Справа № 369/19114/23
Провадження № 2/369/973/26
Іменем України
03.04.2026 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді- Пінкевич Н.С.,
при секретарі судових засідань Осіпова В.І.,
за участю
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання договору недійсним,
У листопаді 2023 року представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 20.12.2021 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. за реєстровим №5017.
Відповідно до п.1 договору позики позивач передав, а відповідачка прийняла у позику грошові кошти в сумі 1 013 700,00 грн., що на день укладання договору за офіційним курсом НБУ становило 37 200,00 доларів США, які відповідачка зобов'язувалась повернути не пізніше 20.12.2022. Пунктом 3 договору встановлено порядок повернення грошових коштів.
Пунктом 5 договору передбачено, що у разі несвоєчасного повернення грошових коштів за цим договором позичальник (відповідачка) сплачує позикодавцю (позивачу) за кожен день прострочення неустойку розмірі 1% від позиченої суми. Станом на дату подання позову відповідачка не здійснила жодного платежу та позичені кошти не повернула.
Враховуючи викладене, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить суд стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики у загальному розмірі 5 181 017,72 грн., з яких 1 442 988, 00 грн. основної заборгованості, 3 700 005,00 грн. неустойки (пені) та 38 024,72 грн 3% річних та судові витрати.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 листопада 2023 року відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче засідання.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20.11.2023 частково задоволено заяву представника позивача про забезпечення позову, накладено арешт накласти арешт на житловий будинок загальною площею 132,9 кв. м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2588669132080).
25.02.2024 від відповідачки надійшов зустрічний позов про визнання договору позики недійсним. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 16.02.2021 року між її чоловіком, ОСОБА_5 , та ОСОБА_6 було укладено договір позики, відповідно до умов якого позикодавець передає у власність позичальника грошові кошти у сумі 72 960,00 доларів США, що за курсом гривні до долару США становить 2 040 479,62 грн. Відповідно до п.1 Договору позичальник зобов'язується повністю повернути суму позики в строк до 16.02.2022 включно.
Зазначає, що за фактичними обставинами справи гроші, які отримав ОСОБА_5 були у меншій кількості, ніж було зазначено у договорі позики і становила 60 000,00 доларів США, а різниця є нарахованими відсотками. Грошові кошти фактично були передані через касу Фінансової компанії Інвестстандарт, співробітником цього підприємства в присутності ОСОБА_7 по його вказівці. Зазначає, що внаслідок не отримання ОСОБА_5 грошових коштів у повному обсязі, зазначених у договорі позики від 16.02.2021, останній не відображає реальні правовідносини. Зазначає, що у ОСОБА_7 та ОСОБА_8 був намір не платити податок з доходів по цій кредитній угоді. Також зазначає, що в неї та в її чоловіка складна фінансова ситуація, у зв'язку з проблемами реалізації їх проєкту з будівництва, на який вони брали фінансування, в тому числі, у ОСОБА_3 .
Просили суд: Договір позики, підписаний 20 грудня 2021 року між Громадянином України ОСОБА_3 , (паспорт серія НОМЕР_1 , виданий Васильківським МВ ГУ МВС України у Київській області 16.06.2001р., РНОКПП НОМЕР_2 ) та Громадянкою України ОСОБА_4 (паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Харківським РУ ГУ МВС України в місті Києві 23 березня 1999р., РНОКПП НОМЕР_4 ) визнати недійсним та застосувати наслідки ч. 3, ст. 228 ЦК України.
