Справа № 949/2477/25
01 квітня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області в складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дубровиця клопотання власника арештованого майна ОСОБА_6 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12025181110000196 від 01 липня 2025 року по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 307 КК України,
У провадженні Дубровицького районного суду Рівненської області перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 307 КК України.
Ухвалою суду від 10 грудня 2025 року вказане кримінальне провадження було призначено до судового розгляду.
13 січня 2026 року через канцелярію суду надійшло клопотання власника арештованого майна ОСОБА_6 , в якому просить скасувати арешт, накладений на ухвалою слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області від 01 вересня 2025 року на автомобіль марки "Volkswagen", реєстраційний номер НОМЕР_1 та повернути вказаний транспортний засіб законному власнику.
В обґрунтування клопотання зазначає, що у межах кримінального провадження №12025186110000081 від 28 серпня 2025 року ухвалою слідчого судді Дубровицького районногосу4ду Рівненської області ОСОБА_7 від 01 вересня 2025 року на автомобіль марки "Volkswagen", реєстраційний номер НОМЕР_1 було накладено арешт, а автомобіль вилучено та поміщено на штрафний майданчик. Згодом, у вказаному кримінальному провадженні було повідомлено про підозру ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 309 КК України, який був пасажиром та дане кримінальне провадження приєднано до кримінального провадження, внесеного в ЄРДР №12025181110000196.
ОСОБА_6 зазначає, що вона не перебувала у автомобілі, не є підозрюваною, не є обвинуваченою у даному кримінальному провадженні та не має жодного відношення до виявлених наркотичних речовин.
Зауважує, що вона є добросовісним власником, ризики втрати доказів по вказаному кримінальному провадженні відсутні. До того ж, досудове розслідування у кримінальному провадженні завершене та усі слідчі дії із даним транспортним засобом проведені. Необхідність у подальшому утриманні автомобіля під арештом відсутня.
Крім того зазначає, що автомобіль не є предметом кримінального правопорушення, не є знаряддям вчинення злочину, не підлягає спеціальній конфіскації, оскільки належить добросовісному власнику, не має самостійної доказової цінності після проведення огляду.
Водночас, вона, як власник транспортного засобу, не знала і не могла знати про можливе протиправне використання автомобіля та не надавала згоди на його використання з незаконною метою.
Тому, подальше утримання автомобіля на штрафному майданчику є непропорційним обмеженням її права власності.
У судове засідання власник майна ОСОБА_6 не з'явилася та не повідомила про причини неявки.
Прокурор, обвинувачений та його захисник не заперечили щодо задоволення клопотання.
Заслухавши учасників кримінального провадження, дослідивши клопотання, суд дійшов до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 с. 133 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються під час судового провадження згідно з положеннями розділу ІІ КПК України з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом.
Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.
За ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому КПК України порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
З приписами ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Порядок скасування арешту майна встановлюється ст. 174 КПК України.
Частиною 1 ст. 174 КПК України визначено, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Так, судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області від 01 вересня 2025 року задоволено клопотання старшого дізнавача СД Відділення поліції №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області ОСОБА_8 , погоджене прокурором Дубровицького відділу Сарненської окружної прокуратури ОСОБА_9 , за матеріалами кримінального провадження, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12025186110000081 від 28 серпня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України про арешт майна та накладено арешт із забороною права на відчуження, розпоряджання та користування майном, а саме:
на транспортний засіб марки "Volkswagen", моделі "Golf", р.н. НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителька АДРЕСА_1 , та який перебував у користуванні ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_2 , який був опечатаний пломбами NPU-0694746 - NPU-0694751;
на суху речовину рослинного походження зеленого кольору, ззовні схожу на наркотичну, яка поміщена до спец.пакету НПУ CRI №1229176.
У подальшому, як вбачається з доданого до клопотання копії витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, матеріалами досудового розслідування, що внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12025186110000081 від 28 серпня 2025 року об'єднані в одне провадження з матеріалами досудового розслідування що внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12025181110000196 від 01 липня 2025 року.
Отже, слідчий суддя при прийнятті рішення про накладення арешту на дане майно виходив з того, що дане майно має значення речового доказу.
Так, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , яке додане до клопотання, власником транспортного засобу марки "Volkswagen", моделі "Golf", р.н. НОМЕР_1 є ОСОБА_6 .
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 100 КПК України, речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 КПК України.
