СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/1645/26
пр. № 2/759/6383/26
01 квітня 2026 року м. Київ
Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Чугай В.М., позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, -
У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до Святошинського районного суду міста Києва із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
Як на підставу свого звернення до суду позивач вказала, що 04.06.2003 вона зареєструвала шлюб із відповідачем, який рішенням Святошинського районного суду міста Києва було розірвано. Від шлюбу вони із відповідачем мають спільних дітей: повнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач стверджує, що із вересня 2019 року вони із відповідачем проживають окремо, син ОСОБА_5 проживає із нею та знаходиться на її утриманні та вихованні. Відповідач не надає добровільної матеріальної допомоги на сім'ю та утримання дитини, тому вона змушена звернутись до суду із даним позовом.
ОСОБА_1 вказала, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків, знаючи, що дитина потребує постійної батьківської уваги та допомоги. Позивачем наголошено, що дитина потребує нормального харчування, придбання одягу, витрат на навчання, а вона, враховуючи високі ціни та підвищення рівня необхідних витрат, сама не здатна у повній мірі цього забезпечити.
На підставі викладеного позовну заяву просить стягнути із відповідача на її користь аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі 6 500,00 грн. щомісячно, починаючи з дня подання першої заяви про видачу судового наказу до Святошинського районного суду міста Києва і до досягнення дитиною повноліття.
У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого суддю Горбенко Н.О.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 27 січня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Призначено судове засідання для розгляду справи по суті. Постановлено повідомити відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про розгляд даної справи шляхом оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
25 лютого 2026 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказав, що із позовними вимогами не погоджується та вважає їх необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. ОСОБА_2 наголосив, що постійно проживає із сином за адресою: АДРЕСА_1 та фактично здійснює його утримання, догляд і виховання. Вказав, що на даний час не має постійного місця роботи та стабільного доходу. Також наголосив, що має захворювання, яке потребує постійних витрат на лікування та обмежує його працездатність.
Крім того, вказав, що не ухиляється від виконання батьківських обов'язків та бере участь у матеріальному забезпеченні дитини. Разом з тим, заявлений позивачем розмір аліментів вважає економічно необґрунтованим, непропорційним його доходу та таким, що не відповідає принципу справедливості.
Враховуючи, що дитина фактично проживає із ним, матеріальний стан позивача вище за його матеріальний стан, а також те, що кожен із батьків пропорційно приймає участь в утриманні дитини, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
20 березня 2026 року від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вказала, що із відзивом на позовну заяву не погоджується у повному обсязі. Наголосила на неправомочності Акту про підтвердження фактичного місця проживання від 24.02.2026, наданого відповідачем, оскільки сусід, який засвідчив факт проживання, проживає в іншому будинку, а сам Акт не підписаний керівником ЖЕД-6 та не закріплений печаткою. Вказала, що відповідач за весь їх період проживання однією сім'єю у період з червня 2003 року по вересень 2019 року офіційно працював дуже рідко, однак отримував на руки заробітну плату у розмірі 25 000,00 - 30 000,00 грн. Вважає, що і на сьогоднішній день відповідач заробляє не малі гроші і має можливість сплачувати аліменти на утримання ОСОБА_3 щомісячно у розмірі 6 500,00 грн.
ОСОБА_1 вказала також, що після розірвання шлюбу ОСОБА_2 постійно влаштовує домашнє насильство відносно неї та дитини. Наголосила, що твердження відповідача про те, що він проживає та виховує їх спільну дитину, цікавиться його здоров'ям та духовним розвитком, є оманою.
Враховуючи вищезазначене, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Під час судового засідання позивач позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити, вказавши, що відповідач з утриманням сина не допомагає протягом тривалого часу. Вказала, що відповідач працює неофіційно, однак коштів для потреб сина не надає. Також зазначила, що відповідач систематично вчиняє домашнє насильство стосовно неї та їх спільного сина.
