, за офіційним курсом Національного банку України, становить 8 310 480,00 гривень, які позичальник зобов'язався повернути позикодавцю не пізніше одинадцятого вересня дві тисячі двадцять першого року.
Згідно з п. 2 Договору позики, повернення позиченої суми грошових коштів повинне проходити в готівковій формі у місті Києві у доларах США.
Відповідно до п. 9 Договору позики, Позичальник своїм підписом в цьому договорі підтвердив факт отримання грошових коштів від Позикодавця.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, а позивач є єдиним спадкоємцем ОСОБА_3 , що підтверджується довідкою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Грушицької В.В. від 13.09.2023 року № 185/02-14.
Згідно ч. 1 ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ч. 1 ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Пункт 2 ч. 1 ст. 512 ЦК України визначає, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва.
Отже, після смерті після смерті свого чоловіка ОСОБА_3 , позивач стала новим кредитором за Договором позики.
26 жовтня 2023 року позивач направила ОСОБА_4 повідомлення про заміну кредитора за Договором позики, в якому повідомила про факт смерті чоловіка, та вступ у спадщину, вимагала здійснити повернення боргу в офісі за адресою: м. Київ, вул. Ямська, 52, оф. 70.
Однак, ОСОБА_4 кошти за договором позики не повернув та, станом на сьогодні, має перед позивачем заборгованість.
Заявник вказує, що ОСОБА_4 стверджує, що нібито його зобов'язання за договором позики припинились, посилаючись при цьому на сумнівний меморандум, підпис на якому істотно відрізняється від підпису померлого ОСОБА_3 , що обумовлює виникнення обґрунтованих припущень відносно його підробки.
Відповідно до п.6 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
Згідно ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує зокрема те, що відповідно до ст.124 Конституції України, судові рішення є обов'язковим до виконання на всій території України. Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.
Таким чином, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені "правом на суд".
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 р. у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 р. у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі №1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
У таких спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (аналогічну правову позицію викладено у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18).
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року (справа № 381/4019/18) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову".
Згідно з правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року (справа № 753/22860/17) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого. Забезпечення позову має бути спрямовано проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його. Таким чином усуваються утруднення і неможливості виконання рішення.
Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, вжити негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику.
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 на праві власності належить земельна ділянка загальною площею 1 га, кадастровий номер: 3222081600:03:001:0050, місце розташування: Київська область, Іванківський район, Кропивнянська сільська рада, для ведення особистого селянського господарства, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1972701732220, що підтверджується інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За рахунок земельної ділянки позивач могла б задовільнити свої кредиторські вимоги у разі задоволення позову.
Отже, ОСОБА_4 , який отримав від ОСОБА_1 вимогу про повернення коштів та відмовляється їх повертати, будучи обізнаним про заборгованість, може вчиняти дії, спрямовані на відчуження майна, за рахунок якого ОСОБА_4 потенційно зможе задовільнити свої вимоги, у разі ухвалення судового рішення на її користь.
У даному випадку позивач прагне уникнути порушення її майнових прав та охоронюваних законом інтересів через завдання йому шкоди, що створить необхідність звернення з додатковими позовними вимоги та захисту прав у інших судових процесах, що не відповідатиме принципу правової визначеності та не сприятиме ефективному захисту прав позивача.
Так, дослідивши матеріали заяви, суд прийшов до висновку, що заявником обґрунтовано наявність зв'язку між заходом забезпечення позову та майбутніх предметом позовних вимог, оскільки застосування такого заходу забезпечення позову спроможне забезпечити ефективний захист порушеного права та поновлення порушених прав та інтересів заявника (майбутнього позивача).
При дослідженні матеріалів заяви встановлено наявність спору та ризик вчинення негативних дій щодо майбутнього предмету спору, що буде негативним наслідком для заявника та призведе до додаткової претензійно-позовної роботи.
Строк дії заходів забезпечення позову передбачено ч.ч. 7-10 ст. 158 ЦПК України, зокрема: у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи; якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення; у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову; у такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.
Суд, дослідивши заяву та додані документи, враховує при цьому, що вказані заходи носять тимчасовий характер, обмежують права лише в частині, забезпечуючи позивачу право на ефективний захист.
Суд приходить до висновку, що обраний заявником вид забезпечення позову, а саме накладення арешту, являється необхідним заходом забезпечення позову, та, станом на час розгляд судом заяви про забезпечення позову, у суду відсутні підстави вважати, що існують обставини, з якими законодавець встановив обов'язок суду на застосування зустрічного забезпечення, згідно з частиною 3 статті 154 ЦПК України.
Разом з цим, суд звертає увагу, що згідно ч.4 ст. 152 ЦПК України, у разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви, заявник повинен пред'явити позов протягом десяти днів, а у разі подання заяви про арешт морського судна - тридцяти днів з постановлення ухвали про забезпечення позову.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1-18, 149-150, 153, 154, 157, 259, 260, 353 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви- задовольнити.
Накласти арешт на земельну ділянку площею 1 га з кадастровим номером: 3222081600:03:001:0050 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1972701732220), належну на праві власності ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Роз'яснити заявнику, що останній у відповідності до вимог ч. 4 ст. 152 Цивільного процесуального кодексу України, повинен пред'явити позов протягом десяти днів з дня постановлення ухвали.
Ухвала про забезпечення позову підлягає негайному виконанню у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Строк пред'явлення ухвали до виконання три роки.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Копію ухвали суду для виконання направити до відповідних компетентних органів.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Дані стягувача: ОСОБА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , тел.: НОМЕР_3 .
Дані боржника: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , тел.: НОМЕР_5 .
Суддя Тетяна ІЛЬЄВА