10.04.2024 від представника відповідачки надійшов відзив на позовну заяву. Не погоджуючись з позовними вимогами зазначає, що на правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачкою розповсюджується дія п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК, відповідно на даний час вимога про стягнення боргу з урахуванням неустойки та відповідальності передбаченої ст.625 ЦК України безпідставна. Також зазначає, що в.1 договору позики вказано/, що розмір позики складає 1 013 700,00 грн, що було еквівалентом 37 200,00 доларів США за офіційним курсом НБУ на день укладання договору. Відповідно до графіку повернення коштів, викладеного у п.3 договору позики грошову суму відповідачка повинна була повернути готівкою частинами за встановленим графіком, платежами в національній валюті, які еквівалентні відповідним сумам в доларах, у порядку та згідно з умовами, передбаченим договором позики. Отже, розмір періодичних платежів, які мала сплачувати відповідачка, також визначається за офіційним обмінним курсом НБУ станом на 20.12.2021.Також зазначає, що відповідачка підписала цей договір знаходячись в складних життєвих обставинах та перебуваючи під тиском позивача з метою надати допомогу своєму чоловікові. Також зазначає, що відповідачка стверджує, що не отримувала за вказаним договором жодних грошових коштів, а підписання договору та розписку сприймала формально, бо вважала, що ця подія не буде мати для неї наслідків не в той момент, не в майбутньому. Просить відмовити у задоволені позову.
У підготовчому судовому засіданні, протокольною ухвалою від 21.05.2024 суд об'єднав з первісним позовом зустрічну заяву частково. А саме лише в частині визнання недійсним договору позики, підписаний 20 грудня 2021 року між Громадянином України ОСОБА_3 та Громадянкою України ОСОБА_4 та застосування наслідків ч. 3, ст. 228 ЦК України.
11.06.2024 від відповідача за зустрічним позовом надійшов відзив на позовну заяву. Не погоджуючись з позовними вимогами, зазначає, що факт укладання договорів позики ОСОБА_4 чи її чоловіком жодним чином не впливає на дійсність конкретного правочину, а лише підтверджує факт реальності укладання відповідних договорів, а також отримання відповідних коштів у різних осіб, яким розпорядитись належними чином не змогли, що призвело до виникнення відповідної заборгованості. Зазначає, що оскаржуваним договором позики не передбачена залежність повернення коштів за договором позики від реалізації того чи іншого бізнес-проєкту боржника. Також зазначає, що жодних доказів порушення законодавства у сфері оподаткування ОСОБА_4 не надано. Небажання виконання ОСОБА_4 обов'язку щодо повернення коштів через проблеми реалізації їх з чоловіком проєкту будівництва, на який вони брали фінансування, не є підставою для невиконання зобов'язань. Враховуючи викладене просить відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13.08.2024 задоволено клопотання відповідачки про призначення експертизи, призначено по справі судову експертизу, на вирішення якої поставлено наступні питання:- Який розмір позики та в якій валюті передбачений Договором позики від 20.12.2021 року?
- Чи має право позикодавець виходячи з умов пунктів 1 3 Договору позики в односторонньому порядку змінити розмір позики збільшивши його з 1 013 700,00 грн. до 1 328 250,00 грн. ?
- В якій валюті передбачено повернення позики з урахуванням пункту 3 Договору позики?
- Чи відповідає умовам Договору позики з урахуванням 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного Кодексу України стягнення боргу з урахуванням пені та 3% річних згідно з ст. 625 ЦК України і чи відповідає їх розрахунок умовам Договору позики?
- Чи може свідчити структура графіку погашення позики прописаного в пункті 3 Договору позики про можливий порядок погашення позики в розмірі 30 000, 00 доларів США з сплатою щомісячних процентів за користування позикою у розмірі 600,00 доларів США?
Проведення експертизи доручити експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (03057,місто Київ, вулиця Бродських Сім'ї, будинок 6), попередивши їх про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, передбачену ст.ст.384, 385 Кримінального кодексу України.
Постановою Київського апеляційного суду від 04.11.20245 задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_3 , скасовано ухвалу Києво-Святошинського суду від 13.08.2024 про призначення експертизи.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26.02.2025 відмовлено в задоволенні клопотання відповідачки про призначення психолого-почеркознавчої експертизи.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26.02.2025 закрито підготовче провадження у справі, призначено судове засідання.
