Номер провадження 2/754/3498/26
Справа № 754/3513/25
Іменем України
03 квітня 2026 року м.Київ
Деснянський районний суд міста Києва
під головуванням судді Бабко В. В.
за участю секретарів судового засідання Краснощоки О. В., Денисової К. А.
за участю:
представника позивача - адвоката Федосєєвої Т. Ю.
представника відповідача - адвоката Гарди А. О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Кредитної спілки "ЗаРаз", третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гамаль Ірина Миколаївна про визнання договору купівлі-продажу недійсним,
Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суд з позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що 07.11.2022 рішенням Деснянського районного суду м. Києва, по справі № 754/2046/19, позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано рішення державного реєстратора КП «Реєстраційний центр реєстрації нерухомого майна та бізнесу» Прошкіна О. В., індексний номер: 44660407 від 17.12.2018 про державну реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 від 21.12.2018 № 3646, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горбуновою Л. В. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 про скасування права власності на об'єкт нерухомого майна, що перебуває в іпотеці, визнання договорів купівлі-продажу недійними та витребування майна, залишено без задоволення. Постановою Київського апеляційного суду від 13.07.2023, по справі № 754/2046/19, рішення Деснянського районного суду м. Києва, в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. Витребувано у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Витребувано у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . У подальшому ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом вселення до житлового приміщення, а саме квартири АДРЕСА_1 . Позивачка зазначає, що між ОСОБА_5 та Кредитною спілкою "ЗаРаз" було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Вважає, що порядок та законність реєстрації права власності на спірну квартиру за Кредитною спілкою "ЗаРаз" були порушені, а тому кредитна спілка не мала права на відчуження квартири. На підставі викладеного позивачка просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 24.07.2018, укладений між ОСОБА_5 та Кредитною спілкою "ЗаРаз".
13.05.2025 ухвалою Деснянського районного суму м. Києва відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в загальному порядку справи, визначено відповідачам п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
31.03.2025 до суду від ОСОБА_2 , ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначено, що 14.06.2017 відбулась первинна реєстрація права власності на квартиру за ОСОБА_4 , як на спадкове майно, на підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28.04.2016, по справі № 754/2567/16-ц, про визнання права власності в порядку спадкування. 04.07.2017 між ОСОБА_4 та Кредитною спілкою "ЗаРаз" було укладено Договір про надання фінансового кредиту та застави, предметом якого є квартира. 24.11.2017 відбулось укладання Договору іпотеки між власником квартири ОСОБА_4 та Кредитною спілкою "ЗаРаз". 18.06.2018 було зареєстровано право власності на квартири, як на предмет іпотеки, що підлягає стягненню за Кредитною спілкою "ЗаРаз". 24.07.2018 між ОСОБА_5 та Кредитною спілкою "ЗаРаз" було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , та право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_5 17.12.2018 відбулась незаконна реєстрація права власності на квартиру за ОСОБА_4 на підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28.04.2016, по справі № 754/2567/16-ц. 21.12.2018 між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено Договір купівлі-продажу квартири. 10.01.2019 ОСОБА_1 реєструється в квартирі з неповнолітньою донькою. 13.07.2023 Постановою Київського апеляційного суду, по справі № 754/2046/19, витребувано у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Витребувано у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Постанова Київського апеляційного суду до Верховного суду не оскаржувалась та набрала законної сили. 26.01.2024 ОСОБА_1 разом із своєю неповнолітньою донькою на виконання рішення суду, було знято з реєстрації. Станом на сьогодні, у відповідності до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власниками квартири є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Зазначають, що вищевказані обставини позивачкою спростовані не були, та жодних доказів про те, що реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 за відповідачами, порушує права позивачки, у позовній заяві не доведено. Також вказують, що позивачкою пропущений строк звернення до суду з позовом. На підставі викладеного просять відмовити в задоволенні позову в повному обсязі та застосувати наслідки пропущення позивачкою строків позовної давності у вигляді відмови в задоволенні позову.
Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась. До суду від адвоката Федосєєвої Т. Ю. до суду надійшли письмові дебати, відповідно до яких просить позов задовольнити в повному обсязі та справу розглядати за відсутності сторони позивача.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився. Про дату, час та місця розгляду справи повідомлений належним чином. Причину неявки суду не повідомлено.
ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась. Про дату, час та місця розгляду справи повідомлена належним чином. Причину неявки суду не повідомлено.
ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився. Про дату, час та місця розгляду справи повідомлений належним чином. Причину неявки суду не повідомлено.
Представник Кредитної спілки "ЗаРаз" в судове засідання не з'явився. До суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості ознайомитись з матеріалами справи та сформувати правову позицію щодо позовних вимог. Однак суд не бере до уваги клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки справа вже тривалий час (з березня 2025 року) перебуває в провадженні суду. Тому представник кредитної спілки за строк, тривалістю в рік, міг безперешкодно ознайомитись з матеріалами справи та сформувати правову позицію щодо позовних вимог, однак цього зроблено не було.
Крім того, відповідно до розділу 4 Правил організації ефективного судочинства в судах першої інстанції (розміщені на офіційному сайті Деснянського районного суду м. Києва http://ds.ki.court.gov.ua), які розроблені з врахуванням положень статей 1,3, 55, 131-1, 131-2 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 2 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», Рекомендацій СМ/Rec (2010) № 12 Комітету Міністрів Ради Європи від 17 листопада 2010 року, Відкладення судового розгляду - це перенесення судового розгляду на чітко визначений час у зв'язку з наявністю перешкод, які неможливо усунути в такому засіданні з метою їх подолання та проведення подальшого слухання справи. Відкладення судового розгляду з дати, на яку його було призначено, допускається лише у випадках, передбачених процесуальним законом, за наявності документального підтвердження зазначених учасником справи обставин. Не є поважною причиною і не має наслідком безумовне відкладення розгляду справи або оголошення перерви в розгляді: перебування учасника справи на іншому слуханні в іншій справі, що проводиться в цьому самому або іншому суді, зокрема в судах апеляційної та касаційної інстанцій, яке було призначено або заплановано після призначення розгляду в цій справі; стан здоров'я, не підтверджений відповідними медичними довідками (листком непрацездатності) та/або з датою, що безпосередньо передує даті проведення призначеного розгляду, крім випадків, коли з наданого медичного документа прямо вбачається протипоказання для участі в судовому засіданні та/або коли медичне втручання призначене на час судового засідання; так само подання клопотання про відкладення слухання справи за станом здоров'я без обґрунтування щодо неможливості прибуття в судове засідання з причин хвороби та неможливості проведення судового засідання за відсутності учасника та/або и?ого представника; термінові чи сери?озні сімеи?ні обставини, якщо до клопотання не долучено відповідних документів, які підтверджують, що ці сімеи?ні обставини є терміновими або свідчать про сери?ознии? характер ситуаціі?, яка не може бути вирішена в іншии? час; щорічна відпустка або відрядження представника/сторони, якщо наказ про відпустку (відрядження) було видано після дати призначення судового засідання (після дати повідомлення сторони (представника) про дату та час судового засідання); тощо.
Процесуальні документи потрібно подавати завчасно (має надійти до суду не пізніше ніж за 24 години до визначеної дати судового засідання). Учасники судового провадження можуть подавати процесуальні документи безпосередньо до канцелярії сулу, надсилати на електронну адресу суду (inbox@ds.ki.court.gov.ua), а також через «Електронний суд» (ЄСІТС), та відділення поштового зв'язку ( п. 1.3 ч. 2 Правил організації ефективного судочинства в судах першої інстанції).
Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гамаль Ірина Миколаївна в судове засідання не з'явилася. Про дату, час та місця розгляду справи повідомлений належним чином. Причину неявки суду не повідомлено.
Ураховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення по справі у відсутності учасників справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно із статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Суд установив такі факти та їх правовідносини.
04.08.2017 між ОСОБА_4 та Кредитною спілкою «ЗаРаз» було укладено кредитний Договір про надання фінансового кредиту № КВ-0073/08-17/0310. Згідно істотних умов Договору, сума кредиту становить 350000,00грн, строком на 9 місяців. Плата за користування кредитом 36% річних.
24.11.2017 між ОСОБА_4 та Кредитною спілкою «ЗаРаз» було укладено Договір іпотеки, відповідно до умов якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю, в якості забезпечення виконання всіх своїх зобов'язань за кредитним Договором про надання фінансового кредиту № КВ-0073/08-17/0310 від 04.08.2017, наступне майном, яким є квартира: АДРЕСА_1 .
15.03.2018 Кредитна спілка «ЗаРаз» направила ОСОБА_4 повідомлення про наявність заборгованості за кредитним Договором № КВ-0073/08-17/0310 від 04.08.2017.
