Справа №760/8882/26 1-кс/760/4687/26
02 квітня 2026 року м. Київ
Слідчий суддя Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши клопотання старшого слідчого СУ ГУ СБУ майора юстиції ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 220261011110000307 від 23.03.2026 за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК України,-
До слідчого судді Солом'янського районого суду міста Києва надійшло клопотання слідчого, погоджене прокурором, про накладення арешту на майно підозрюваного ОСОБА_4 у кримінальному провадженні № 22026101110000307, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23.03.2026, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК України.
У клопотанні зазначено, що Слідчим управлінням Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні.
За даними досудового розслідування, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи за місцем свого проживання у м. Буча Київської області, у березні 2026 року, діючи умисно, за попередньою змовою з невстановленою особою, використовуючи мережу Інтернет та месенджер «Telegram», був залучений до протиправної діяльності, пов'язаної з підготовкою та вчиненням терористичного акту.
Як зазначено у клопотанні, під час спілкування в мережі Інтернет невстановлена особа, яка представилась як « ОСОБА_5 » (користувач « ОСОБА_6 »), здійснила вербування підозрюваного з метою подальшого використання його у вчиненні злочину. Надалі, за вказівками вказаної особи, ОСОБА_4 погодився на виготовлення саморобних вибухових пристроїв та їх подальше використання.
З метою реалізації злочинного наміру підозрюваний, за отримані грошові кошти, придбав у торговельних закладах необхідні складові елементи, а також мобільні телефони та інші технічні засоби, які у подальшому використовував для виготовлення пристроїв дистанційного керування.
У період з 17.03.2026 по 22.03.2026, перебуваючи за місцем проживання, ОСОБА_4 , діючи відповідно до вказівок невстановленої особи, здійснив виготовлення двох саморобних вибухових пристроїв.
23.03.2026, за попередньо узгодженим планом, підозрюваний розмістив виготовлені вибухові пристрої у визначених місцях поблизу житлового будинку. У подальшому, шляхом дистанційного приведення їх у дію, відбулися два вибухи, внаслідок яких було пошкоджено майно, а також спричинено тілесні ушкодження працівникам правоохоронних органів.
У цей же день ОСОБА_4 затримано в порядку ст. 208 КПК України та повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК України.
Крім того, у ході досудового розслідування встановлено, що у власності підозрюваного перебуває нерухоме майно, а саме квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві приватної власності.
Слідчий у клопотанні зазначає, що з урахуванням санкції інкримінованої статті, яка передбачає можливість застосування додаткового покарання у виді конфіскації майна, з метою забезпечення виконання можливого вироку суду, існує необхідність у накладенні арешту на вказане майно.
Також слідчий просить розглянути клопотання без повідомлення власника майна та його представників відповідно до вимог ч. 2 ст. 172 КПК України, з метою забезпечення ефективності арешту майна.
У судове засідання слідчий не з'явився.
Володілець майна та представник володільця майна не з'явились, про дату, час і місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 172 КПК України, неприбуття слідчого та/або прокурора, цивільного позивача та інших осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.
З огляду на це, суд вважає за можливе розглядати справу без участі осіб, які не з'явились.
Дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
З огляду на положення ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (псуванню, перетворенню, використанню) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Відповідно до ч. 10, 11 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку, зокрема, на рухоме, нерухоме майно. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів. Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб (ч. 2 ст. 173 КПК України).
Судом встановлено, що до слідчого судді надійшло клопотання слідчого, погоджене прокурором, про накладення арешту на майно підозрюваного ОСОБА_4 у кримінальному провадженні № 22026101110000307, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23.03.2026, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК України.
З наданих матеріалів вбачається, що Слідчим управлінням Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні, в межах якого ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні особливо тяжкого злочину проти громадської безпеки.
Судом враховано, що санкція ч. 2 ст. 258 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі з конфіскацією майна або без такої, що свідчить про можливість застосування до підозрюваного додаткового покарання у виді конфіскації майна у разі постановлення обвинувального вироку.
