Справа № 569/22782/25
03 квітня 2026 року Рівненський міський суд
Рівненської області
в особі судді - Ковальова І.М.
при секретарі - Білецькій А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне цивільну справу за позовом Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі, стягнення судових витрат,-
В Рівненський міський суд Рівненської області надійшла позовна заява Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі, стягнення судових витрат.
В судовому засіданні прокурор, яка діє в інтересах держави в особі Рівненської міської ради та представник Рівненської міської ради заявлені позовні вимоги повністю підтримали, просять суд їх задоволити з підстав, викладених у позовній заяві, з врахуванням відповіді на відзив та стягнути з ОСОБА_1 на користь Рівненської міської ради в дохід місцевого бюджету Рівненської міської територіальної громади грошові кошти у сумі 39 160,61 грн. (з яких: 22 502,10 грн. безпідставно збережені грошові кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту; 13 978,60 грн. інфляційних втрат та 2 679,91 грн. - 3% річних) за користування безпідставно збереженими коштами пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту та стягнути з ОСОБА_1 на користь Рівненської обласної прокуратури судовий збір за подання до суду позовної заяви у розмірі 2 422,40 гривень.
В судовому засіданні представник відповідача заявлені позовні вимоги позивача не визнала та просить суд відмовити у їх задоволенні з підстав, викладених у письмовому відзиві на позов.
Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та подані письмові докази по справі, суд прийшов до наступного висновку.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України § 23).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).
Підставою представництва прокурором інтересів держави у суді відповідно до ст.131-? Конституції України та ст.23 Закону України «Про прокуратуру» є нездійснення або неналежним чином здійснення захисту інтересів держави органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до ч.3-4 ст.56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.
Відповідно до ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати у постанові від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 зробив висновок, що наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст.131-1 Конституції України та ст.23 Закону України «Про прокуратуру».
Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
Відповідно до ст.140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.
Відповідно до ст.142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Відповідно до ст.145 Конституції України права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.
Відповідно до п.19 ч.1 ст.1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» бюджет розвитку - доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку, зміцнення матеріально-фінансової бази.
Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до ч.3 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Відповідно до ст.7 БК України бюджетна система України ґрунтується на таких принципах: єдності бюджетної системи України, збалансованості, самостійності, повноти, обґрунтованості, ефективності та результативності, принцип субсидіарності, цільового використання бюджетних коштів, справедливості і неупередженості, публічності та прозорості.
Відповідно до п. 4-1 ч.1 ст.71 БК України надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів включають: кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, отримані відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб. Повноваження на здійснення витрат місцевого бюджету мають відповідати обсягу надходжень місцевого бюджету. У разі, коли вичерпано можливості збалансування місцевих бюджетів і при цьому не забезпечується покриття видатків, необхідних для здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб, держава забезпечує збалансування місцевих бюджетів шляхом передачі необхідних коштів до відповідних місцевих бюджетів у вигляді дотацій та субвенцій відповідно до закону (ст.66 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Таким чином, у правовідносинах пов'язаних із забезпеченням надходжень коштів до бюджетів територіальних громад уповноваженими органами є відповідні міські ради, а в даному випадку є Рівненська міська рада.
Невиконання замовниками будівництва обов'язку щодо сплати коштів пайової участі до відповідних бюджетів призводить до неможливості їх спрямування органами місцевого самоврядування на розвиток відповідних об'єктів інфраструктури у населеному пункті, що призводить до погіршення якості життя територіальної громади, що безумовно суперечить її інтересам. Відтак, несплата коштів пайової участі завдає фінансових збитків місцевому бюджету та унеможливлює виконання позивачем функцій з розвитку інфраструктури Рівненської міської територіальної громади. Таким чином, у разі порушення економічних (матеріальних) інтересів місцевого самоврядування, порушуються й інтереси держави в цілому.
30 вересня 2025 року Рівненською окружною прокуратурою за №50-56-8211ВИХ-25 скеровано до Рівненської міської ради лист щодо вжиття заходів, спрямованих на стягнення з ОСОБА_1 коштів пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту, а також інфляційних та 3 % річних.
Рівненська міська рада листом від 03 жовтня 2025 року №05-01-3995/25-9994/25 повідомила Рівненську окружну прокуратуру, що заходи реагування за фактом несплати ОСОБА_1 коштів пайової участі замовником будівництва об'єкта по вул.Р.Шухевича, не вживалися. При цьому, Рівненська міська рада не заперечує щодо вжиття Рівненською окружною прокуратурою заходів спрямованих на захист її інтересів у випадках та порядку, встановлених законом.
Судом встановлено, що 14 червня 2004 року між Рівненською міською радою та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі, відповідно до п. 1 якого Рівненською міською радою була надана ФОП ОСОБА_2 в строкове платне користування земельна ділянка загальною площею 927м2, яка знаходиться в АДРЕСА_1 (в районі авто гаражного кооперативу «За кермом»).