Судом встановлено, що за час проведення досудового розслідування у вказаному провадженні про підозру власнику транспортного засобу ОСОБА_6 не повідомлено та наразі у останньої взагалі відсутній будь-який процесуальний статус.
Разом з цим, на переконання суду, час, протягом якого транспортний засіб перебуває у сторони кримінального провадження є надто надмірним.
Також судом не встановлено даних, що вилучений транспортний засіб потрібний для виконання будь-яких слідчих (розшукових) процесуальних дій, в межах кримінального провадження.
Суд зауважує, що зберігання транспортного засобу без будь-якої реальної потреби у сторони обвинувачення може призвести до погіршення його стану.
До того ж суд, при вирішенні питання про скасування арешту, враховує вимоги розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідки арешту майна для власника/законного володільця майна.
Так, згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Крім того, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Статтею 41 Конституції України регламентовано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожен, чиї права та свободи, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ісмаїлов проти росії" від 06 листопада 2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".
В той же час, ст. 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об'єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.
Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції"). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі "Антріш проти Франції", та рішення у справі "Кушоглу проти Болгарії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції").
Таким чином, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами (арешт майна, з забороною їх відчуження, розпорядження та користування до завершення досудового розслідування та судового розгляду у кримінальному провадженні), які застосовуються, та мету, яку прагнуть досягти, зокрема отримання фактичних даних обставин вчинення кримінального правопорушення та притягнення винних до відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення.
При цьому, судом в ході судового розгляду не встановлено доказів того, що такий захід забезпечення як арешт транспортного засобу, який належать ОСОБА_6 , виправдовує подальше втручання держави у право на мирне володіння належним їй майном.
Так, суд звертає увагу на те, що арешт на вказаний транспортний засіб, власником якого є ОСОБА_6 , накладено 01 вересня 2025 року, в той час як на момент розгляду клопотання про скасування арешту майна, поданого в порядку ст. 174 КПК України, власник арештованого майна не набув процесуального статусу обвинуваченого, що безумовно суперечить загальним засадам кримінального провадження, зокрема принципу розумності строків, та суттєво обмежує непорушне право власника на мирне володіння своїм майном, закріплене Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, що в сукупності свідчить про те що, підстави для подальшого застосування такого заходу забезпечення, як арешт вищезгаданого майна відсутні.
До того ж, функції з доведення обґрунтованості поданого клопотання, наявності підстав для його задоволення, кримінально процесуальним законом покладено виключно на ініціатора такого клопотання, в даному випадку - власника майна, його представника, разом з тим сторона обвинувачення у випадку не згоди з даним клопотанням зобов'язана належним чином її теж обґрунтувати.
При цьому, прокурором не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність обґрунтованих підстав для подальшого застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт транспортного засобу, належного ОСОБА_6 .
Більш того, прокурором не надано жодних даних, що у період дії арешту майна взагалі проводилися чи проводяться будь-які слідчі та/або процесуальні дії щодо даного транспортного засобу.
У той же час, законність належності арештованого транспортного засобу саме ОСОБА_6 у ході судового розгляду не спростовано.
Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 року по справі "Бакланов проти російської федерації", Постанови Європейського Суду від 24.03.2005 року по справі "Фрізен проти російської федерації", судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.
Таким чином, в ході розгляду клопотання судом не встановлено, що такий захід забезпечення кримінального провадження як арешт майна, а саме транспортного засобу марки "Volkswagen", моделі "Golf", р.н. НОМЕР_1 , який належать ОСОБА_6 , виправдовує завдання кримінального провадження чи відповідає його загальним засадам.
Враховуючи викладене, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідки арешту майна для власника майна, суд вважає доведеним, що на теперішній час, в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба, що, відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України є підставою для задоволення клопотання та скасування арешту з вищевказаного транспортного засобу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 169, 174, 177, 178, 186, 193, 196, 197, 309, 395 КПК України, суд,-
Клопотання ОСОБА_6 про скасування арешту майна у кримінальному провадженню, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12025181110000196 від 01 липня 2025 року по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 307 КК України - задоволити.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області від 01 вересня 2025 року на транспортний засіб марки "Volkswagen", моделі "Golf", р.н. НОМЕР_1 скасувати та повернути вказаний транспортний засіб власнику ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительки АДРЕСА_1 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали оголошений о 09 год. 15 хв. 03 квітня 2026 року в приміщенні Дубровицького районного суду Рівненської області.
Суддя: підпис.
Згідно з оригіналом.
Суддя Дубровицького
районного суду ОСОБА_1