Справа № 369/6370/24
Провадження № 2/369/1332/26
Іменем України
03.04.2026 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Пінкевич Н.С.,
при секретарі судових засідань Худинець Д.С.
за участю
представника позивача ОСОБА_1 ,
відповідач ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,
У квітні 2024 року позивачка звернулась до суду з вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 з 07.03.2020 року. Спільне життя не склалось. За рішенням суду шлюб було розірвано.
У період перебування у шлюбі, 19.11.2021 року ними як подружжям було придбано автомобіль марки Renault Megane, 2011 року випуску, колір сірий, номер кузову НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , який зареєстровано на ім'я ОСОБА_2 . Згідно звіту про незалежну оцінку від 02.04.2024 ринкова вартість спірного автомобіля становить 273 700,00 грн. Зазначає, що після розлучення не можуть дійти згоди щодо розподілу спільного майна.
Просить суд, в порядку поділу майна подружжя, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію вартістю 1/2 частки автомобіля марки Renault Megane, 2011 року випуску, колір сірий, номер кузову НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 в розмірі 136 850,00 грн та судові витрати.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 квітня 2024 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 липня 2024 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду.
15 жовтня 2024 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Не погоджуючись з доводами позову, відповідач ОСОБА_2 зазначив, що спірний автомобіль, хоча і був придбаний у період шлюбу, однак купувався виключно за його особисті кошти, які він отримав від продажу автомобіля Nissan Maxima, 1997 року випуску, відчуженого ним у 2019 році. Отримані від продажу зазначеного транспортного засобу кошти, за твердженням відповідача, були використані ним для придбання автомобіля марки Renault Megane.
Також відповідач зазначив, що вважав ринкову вартість автомобіля, визначену позивачкою, завищеною, у зв'язку з чим звернувся за проведенням незалежної оцінки. Відповідно до звіту № 7/09-А про оцінку транспортного засобу ринкова вартість спірного автомобіля становить 216 181,52 грн.
Крім того, відповідач послався на те, що автомобіль потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок якої зазнав значних механічних пошкоджень, що, на його думку, призвело до істотного зменшення його вартості. З огляду на викладене відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
24 жовтня 2024 року від позивачки надійшла відповідь на відзив. Додатково вказала, що спірний автомобіль було придбано у період шлюбу за спільні сімейні кошти подружжя. Дорожньо-транспортна пригода, за її твердженням, сталася після звернення до суду та з вини відповідача. Позивачка також вказала, що у звіті про оцінку, наданому відповідачем, визначено ринкову вартість автомобіля на момент його пошкодження. У зв'язку з тим, що на час розгляду справи автомобіль вже був відчужений відповідачем, позивачка просила стягнути з нього грошову компенсацію вартості 1/2 частки спірного автомобіля.
07 листопада 2024 року від відповідача надійшли заперечення. У яких він додатково зазначив, що спірний автомобіль зазнав значних механічних пошкоджень у дорожньо-транспортній пригоді 14 жовтня 2024 року, після чого був вимушено проданий 16 жовтня 2024 року за частину його вартості, а саме за 50 000,00 грн, оскільки, за твердженням відповідача, автомобіль не підлягав відновленню. На підтвердження цього відповідач надав договір купівлі-продажу транспортного засобу № 33242/2024/4939611 від 16 жовтня 2024 року. Крім того, відповідач зазначив, що частину коштів на придбання автомобіля Renault Megane йому додатково надавала його мати. З урахуванням викладеного відповідач просив відмовити у задоволенні позову.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просила задовольнити.
У судовому засіданні відповідач проти позову заперечував, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 3 СК України сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім'ї має одинока особа. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Положення частини другої статті 3 СК України, згідно з яким подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно, стосуються лише офіційно зареєстрованих шлюбів.
За ст. 18 СК України кожен учасник сімейних правовідносин має право звернутись до суду за захистом свого права або інтересу. Способами захисту є встановлення правовідношення.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Конституційним Судом України у рішенні від 03 червня 1999р. за № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміну «член сім'ї») визначено таку обов'язкову ознаку члена сім'ї, як ведення спільного господарства.
Сім'я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, що й є ознаками сім'ї.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 07 березня 2020 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_3 , виданого Новгород -Волинським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального-Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Хмельницький).
Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 жовтня 2023 року шлюб між подружжям було розірвано (справа 369/9269/23, рішення набрало законної сили 13 листопада 2023 року).
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 372 ЦК України визначено, що майно яке є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.
У разі такого поділу, частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено законом або домовленістю між ними.
У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється (ч. 3 ст. 372 ЦК України).
Засади шлюбу, а також правовідносини, які виникають із особистих немайнових та майнових прав та обов'язків подружжя, визначаються нормами СК України.