Відповідач під час судового засідання щодо задоволення позовних вимог заперечив, просив відмовити у їх задоволенні у повному обсязі, зазначивши, що приймає участь в утриманні та розвитку дитини. Зазначив, що домашнє насильство ним не вчиняється.
Суд, вислухавши пояснення сторін, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин цієї справи, дослідивши наявні матеріали справи, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, зареєстрованому 04.06.2003 у Відділі реєстрації актів громадянського стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, про що було складено актовий запис №539, та який розірвано рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 25 грудня 2024 року у справі №759/20467/24 (пр. №2/759/6141/24).
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. (частина 3 статті 181 СК України).
Позивач стверджує, що ОСОБА_3 проживає із нею та перебуває на її утриманні.
Відповідно до Акту про проживання особи, складеного за підписами мешканців квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 , та перевірених і засвідчених майстром тех. дільниці та начальником ЖЕД-6, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровані та фактично проживають за адресою: АДРЕСА_1 з травня 2017 року.
Відповідач також стверджував, що проживає із ОСОБА_3 та утримує його.
На підтвердження факту проживання із сином, ОСОБА_2 надав суду Акт про підтвердження фактичного місця проживання від 24.02.2026.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними доказами, у відповідності до ч. 1 ст. 79 ЦПК України є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Дослідивши поданий ОСОБА_2 . Акт від 24.02.2026, суд не може визнати його належним та достовірним доказом, який підтверджує факт проживання відповідача за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки вказаний Акт складено невідомими особами та не засвідчений уповноваженими на те особами.
Водночас, із листів Святошинського УП ГУНП у місті Києві №271704-2025 від 15.07.2025 та №315227-2025 від 14.08.2025 вбачається, що ОСОБА_2 дійсно фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
У відповідності до ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально важливим урахуванням інтересів дитини.
ОСОБА_2 , стверджуючи, що приймає участь в утриманні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не надав суду жодних належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів у розумінні положень ст.ст. 77-79 ЦПК України, які б підтверджували вказане.
Суд зауважує, що сам факт проживання сторін в одній квартирі не свідчить про те, що вони рівноцінно приймають участь в утриманні ОСОБА_3 . Судом також приймається до уваги, що у своїх поясненням під час судового розгляду сторони визнали, що хоча і проживають в одному приміщенні, однак мають окремий бюджет та спільного побуту не ведуть.
Крім того, факт проживання сторін у одній квартирі, за наявності у них роздільного бюджету та побуту, не позбавляє ОСОБА_1 звернутись до суду із позовною заявою про стягнення аліментів на утримання сина.
За ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та зобов'язання щодо утримання.
У поданому позові ОСОБА_1 просить стягнути із відповідача на її користь аліменти на утримання дитини у твердій грошовій сумі в розмірі 6 500,00 грн. щомісячно.
Водночас, на підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_1 надала суду: свідоцтво про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_1 ; клопотання тренера СК Чайка Пуди Д.І. від 13.03.2026, який вказав, що на тренування ОСОБА_3 приводить і забирає його мати ОСОБА_6 , яка також регулярно сплачує членські внески у розвиток команди та утримання стадіону, батька ОСОБА_4 жодного разу він не бачив; клопотання класного керівника - вчителя початкових класів Ліцею №200 м. Києва ОСОБА_7 в якому вказано, що до школи приводить та забирає ОСОБА_3 його мама ОСОБА_6 (виключно), яка оплачує харчування у шкільній їдальні, звертається до вчителів з питань навчання та поведінки, відвідує батьківські збори, водить ОСОБА_5 на гуртки та оплачує екскурсії, батько до школи не приходить та не цікавиться шкільним життям дитини.
Вказані докази у своїй сукупності підтверджують факт виконання ОСОБА_1 своїх батьківських обов'язків стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Водночас, суд зауважує, що вказані докази не вказують на розмір фактичних витрат, які ОСОБА_1 несе на утримання дитини сторін - ОСОБА_3 .
Суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення (частина 1 статті 184 СК України).