У судовому засідання представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити первісний позов та відмовити у задоволенні зустрічного позову.
У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, просив відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічну позовну заяву.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Дослідивши матеріали даної цивільної справи, заслухавши учасників справи, суд приходить до наступного висновку.
Пунктом 2Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2передбачено, що відповідно до статей55,124 Конституції Українитастатті 3 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно дост. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно дост.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1ст.202 ЦК України).
Відповідно до вимогст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ст. 628ЦК України).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Судом встановлено, що 20 грудня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. за реєстровим № 5017.
Згідно з статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.
Розписка є документом про отримання в борг грошових коштів, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору, зміст умов договору, і головне факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
При цьому, факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.
Крім того, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Таким чином, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей1046,1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
На підтвердження позовних вимог позивач надав копію договору та копію розписки від 20.12.2021 , в яких зазначено, що ОСОБА_4 взяла кошти зазначаючи точні суми та строки виконання зобов'язання.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Суд враховує, що для правильного застосування статей 1046,1047 ЦК України, слід встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 у справі № 6-1967цс15, від 08 червня 2016 року у справі 6-1103цс16, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14, від 18 вересня 2013 року №6-63цс13 та постанові Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі №524/4946/16-ц.
Оцінивши докази, надані позивачем, до того ж, суд приходить до висновку, що між сторонами укладено договір позики грошових коштів, а наявність розписки у позивача підтверджує факт невиконання боржником зобов'язання з повернення коштів за договором позики від 20.12.2021.
Як вбачається з матеріалів справи, у справі відсутні належні докази виконання зобов'язання за договором позики, відсутнє посилання кредитора на неможливість повернути оригінал розписки. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. Доказів того, що кредитор відмовився повернути боржнику борговий документ і боржник скористався своїм правом на затримання виконання зобов'язання суд не вбачає.
Також відповідачем не надано доказів повернення грошових коштів позивачу.
За змістом ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові.
У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Боргова розписка про отримання коштів підписана власноручно відповідачем, є документом, який виданий боржником кредитору, тобто позивачу, за договором позики, що підтверджує його укладення і умови цього договору, засвідчує отримання відповідачем від позивача певної грошової суми.
Зазначена правова позиція висловлена в постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі №707/2606/16-ц.
Згідно з ч. 1 ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Суд враховує висновки про застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах, а саме - від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17, від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 та постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18) та від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), що у разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Також суд враховує висновки про застосування норм права, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджується як укладення договору, його умови, а також засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Зі змісту договору судом встановлено та не спростовано відповідачем, що передача коштів за договором позики дійсно мала місце. При підписанні договору позики сторони погодились, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами.
Доводи відповідача про те, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази передачі коштів позивачем та отримання їх відповідачем не знайшли своє підтвердження з огляду на зміст укладеного між сторонами договору. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення спірного договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Суд вважає доведеним, що між сторонами укладено договори позики, що у свою чергу пов'язано з певним правовим наслідком, а саме у відповідача виник обов'язокповерну ти ці грошові кошти в обумовлений сторонами правочину строк
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року (справа №340/385/17) зроблено висновок, що позикодавець за договором позики в іноземній валюті має вільно обрати валюту стягнення, або визначену у договорів позики (розписці) або у національній одиниці - гривні.
Також даним рішенням визначено, що позичальник який скористався правом на стягнення боргу у гривні, має право на стягнення боргу з урахуванням інфляційних втрат та процентів відповідно до ст. 625 ЦК України.
Враховуючи те, що на обґрунтування своїх позовних вимог позивач надав суду належні та допустимі докази, довів обставини, на які посилався як на підставу позовних вимог, також довів укладення договору позики, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 1 442 988, 00 грн. основної заборгованості.
Вирішуючи питання щодо стягнення пені та 3 % річних, суд виходить з наступного.
Пунктом 3 договору позики встановлено порядок повернення грошових коштів.