18.06.2018 Приватним нотаріусом Гамаль І. М. було видано Свідоцтво, відповідно до змісту якого нотаріусом було посвідчено заяву Кредитної спілки «ЗаРаз». Заява містила відомості щодо невиконання ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором про надання фінансового кредиту № КВ-0073/08-17/0310 від 04.08.2017, за договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом КМНО Литвин А. С. 24.11.2017 за реєстровим № 4643, та не сплатою грошових коштів згідно із встановленим графіком платежів. Сума заборгованості станом на 27.04.2018 становила 731227,88грн. У разі якщо в термін 30 днів з дня отримання ОСОБА_4 заяви, ним не буде усунуто порушення умов кредитного договору та договору іпотеки, то у відповідності зі ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та на підставі Договору іпотеки, буде здійснено передачу іпотекодержателю Кредитній спілці «ЗаРаз» права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 .
25.06.2018 Кредитна спілка «ЗаРаз» направила ОСОБА_4 повідомлення про те, що 18.06.2018, на підставі Закону України «Про іпотеку» зареєстровано право власності Кредитної спілки «ЗаРаз» на квартиру АДРЕСА_1 .
25.06.2018 Кредитна спілка «ЗаРаз» направила ОСОБА_4 вимогу про виселення з житлового приміщення, а саме з квартири АДРЕСА_1 .
07.11.2022 Деснянським районним судом м. Києва, по справі № 754/2046/19, було розглянуто позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , треті особи: державний реєстратор КП «Реєстраційний центр реєстрації нерухомого майна та бізнесу» м. Київ Прошкін О. В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Горбунова Л. В. про визнання договору недійсним та витребування майна та зустрічним позовом ОСОБА_4 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гамаль І. М., Кредитної спілки «ЗаРаз», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , треті особи: державний реєстратор КП «Реєстраційний центр реєстрації нерухомого майна та бізнесу» м. Київ Прошкін О. В, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Горбунова Л. В. про скасування права власності на об'єкт нерухомого майна, що перебуває в іпотеці, визнання договору купівлі-продажу недійсними та витребування майна.
Позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , треті особи: державний реєстратор КП «Реєстраційний центр реєстрації нерухомого майна та бізнесу» м. Київ Прошкін О. В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Горбунова Л. В. про визнання договору недійсним та витребування майна, задоволено частково. Скасовано рішення державного реєстратора КП «Реєстраційний центр реєстрації нерухомого майна та бізнесу» Прошкіна О. В., індексний номер: 44660407 від 17.12.2018 про державну реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 від 21.12.2018 № 3646, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горбуновою Л. В. В іншій частині позовних вимог позивачам відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гамаль І. М., Кредитної спілки «ЗаРаз», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , треті особи: державний реєстратор КП «Реєстраційний центр реєстрації нерухомого майна та бізнесу» м.Київ Прошкін О. В, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Горбунова Л. В. про скасування права власності на об'єкт нерухомого майна, що перебуває в іпотеці, визнання договору купівлі-продажу недійсними та витребування майна, залишено без задоволення.
13.07.2023 постановою Київського апеляційного суду, по справі № 754/2046/19, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07.11.2020 в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. Витребувано у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Витребувано у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
У постанові Київського апеляційного суду від 13.07.2023, по справі № 754/2046/19, судом було встановлено, що 24.07.2018 між ОСОБА_5 КС «ЗаРаз» укладено та нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , згідно якого КС «ЗаРаз» продала, а ОСОБА_5 купила вищевказану квартиру за визначеною у договорі ціною. Відчужувана квартира належала КС «ЗаРаз» на підставі договору іпотеки, укладеного між ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А. С., та зареєстровано в реєстрі за № 4643. Право власності на квартиру за КС «ЗаРаз» зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.06.2018, на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Після купівля квартири АДРЕСА_1 право власності позивача на квартиру зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Право власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_5 , було перереєстровано Державним реєстратором КП «Реєстраційний центр реєстрації нерухомого майна та бізнесу» м. Київ Прошкіна О. В. на колишнього власника квартири та іпотекодавця за договором іпотеки ОСОБА_4 на підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28.04.2016 у справі № 754/2567/26-ц за позовом ОСОБА_4 до територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради про визнання права у порядку спадкування. 21.12.2018 між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Згідно відомостей з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24.01.2019, право власності на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28.04.2016, по справі №754/2567/16-ц, було зареєстровано за ОСОБА_4 .