Відповідно до ратифікованої Постановою Верховної ради України № 789-XII від 27.02.1991 року Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, держава докладає всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18 Конвенції).
Згідно з частинами 1, 2 Конвенції про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до основних сформованих принципів суспільства, задекларованих у національному та міжнародному законодавстві, діти мають право на особливе піклування і допомогу, внаслідок своєї фізичної і розумової незрілості, потребують спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. Пленум Верховного Суду України у п. 17 постанови від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснив, що, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України. Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до ч. 3 ст. 70 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» він не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи.
Суд зауважує, що заявляючи вимогу про стягнення аліментів на утримання дитини у твердій грошовій сумі в розмірі 6 500 гривень, позивач не надала суду достатніх доказів, які б підтвердили, що вона несе витрати на утримання дитини у розмірі 13 000,00 грн. на місяць (враховуючи обов'язок обох батьків утримувати дитину).
Однак, суд враховує, що дитина сторін - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає із позивачкою, що презюмує наявність витрат на його утримання.
Водночас, в матеріалах справи відсутні належні, достатні та допустимі докази, які б підтвердили, що ОСОБА_2 виховує та утримує ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Навпаки, із листів Святошинського УП ГУНП у місті Києві №271704-2025 від 15.07.2025 та №315227-2025 від 14.08.2025, повідомлень в.о. начальника Управління соціальної та ветеранської політики Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації №107-35/7028 від 26.08.2025 та №107/35-8577 від 10.11.2025 вбачається, що ОСОБА_2 нехтує своїми батьківськими обов'язками стосовно ОСОБА_3 , систематично перебуває у стані алкогольного сп'яніння в його присутності.
Із Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що постановою Святошинського районного суду міста Києва від 24 липня 2025 року у справі № 759/15860/25 (пр. № 3/759/5857/25) ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП за фактом того, що він 10.07.2025 о 20 год. 40 хв. за адресою: АДРЕСА_1 разом зі своїм малолітнім сином ОСОБА_3 , 2007 року народження, перебував у стані алкогольного сп'яніння, не віддавав звіту своїм діям, через що сина було передано знайомій ОСОБА_8 .
Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 27 листопада 2025 року у справі №759/26666/25 (пр. № 3/759/8658/25) ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП за фактом вчинення ним домашнього насильство стосовно ОСОБА_1 . Направлено ОСОБА_2 до Центру у справах сім'ї та жінок «Родинний дім», який розташований за адресою: м. Київ, вул. Кільцева дорога, 5-Б для проходження корекційної програми для кривдників, передбаченої Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», на строк 3 (три) місяці.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Враховуючи встановлені судом обставини, суд вважає, що за обставинами даної справи більш вірогідним є те, що утриманням та вихованням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , займається саме позивачка.
Матеріалами справи спростовуються доводи відповідача про те, що він фактично здійснює догляд, утримання та виховання їх спільного із позивачем сина.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи те, що ОСОБА_1 не надала суду достатніх доказів, з яких би суд міг встановити, що вона дійсно несе витрати на утримання сина у розмірі 13 000,00 гривень на місяць (враховуючи, що обов'язок по утриманню дітей покладено на обох батьків і позивачка також зобов'язана приймати участь в утриманні), суду не надано достатніх доказів, які б обґрунтували суму аліментів, які ОСОБА_1 бажає стягнути із відповідача.
Суду також не надано доказів на підтвердження того, що відповідач має можливість та спроможний сплачувати аліменти на утримання дитини у розмірі, заявленому позивачем до стягнення - 6 500,00 гривень щомісячно.
Із довідки Форми ОК-7, наданої ОСОБА_2 , вбачається, що офіційного працевлаштування та постійного заробітку відповідач не має. Твердження позивачки про те, що відповідач отримує кожного місяця неофіційну заробітну плату у розмірі 25 000,00 - 30 000,00 грн. не підтверджуються жодними належними та достатніми доказами.