Пунктом 5 договору позики передбачено, що у разі несвоєчасного повернення грошових коштів за цим договором позичальник (відповідачка) сплачує позикодавцю (позивачу) за кожен день прострочення неустойку розмірі 1% від позиченої суми.
Сума позики за договором становить 1 013 700,00 грн, а отже розмір неустойки за 1 день прострочення становить 10 137,00 грн.
Згідно вимогст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити суму відповідно дост.625 ЦК України.
Відповідно до ч. 2ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається зі змісту позову позивач просив стягнути 3 700 005,00 грн. неустойки (пені) та 38 024,72 грн 3% річних за період 21.01.2022 по 06.11.2023.
Разом з тим, суд вважає, що до даних правовідносин застосовується п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який передбачає ,що у період дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, позичальник звільняється від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання за договором позики або кредитним договором, а також від обов'язку сплати неустойки (пені, штрафу) за таке прострочення.
Виходячи з цього, стягнення пені та 3 % річних підлягає лише за період до 24.02.2022 року.
Суд, здійснивши власний розрахунок пені на прострочену заборгованість, встановивши період прострочення з 21.01.2022 до 20.02.2022, встановив, що вірно розрахований розмір пені за заявлений період становить 344 658,00 грн., 3 % річних становить 43,39 грн., у зв'язку з чим вказана вимога має бути задоволена частково. За період з 24.02.2022 по 06.11.2023 включно вимоги щодо стягнення штрафних санкцій задоволенню не підлягають.
Оскільки ОСОБА_4 свій обов'язок з повернення грошових коштів не виконала та не надала доказів, які б спростували обставини позову чи факту наявності у неї боргу за договором позики від, первісний позов підлягає частковому задоволенню, а в зустрічному позові слід відмовити.
Вимоги про визнання недійсним договору позики не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч. 2 ст. 228 ЦК України).
Відповідно до цієї статті, по-перше, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; по-друге, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.
При цьому, категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.
З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.
Правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі №6-1528цс15.
За такого правового регулювання та фактичних встановлених обставин, суд приходить до висновку, що ОСОБА_4 не надала доказів того, що дії ОСОБА_3 щодо передачі коштів та підписання оспорюваного договору викликають сумнівів у тому, що останній, вчиняючи правочин, на підставі яких відбувалась передача коштів, мав намір незаконно заволодіти її коштами, порушуючи основи публічного правопорядку, свідомо нехтував як імперативними приписами Конституції України та ЦК України в частині добровільності укладення догоговрів, так і приписами Кримінального кодексу України, вчиняючи діяння, які містять ознаки кримінальних правопорушень, а відтак даний правочини не є таким, що порушує публічний порядок. Крім того, такі правочини в силу ЦК є нікчемними, у разі доведеності, і не підлягають визнання недійсними в судовому порядку.
Відповідно до ч. 1ст. 141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позовні вимоги за первісним позовом задоволені на 34,50 %, у зв'язку з чим з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 слід стягнути 4 815,74 грн. судового збору.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись нормами ст. 2, 5, 12, 141, 209, 247, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики у загальному розмірі 1 787 689,39 грн. (один мільйон сімсот вісімдесят сім тисяч шістсот вісімдесят дев'ять гривень 39 коп.), з яких 1 442 988, 00 грн. (один мільйон чотириста сорок дві тисячі дев'ятсот вісімдесят вісім гривень 00 коп.) основної заборгованості, 344 658,00 грн.(триста сорок чотири тисячі шістсот п'ятдесят вісім гривень 00 коп.) неустойки (пені) та 43,39 грн (сорок три гривні 39 коп.) 3% річних.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 4 815,74 грн.(чотири тисячі вісімсот п'ятнадцять гривень 74 коп.).
В іншій частині позову - відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання договору недійсним залишити без задоволення.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено удень його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст виготовлений 03 квітня 2026 року.
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