Номер провадження 2/754/2726/26
Справа №712/11856/24
Іменем України
24 лютого 2026 року Деснянський районний суд м.Києва у складі:
головуючого судді Зотько Т.А.,
за участю секретаря судового засідання Юхименко А.Є.,
відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» про поділ спільного майна подружжя,
Позивачка 04.10.2024 звернулася до Соснівського районного суду м. Черкаси із вище зазначеною позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа: Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» про поділ спільного майна подружжя. Позовна заява обгрунтована тим, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 31.10.2002 року, шлюб між нами не розірваний, але цивільна справа про розірвання шлюбу розглядається Шполянським районним судом Черкаської області, провадження в якій відкрите за позовом відповідача ОСОБА_1 .. Під час шлюбу 27 лютого 2020 року ними спільно придбано на підставі договору купівлі-продажу в кредит 4-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 95,98 кв. метрів, житловою площею 63,70 кв. метрів, за 1 323 000,00 грн.. Крім вище означеної квартири, ними спільно був придбаний легковий автомобіль СНЕVRОLЕТ LАССЕТТІ загальний легковий седан, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який зареєстрований за відповідачем ОСОБА_1 . Згідно висновку про ринкову вартість об'єкта оцінки від 23 вересня 2024 року вартість вказаного автомобіля складає 99 500,00 грн., вартість 1\2 частини становить 49 750,00 грн.. Позивачка вважає, що має право на виділ 1/2 ідеальної частини у 4-х кімнатній квартирі АДРЕСА_1 , яка оформлена на відповідача ОСОБА_1 та на грошову компенсацію у вигляді частини вартості легкового автомобіля СНЕVRОLЕТ LАССЕТТІ загальний легковий седан, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в розмірі 49 750,00 грн., оскільки вони є об'єктами права спільної сумісної власності подружжя. Оскільки за взаємною згодою розділити спільне майно подружжя відповідач не бажає, тому вона вимушена звернутися до суду з даним позовом з вимогами про розподіл спільного рухомого та нерухомого майна подружжя.
Ухвалою судді Соснівського районного суду міста Черкаси від 19.11.2024 року провадження по справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою судді Соснівського районного суду міста Черкаси від 12.02.2025 вищевказану позовну заяву передано на розгляд за територіальною підсудністю до Деснянського районного суду м. Києва.
19.03.2025 справа надійшла до Деснянського районного суду м. Києва.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2025 розгляд даної судової справи визначено здійснювати судді Зотько Т.А
Ухвалою судді від 11.03.2025 року вище вказану позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення її недоліків.
Позивачкою на виконання ухвали суду у встановлені суддею строки, було усунуто зазначені судом недоліки, надано оновлену позовну заяву з додатками.
Ухвалою судді від 01.04.2025 було прийнято позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про поділ спільного майна подружжя до провадження та визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання у справі.
16.04.2025 на адресу суду надійшли письмові пояснення, подані представником третьої особи: Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» - Попельнюх Т.І., відповідно до яких зазначено, що предметом позову є поділ нерухомого майна, а саме квартири за адресою АДРЕСА_2 , яка знаходиться в іпотеці АТ КБ "ПриватБанк" згідно договору іпотеки від 27.02.2020р. АТ КБ "ПриватБанк" заперечує в задоволенні позовних вимог з огляду на ті обставини, що між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 27.02.2020 укладено договір про іпотечний кредит № K2H0GK0000004017 відповідно до п. 1.1. якого ОСОБА_1 було надано грошові кошти у вигляді невідновлюваної кредитної лінії на цілі придбання нерухомості та сплату страхових платежів, а Позичальник взяв на себе зобов'язання належним чином використати та повернути кредит в порядку, на умовах та в строки, визначені Кредитним договором. В забезпечення за кредитним договором з ОСОБА_1 укладено договір іпотеки від 27.02.2020р. та передано в іпотеку квартиру за адресою АДРЕСА_2 . Станом на 14.04.2025р. заборгованість перед АТ КБ "ПриватБанк" за кредитним договором, який забезпечений іпотекою, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , становить 723 426,34 грн. Враховуючи те, що Позивачем не надано доказів порушення її прав як володільця та користувача з боку Відповідача, не зазначено в чому полягають такі порушення, підстави для звернення до суду відсутні. Враховуючи вищевикладене та існуючу заборгованість перед АТ КБ "ПриватБанк" вважаємо , що поділ спільного майна, який знаходиться в іпотеці АТ КБ "ПриватБанк", без поділу боргових зобов'язань неможливий, в той же час Позивач звернулася до суду тільки з позовними вимогами щодо поділу майна подружжя, а відтак просили в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