Однак, суд вважає, що для забезпечення належного розвитку дитини, з урахуванням обов'язку кожного із батьків утримувати дітей до досягнення ними повноліття, те, що відповідач перебуває у працездатному віці, ОСОБА_2 зобов'язаний сплачувати аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов до висновку, що сума аліментів у розмірі 6 500,00 грн. щомісячно є завищеною, оскільки позивачкою не надано належних та достатніх доказів на підтвердження щомісячних витрат на утримання дитини у вказаному розмірі, що позбавляє суд можливості перевірити чи дійсно вона несе зазначені витрати.
Сума аліментів у розмірі 5 000,00 грн. щомісячно, на думку суду, є достатньою для забезпечення дитині належних умов для життя, що буде об'єктивним, необхідним, достатнім та справедливим розміром стягнення аліментів. Крім того, враховується обов'язок обох батьків утримувати дітей до досягнення ними повноліття.
Визначаючи вказаний розмір аліментів, суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини і платника аліментів та інші обставини, що мають істотне значення.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач є працездатним чоловіком. Відомостей про те, що він обмежений у працездатності суду не надано. Окрім того, у суду відсутні дані про те, що на утриманні відповідача знаходяться інші особи, які в силу закону потребують його матеріальної підтримки.
Відповідно до ч. 2 ст. 184 СК України розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.
Додатково суд зазначає, що частина перша статті 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Щодо дня присудження аліментів.
Статтею 191 Сімейного кодексу України визначено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Виплачуються аліменти до повноліття дитини.
ОСОБА_1 просить стягувати аліменти починаючи з дня подання першої заяви про видачу судового наказу до Святошинського районного суду міста Києва до досягнення дитиною повноліття.
Частиною 2 ст. 191 Сімейного кодексу України передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.
До позовної заяви ОСОБА_1 долучила ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 03 листопада 2025 року у справі №759/25849/25 (пр. №2-н/759/455/25), від 13 жовтня 2025 року у справі №759/23842/25 (пр. №2-н/759/400/25), від 01 жовтня 2025 року у справі №759/22645/25 (пр. №2-н/759/385/25), та від 18 листопада 2025 року у справі №759/27236/25 (пр. №2-н/759/485/25), з яких встановлено, що ОСОБА_1 неодноразово зверталась до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини, у задоволенні яких їй було відмовлено.
Водночас, суд звертає увагу на те, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені за умови одночасного доведення двох фактів: доведення позивачем того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати.
Факт відмови у видачі судового наказу на підставі ухвал Святошинського районного суду міста Києва свідчить лише про те, що ОСОБА_1 вживала заходи щодо одержання аліментів.
Однак, вищезазначене не свідчить про те, що ОСОБА_2 ухилявся від сплати аліментів, оскільки справи у наказному провадженні розглядаються у спрощеному порядку без участі заявника та боржника.
Відтак, матеріалами справи не доведено, що ОСОБА_2 ухилявся від сплати аліментів, на підставі чого суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення аліментів з ОСОБА_2 за минулий час.
На підставі вищезазначеного, суд вважає необхідним стягнути аліменти з 12 січня 2026 року (дата подачі позовної заяви до суду, що вбачається із вхідного штемпелю №2125) до досягнення дитиною повноліття.
Зважаючи на викладене, проаналізувавши позовні вимоги, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи із принципу справедливості та розумності, закріпленого у статті 3 ЦК України, суд доходить висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
На підставі ст. 430 ЦПК України суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення суми платежу за один місяць.
Також, відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути на користь держави судовий збір у сумі 1 331,20 грн., оскільки позивач від сплати судового збору за подання даної позовної заяви звільнена.
Керуючись статтями ст.ст. 180-184, 191, 192 СК України, Конвенцією про захист прав дитини,ст.ст. 5, 12-13, 76, 81, 89, 133, 141, 263-265, 280, 281 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), аліменти на утримання дитини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 12.01.2026 року і до досягнення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повноліття.
Допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь держави судовий збір у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 02 квітня 2026 року.
Суддя Н.О.Горбенко