Справа № 948/114/26
Номер провадження 2/948/271/26
02.04.2026
02.04.2026 с-ще Машівка
Машівський районний суд Полтавської області в складі:
головуючого - судді Тимофєєвої Г.Л.,
за участю секретаря Порохні І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Машівка цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
23.02.2026 року до Машівського районного суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 8100,00 грн та судових витрат.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 29.09.2024 уклали кредитний договір (оферти) №29.09.2024-100001154, відповідно до умов якого останньому було надано кредит у розмірі 3000,00 грн. на строк124 дні з дати його надання по 30.01.2025 з незмінною фіксованою процентною ставкою «Стандарт» у розмірі 1% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку користування кредитом, окрім періоду застосування процентної ставки «Економ». Також умова кредитного договору передбачено сплату комісії пов'язаної з наданням кредиту - 9% від суми кредиту, що дорівнює 270,00 грн., а також комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Позивачем умови договору виконанні в повному обсязі та перераховані кредитні кошти відповідачеві. Усвою чергу відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконує, в зв'язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 8100,00 грн, чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».
27.02..2026 ухвалою Машівського районного суду Полтавської області позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за цим позовом за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с. 41).
У судове засідання 02.04.2026 представник позивача не з'явився, про час, дату та місце розгляду повідомлений належним чином шляхом направлення тексту судової повістки до електронного кабінету (а.с.40-43). У позовній заяві представник позивача просив розгляд справи здійснювати без участі позивача та його представника (а.с. 8).
Відповідач у судове засідання 02.04.2026 не з'явилась, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином шляхом направлення судової повістки за зареєстрованим місцем проживання, судову повістку отримала 11.03.2026, тобто завчасно, про що свідчить поштове повідомлення про вручення судової повістки (а.с.45). Своїм правом надати до суду відзив на позовну заяву не скористалась.
Відповідно до ч.1ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно, повно, об'єктивно оцінивши надані докази та надавши їм належну оцінку, судом установлено таке.
29.09.2024 між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферти) №29.09.2024-100001154, згідно заявки відповідача що підписаний електронним підписом з одноразовим ідентифікатором Е357 (а.с.14-20) .
Відповідно до п 1.1.Пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферта) дана пропозиція про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферта) є пропозицією Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» укласти електронний кредитний договір (оферту).
За умовами п.1.13 - підписання споживачем даної пропозиції (оферти) передбачає надання його згоди на зазначені умови надання споживчого кредиту.
Відповідно до розділу 2 Пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферти) електронний кредитний договір складається з: пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), розміщеній на вебсайті кредитодавця у загальному доступі, а також в особистому кабінеті позичальника на вебсайті кредитодавця; заявки, сформованої на сайті кредитодавця після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитодавцем; відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті кредитодавця, та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого позичальником у повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті (а.с.8-11).
Згідно з умовами кредитного договору визначених у Заявці кредитного договору та Відповіді позичальника на прийняття пропозиції кредитного договору №29.09.2024-100001154 укладеного 29.09.2024 о 12:45, сума кредиту - 3000,00 грн. (п.2), строк на який надається кредит - 124 дні з дати його надання (п.3), дата повернення - 30.01.2025 (п.4), процентна ставка - - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку на який надається кредит (п.6), комісія, пов'язана з наданням кредиту - 9% від суми кредиту та дорівнює 270,00 грн (п.8), комісія за обслуговування кредитної заборгованості 270,00 грн у кожному з 2 чсергових періодів, наступних за першим черговим періодом (п.9); неустойка - 30,00 грн., що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання (п.17). Також вказано реквізити належного позичальнику електронного платіжного засобу для надання коштів Позичальнику за даним та наступними договорами: 5169-36ХХ-ХХХХ-9942 (а.с.14-19).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає:
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, якими є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Частиною першою статті 627 ЦК України, визначено, що у відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі (абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Пропозиція про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферти), заявка кредитного договору №29.09.2024-100001154 та відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору підписано 29.09.2024 о 12:45 електронним підписом позичальника з одноразовим ідентифікатором Е357, код з смс-повідомленням було направлено на номер 0505418674 (а.с.19). Процедура ідентифікації позичальника відображена в інформації з центрального вузла BankID НБУ (а.с.21 зв).
Таким чином, судом установлено, що між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір у якому сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Також установлено, що кредитний договір між сторонами був укладений в електронній формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Частиною 12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» установлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до ст. 12 Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (абзац 3 ч.1).
Враховуючи, що кредитний договір №29.09.2024 від 29.09.2024 підписано електронними підписами позичальника, що відтворені шляхом використання одноразових ідентифікаторів, вказане свідчить, що ОСОБА_1 підтвердила прийняття нею умов Кредитного договору щодо розміру, строку кредитування, процентної ставки, розміру комісії та неустойки та взяття на себе зобов'язання, передбачені умовами договору (а.с.14-24зв).
Таким чином, суд вважає, що вказаний договір укладено саме з ОСОБА_1 оскільки без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, без здійснення входу відповідача на веб-сайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету, укладання договору між сторонами є технічно неможливим.
