справа № 691/1585/25
провадження № 2/691/450/26
02 квітня 2026 року м. Городище
Городищенський районний суд Черкаської області у складі: головуючого судді Подороги Л.В., за участю секретаря судових засідань Гергель М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Городищенського районного суду, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Черкасигаз» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за затримку розрахунку, компенсації та моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ «Оператор газорозподільної системи «Черкасигаз», в якому просить стягнути з останнього на свою користь заборгованість по заробітній платі у сумі 51774 грн. 28 коп., компенсацію за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків її виплати (індексацію, інфляційні), середній заробіток за весь період затримки розрахунку з 21.10.2025 по день ухвалення рішення судом, моральну шкоду в розмірі 10000 грн.
До початку розгляду справи по суті, позивач подала заяву про уточнення позовних вимог в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, який слід рахувати з 22.10.2025 по день фактичного повного розрахунку.
Також позивач подала дві заяви, в яких повідомила про надходження коштів від відповідача у загальній сумі 7794 грн. 65 коп. та сумі 2076 грн. 30 коп.
У судовому засіданні ОСОБА_1 пояснила, що на даний час є пенсіонером та працювала в АТ «Оператор газорозподільної системи «Черкасигаз», з якого звільнилася 21.10.2025. Причиною звільнення стала не виплата підприємством заробітної плати протягом 5 місяців, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 53872 грн. 26 коп., з яких, у день звільнення їй виплатили 1100 грн. та ще 1000 грн. - 16.11.2025. Після звернення позивача до суду з даним позовом, підприємство стало виплачувати їй грошові кошти частинами, нерегулярно та невеликими сумами по 1000 грн. При цьому підприємство одночасно виплачувало заробітну плату іншим працівникам, які залишилися працювати в товаристві, з чого позивач зробила висновок про те, що відповідач має кошти для погашення заборгованості та зобов'язане було здійснити її погашення в день звільнення позивача. За час знаходження справи в суді, відповідач частково сплатив їй заборгованість по заробітній платі в загальній сумі 9870 грн. 95 коп. та на день розгляду справи така заборгованість складає 41901 грн. 31 коп., яку вона і просить стягнути з відповідача.
Також позивач просила стягнути з відповідача компенсацію за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків її виплати (індексацію, інфляційні), середній заробіток за весь період затримки розрахунку, починаючи з 22.10.2025 та моральну шкоду в розмірі 10000 грн., пояснивши, що суму середнього заробітку за період затримки та компенсації за втрату частини доходу вона не в змозі обрахувати, оскільки довідок про нараховану заробітну плату, на підставі яких можливо здійснити указаний обрахунок, вона від підприємства не отримала. Крім того, невиплата заробітної плати підприємством у період воєнного стану є суспільно небезпечною, оскільки становить під загрозу забезпечення життєдіяльності працівників та їх сімей. Тривала невиплата заробітної плати спричинила ОСОБА_1 моральних страждань, які виразилися у невпевненості у завтрашньому дні, неможливості забезпечити свої потреби, необхідності постійного приниження при позичанні коштів у знайомих, а також потреба в невигідному для позивача зніманні коштів із кредитної картки.
Представник відповідача ОСОБА_2 подала відзив на позовну заяву та в судовому засіданні пояснила, що позов визнає частково, не заперечує наявність заборгованості перед ОСОБА_1 із виплати заробітної плати, яка сталася у зв'язку із рейдерським захопленням товариства у 2023 році та арештами рахунків виконавчою службою, який був накладений до середини 2025 року. Товариство вживало ряд дій для відновлення свого становища, повернення ліцензій на розподіл природного газу, що призвело до затримки у виплаті заробітної плати. Представник відповідача не заперечує що позивач має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак просить зменшити такі відшкодування на 50 % та відмовити у стягненні моральної шкоди у сумі 10000 грн., оскільки вказані обставини склалися не з вини підприємства. Товариство намагалося виконати свої зобов'язання перед працівниками та сплачувало заробітну плату частинами. Підстави для стягнення моральної шкоди відсутні, оскільки не доведені позивачем.
Заслухавши доводи сторін, ознайомившись із матеріалами справи, суд приходить до наступного.
Згідно запису в трудовій книжці НОМЕР_1 , 01.07.2022 ОСОБА_1 переведена на посаду сторожа в адміністративно-господарську групу Городищенського управління експлуатації АТ «Оператор газорозподільної системи «Черкасигаз».
Наказом № 166-К про припинення трудового договору (контракту) від 21.10.2025 ОСОБА_1 звільнена з посади сторожа адміністративно-господарської групи Городищенського управління експлуатації АТ «Оператор газорозподільної системи «Черкасигаз» за заявою працівника.
За наданим позивачем повідомленням АТ «Оператор газорозподільної системи «Черкасигаз», борг Товариства по заробітній платі перед ОСОБА_1 при звільненні 21.10.2025 становив 53872 грн. 26 коп.