19.06.2025 на адресу суду від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позов, згідно з яким зазначено, що ним під час шлюбу з відповідачкою дійсно було придбано спірну квартирі АДРЕСА_1 за 1 323 000,00 грн., які складались з 523 000,00 грн. власних коштів та 800 000,00 грн. кредитних коштів АТ КБ "ПриватБанк". Наразі залишок по іпотечному договору становить 718 156,04 грн., шлюб між сторонами розірвано, а відповідач з 27.08.2021 проживає окремо від позивачки в орендованому житлі. Крім того, в період шлюбу придбавався також легковий автомобіль СНЕVRОLЕТ LАССЕТТІ загальний легковий седан, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який був проданий відповідачем 07.07.2024, а кошти були витрачені на погашення кредитної заборгованості по іпотечному кредиту, а також частина коштів була витрачена на оплату навчання спільної з позивачкою дитини. З урахуванням викладеного відповідач просив суд визнати за позивачкою в порядку поділу майна право власності на 1/5 частку квартири АДРЕСА_1 , а за ним право власності на 4/5 часток спірної квартири, в задоволенні інших вимог відмовити.
Відповідно до ухвали, внесеної до протоколу судового засідання від 04.09.2025 року, вирішено закрити підготовчий розгляд справи та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні встановивши загальний порядок дослідження доказів.
Представники позивачки - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вимоги позовної заяви підтримали, просили суд про її задоволення, надаючи пояснення посилались на обставини, викладені в поданому позові.
Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги визнав частково, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позов, просив суд врахувати його пояснення і відмовити у стягненні частки вартості автомобіля, визнати за позивачкою в порядку поділу майна право власності на 1/5 частку квартири АДРЕСА_1 , а за ним право власності на 4/5 часток спірної квартири.
Представник третьої особи: Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» - Попельнюх Т.І. щодо позовних вимог категорично заперечувала, надаючи пояснення посилалась на обставини, викладені у поданих суду письмових поясненнях.
Суд, вислухавши пояснення відповідача та представників сторін, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи дійшов наступних висновків.
Нормами ч. 6 ст. 13 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.
Статтями 15, 16 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Судом встановлено, що 31.10.2002 року між сторонами було зареєстровано шлюб, який зі слів відповідача надалі було розірвано в судовому порядку 09.10.2024.
Відповідно до копії договору купівлі - продажу квартири від 27.02.2020 ОСОБА_1 було придбано квартиру за АДРЕСА_1 .
Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, за ОСОБА_1 зареєстровано на праві власності квартиру за АДРЕСА_1 . Внесено запис про іпотеку №35695569, Іпотекодержатель : Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», Код ЄДРПОУ: 14360570. Номер запису про обтяження: 35696078, Обтяжувач: Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», Код ЄДРПОУ: 14360570 (а.с.27).
Згідно копії звіту про оцінку майна складеного ТОВ «Земельне бюро», вартість об'єкта оцінки - спірної квартири АДРЕСА_1 становить 2 956 000,00 грн. (а.с.14-26).
Як вбачається з копії Договору про іпотечний кредит № K2H0GK0000004017, між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 27.02.2020 укладено договір про іпотечний кредит № K2H0GK0000004017 відповідно до п. 1.1. якого ОСОБА_1 було надано грошові кошти у вигляді невідновлюваної кредитної лінії на цілі придбання нерухомості та сплату страхових платежів, а Позичальник взяв на себе зобов'язання належним чином використати та повернути кредит в порядку, на умовах та в строки, визначені Кредитним договором. В забезпечення за кредитним договором з ОСОБА_1 укладено договір іпотеки від 27.02.2020р. та передано в іпотеку квартиру за адресою АДРЕСА_2 .
Відповідно до наданої суду копії позовної заяви, в провадженні Соснівського районного суду м.Черкаси перебуває цивільна справи за позовом АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № K2H0GK0000004017. Згідно доданого розрахунку вказаної заборгованості, її розмір станом на 06.08.2025 становить 718 156,04 грн..
Згідно копії звіту про оцінку колісного транспортного засобу, наданого позивачкою, ринкова вартість автомобіля СНЕVRОLЕТ LАССЕТТІ загальний легковий седан, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 становить 99 500,00 грн. (а.с.30-40).
Як зазначив суду відповідач, 07.07.2024 ним був проданий спірний автомобіль, а кошти були витрачені на погашення кредитної заборгованості по іпотечному кредиту, а також частина коштів була витрачена на оплату навчання спільної з позивачкою дитини.
Разом з тим, доказів продажу транспортного засобу та доказів часткового погашення кредитної заборгованості по іпотечному кредиту, а також оплати навчання спільної з позивачкою дитини, відповідач суду не надав, відтак суд ухвалюючи рішення у справі виходив з інформації, викладеної у Звіті про оцінку колісного транспортного засобу, наданого позивачкою.
Відповідно до вимог ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з вимогами ч. 1 та 3 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до вимог ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно з вимогами ч. 1 та 2 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Відповідно до ст.68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу, та на підставі ст.69 ч.1 СК України дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
На підставі ч. 1 та 2 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Згідно з вимогами ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно роз'яснень даних в п.п. 23, 30 Постанови пленуму ВСУ від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч.1 ст. 65 СК.
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору ( ст. 95 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як роз'яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов'язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.
Враховуючи встановлені в ході розгляду справи обставини, та надані на їх доведення представниками сторін докази, суд приходить до висновку, що чотирикімнатна квартира АДРЕСА_1 та автомобіль марки СНЕVRОLЕТ LАССЕТТІ загальний легковий седан, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 були набуті сторонами за час шлюбу в інтересах сім'ї і є об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ..
Що стосується заперечень, наданих суду представником третьої особи: Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» - Попельнюх Т.І., що предметом позову є поділ нерухомого майна, а саме квартири за адресою АДРЕСА_2 , яка знаходиться в іпотеці АТ КБ "ПриватБанк" згідно договору іпотеки від 27.02.2020р., однак станом на 14.04.2025р. заборгованість відповідача перед АТ КБ "ПриватБанк" за кредитним договором, який забезпечений іпотекою становить 723 426,34 грн. та враховуючи те, що позивачкою не надано доказів порушення її прав як володільця та користувача з боку відповідача, не зазначено в чому полягають такі порушення, підстави для звернення до суду відсутні, а враховуючи існуючу заборгованість перед АТ КБ "ПриватБанк", відтак поділ спільного майна, який знаходиться в іпотеці АТ КБ "ПриватБанк", без поділу боргових зобов'язань загалом неможливий, суд виходить з наступних висновків.
У Постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного судуу справі № 523/8641/15 провадження № 61-9085сво21, від 03.07.2023 зазначено, що системне тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності, належить подружжю з моменту його набуття, незалежно від того, за ким із подружжя здійснена реєстрація права.
При поділі майна подружжя шляхом визначення часток кожного із подружжя майно відбувається зміна режиму права спільної власності - зі спільної сумісної власності на спільну часткову власність.
Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частиною шостою статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
За змістом статті 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
За змістом цієї норми на особу, до якої перейшло право власності на майно, обтяжене іпотекою, навіть у випадках, коли до її відома не було доведено інформацію про обтяження майна іпотекою, переходять всі права та обов'язки іпотекодавця.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 14 липня 2020 року № 8-р/2020 у справі за конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 23 Закону України "Про іпотеку" констатував, що іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов'язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов'язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов'язання. У разі порушення боржником свого зобов'язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов'язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов'язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.
Отже, у разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством встановлено механізм захисту прав іпотекодержателя, шляхом перенесення всіх прав та обов'язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності. Відтак, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.
Аналогічний підхід, на думку судової колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, підлягає застосуванню при визначенні розміру часток у праві спільної сумісної власності подружжя при його поділі. Тобто, якщо в іпотеку передано майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та на момент такої передачі зареєстровано на праві власності за одним із подружжя, то наступний поділ цього майна з визначенням часток кожного із подружжя, не припиняє іпотеку.
Такий висновок узгоджується із положеннями статті 17 Закону України "Про іпотеку", в якій визначено підстави припинення іпотеки, якими є, зокрема, припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору, реалізація предмета іпотеки відповідно до цього Закону, набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, визнання іпотечного договору недійсним (частина перша), а також передбачено, що відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (частина третя).
Оскільки Законом України "Про іпотеку" не передбачено таких підстав для припинення іпотеки, як визначення часток подружжя у спільному сумісному майні, то поділ майна подружжя у такий спосіб не припиняє іпотеку й відповідно не порушує прав іпотекодержателя.
Зазначений правовий висновок застосовується й іншими судовими рішеннями Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року у справі № 311/491/18 (провадження № 61-4637св19) зазначено, що положення чинного законодавства, що регулюють правовідносини щодо іпотечних зобов'язань, вказують на те, що іпотекодавець не має права розпоряджатися майном без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки.
Разом з цим, положеннями Закону України "Про іпотеку" не заборонено володіти та користуватися переданим в іпотеку майном. У свою чергу поділ спільного майна між подружжям, у тому числі іпотечного майна, не вважається розпорядженням ним, так як в момент його передачі в іпотеку воно вже належало подружжю на праві спільної сумісної власності в силу закону.
Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у Постанові від 18 січня 2023 року у справі № 359/441/20 (провадження № 61-6735св22), перебування майна в іпотеці не перешкоджає його поділу між подружжям у судовому порядку та визнанню права власності на нього, оскільки при поділі такого майна дія договору іпотеки не припиняється і такий поділ не є розпорядженням предметом іпотеки.
При цьому, Верховний Суд зауважив, що за змістом положень статті 23 Закону України «Про іпотеку» особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором, у тому самому обсязі і на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки, що спростовує висновки апеляційного суду про те, що майно, поділене між сторонами, є предметом іпотеки, та впливає на права і обов'язки банку. Якщо в іпотеку передано майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та на момент такої передачі зареєстровано на праві власності за одним із подружжя, то наступний поділ цього майна з визначенням часток кожного із подружжя, не припиняє іпотеку.
Таким чином, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, суд приходить до висновку про поділ спільного сумісного майна, шляхом визнання за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
При цьому суд не вбачає підстав для відходу від рівності часток, про що зазначав відповідач у поданому ним відзиві, та зауважує, що відповідач не позбавлений права на звернення в подальшому до суду з відповідним позовом про стягнення з позивачки частки сплачених ним одноособово коштів в рахунок погашення заборгованості за кредитними коштами отриманими від АТ КБ "ПриватБанк" за договором про іпотечний кредит № K2H0GK0000004017 від 27.02.2020.
Крім того, позивачка просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля CHEVROLET LACCETTI, 2005 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , у розмірі 49 750,00 гривень, оскільки даний автомобіль перебуває у відповідача.
Враховуючи, що спірний автомобіль був набутий сторонами за час шлюбу, разом з тим, як зазначив суду відповідач, 07.07.2024 ним був проданий спірний автомобіль. При цьому, доказів продажу транспортного засобу та його вартості під час продажу, а також доказів часткового погашення кредитної заборгованості по іпотечному кредиту, а також оплати навчання спільної з позивачкою дитини, відповідач суду не надав.
Таким чином, суд приймає в якості належного та допустимого доказу саме звіт про оцінку транспортного засобу наданий стороною позивачки та приходить до висновку, що вимога позивачки про стягнення з відповідача в якості компенсації вартості частки вартості автомобіля CHEVROLET LACCETTI, 2005 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , у розмірі 49 750,00 підлягає задоволенню судом.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Вирішуючи спір у даній справі, суд, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин спору, що виник між сторонами, та з урахуванням вищенаведеного, на засадах справедливості, дійшов висновку, що пред'явлений позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» про поділ спільного майна подружжя, підлягає задоволенню судом.
У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 15 140,00 гривень.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст.57, 60, 61, 68, 69, 70, 71 СК України, ст.ст.358, 364, 368 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 12, 13, 16, 76-77, 81, 82, 83, 133, 137, 141, 258-259, 263-265, 273, 352, 354-355, ЦПК України, Постановою Пленуму Верховного Суду № 11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суд, -
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» про поділ спільного майна подружжя- задовольнити.
В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ,
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля CHEVROLET LACCETTI, 2005 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , у розмірі 49 750,00 гривень та понесені судові витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 15 140,00 гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дані позивачки: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .
Дані відповідача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 .
Дані 3-особи : : Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», Код ЄДРПОУ: 14360570, місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, 1 Д, адреса для листування: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50.
Повний текст рішення суду виготовлено 31.03.2026.
Суддя: Т.А.Зотько