02 квітня 2026 року
м. Київ
справа №160/20691/24
адміністративне провадження № К/990/1928/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В. М., суддів: Загороднюка А. Г., Єресько Л. О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2025 року у справі №160/20691/24 за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Юрія Олександровича, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гончаренко Тетяни Миколаївни про визнання протиправною та скасування постанови, стягнення моральної та матеріальної шкоди,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив:
- визнати незаконною та скасувати постанову про арешт коштів ВП№68297428 від 24 липня 2024 року;
- притягти до відповідальності за незаконні дії приватного виконавця Лисенко Ю. О.;
- притягти до відповідальності приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гончаренко Т. М.;
- направити ухвалу до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату з приводу позбавлення ліцензії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гончаренко Т. М. за грубі порушення;
- за неправомірні дії, нанесення моральних та матеріальних збитків стягнути на його користь з приватного виконавця Лисенко Ю. О. кошти в розмірі 364270,42 грн;
- за неправомірні дії, нанесення моральних та матеріальних збитків стягнути на його користь з приватного нотаріуса Гончаренко Т. М. кошти в розмірі 364270,42 грн;
- за неправомірні дії, нанесення моральних та матеріальних збитків, незаконне блокування пенсійного рахунку та списання з нього коштів стягнути на його користь з АО «Державний ощадний банк України» кошти в розмірі 364270,42 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 закрито.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року у справі № 160/20691/24 повернуто скаржнику.
13 січня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2026 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення зазначених недоліків протягом десяти днів з моменту отримання даної ухвали. Виявлені недоліки скаржнику запропоновано усунути шляхом подання до суду касаційної інстанції: заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами, уточненої касаційної скарги із зазначенням вимог до суду касаційної інстанції, документу про сплату судового збору в установленому законом розмірі.
03 березня 2026 року до Верховного Суду надійшла заява про поновлення та продовження процесуальних строків.
В обґрунтування заяви про поновлення строку представник скаржник вказує, що копії судових рішень повинні надсилатися рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом трьох днів з дня його ухвалення чи складання у повному обсязі, цитує норми КАС України та ЦПЦ України. Враховуючи зазначене просить поновити строк на касаційне оскарження.
Оцінивши наведені скаржником обставини, які зводяться до незгоди з попередніми рішеннями Суду та обґрунтування причин пропуску строку, вирішуючи заяву скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження колегія суддів виходить з наступного.
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії «права на суд», може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Суд звертає увагу скаржника, що за змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин їх недотримання - вони повинні бути поважними, реальними або, непереборними і об'єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі №9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Установлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі сплином установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Необхідно зазначити, що право у визначених законом випадках на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов'язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов'язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.
Питання про поновлення строків на касаційне оскарження Верховний Суд вирішує на підставі наявних в касаційній скарзі матеріалів та доказів.
Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов'язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов'язаний з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
Тобто обов'язок доведення обставин, з якими сторона пов'язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.
Вирішення судом питання про наявність або відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними в конкретній справі залежить від вказаних учасником справи причин, підтверджених відповідними доказами.
Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Також, Суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Суд звертає увагу скаржника, що зазначення в заяві про поновлення та продовження процесуальних строків щодо необхідності надсилання копії судових рішень рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом трьох днів з дня його ухвалення чи складання у повному обсязі не береться до уваги, оскільки дане твердження не підтвердження ніякими доказами та не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Будь-яких інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження, доводів на їх обґрунтування скаржником не наведено, відповідних доказів на їх підтвердження не надано.
Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд приходить до висновків, що наведені у заяві скаржника обставини не можуть слугувати підставою для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Перевіряючи подану позивачем заяву на виконання вимог ухвали суду, встановлено, що скаржником не обґрунтовано у чому полягає порушенням судом норм процесуального права при поверненні апеляційної скарги.
За приписами пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстави, на яких подається касаційна скарга з визначенням передбачених статтею 328 цього Кодексу підстав.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій та третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (абзац 4).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми права чи неправильність її застосування.
Суд наголошує, що підставами касаційного оскарження можуть бути не будь-які порушення процесуального права, а лише ті, які впливають на правильність вирішення судом процесуального питання або які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
Водночас, у заяві позивачем не наведено аргументів щодо неправомірності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права або порушення ним інших процесуальних норм у скарзі.
Разом з тим Верховний Суд уже надавав пояснення щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги в частині викладення підстави касаційного оскарження судових рішень, однак скаржник так і не врахував зауваження, викладені Верховним Судом, зокрема в ухвалі від 02 лютого 2026 року.
Скаржнику було роз'яснено, що з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 02 лютого 2026 року про залишення касаційної скарги без руху в частині зазначення вимог до суду касаційної інстанції для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Залишаючи касаційну скаргу без руху, Суд також вказав на необхідність подання документу про сплату судового збору в установленому законом розмірі.
У встановлений судом строк скаржником в повному обсязі не виконано вимоги по усуненню недоліків касаційної скарги, зазначені в ухвалі Верховного Суду від 02 лютого 2026 року, оскільки не подано документ про сплату та не уточнено вимоги касаційної скарги, а тільки зазначено в заяві про поновлення та продовження процесуальних строків, що скаржник звільнений від сплати судового збору, так як він є учасником бойових дій. На що Верховним Судом в ухвалі від 02 лютого 2026 року вже було роз'яснено позивачу з приводу яких категорій справ учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору.
Пунктом 4 частини першої статті 333 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись пунктом 4 частини першої статті 333 КАС України,
Визнати неповажними підстави для поновлення строку касаційного оскарження та відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження ухвали Третього апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2025 року у справі №160/20691/24.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2025 року у справі №160/20691/24 за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Юрія Олександровича, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гончаренко Тетяни Миколаївни про визнання протиправною та скасування постанови, стягнення моральної та матеріальної шкоди.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Соколов
Судді А. Г. Загорднюк
Л. О. Єресько