Належних і допустимих доказів на спростування факту укладення договору та спростування тверджень позивача щодо наявності на договорі електронного цифрового підпису одноразового ідентифікатора відповідачем не надано.
Згідно інформації, що міститься у довідці ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» № 83-0202 від 02.02.2026, було успішно перераховано кошти 29.09.2024 о 12:46:07 на суму 3000,00 на номер картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі іPay-523385130. Призначення платежу: видача за договором кредиту №29.09.2024-100001154 (а.с.23).
Суд зазначає, що саме боржник має доступ до свого рахунку, зазначеного у договорі, а тому є всі підстави стверджувати, що ОСОБА_1 отримала від ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» 29.09.2024 кредитні кошти в сумі 3000,00 грн та скористалась ними на власний розсуд.
Доказів на спростування вказаного відповідач не надав.
Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами, суд зазначає наступне.
За вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором.
Як визначено в ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Судом установлено, що за договором №29.09.2024-100001154 від 29.09.2024 відповідач отримав кредит в розмірі 3000,00 грн.
Як вбачається з довідки - розрахунку заборгованості за договором №29.09.2024-100001154 від 29.09.2024, заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем складає 8100 грн, з яких: 3000,00 грн - тіло кредиту, 2790, 00 грн - проценти, 270,00 грн - комісія, 540,00 грн - комісія з за обслуговування, 1500,00 грн - неустойка (а.с.22).
Доказів на повернення тіла кредиту в повному обсязі, відповідачем не надано.
Отже, відповідач зобов'язання за кредитним договором щодо повернення тіла кредиту не виконав.
З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту є законними, а тому сума тіла кредиту в розмірі 3000 грн підлягає стягненню з відповідача.
За ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Отже, за приписом зазначеної статті нарахування процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку користування кредитом.
Тобто, нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється виключно в межах строку кредиту, що передбачено, крім ст. 1048 ЦК України, і самим Договором.
Аналіз викладених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (позиція Великої Палати Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018року у справі № 202/4494/16-ц).
Проценти за «користування кредитом» нараховані після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов'язання.
На період після прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від5 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження N12-16гс22).
З розрахунку заборгованості за договором №29.09.2024-100001154 від 29.09.2024 вбачається, що заборгованість за відсотками складає 2790,00 грн. (а.с.22), нарахування процентів здійснювалось виходячи з розміру відсоткової ставки визначеної п. 6 договору та у межах дії кредитного договору, після закінчення дії договору позивач не здійснював нарахування відсотків, що відповідає вимогам закону.
Суд зазначає, що приймаючи пропозицію про укладення кредитного договору, позичальник погоджується з усіма додатками та невід'ємними частинами договору в цілому та підтверджує, що він ознайомлений, погоджується з усіма визначеними умовами та змістом, повністю розуміє і зобов'язаний неухильно дотримуватись умов Кредитного договору
З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за процентами в сумі 2790,00 грн законні та підлягають задоволенню.
Вирішуючи позовну вимогу в частині стягнення комісії, пов'язаної з надання кредиту в розмірі 270,00 грн та додаткової комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 540,00 грн, суд зазначає таке.
Згідно абз. 4 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Як встановлено судом, пунктами 8,9 кредитного договору №29.09.2024-100001154 від 29.09.2024 (а.с.16зв) передбачено, що комісія, пов'язана з наданням кредиту, економічна сутність - палата за надання кредиту - 9% від суми кредиту та дорівнює 270,00 грн, а токож передбачена комісія за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 270,00 грн у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом (а.с. 16 на зв).
Частиною п'ятою статті 12 Закону «Про споживче кредитування» закріплено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду по справі №204/224/21 у постанові від 06 листопада 2023 року, дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Надаючи оцінку вказаним твердженням, суд зазначає таке.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у своїх постановах формує єдину судову практику, надаючи обов'язкові для всіх правові позиції та висновки щодо застосування норм права, що забезпечує сталість та однаковість у правосудді, а ці висновки є важливим джерелом для судів нижчих інстанцій та інших суб'єктів владних повноважень .
У вказаній постанові Верховний Суд зокрема зазначив, що у кредитному договорі не лише потрібно зазначити перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, а й надати докази їх понесення.
Кредитним договором №29.09.2024-100001154 від 29.09.2024 кредитодавцем фактично встановлено сплату комісії за надання кредиту, не зазначивши, за які саме послуги ця комісія сплачується позичальником. Жодних доказів вчинення будь-яких дій, за які позикодавцем нараховувалася комісія, позивачем не надано.
Разом із тим, ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено безоплатність надання позикодавцем певних послуг, до яких можна віднести видачу кредиту та його супровід.
Суд зазначає, що послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на споживчі потреби, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
Приймаючи до уваги те, що у Кредитному договорі ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» не зазначило та не надало доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця пов'язаних з видачою кредиту, суд дійшов висновку, що положення п.п. 8, 9 Договору є нікчемними відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача комісій в розмірі 270,00 грн та 540,00 грн задоволенню не підлягають.
Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення за кредитним договором неустойки 1500,00 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 17 заявки до Кредитного договору визначено, розмір неустойки, становить 30,00 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання. (а.с.17).
Представник позивача зазначив, що за договорами укладеними з 24.01.2024 кредиторам дозволено здійснення нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов'язань, що врегульовано пунктом 6 Розділу IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» з дня набрання чинності Законом №3498- IX. Також зазначив, що кредитний договір з відповідачем був укладений після набрання чинності змін до Закону України "Про споживче кредитування", а тому вимога позивача про стягнення неустокий є правомірною, з огляду також на те, що нормами ЦК України врегульовано загальне питання про звільнення від сплати неустойки позичальників при отримані кредиту (позики), в той час як ЗУ "Про споживче кредитування" є спеціальною нормою, яка регулює питання щодо загальних правових та організаційних засад споживчого кредитування.
Вирішуючи питання який саме закон підлягає застосуванню, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЗУ «Про правотворчу діяльність» юридична сила - це властивість нормативно-правових актів та встановлених ними норм права, що є основою для визначення співвідношення їх взаємної ієрархічної підпорядкованості у системі нормативно-правових актів, зумовленого сукупністю ознак, що випливають із: 1) засад конституційного ладу в Україні; 2) компетенції та територіальної юрисдикції суб'єкта правотворчої діяльності, визначених Конституцією України та (або) законом; 3) інших особливостей, визначених Конституцією України та (або) законом.
Суд констатує, що частиною 2 ст. 19 ЗУ «Про правотворчу діяльність» встановлено ієрархію нормативно-правових актів, відповідно до якої кодекс і закони є актами однієї юридичної сили.
Разом з тим, згідно ч.ч.1,2 ст. 11 ЗУ «Про правотворчу діяльність» кодекс - це закон, який створений шляхом систематизації норм права, містить загальні засади, на підставі яких комплексно регулює однорідну сферу суспільних відносин, забезпечуючи стабільність правового регулювання. При прийнятті законів, що розвивають положення кодексу у відповідній сфері, повинні дотримуватися основні принципи правового регулювання суспільних відносин, встановлені кодексом.
Отже аналізуючи вказану норму закону, суд зауважує, що оскільки при прийнятті законів, що розвивають положення кодексу у відповідній сфері, повинні дотримуватися основні принципи правового регулювання суспільних відносин, встановлені кодексом, суд дійшов висновку, що у даному випадку підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України.
Відповідно до п. 18. Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (не виконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Приймаючи до уваги те, що сума заборгованості неустойки за кредитним договором в розмірі 1500,00 грн нараховані відповідачу у період дії в Україні воєнного стану, у зв'язку з чим позичальник звільняється від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача за кредитним договором неустойки в розмірі 1500,00 грн до задоволення не підлягають.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення 5790,00 грн, з яких: 3000,00 грн - тіло кредиту, 2790,00 грн - проценти.
При вирішення питання стягнення судових витрат, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи. До витрат, пов'язаних із розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як зазначено в п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
У позовній заяві, представник позивача просить судові витрати покласти на відповідача.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, що на момент подання позову до суду складає 2662,40 грн.
Позовна заява з доданими до неї матеріалами позивачем подано через систему «Електронний суд» та сплачено судовий збір в сумі 2662,40 грн.
Позивачем при подачі позову до суду було заявлено позовні вимоги в загальному розмірі 8100,00 грн, судом задоволено позовні вимоги на суму 5790,00 грн, що становить 71,48 % від ціни позову.
Отже з відповідача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1903,08 грн.
Позивачем у позовній заяві зазначений попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, зокрема на правничу допомогу, яку позивач очікує понести в розмірі 6000 грн (а.с.9 на зв.). та вказано що докази щодо понесених судових витрат на оплату правничої допомоги будуть надані протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення (а.с.10).
Як зазначено в ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Частини перша статті 81 ЦПК України, визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Разом з тим, на момент ухвалення рішення, документального підтвердження (квитанцій, договорів) понесених витрат на професійну правничу допомогу, представник позивача до суду не надав. У зв'язку з чим, питання визначення розміру витрат на правничу допомогу та їх можливого стягнення судом не вирішується.
Суд зазначає, що представник відповідача не позбавлений можливості звернутись до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення для вирішення питання про судові витрати.
На підставі наведеного, ст.247,263-265,273,279,354 ЦПК України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» заборгованість за кредитним договором № 29.09.2024-100001154 від 29.09.2024, в розмірі 5790,00 гр (п'ять тисяч сімсот дев'яносто грн. 00 коп), де 3000 грн - тіло кредиту, 2790, 00 грн - проценти.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» судовий збір у сумі 1903,08грн.
Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне найменування сторін та учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР», місцезнаходження: 01032, м.Київ, вул. Саксаганського, буд. 133А, код ЄДРПОУ: 37356833.
Представник позивача: Сарана Артур Олександрович, РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: 01032, місто Київ, вул. Саксаганського буд 133А.
Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Суддя Г.Л.Тимофєєва