Справа №760/21691/25
2/760/2407/26
01 квітня 2026 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Українця В.В.
при секретарі Гуцало М.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників судового розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання інформації недостовірною, зобов'язання вчинити дії,
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулась в суд з зазначеним позовом до ОСОБА_2 про визнання інформації недостовірною, зобов'язання вчинити дії.
Свої вимоги мотивувала тим, що 07 травня 2025 року відповідач подав до Служби у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації заяву, в якій зазначив: «Я неодноразово намагався вирішити питання побачень з дитиною мирним шляхом, але безуспішно, навіть сплачував за це гроші».
Зміст цього твердження є недостовірним, таким, що грубо спотворює факти, створює хибне про неї уявлення як про матір, яка нібито чинить перешкоди у спілкуванні з дитиною в обмін на матеріальну винагороду. Така інформація завдає шкоди її честі, гідності та ділової репутації.
Зазначає, що вона ніколи не вимагали від відповідача кошти за можливість побачень із дитиною. Усі поодинокі зустрічі відповідача з дитиною були організовані з її ініціативи, відповідач часто відмовлявся від побачень або ігнорував їх.
Вона була змушена через суд визнавати батьківство відповідача. У рамках цієї судової справи відповідач оспорював результати призначеної судом судово-генетичної експертизи, що також свідчить про його незацікавленість у вихованні дитини.
Недостовірна інформація, подана до органу державної влади, має реальні наслідки для її авторитету, є такою, що може бути використана проти мене у майбутньому.
Просить суд ухвалити рішення, яким:
- визнати недостовірною та такою, що принижує її честь, гідність та ділову репутацію, інформацію, поширену відповідачем у заяві до Служби у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації від 07 травня 2025 року, а саме: «…навіть сплачував за це гроші»;
- зобов'язати відповідача спростувати зазначену недостовірну інформацію шляхом подання письмової заяви до Служби у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації наступного змісту: «Я, ОСОБА_2 , визнаю, що поширена мною інформація у заяві до Служби у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації від 07 травня 2025 року щодо того, що я «навіть сплачував гроші за можливість бачитися з дитиною», є неправдою. Повідомляю, що ОСОБА_1 ніколи не перешкоджала моєму спілкуванню з дитиною, а також була вимушена встановлювати має батьківство у судовому порядку». Або в інший спосіб, визначений судом.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 11 серпня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в справі.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 08 вересня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зобов'язання внести на депозитний рахунок грошову суму для забезпечення можливого відшкодування майбутніх судових витрат.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 01 квітня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.
З відзиву на позовну заяву представника відповідача вбачається, що він просить відмовити в задоволенні позову. Зазначено, що відповідач дійсно сплачував гроші позивачу та у призначенні платежів вказував «за можливість бачитися з дитиною ОСОБА_3 ». Зазначені гроші приймались позивачем без нарікань на невірність призначення платежу, кошти відповідачу не повертались позивачем. Позивач подавала заяви до ВДВС з проханням приймати лише ті квитанції по виконавчому провадженню щодо стягнення аліментів, у яких є посилання на сплату саме аліментів. Крім того, вони не вбачають взаємовиключних дій та недобросовісної процесуальної поведінки у праві ОСОБА_2 на подання позову про зменшення розміру аліментів.
З відповіді на відзив позивача вбачається, що вона підтримує викладене у позові та просить його задовольнити у повному обсязі. Зазначено, що сам по собі односторонній коментар до платежу не є доказом вимагання грошей, оскільки він є лише особистим тлумаченням, що не відповідає дійсності. Крім того, до 2018 року вона користувалась кнопковим телефоном та у смс-повідомленнях про зачарування коштів відображалася лише сума без можливості побачити коментар до платежу, що унеможливлювало його оскарження. В ті роки майже не існувало банкових за стосунків та побачити такі коментарі можливо були у деталізованій виписці з самого банку. Після 2018 року подібних коментарів вона не бачила. Зазначено, що вона намагається вирішити спір мирним шляхом, проте відповідач на її пропозиції не відповідає. Рішення суду по суті є для неї єдиною можливістю зупинити подальше поширення недостовірної інформації та запобігти її використанню відповідачем як інструменту тиску проти неї в майбутньому.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 07 травня 2025 року ОСОБА_2 звернувся з заявою до Служби у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації.
Позивач зазначає, що інформація, зазначена у цій заяві, є недостовірною та її поширення порушує немайнові права на честь та гідність. Зокрема, у цій заяві зазначено, що ОСОБА_2 неодноразово намагався вирішити питання побачень з дитиною мирним шляхом, але безуспішно, навіть сплачував за це гроші.
З позову вбачається, що зміст цього твердження є недостовірним, таким, що грубо спотворює факти, створює хибне про неї уявлення як про матір, яка нібито чинить перешкоди у спілкуванні з дитиною в обмін на матеріальну винагороду. Така інформація завдає шкоди її честі, гідності та ділової репутації. Зазначає, що вона ніколи не вимагали від відповідача кошти за можливість побачень із дитиною. Усі поодинокі зустрічі відповідача з дитиною були організовані з її ініціативи, відповідач часто відмовлявся від побачень або ігнорував їх.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
У ч. 2 ст. 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Аналогічні положення містяться і в ч. 1 ст. 302 ЦК України.
Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Нормами статей 297, 299 ЦК України визначено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (ч. 1 ст. 277 ЦК України).
Позивач просить визнати недостовірною інформацію викладену відповідачем у заяві від 07 травня 2025 року до Служби у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації.
Статтею 277 ЦК України встановлено, що спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших медіа, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж медіа в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Таким чином, розглядаючи справи, предметом позову в яких є спростування недостовірної інформації, суди повинні враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18.
Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Пункт 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» визначає, що відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04 липня 2024 року у справі № 910/23597/17.
У ч. 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» вказано, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Встановлено, що відповідач звернувся до Служби у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації із заявою, в якій просив визначити порядок спілкування з дитиною.
Таким чином, метою звернення до Служби у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації було не поширення недостовірної інформації щодо позивача, а реалізація відповідачами свого конституційного права, визначеного ст. 40 Конституції України, і таке звернення не є поширенням недостовірної інформації.
З огляду на наведене, право ОСОБА_2 на звернення до компетентних органів гарантовано ст. 40 Конституції України, а тому вимоги позивача про визнання інформації, викладеної в його заяві такою, що не відповідає дійсності, та зобов'язання відповідача спростувати таку інформацію, не ґрунтуються на законі.
З огляду на наведене, в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись статтями 3, 32, 34, 40, 62 Конституції України, статтями 23, 201, 270, 275, 277, 297, 299, 302 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 133-142, 223, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд,
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про визнання інформації недостовірною, зобов'язання вчинити дії.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: