02 квітня 2026 року
м. Київ
справа №522/208/24
адміністративне провадження № К/990/5686/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 16 жовтня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішення про примусове повернення, рішення про заборону в'їзду в Україну та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Приморського районного суду міста Одеси з позовною заявою до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - відповідач, ГУ ДМС в Одеській області), в якому просив:
- визнати протиправним і скасувати рішення від 02.01.2024 про примусове повернення громадянина Республіки Молдова ОСОБА_2 ;
- визнати протиправним і скасувати рішення від 02.01.2024 про заборону строком на 3 роки громадянину Республіки Молдова ОСОБА_2 в'їзду в Україну;
- визнати протиправною і скасувати постанову від 02.01.2024 про притягнення громадянина Республіки Молдова ОСОБА_2 до відповідальності за частиною другою статті 203 КУпАП України.
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 16.10.2025, залишено без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2026, позовну заяву задоволено.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями судів попередніх інстанції ГУ ДМС в Одеській області звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалою Суду від 02.03.2026 касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 330 КАС України. Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи та оригіналу документу про сплату судового збору у розмірі 3875,84 грн.
Одночасно скаржнику роз'яснено, що у разі невиконання вимог статті 330 КАС України в установлений судом строк касаційна скарга буде повернута.
Згідно з інформацією, наявною в комп'ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про залишення касаційної скарги без руху від 02.03.2026) доставлена в Електронний документ ГУ ДМС в Одеській області 02.03.2026 о 22 год 19 хв, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Частиною одинадцятою статті 251 КАС України передбачено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом із повідомленням про вручення.
Згідно пункту 2 частини шостої статті 251 КАС України днем вручення судового рішення є день вручення судового рішення, за умови отримання відповідного повідомлення про його доставлення.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення (абзац другий пункту 5 частини шостої статті 251 КАС України).
13.03.2026 від ГУ ДМС в Одеській області через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшла уточнена касаційна скарга.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
В уточненій касаційній скарзі скаржник визначив підставами касаційного оскарження судових рішень у цій справі пункти 1, 3 та 4 частини четвертої статті 328 КАС та підпункти «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, матеріали уточненої касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.
Посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник наводить доводи про те, що суди попередніх інстанцій у цій справі № 522/208/24 застосував положення статей 8, 10, 21 Закону України «Про громадянство України», положення пунктів 5.1., пункту 10.4. наказу Міністерства Внутрішніх Справ України від 13.04.2012 № 320 «Про затвердження Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України» (далі - Порядок № 320) та пункту 9, підпункту 33 пункту 4 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 360, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування означених норм, які викладені у постановах від 05.09.2019 у справі № 826/12670/17, від 18.04.2018 у справі № 820/7358/15, від 07.02.2018 у справі № 826/1417/17.
Крім того, скаржник вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях неправильно застосував положення статей 72, 77 - 79, 90 КАС України, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 08.05.2025 у справі № 1740/2398/18 та від 28.04.2025 у справі № 240/10953/23.
Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження судових рішень, скаржник цитує зміст вказаних вище постанов Верховного Суду та наполягає, що у цій справі № 522/208/24 суди попередніх інстанції застосували норми права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у справах № 826/12670/17, № 820/7358/15, № 826/1417/17, № 1740/2398/18 та № 240/10953/23.
Колегія суддів зауважує, що висновки, викладені у постанові Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв'язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки, викладені у постанові Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи, а також з іншим змістом позовних вимог.
Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
У цій справі № 522/208/24 суди попередніх інстанцій вказали про те, що позивач на обґрунтування вимог позову вказував про порушення відповідачем належної процедури та стверджував про наявності у нього статусу громадянина України.
У свою чергу відповідач наголошував, що позивач є громадянином Республіки Молдова, в'їзд та виїзд з України здійснював на підставі паспорту громадянина вказаної країни, а наявні у нього паспорти громадянина України оформлені та видані з порушенням вимог законодавства, а тому підлягають анулюванню, вилученню та знищенню.
Суди попередніх інстанцій у цій справі № 522/208/24, вирішуючи спір та надаючи оцінку доводам сторін, посилалися крім іншого на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2025 у справі № 420/3455/24 за позовом ОСОБА_1 до Центрально-південного управління Державної міграційної служби України, ГУ ДМС в Одеській області, за участю третьої особи - старшого дізнавача СД відділу поліції № 2 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області Кирсти Івана Григоровича, дійшли висновку, що у правових відносинах з Україною позивач визнається лише громадянином України, що виключає правомірність винесення відносно нього рішень про примусове повернення до Республіки Молдова та заборону в'їзду в Україну, з огляду на відсутність у нього правого статусу іноземця, що в свою чергу свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Натомість у справі № 826/12670/17 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в позові, оскільки установлено правомірність дій відповідача в частині визнання недійсним (анулювання) паспорта громадянина України як передумови для отримання паспорту громадянина України для виїзду за кордон є набуття особою громадянства України у встановленому законодавством порядку.
У справі 820/7358/15 предметом оскарження був складений головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області висновок службового розслідування (перевірки), яким визнано недійсними та такими, що підлягають знищенню паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 та паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , які видані на ім'я ОСОБА_3 . З аналізу встановлених судами обставин справи, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності оскаржуваного висновку службового розслідування (перевірки), яким встановлено, що оформлені з порушенням діючого законодавства паспорти на ім'я ОСОБА_3 підлягають вилученню та знищенню в установленому порядку.
У справі № 826/1417/17 Верховний Суд дійшов висновку про необхідність зміни мотивувальної частини рішень судів попередніх інстанцій вказавши, що ці суди неправильно застосували норми матеріального права, зокрема: надали неправильне тлумачення нормам частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України»; застосовано до спірних правовідносин норми статті 21 цього Закону, які не підлягали застосуванню; не застосовано до спірних правовідносин норми пункту 10.4 Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13.04.2012 № 320, що зареєстрований у Міністерстві юстиції України 02.07.2012 за № 1089/21401, пункту 89 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.2014 № 152 та пункту 9, підпункту 33 пункту 4 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 360, які підлягали застосуванню. Разом з тим правовідносини у справі № 826/1417/17 стосувалися визнання протиправним наказу від 11.06.2015 № 81 «Про визнання недійсними бланків» в частині визнання недійсним (анулювання) бланка паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 .
Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 констатувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо оцінки подібності правовідносин на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Тож, суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз'яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваних рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Суд касаційної інстанції також зазначає, що у кожній справі висновки зроблені виходячи з конкретних, встановлених судами обставин справи за результатами розгляду справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін. Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів.
Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Доводи уточненої касаційної скарги не містять обґрунтування неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права саме у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, натомість фактично зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин та досліджених ними доказів.
Щодо неврахування судами попередніх інстанцій у цій справі висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 08.05.2025 у справі № 1740/2398/18 та від 28.04.2025 у справі № 240/10953/23 варто зауважити, що положеннями статей 72, 77 - 79, 90 КАС України, які регламентують загальні засади доказування та оцінки доказів в судовому процесі (зокрема, щодо належності, допустимості, достовірності та достатності доказів), визначено процесуальні обов'язки сторін та повноваження суду щодо їх дослідження.
Отже, наведені скаржником норми є загальними, водночас касаційна скарга не містить об'єктивних мотивів щодо її неправильного застосування судами попередніх інстанцій.
При цьому слід враховувати, що Верховний Суд не формує висновків щодо застосування загальних норм права, оскільки такі норми мають універсальний характер і їх застосування залежить від конкретних фактичних обставин кожної справи, встановлення яких не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статей 3, 8, 19 Конституції України, статей 3, 5, 6, 8, 9 Закону України «Про громадянство України», пунктів 6.1, 6.3 розділу VI та пункту 46 Порядку № 320, пунктів 1, 7 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 360, пунктів 46, 94, 95, 116, 117 «Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень», затвердженого Указом Президента України від 27.03.2011 № 215/2001, п/п. 8 пункту 55 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 07.05.2014 № 152 у сукупності із статтями 7, 77, 90, 242, 246, 317 КАС України.
Як вже було зазначено в ухвалі Верховного Суду від 02.03.2026 про залишення касаційної скарги ГУ ДМС в Одеській області без руху, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Отже, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, які неправильно застосовано судами попередніх інстанцій; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її позивачем/відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права.
Водночас, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник не зазначив: 1) за результатами розгляду касаційної скарги, який саме висновок має бути сформований Верховним Судом з урахуванням зазначених ним норм матеріального та / або процесуального права; 2) необхідності висновку Верховного Суду щодо цієї норми, за обставин, установлених судами саме у цій справі.
Разом з цим, доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов'язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій за результатами розгляду.
Проте, до повноважень Верховного Суду не належить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто суб'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Отже, касаційна скарга не містить належних обґрунтувань щодо неправильного застосування норм матеріального права судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду щодо цих норм, за обставин, установлених судами саме у цій справі.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання заявника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Підставою касаційного оскарження ГУ ДМС в Одеській області також визначає пункт 4 частини четвертої статті 328 та пункт 1 частини другої статті 353 КАС України, вказуючи, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили наявних у матеріалах справи доказів (інформації із підсистеми «Заява про видачу паспорта громадянина України» Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами Державної міграційної служби України, інформації із книги обліку і витрачання бланків паспортів Голованівського сектору та ордеру від 03.04.2014 № 31, листа сектору дізнання відділу поліції № 2 Одеського районного управління поліції № 1 ГУНІІ в Одеській області від 07.09.2024, висновку службової перевірки від 09.11.2023 № 173/2023, інформації щодо матеріалів кримінального провадження внесеного до ЄРДР 27.08.2021 № 12021163500001970 за ознаками кримінального проступку, відповіді агентства Державних послуг Республіки Молдова від 01.11.2023 за № 12076/1/5101 т23 щодо результатів перевірок даних Державного реєстру населення Республіки Молдова).
Крім того скаржник посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 та пункт 3 частини другої статті 353 КАС України та стверджує, що суди попередніх інстанцій необґрунтовано відхилили клопотання ГУ ДМС в Одеській області про зупинення провадження по справі до вирішення Верховним Судом справи № 420/3455/24, наполягаючи, що обставини встановлені Верховним Судом по справі № 420/3455/24 мали значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
При цьому, пунктами 1 та 3 частини другою статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема:
- суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3, частини другої статті 328 цього Кодексу;
- суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження;
- суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
- суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Верховний Суд наголошує, що доводи про порушення судом норм процесуального права, передбачених пунктами 1, 3 частиною другою статті 353 КАС України, мають бути наведені з одночасним викладенням обґрунтування неправильного застосування судом норм матеріального права відповідно до підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Такі доводи мають бути наведені у взаємозв'язку із встановленими обставинами і висновками суду щодо кожного з питань, які скаржник вважає неправильно вирішеним. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
За відсутності обґрунтованих підстав визначених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Отже, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Згідно з ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 19.01.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення учасників справи.
Водночас пунктом 2 частини 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункти «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України).
Приймаючи до уваги, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та те, що справа має виняткове значення для учасника справи касатором у взаємозв'язку з пунктами частини четвертої статті 328 КАС України, оцінку яким Судом надано вище, то Суд доходить висновку, що і підстави касаційного оскарження за пунктами «а» та «в» частини п'ятої статті 328 КАС України також є необґрунтованими.
Інших підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України скаржником не зазначено.
В уточненій касаційній скарзі відповідач посилається на постанову Верховного Суду від 18.02.2026 у справі № 420/3455/24, якою скасовано постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2025 та залишено в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову. У цій постанові Верховний Суд дійшов висновку про те, що позивач є громадянином Республіки Молдова, маючи діючий паспорт громадянина Республіки Молдова серії НОМЕР_4 , виданий 31.03.2022 на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім того як висновується з установлених судами обставин справи, під час подання у 2014 році документів для отримання українського громадянства за територіальним походженням позивач мав також діючий паспорт громадянина Молдови, оскільки є уродженцем Республіки Молдова. Враховуючи, що позивач є громадянином Республіки Молдова, тому в силу статті 4 Конституції України, позивач не може одночасно бути і громадянином України, з огляду на існування в Україні єдиного громадянство.
Із такими обставинами скаржник пов'язує наявність підстав для скасування рішень у цій справі № 522/208/24.
Однак, на час ухвалення рішень у справі № 522/208/24 постанова П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2025 у справі № 420/3455/24 скасована не була.
У цьому контексті варто зауважити, що межі перегляду судом касаційної інстанції визначені у статті 341 КАС України, відповідно до якої суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 КАС України).
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. (частина друга статті 341 КАС України).
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. (частина третя статті 341 КАС України).
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (частина четверта статті 341 КАС України).
Поряд із цим відповідно до пункту 3 частини другої статті 361 КАС України підставами для перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами є скасування судового рішення, яке стало підставою для скасування судового рішення, яке підлягає перегляду.
Отже, виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Натомість посилання скаржника у касаційній скарзі зводяться до незгоди із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу, що в ухвалі Верховного Суду від 02.03.2026 скаржнику надавалися вичерпні роз'яснення щодо зазначення підстав касаційного оскарження та умов за яких подається касаційна скарга на підставі визначених частиною четвертою статті 328 КАС України пунктів.
Однак при поданні цієї касаційної скарги скаржником не взято до уваги роз'яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.
Скаржнику було роз'яснено, що з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 02.03.2026 про залишення касаційної скарги без руху для усунення її недоліків в частині обґрунтування підстав касаційного оскарження.
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
У пункті 1 частини четвертої статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
За наведених обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 169, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 16 жовтня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішення про примусове повернення, рішення про заборону в'їзду в Україну та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Л.О. Єресько
В.М. Соколов А.Г. Загороднюк