АТ «Оператор газорозподільної системи «Черкасигаз» надав довідку про доходи фізичної особи та податок на них, згідно якої станом на 06.02.2026 ОСОБА_1 належить до виплати 43977 грн. 61 коп. При цьому позивач не заперечувала вказану суму заборгованості та пояснила, що позивач дійсно після звернення нею до суду частково погасив заборгованість по заробітній платі.
Під час розгляду справи позивач ОСОБА_1 також повідомила про додаткове надходження коштів від АТ «Оператор газорозподільної системи «Черкасигаз», а саме 26.02.2026 та 28.02.2026 на загальну суму 2076 грн. 30 коп.
У судовому засіданні сторони дійшли спільної згоди, що станом на 23.03.2025 заборгованість товариства по невиплаченій заробітній платі складає 41901 грн. 31 коп.
Відповідно до вимог ч. 1, 6, 7 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 55 Конституції України гарантований захист судом прав і свобод людини і громадянина.
Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, ч. 1 ст. 3 КЗпП України.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне положення закріплені у ст. 21 КЗпП, відповідно до якої роботодавець зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату на виконану ним роботу, визначену трудовою угодою.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
На підставі викладеного, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 41901 грн. 31 коп. заборгованості по невиплаченій заробітній платі.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 (провадження №11-1210апп19).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 08.10.2025 висловила позицію у справі № 489/6074/23 (провадження №14-85цс25) щодо розрахунку із працівником у день його звільнення, зокрема ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
На підставі аналізу наведених норм права можна дійти такого висновку. Законодавство про працю імперативно покладає на роботодавця обов'язок провести повний розрахунок із працівником у день його звільнення, виплативши всі належні йому суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо).
Невиконання цього обов'язку є підставою для притягнення роботодавця до відповідальності, встановленої ст. 117 КЗпП України.
Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до ст. 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Відповідно до п. 2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженим Постановою КМ України від 08.02.1995 за № 100, для розрахунку вихідної допомоги і середнього заробітку за весь час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно довідки АТ «Оператор газорозподільної системи «Черкасигаз» про доходи фізичної особи та податок на них, ОСОБА_1 нарахована у серпні 2025 року заробітна плата у сумі 11025 грн. 62 коп., у вересні 2025 року у сумі 9568 грн. 49 коп. Загальна сума складає 20594 грн. 11 коп.
Кількість робочих днів у серпні 2025 року - 21 день, у вересні 2025 року - 22 дні. Загальна кількість 43 робочих дні.
Середня заробітна плата за вказаний період складає 20594,11 : 43 = 478 грн. 93 коп.
Період нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шість місяців слід обраховувати з 22.10.2025 до 21.04.2026, що складає 176 днів.
Тому, шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількості робочих днів, визначаємо розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні: 478,93 х 176 = 84291 грн. 68 коп.
У справі, що розглядається, суд враховує, що позивач була звільнена з роботи 21.10.2025.
Ще до свого звільнення, 13.10.2025 ОСОБА_1 звернулася із заявою на ім'я директора АТ «Черкасигаз» із проханням провести нарахування та виплату їй заробітної плати і надати розрахункові листи.
Доказів про результати розгляду такої заяви суду не надано.
13.10.2025 ОСОБА_1 також звернулася із заявою до Управління держпраці у Черкаській області, якою повідомила про невиплату їй заробітної плати за п'ять місяців та ненадання розрахункових листів.
На вказану заяву Центральним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці надано відповідь від 04.11.2025, якою повідомлено ОСОБА_1 про ненадання АТ «Черкасигаз» повного переліку документів для проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю), чим створено перешкоди посадовій особі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
18.11.2025 Центральним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці підготовлено на ім'я ОСОБА_1 , ще один лист, зі змісту якого вбачається, що після свого звільнення остання ще раз зверталася до Управління із заявою щодо можливого порушення АТ «Черкасигаз» законодавства про працю. ОСОБА_1 рекомендовано захистити свої інтереси в судовому порядку.
До суду з позовом, що розглядається, ОСОБА_1 звернулася 24.11.2025.
Із викладеного, судом вбачаються неодноразові спроби позивача ОСОБА_1 досудового врегулювання спору як під час своєї роботи в АТ «Черкасигаз» так і безпосередньо після звільнення, шляхом направлення заяв як керівнику товариства так і до Управління держпраці.
Також суд не вбачає ознак свідомого затягування ОСОБА_1 свого звернення за захистом порушеного права на оплату праці, з метою безпідставного збільшення належних до виплати грошових сум.
А тому, суд вважає таку поведінку ОСОБА_1 добросовісною і не вбачає підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.
Крім того, на день прийняття судом рішення по суті спору, відповідач продовжує порушувати право позивача на оплату праці, оскільки погасив лише незначну частину заборгованості по заробітній платі.
Вимоги відповідача про зменшення розміру відшкодування за час затримки на 50% не є обґрунтованими.
Також відповідачем не надано суду доказів своїм доводам про рейдерське захопленням товариства у 2023 році, арешти рахунків виконавчою службою, та пов'язану з цим відсутність коштів на інших рахунках для своєчасної виплати працівникам заробітної плати.