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 21.03.2016 року по справі №918/23/16 визнано укладеною додаткову угоду до договору оренди землі від 14.06.2004 року, який зареєстрований у Рівненській регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 21.06.2004 року за №522, що укладений між фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 та Рівненською міською радою, якою договір оренди вказаної земельної ділянки продовжено на десятирічний строк.
Розпорядженням міського голови №1819-р від 10.08.2004 року підприємцю ОСОБА_2 дозволено будівництво кафе по АДРЕСА_1 .
На замовлення ОСОБА_2 в 2004 році ТОВ фірмою «Рівне-проект» було розроблено «Робочий проект кафе по вул.Р.Шухевича (в районі автогаражного кооперативу «За кермом» в м.Рівне.
29 грудня 2007 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю надано ОСОБА_2 дозвіл на виконання будівельних робіт №483 з будівництва кафе на АДРЕСА_1 .
Наказом Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради №17/11 від 10.02.2020 року затверджено ОСОБА_2 містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва «Нове будівництво кафе та магазину з адміністративно-офісними приміщеннями на АДРЕСА_1 (земельна ділянка з кадастровим номером 5610100000:01:013:0040)» в м.Рівному.
10 березня 2020 року ОСОБА_2 подано до Управління Державного Архітектурно-будівельного контролю Рівненської міської ради повідомлення про початок виконання будівельних робіт нового будівництва кафе та магазину з адміністративно-офісними приміщеннями на АДРЕСА_1 (земельна ділянка з кадастровим номером 5610100000:01:013:0040.
З дослідженого договору купівлі продажу незавершеного будівництва від 31 березня 2020 року вбачається, що ОСОБА_2 продав ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в спільну часткову власність незавершене будівництво, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
11 травня 2021 року ОСОБА_3 відповідно до договору дарування подарував належну йому частку незавершеного будівництва, що знаходиться в АДРЕСА_1 , відповідачці по справі ОСОБА_1 .
В подальшому, 06 жовтня 2021 року ОСОБА_1 подано до Управління Державного Архітектурно-будівельного контролю Рівненської міської ради повідомлення про початок виконання будівельних робіт нового будівництва кафе та магазину з адміністративно-офісними приміщеннями на вул.Р.Шухевича (земельна ділянка з кадастровим номером 5610100000:01:013:0040, яким внесено зміни до повідомлення РВ061200700095 щодо зміни Замовника будівництва з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 .
Таким чином ОСОБА_1 стала замовником будівництва кафе та магазину з адміністративно-офісними приміщеннями на АДРЕСА_1 (земельна ділянка з кадастровим номером 5610100000:01:013:0040.
Управлінням ДАБК Рівненської міської ради зареєстровано декларацію РВ101211007817 від 11.10.2021 про готовність до експлуатації об'єкта: «Нове будівництво кафе та магазину з адміністративно-офісними приміщеннями на вул.Р.Шухевича Рівненського району Рівненської області (5610100000:01:013:0040)». Замовник будівництва - ОСОБА_1 .
Відповідно до вказаної декларації, будівництво розпочато 11.03.2020, а завершено 07.10.2021. У розділі «Пайова участь» вказаної декларації зазначено - «не внесено або не вимагається».
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
На момент початку будівництва та прийняття в експлуатацію вказаного об'єкту будівництва, статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (яка передбачала, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті) було виключено на підставі Закону №132-ІХ (з 01.01.2020).
Натомість, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» № 132-IX від 20.09.2019 (далі - Закон № 132 IX) установлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку: 1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.
Відповідно до абз.3 п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва. Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію. Кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту; Інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, відповідно до якої, передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX порядок сплати пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: 1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; 2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
У вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Отже, для об'єктів, будівництво яких розпочато у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX визначено обов'язок щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
Водночас, у вказаній постанові Верховний Суд також зауважив, що у зв'язку із несплатою забудовником коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом.
Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020; - для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Згідно з усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, зокрема викладеною в постановах від 08.10.2019 у справі № 911/594/18 і від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, перерахування замовником об'єкта будівництва у передбачених законом випадках коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до відповідного місцевого бюджету є обов'язком , а не правом забудовника.
Разом з тим, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14.12.2021 у справи № 643/21744/19, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі ст. 1212 ЦК України.
Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов'язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України.
Відтак, колегія суддів Касаційного господарського суду у зазначеній постанові прийшла до висновку, що для об'єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році , абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
Такі висновки Верховного Суду у цій справі відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом обов'язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов'язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об'єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21.