У відповідності з ч. 4 та ч. 6 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином, спочатку право власності на квартиру АДРЕСА_1 реєструється за ОСОБА_4 на підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28.04.2016, у справі №754/2567/16-ц в червні 2017 року.
У подальшому ОСОБА_4 передає вказану квартиру в іпотеку КС «ЗаРаз», яка в свою чергу в рахунок виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_4 реєструє право власності на спірну квартиру за КС «ЗаРаз» та продає її за договором купівлі-продажу від 24.07.2018 ОСОБА_5 .
Згодом, ОСОБА_4 повторно у Державного реєстратора реєструє за собою право власності на квартиру на підставі того ж самого рішення Деснянського районного суду м.Києва від 28.04.2016, у справі №754/2567/16-ц, та в подальшому відчужує цю квартиру за договором купівлі-продажу від 21.12.2018 ОСОБА_1 .
Як убачається з Витягу з державного реєстру речових прав від 14.12.2023, квартира за адресою: АДРЕСА_2 , на праві приватної власності належить ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Розмір частки кожного 1/2.
У матеріалах справи також міститься наступні документи: Ухвала про відкриття провадження по справі № 754/4254/24, за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням. Ухвала про відкриття провадження по справі № 754/1125/25 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом вселення до житлового приміщення. Рішення суду від 12.03.2025, по справі № 754/4254/24 за первісним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом виселення та зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права користування квартирою.
За змістом статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до частини першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 5 ЦПК України, регламентує, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Вказана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статей 316, 317 Цивільного кодексу України).
Згідно з положеннями статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до положень статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
За змістом статей 655, 656 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладання договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.
Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, а покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.
Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом ч. 1 ст. 575 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.
За правилами ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Аналіз приписів статті 33 Закону України «Про іпотеку» дозволяє дійти висновку, що законодавцем передбачено право іпотекодержателя захистити свої майнові права у зв'язку з невиконанням (неналежним виконанням) боржником основного зобов'язання шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки одним із таких способів: в позасудовому порядку (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, на підставі виконавчого напису нотаріуса) або в судовому порядку за рішенням суду.
Частина перша статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, що діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала право сторін іпотечного договору на позасудове вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки, що містить відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, або окремого договору про задоволення його вимог.
Статтею 37 зазначеного Закону (у цій же редакції) визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, (до якого згідно з частиною другою статті 36 прирівнюється відповідне застереження в договорі іпотеки), є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
З аналізу змісту наведених норм у їх поєднанні вбачається, що за Законом застереження в іпотечному договорі прирівнюється за своїми правовими наслідками до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який є правовстановлюючим документом.
Відповідно до частини 3 статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» № 800-VI (далі - Закон № 800-VI), який набрав чинності 14 січня 2009 року, договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмети іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
Нова редакція статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку», викладена у підпункті 17 пункту 4 розділу ІІІ «Перехідні положення» Закону № 800-VI, не змінює встановлений раніше цими статтями порядок позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки та підстави переходу права власності на нього до іпотекодержателя, а лише уточнює їх.
Отже, законодавцем визначено як спосіб позасудового врегулювання зобов'язань іпотекодавця перед іпотекодержателем передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону, на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору.
Тобто, сторони погодили передачу права власності за іпотекодержателем у випадку невиконання зобов'язань за кредитним договором як добровільний спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно із ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» право власності (спеціальне майнове право) іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності (спеціального майнового права) іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі.
Частиною першою статті 35 Закону «України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
У постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 715/1788/19 (провадження № 61-6548св20) зазначено, що «в разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов'язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов'язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов'язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання».
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державним реєстратором є: 1) громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації прав; 2)нотаріус; 3) державний виконавець, приватний виконавець - у разі державної реєстрації обтяжень, накладених під час примусового виконання рішень відповідно до закону, а також у разі державної реєстрації припинення іпотеки у зв'язку з придбанням (передачею) за результатом прилюдних торгів (аукціонів) нерухомого майна, що є предметом іпотеки.
З набранням чинності Законом України від 04.07.2012 № 5037-VI Закон України «Про нотаріат» було доповнено статтею 461, що стосується здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Таким чином, з 01.01.2013 нотаріуси України отримали повноваження щодо проведення реєстрації права власності, користування нерухомим майном, усіх інших речових прав і їх обтяжень безпосередньо під час вчинення нотаріальної дії.