Встановлено, що за час перебування у шлюбі придбано автомобіль марки Renault Megane, 2011 року випуску, колір сірий, номер кузову НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , який зареєстровано на ім'я ОСОБА_2 .
Дана обставина (факт придбання майна у період зареєстрованого шлюбу) не заперечувалась сторонами при розгляді.
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 ст. 61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Виходячи з аналізу зазначеної норми та враховуючи положення ст. ст. 21, 24, 41 Конституції України, ст. ст. 316, 317, 319, 358, 361 ЦК України право співвласника на виділ частки зі спільного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки в майні не може бути обмежене іншими співвласниками і такому праву співвласника, що виділяється, кореспондується обов'язок інших співвласників сплатити грошову компенсацію частки, розмір якої визначається з дійсної вартості майна на час розгляду судом справи.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України щодо присудження співвласнику грошової компенсації за частку у спільному майні, який викладено у постанові від 13.01.2016 по справі №6-2925цс15, випадки, коли співвласник майна бажає позбутися належної йому частки в спільному майні шляхом отримання від інших співвласників компенсації вартості належної йому частки та визнання за останніми права власності на все майно регулюються ст.364 ЦК України. З урахуванням закріплених в п.6 ст.3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до ч.3 ст. 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.
Так, у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2023 року у справі №202/4972/20 зазначено, що вартість майна, що підлягає поділу визначається, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Як встановлено судом, спірний автомобіль марки Renault Megane, 2011 року випуску, був придбаний сторонами у період перебування у зареєстрованому шлюбі. Доводи відповідача про те, що автомобіль було придбано за його особисті кошти, отримані від продажу автомобіля Nissan Maxima 1997 року випуску у 2019 році, суд оцінює критично. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували ані факт збереження зазначених коштів протягом тривалого часу, ані їх цільове використання саме для придбання спірного автомобіля у 2021 році. Самі по собі пояснення відповідача не спростовують презумпцію спільності майна подружжя. Посилання відповідача на те, що частину коштів на придбання автомобіля надала його мати, також не підтверджені належними доказами. Матеріали справи не містять договору дарування, розписки, банківських документів або інших доказів, які б підтверджували факт надання грошових коштів, їх розмір та цільове призначення.
Сторонами надано різні звіти про визначення ринкової вартості спірного транспортного засобу. Так, відповідно до звіту про незалежну оцінку від 02 квітня 2024 року ринкова вартість автомобіля становить 273 700,00 грн, тоді як згідно зі звітом № 7/09-А, наданим відповідачем, його вартість визначена у розмірі 216 181,52 грн. Надані звіти є письмовими доказами та не мають наперед встановленої доказової сили, у зв'язку з чим підлягають оцінці судом у сукупності з іншими доказами.
Судом встановлено, що 14 жовтня 2024 року спірний автомобіль зазнав механічних пошкоджень у дорожньо-транспортній пригоді, після чого 16 жовтня 2024 року був відчужений відповідачем за 50 000,00 грн, що підтверджується договором купівлі-продажу транспортного засобу № 33242/2024/4939611 від 16 жовтня 2024 року.
Разом з тим, матеріали справи не містять належних доказів того, що внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди автомобіль повністю втратив споживчі властивості або не підлягав відновленню, зокрема відсутні висновки експерта, акти огляду або документи страхових організацій. Суд також враховує, що дорожньо-транспортна пригода мала місце після звернення позивачки до суду, а спірний автомобіль перебував у фактичному володінні та користуванні відповідача.
Відповідно до загальних засад цивільного законодавства ризик випадкового знищення або пошкодження майна несе власник або особа, яка фактично володіє таким майном. Зменшення вартості спірного автомобіля після подання позову не може бути підставою для позбавлення позивачки її частки у спільному майні.
Проаналізувавши вищевказані норми діючого законодавства та встановлені у справі докази та обставини, суд приходить до висновку, що позивачем наведено достатньо доказів на підтвердження підстав для стягнення з відповідача грошової компенсації у розмірі 1/2 частки автомобіля, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, у сумі 136 850,00 грн.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення поданого позову.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору, що документально підтверджені у розмірі 1 368,50 грн.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію вартістю 1/2 частки автомобіля марки Renault Megane, 2011 року випуску, колір сірий, номер кузову НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 в розмірі136 850,00 грн. (сто тридцять шість тисяч вісімсот п'ятдесят гривень 00 коп).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 368,50 грн. (одна тисяча триста шістдесят вісім гривень 50 коп.).
Інформація про позивача: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .
Інформація про відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_2 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено удень його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст виготовлений 03 квітня 2026 року.
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