02 квітня 2026 року
м. Київ
справа №600/4691/25-а
адміністративне провадження №К/990/11962/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Бюро економічної безпеки України на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Бюро економічної безпеки України, в якому просив:
- визнати протиправними дії Бюро економічної безпеки України щодо не зарахування до вислуги років ОСОБА_1 стажу державної служби, набутого в період з 04 жовтня 2022 року по 26 червня 2024 року, як періоду служби для виплати надбавки за вислугу років особам, які мають спеціальні звання БЕБ;
- зобов'язати Бюро економічної безпеки України провести перерахунок та зарахувати до вислуги років ОСОБА_1 стаж державної служби, набутий в період з 04 жовтня 2022 року по 26 червня 2024 року, що становить 01 рік 08 місяців 22 днів на посаді керівника ТУ БЕБ, як періоду служби для виплати надбавки за вислугу років особам, які, мають спеціальні звання БЕБ, відповідно до пункту «и» частини 1 статті 17 Закону України від 09 квітня 1992 р. №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», абзацу 12 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсії і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
- провести перерахунок та зарахувати до вислуги років ОСОБА_1 стаж державної служби, набутий в період з 04 жовтня 2022 року по 26 червня 2024 року, що становить 01 рік 08 місяців 22 днів, з дати звернення - з 05 вересня 2025 року.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії Бюро економічної безпеки України щодо не зарахування до вислуги років ОСОБА_1 стажу державної служби, набутого в період з 04 жовтня 2022 року по 26 червня 2024 року, як періоду служби для виплати надбавки за вислугу років особам, які мають спеціальні звання БЕБ.
Зобов'язано Бюро економічної безпеки України провести перерахунок та зарахувати до вислуги років ОСОБА_1 стаж державної служби, набутий в період з 04 жовтня 2022 року по 26 червня 2024 року, що становить 01 рік 08 місяців 22 днів на посаді керівника ТУ БЕБ, як періоду служби для виплати надбавки за вислугу років особам, які, мають спеціальні звання БЕБ, відповідно до пункту «и» частини 1 статті 17 Закону України від 09 квітня 1992 р. №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», абзацу 12 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсії і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
16 березня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Бюро економічної безпеки України на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі №600/4691/25-а.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених Кодексом адміністративного судочинства України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
З урахуванням змін до Кодексу адміністративного судочинства України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що скаржник, як на підставу касаційного оскарження, посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування абзацу 12 пункту 1 Постанови КМУ № 393 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та пункту «и» частини першої статті 17 Закону України № 2262-XII, зокрема в частині того, чи є перехід на військову службу або до військового формування обов'язковою умовою для зарахування часу роботи в державних органах до вислуги років при вступі на службу до органів, перелік яких визначено у вищевказаних нормах. Зокрема, зазначає, про відсутність правового висновку щодо того, чи поширюється ця умова на весь перелік органів, у тому числі на БЕБ.
Аналізуючи наведені доводи касатора, Суд зазначає таке.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України, касаційне оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 цієї норми, можливе у разі відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Водночас така підстава не зводиться до формального посилання на відсутність відповідного висновку.
Застосування пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України передбачає обов'язок касатора:
-визначити конкретну норму права, щодо якої, на його думку, відсутній висновок Верховного Суду;
-обґрунтувати необхідність формування такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, визначення норми, що врегульовує спірні правовідносини т.і.);
-зазначити, у чому саме полягає неправильне застосування відповідної норми судами попередніх інстанцій;
-викласти власне бачення правильного застосування цієї норми.
Отже, сам по собі факт відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права не є достатньою підставою для відкриття касаційного провадження у справі. Необхідним є належне й аргументоване обґрунтування як помилки судів щодо її застосування, так і потреби у формуванні відповідного правового підходу.