Нотаріуси здійснюють усі повноваження державного реєстратора, крім ведення реєстраційних справ та видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Таким чином,нотаріус у зв'язку з вчиненням нотаріальних дій щодо нерухомого майна має право здійснювати державну реєстрацію будь-якого речового права та будь-якого обтяження відносно цього нерухомого майна, без обмежень.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
Статтею 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.
Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: 1) право власності на нерухоме майно; 2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном; 3) інші речові права відповідно до закону; 4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.
Зокрема, згідно із ч. 2 ст. 9 вищезазначеного Закону державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав;
Також державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін .
Усі без виключення реєстраційні дії у Державному реєстрі прав здійснюються реєстратором на підставі заяви, поданої йому правоволодільцем чи його уповноваженим представником (власником майна, його набувачем, обтяжувачем тощо); нотаріус вносить до реєстру відомості щодо особи, яка подала заяву, об'єкта нерухомого майна, документів, поданих йому для проведення реєстрації тощо.
Згідно із пунктом 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Перевірка документів на наявність підстав, зокрема, для прийняття відповідних рішень,є одним з етапів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (пункт 4 частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Відповідно до п. 8 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень моментом прийняття заяви про державну реєстрацію вважається дата та час її реєстрації у базі даних про реєстрацію заяв і запитів.
Отже, як в цій справі так і в справі № 754/2046/19 судами не було встановлено будь-яких порушень під час реєстрації та посвідчення нотаріусом договору купівлі-продажу від 24.07.2018 між ОСОБА_5 та КС «ЗаРаз», тобто договір укладений у відповідності до вимог діючого законодавства України.
Крім того у справі, що розглядається судом беззаперечно встановлено, що ОСОБА_4 КС «ЗаРаз» повідомила про необхідність усунути порушення щодо основного зобов'язання та про наслідки не виконання заборгованості за кредитним договором, що також встановлено та зазначено в Постанові Київського апеляційного суду від 13.07.2023 по справі № 745/2046/19.
Тобто КС «ЗаРаз» повністю виконала всі умови як укладеного кредитного договору з ОСОБА_4 так і вимоги договору Іпотеки, не порушуючи Закон України «Про іпотеку».
Стороною позивача суду не надано, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів які б спростували зазначене вище.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно з положеннями статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Верховний Суд у постанові від 20.03.2024 у справі № 757/563/20-ц звернув увагу на те, що Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19.02.2024 у справі № 567/3/22 вказав таке: "Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Недійсність договору як приватноправова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті "нівелювання" правового результату породженого
таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/ припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20)).
У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (постанова Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).
Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватноправових нормах (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).
Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19)).
Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватноправовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватноправовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватноправових нормах (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).
Отже аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачки необґрунтовані та не підлягають задоволенню, оскільки позивачкою не надано суду доказів, які б суд міг покласти в основу задоволення її вимог, як це передбачено статтями 76-79 та 81 ЦПК України.
Крім того суд звертає увагу, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відступ від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. п. 46 рішення у справі «Устименко проти України», п. 51,52 рішення у справі «Рябих проти Росії», п. 31 рішення у справі «Марушин проти Росії», п.61 рішення у справі «Брумареску проти Румунії»).
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
Відповідно до ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків.
Виходячи із встановлених фактичних обставин справи, вимог чинного законодавства, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі. А тому строк позовної давності не застосовується. Оскільки суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.
Стаття 141 ЦПК України передбачає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються: у разі відмови в позові покладається на позивача.
Таким чином, оскільки судом в позові відмовлено, сплачений судовий збір позивачу не повертається, а витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на позивача.
Керуючись Конституцією України, Законом України "Про іпотеку", Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статтями 15, 16, 202, 203, 215, 321, 328, 572, 575, 626, 627, 629, 655-657 Цивільного кодексу України, статтями 2, 5, 12, 13, 76-79, 81, 82, 133-137, 141, 262-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Кредитна спілка "ЗаРаз", третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гамаль Ірина Миколаївна про визнання договору купівлі-продажу недійсним - відмовити.
Судові витрати покладається на позивача.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідачі: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 ;
ОСОБА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 ;
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 ;
Кредитна спілка "ЗаРаз, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Забіли, буд. 5, код ЄДРПОУ 37716197.
Третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гамаль Ірина Миколаївна, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Князів Острозьких, буд. 43/14.
Повний текст рішення складено та підписано 03.04.2026, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України.
Суддя В. В. Бабко