Як убачається з матеріалів клопотання, у власності підозрюваного перебуває нерухоме майно, а саме квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві приватної власності.
Відповідно до вимог ст. 170 КПК України, арешт майна допускається, зокрема, з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання.
З огляду на характер інкримінованого кримінального правопорушення, наявність обґрунтованої підозри у його вчиненні, а також з урахуванням того, що вказане майно може бути об'єктом подальшої конфіскації, слідчий суддя доходить висновку про наявність правових підстав для накладення арешту на майно підозрюваного.
Разом із тим, враховуючи доводи слідчого про необхідність забезпечення ефективності арешту майна та запобігання його можливому відчуженню, слідчий суддя вважає за можливе розглянути клопотання без повідомлення власника майна та його представників відповідно до ч. 2 ст. 172 КПК України.
Слідчий суддя враховує, що вказане нерухоме майно, а саме квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , є майном підозрюваного ОСОБА_4 , яке у разі доведення його винуватості може підлягати конфіскації як виду покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 258 КК України.
Крім того, з огляду на характер інкримінованого кримінального правопорушення, пов'язаного із підготовкою та вчиненням терористичного акту, існують обґрунтовані ризики відчуження, приховування або переоформлення належного підозрюваному майна, зокрема зазначеної квартири, з метою уникнення можливої конфіскації.
Таким чином, з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання, а також запобігання можливості його відчуження, приховування чи переоформлення, слідчий суддя доходить висновку про наявність правових підстав для накладення арешту на вказане нерухоме майно.
Оцінюючи наведені обставини у їх сукупності, слідчий суддя доходить висновку, що накладення арешту на вказане майно є необхідним та співрозмірним заходом забезпечення кримінального провадження, спрямованим на забезпечення виконання можливого вироку суду в частині конфіскації майна, та відповідає вимогам ст. 170 КПК України, а також забезпечує дотримання справедливого балансу між інтересами суспільства та правами власника майна.
Тому, з огляду на положення ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям визначеним у ст. 98 КПК України критеріям, повинно арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу - відчуження, приховання, використання тощо на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Оцінюючи в сукупності надані стороною кримінального провадження докази, при вирішенні питання про накладення арешту на майно, приймаючи до уваги те, що наявна сукупність підстав та розумних підозр вважати, що вищевказане у клопотанні майно, може бути речовим доказом у кримінальному провадженні, слідчий суддя приходить до висновку про наявність правових підстав для застосування заходу забезпечення кримінального провадження. А тому є всі передбачені ст.170 КПК України підстави для арешту, в межах даного кримінального провадження, вказаного у клопотанні майна.
При розгляді клопотання про арешт майна слідчий суддя також враховує, що арешт майна це тимчасовий захід забезпечення кримінального провадження і на даний час у сторони обвинувачення є необхідність встановити і перевірити обставини та відомості щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК України, провести ряд слідчих та процесуальних дій, зокрема, допитати свідків, провести експертні дослідження тощо, у межах кримінального провадження № 22026101110000307 від 23.03.2026.
Таким чином, слідчий суддя приходить до висновку, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, а також може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий звертається із клопотанням, зважаючи на те, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, а тому приходить до висновку, що клопотання слідчого необхідно задовольнити.
Також слід роз'яснити, що відповідно до ст. 174 КПК України власник або володілець майна мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Керуючись ст.ст. 98, 170 - 173, 175, 309, 369, 372 КПК України, слідчий суддя,
Клопотання старшого слідчого СУ ГУ СБУ майора юстиції ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 220261011110000307 від 23.03.2026 за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК України - задовольнити.
Накласти у кримінальному провадженні № 220261011110000307 від 23.03.2026 арешт на квартиру, об'єкт житлової нерухомості, загальною площею 62,1 (кв.м) за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 4382432108), яка на праві власності належить ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКК НОМЕР_1 , з метою забезпечення вироку в частину конфіскації майна.
Ухвалу може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 5-денний строк з дня проголошення ухвали.
У разі, якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 5 днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Слідчий суддя ОСОБА_1