Зокрема, у контексті наведеного обґрунтування, указуючи на невірне застосування судами пункту «и» частини 1 статті 17 Закону № 2262-XII та абзацу 12 пункту 1 Постанови № 393 та з огляду на текстуальне тлумачення указаних норм, скаржник має не лише заперечити застосування указаної норми до позивача, а й навести перелік категорій співробітників у структурі Бюро економічної безпеки України, які виконують відповідні обов'язки військової служби та до яких може бути застосовне словосполучення «перехід на військову службу» при обрахунку стажу служби для виплати надбавки за вислугу років.
При цьому Суд зауважує, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, стосується відсутності висновку щодо застосування саме норми права, а не щодо особливостей її застосування до конкретної особи.
Натомість касаційна скарга містить опис обставин справи, цитування норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини та загальні формулювання незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суддів попередніх інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Також, відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Враховуючи, що справа № 600/4691/25-а розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження скаржнику потрібно обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, зокрема зазначити про наявність одного з випадків визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає, про наявність виключних обставин, наведених у підпунктах "а", "в" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України (касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, а справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника).
В обґрунтування дії підпункту "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України стверджує, що перегляд справи у касаційному порядку матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки зазначені норми поширюються на широкий перелік державних органів, до яких, зокрема, належать Служба безпеки України, Управління державної охорони, органи внутрішніх справ, Національна поліція, Національне антикорупційне бюро України, Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України, органи і підрозділи цивільного захисту, державна пожежна охорона, податкова міліція, Бюро економічної безпеки України та Державна кримінально-виконавча служба України. Зазначає, що особливої ваги це питання набуває для Бюро економічної безпеки України як відносно нового правоохоронного органу, кадрове формування якого значною мірою відбувається за рахунок осіб, які раніше проходили державну службу в інших державних органах. Зокрема, покликається на наявність різної судової практики при вирішенні подібних спорів, зокрема, посилається на постанову суду апеляційної інстанції у справі №160/27300/24, у якій суди дійшли висновку, що конструкція абзацу 12 пункту 1 Постанови № 393 передбачає зарахування до вислуги років часу роботи в державних органах виключно у разі переходу на військову службу в органи і військові формування.
Аналізом змісту зазначених судових рішень у справі №160/27300/24 встановлено, що позивачка до переходу на військову службу працювала провідним економістом відділу економічної безпеки управління безпеки ВАТ "Інгулецький ГЗК", в той час, як позовні вимоги стосувались зарахування до вислуги років періоду роботи (служби) позивачки в органах митної служби України, що передував працевлаштуванню останньої до ВАТ "Інгулецький ГЗК", відтак, суди дійшли висновку, що в даному випадку відсутній факт переходу з митного органу одразу на військову службу, за таких обставин, відмовили у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Водночас, у цій справі судами попередніх інстанцій установлено, що позивач здійснив перехід із державної служби на посаді керівника Територіального управління БЕБ у Чернівецькій області на службу до Бюро економічної безпеки України, відтак, висновки судів у справі, що переглядається, та у справі №160/27300/24, зумовлені конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів попередніх інстанції у цій справі та наведеним скаржником судовими рішеннями у справі №160/27300/24, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди.
Відтак, таке обґрунтування передумов допуску скарги до касаційного перегляду, передбачених підпунктом "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, є безпідставним.
У даному випадку слід зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Однак скаржником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики.
Тому, колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки касантом не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Стосовно "виняткового значення" справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Водночас, Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання.
Разом з тим, скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.
Суд відхиляє твердження скаржника, що справа має виняткове значення, оскільки вони не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.
Суд наголошує, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
Таким чином, подана касаційна скарга не містить належним чином обґрунтованих випадків, зазначених у пункті 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі незначної складності.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги, в якій необхідно зазначити підстави оскарження судового рішення в цій справі (з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 та пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України).
Керуючись статтями 121, 132, 133 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Бюро економічної безпеки України на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду уточненої касаційної скарги, в якій необхідно зазначити підстави оскарження судового рішення в цій справі (з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 та пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України).
Роз'яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали у встановлений судом строк касаційну скаргу буде повернуто.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.Г. Загороднюк
Л.О. Єресько
В.М. Соколов ,
Судді Верховного Суду