Справа № 286/4454/25
01 квітня 2026 року м. Овруч
Овруцький районний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді Гришковець А. Л. ,
з секретарем Павленко Л. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Овруцького щебеневого Гомельського міського шляхового будівельно-ремонтного тресту про стягнення заборгованості по заробітній платі , -
Позивач звернувся до суду і просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі в сумі 160 769 грн. 28 коп., в тому числі виплати ЧАЕС 8 334 грн. 611 коп., мотивуючи тим, що у період з 18.01.2011 по 29.10.2024 він перебував у трудових правовідносинах з Овруцьким щебзаводом Гомельського міського шляхового будівельно-ремонтного тресту.
Згідно п. 9 наказу по Овруцькому щебзаводу Гомельського міського шляхового будівельно-ремонтного тресту №21 від 29.10.2024 він був звільнений з посади механіка дробильного цеху за власним бажанням з 29.10.2024.
Відповідно до довідки Овруцького щебзаводу Гомельського міського шляхового будівельно-ремонтного тресту №32 від 31.10.2024 після звільнення наявна заборгованість по заробітній платі, розмір якої станом на 31.10.2024 складає 160 769 грн. 28 коп., в тому числі ЧАЕС 8 334 грн. 61 коп..
Відповідач при звільненні своєчасно не розрахувався, остаточного розрахунку по заробітній платі не провів.
Відповідачем не подано до суду відзив на позовну заяву.
Сторони в судове засідання не з'явилися. Позивач надав заяву, в якій просить справу слухати у його відсутність. Позовні вимоги підтримує. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, не повідомивши про причини неявки, хоча своєчасно та належним чином, відповідно до вимог ст.ст. 128-130 ЦПК України, був повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується поштовим повідомленням.
Суд, врахувавши письмову заяву позивача, наведену по суті справи, та дослідивши письмові докази в справі, вважає, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно ч.1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються з ч.1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
У статті 12 Закону України «Про оплату праці» законодавець закріпив перелік норм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним. Указано, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються КЗпП України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин, а саме відплатності праці, який отримав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов'язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов'язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов'язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров'я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов'язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12 Закону України «Про оплату праці».
Зазначене, на переконання Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у статті 94 КЗпП України і статті 1 Закону України «Про оплату праці», та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону України «Про оплату праці».
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України зазначив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснено нарахування таких виплат.
Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду викладеним у постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19.
Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Положеннями ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» закріплено, що заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором.
Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати.
Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.
Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов'язку виплати заробітної плати.
У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойової дії, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, визначених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.ч. 5-6 ст.81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В ст.89 ЦПК України законодавець закріпив, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що позивач працював у відповідача з 18.01.2011 по 29.10.2024 і був звільнений за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. Вказані обставини підтверджуються записами трудової книжки позивача та наказом по Овруцькому щебеневому заводу Гомельського міського шляхового будівельно-ремонтного тресту (а. с. 6-10).
З довідки Овруцького щебеневого заводу Гомельського міського шляхового будівельно-ремонтного тресту №32 від 31.10.2024 вбачається, що заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 станом на 31.10.2024 складає 106 769 грн. 28 коп., в тому числі ЧАЕС 8 334 грн. 61 коп..
В позовній заяві позивач зазначив, що відповідач при звільненні своєчасно не розрахувався, остаточного розрахунку по заробітній платі не провів.
В рішеннях Європейського Суду з прав людини по численних заявах до суду громадян України зазначається, що невиплата заробітної плати, інших належних працівникові сум є втручанням у право заявника на мирне володіння майном у сенсі першого речення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Європейський Суд з прав людини також звертає увагу на те, що відсутність достатніх коштів у підприємства-боржника не може бути виправданням тривалого невиконання судових рішень. Тобто, має місце порушення Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
Не виплачуючи заборговану позивачеві заробітну плату, відповідач порушив його право на своєчасне одержання винагороди за працю, гарантоване Конституцією України (ст.43), Законом України «Про оплату праці» та обмежив право на використання його власності для задоволення життєвих потреб - грошових коштів.
Відповідачем не надано інформації щодо виплати заборгованості по заробітній платі позивачу, хоча це є його обов'язком відповідно до положень ст. 81 ЦПК України, а тому суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі в сумі 106 769 грн. 28 коп. (згідно довідки Овруцького щебеневого заводу Гомельського міського шляхового будівельно-ремонтного тресту №32 від 31.10.2024, а не 160 769 грн. 28 коп., як зазначив позивач ) та відповідно про часткове задоволення позову.
Від сплати судового збору позивача звільнено на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути судовий збір в сумі 1211 грн. 20 коп. в дохід держави.
Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 245, 263-265, 268, 280-282, 430 ЦПК України, суд,-
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Овруцького щебеневого Гомельського міського шляхового будівельно-ремонтного тресту (код ЄДРПОУ: 04990896), що знаходиться за адресою: вул. Кар'єрна, 1 в с. Бондарі Коростенського району Житомирської області, на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , заборгованість по заробітній платі в сумі 106 769 грн. 28 коп., в тому числі ЧАЕС 8 334 грн. 61 коп..
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Овруцького щебеневого Гомельського міського шляхового будівельно-ремонтного тресту (код ЄДРПОУ: 04990896), судовий збір в розмірі 1211 грн. 20 коп. в дохід держави.
Рішення в частині стягнення заробітної плати не більше ніж за один місяць підлягає негайному виконанню.
Рішення може бути оскаржене позивачем до Житомирського апеляційного суду через Овруцький районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Про перегляд заочного рішення може бути подана заява відповідачем протягом 30 днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення на заочне рішення до Житомирського апеляційного суду через Овруцький районний суд може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд (скарги), якщо така заява (скарга) подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Суддя: А. Л. Гришковець