З огляду на вищевикладене, оскільки порядок сплати коштів пайової участі у 2020 році регулювався пунктом 2 Прикінцевих те перехідних положень Закону № 132-IX, а будівництво об'єкту розпочато у травні 2020 року, у відповідачки виник обов'язок упродовж 10 днів з 10.03.2020 (реєстрації повідомлення про початок будівельних робіт) звернутись до органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва та після отримання розрахунку пайової участі щодо об'єкта будівництва сплатити її до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.
Однак, усупереч зазначеним вимогам законодавства, відповідач у зазначений період і в подальшому до введення об'єкту в експлуатацію із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва до Рівненської міської ради не звертався.
Згідно з усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, зокрема викладеною в постановах від 08.10.2019 у справі № 911/594/18 і від 14.12.2021 у справі №643/21744/19, перерахування замовником об'єкта будівництва у передбачених законом випадках коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до відповідного місцевого бюджету є обов'язком, а не правом забудовника. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, є обов'язковим на підставі закону.
Так, у зв'язку із несплатою забудовником коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними, і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом.
Вимоги ст.264 ЦПК України зобов'язують суд під час ухвалення рішення вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог.
Відповідно до ч.3 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17.
Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі ст.1212 ЦК України. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п.4 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.
Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, у яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Тобто, зобов'язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Отже, у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов'язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України.
Зазначену позицію Великої Палати Верховного Суду викладено у постанові від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19.
У даному конкретному випадку між Рівненською міською радою та ОСОБА_1 договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не укладався, а відповідні грошові кошти, на виконання вимог Закону № 132-IX, до місцевого бюджету не сплачувалися.
Варто зауважити, що законодавець у наведених вище правових нормах Закону № 132 IX диференціює методи розрахунку величини пайової участі у розвитку інфраструктури населених пунктів. Так, критерієм диференціації є, зокрема, розмежування нежитлових будівель і споруд та житлових будинків.
Так, розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.
Станом на момент набрання чинності Законом № 132-IX діяв Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури міста Рівного, затверджений рішенням Рівненської міської ради від 27.12.2012 № 2703 «Про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Рівного».
Відповідно до п.1.4 Порядку, граничний розмір пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати: 1) для будівництва житла - 1,5 відсотка від загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; 2) для об'єктів реконструкції - нуль відсотків від загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; 3) для об'єктів реставрації - 2 відсотки від загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; 4) для будівництва комерційних та промислових об'єктів - 3 відсотки від загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; 5) для будівництва автозаправних станцій, аптек, кафе, ресторанів - 10 відсотків від загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта.
Згідно даних декларації про готовність, кошторисна вартість об'єкта будівництва становить 75000,07 грн.
Згідно наведеного у позовній заяві розрахунку, розмір пайової участі щодо вказаного об'єкту будівництва складає 22 502,10 гривень. Крім того, викладено і розрахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних, проведений у відповідності до вимог ст.549 та ч.2 ст.625 ЦК України, котрі виникли у зв'язку з неналежним виконанням відповідачкою своїх зобов'язань, котрий становить: розмір інфляційних втрат за період з 12.10.2021 по 30.09.2025 включно - 13 978,60 грн. та три проценти річних за вказаний період - 2 679,91 грн., а всього загальний розмір безпідставно збережених грошових коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту становить 39 160,61 грн.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, суд вважає, що заявлений спосіб судового захисту є належним і ефективним, позовні вимоги знайшли своє повне підтвердження, є обґрунтованими та доведеними долученими письмовими доказами по справі, а тому вони підлягають до задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки при подачі позову до суду було сплачено судовий збір в розмірі 2422,20 грн. згідно платіжної інструкції №2091 від 17 жовтня 2025 року, рішення прийнято на користь позивача, тому дані судові витрати слід стягнути з відповідачки на користь Рівненської обласної прокуратури.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,12,263,264,265,268,273,354 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі, стягнення судових витрат - задоволити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь Рівненської міської ради, м.Рівне, вул.Соборна, 12А, код ЄДРПОУ 34847334 в дохід місцевого бюджету Рівненської міської територіальної громади грошові кошти в розмірі 39160,61 грн. (з яких: 22502,10 грн. - безпідставно збережені грошові кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту; 13978,60 грн. - інфляційних втрат та 2679,91 грн. - 3% річних) за користування безпідставно збереженими коштами пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь Рівненської обласної прокуратури (р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, ЄДРПОУ 02910077, банк одержувач Державна казначейська служба України, м.Київ, код класифікації видатків бюджету 2800) судові витрати по справі, а саме сплачений судовий збір в розмірі 2422,40 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Рівненська окружна прокуратура, м.Рівне, вул.Гарна, 29, код ЄДРПОУ/умовний код: 02910077 в інтересах держави в особі Рівненської міської ради, м.Рівне, вул.Соборна, 12А, код ЄДРПОУ 34847334
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1
Суддя Рівненського
міського суду І.М.Ковальов