Тому суд приходить до висновку про стягнення на користь позивача 84291 грн. 68 коп. відшкодування середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
У ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
Розмір компенсації може бути визначений виключно на момент виплати робітнику заборгованості по заробітній платі у зв'язку з порушенням строків її виплати, що відповідає положенням ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та виключно у випадку, якщо строк виплати заробітної плати був порушений.
Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку, ст. 7 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Таким чином, розмір компенсації втрати частини заробітку у зв'язку з порушенням строків її виплати залежить від строку затримки виплати заробітної плати.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»).
Відповідно до п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
У справі, що розглядається, суд враховує, що позивач не надала суду чіткого розрахунку сум, які вона просить стягнути з відповідача в рахунок установленого індексу інфляції.
Клопотання про витребування доказів у АТ «Черкасигаз» позивач не заявляла.
Протягом знаходження справи в суді позивач неодноразово повідомляла про періодичне надходження їй коштів у рахунок погашення заборгованості по заробітній платі. Однак суду не надано чітких відомостей, із яких можливо було б достеменно визначити період прострочення виплати заробітної плати за кожний місяць, зокрема за який місяць і коли виплачено заробітну плату, чи в повному обсязі її виплачено, чи включено в суми виплат компенсація за невикористану відпустку тощо, оскільки кожен із таких платежів має обраховуватися окремо. Вказані обставини позбавлять суд можливості вирахувати індекс інфляції і три проценти річних, а тому позовні вимоги в цій частині є належними чином не доведеними та у їх задоволенні слід відмовити.
Крім того, у цій же позовній вимозі зазначено про стягнення індексації, однак така індексація позивачеві нарахована, що вбачається зі змісту наданого позивачем повідомлення про нараховані суми, належні при звільненні 21.10.2025 у графі «індексація зарплати».
При вирішення питання щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 10000 грн. моральної шкоди, суд виходить з наступного.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, відповідно до положень якої передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Частиною 1 ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
В частині 2 ст. 23 ЦК України закріплено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
В силу ч. 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз'яснено, що згідно зі статтею 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 14.12.2016 у справі № 428/7002/14-ц, зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із вказаною статтею є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, характер та ступінь моральних страждань позивача.
Невиплата заробітної плати встановлена та доведена у ході судового розгляду.
Сам факт порушення законного трудового права позивача свідчить про заподіяння моральних страждань, втрати нею нормальних життєвих зв'язків, що вимагало додаткових зусиль для організації свого життя.
Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18.01.2018 у цивільній справі №362/7161/15-ц, які враховуються судом на підставі ч. 4 ст. 263 ЦПК України.
Суд вважає, що розмір щомісячної заробітної плати ОСОБА_1 є не значним, який не дозволяє робити достатні заощадження. А тому припинення повної виплати заробітної плати на 5 місяців дійсно завдало значної моральної шкоди позивачеві, яка вимушена була принижуватися і просити гроші у знайомих чи знімати з кредитної картки. При цьому за понад 4 місяці перебування справи в суді позивач сплатив лише близько 10000 грн., що є набагато нижчим навіть від прожиткового мінімуму для працездатної особи.
А тому суд вважає обґрунтованою та доведеною вимогу позивача про стягнення моральної шкоди, розмір якої суд також вважає розумним і справедливим.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що стягненню з АТ «Оператор газорозподільної системи «Черкасигаз» на користь ОСОБА_1 підлягає: заборгованість по невиплаченій заробітній платі у сумі 41901 грн. 31 коп., середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 84291 грн. 68 коп. та моральна шкода в сумі 10000 грн. 00 коп.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Із позовної заяви вбачається наявність трьох окремих позовних вимог: 1. про стягнення заборгованості по заробітній платі; 2. про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; 3. про стягнення моральної шкоди, та одна пов'язана вимога про відповідальність за порушення грошового зобов'язання, в порядку ст. 625 ЦК України.
Перша позовна вимога задоволена з урахуванням часткового погашення боргу після відкриття провадження у справі та позивач звільнена від сплати судового збору, тому судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави в сумі 1211 грн. 20 коп.; друга позовна вимога задоволена і судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави в сумі 1211 грн. 20 коп.; третя позовна вимога задоволена повністю, відповідач сплатила судовий збір, тому він підлягає відшкодуванню позивачеві в сумі 1211 грн. 20 коп.
Керуючись ст. 5, 6, 12, 13, 14, 81, 82, 141, 258, 259, 263, 265, 273, 280 - 282 ЦПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Черкасигаз», код ЄДРПОУ 03361402, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , заборгованість по нарахованій, але невиплаченій заробітній платі у сумі 41901 (сорок одна тисяча дев'ятсот одна) грн. 31 коп., середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 84291 (вісімдесят чотири тисячі двісті дев'яносто одна) грн. коп. та моральну шкоду в сумі 10000 (десять тисяч) грн.00 коп.
В іншій частині позову - відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Черкасигаз», код ЄДРПОУ 03361402, на користь держави судовий збір у сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.
Стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Черкасигаз», код ЄДРПОУ 03361402, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , судові витрати в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) 20 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом 30 днів, з дня його проголошення.
Суддя Л. В. Подорога