02 квітня 2026 року
м. Київ
справа №520/16598/25
адміністративне провадження №К/990/6984/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Соколова В.М., Єресько Л.О.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Водолазьким Станіславом Геннадійовичем на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 31 грудня 2025 року у справі №520/16598/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив:
-визнати протиправним дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо направлення листа № 366 від 03 червня 2025 року за результатами розгляду заяв ОСОБА_1 вих. № 29/11/-01 від 29 листопада 2024 року і вих. № 29/11/-02 від 29 листопада 2024 року;
-зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 за результатами розгляду заяв Вих. № 29/11/-01 від 29 листопада 2024 року і вих. № 29/11/-02 від 29 листопада 2024 року вчинити дії, а саме внести відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про: виключення ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов'язаних від 04 квітня 2007 року на підставі підпункту 3 пункту 6 статті 37 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» таким чином, аби при формуванні ОСОБА_1 свого ВОД у електронній формі засобами державного застосунку Резерв+ у графі «Категорія обліку» було вказано запис «Виключений з обліку військовозобов'язаних» та/або «Виключений з обліку», а в графі «Підстава зняття/виключення» - містився запис «підпункту 3 пункту 6 статті 37 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу»; актуальну адресу проживання ОСОБА_1 таким чином, аби при формуванні ОСОБА_1 свого ВОД у електронній формі засобами державного застосунку Резерв+ у графі «Адреса проживання» було вказано запис «flat 9 The Old Walcot School, Guinea Lane, Bath, United Kingdom, BA1 5NB».
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 31 грудня 2025 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
30 січня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 31 грудня 2025 року, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 31 грудня 2025 року у справі № 520/16598/25, повернуто особі, яка її подала.
16 лютого 2026 року до Верховного Суду вдруге надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій скаржник просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 31 грудня 2025 року, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Водолазьким Станіславом Геннадійовичем на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 31 грудня 2025 року у справі № 520/16598/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху.
Надано скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням поважних підстав для його поновлення.
На виконання вимог ухвали про залишення касаційної скарги без руху представником позивача 13 березня 2026 року до Верховного Суду подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження.
Таким чином, скаржником усунуто недоліки визначені ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2026 року, разом з тим, аналіз матеріалів касаційної скарги свідчить також про її невідповідність вимогам статті 330 КАС України, в зв'язку з неналежним викладенням підстав касаційного оскарження.
Відповідно до частини третьої статті 334 КАС України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження та строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу та вирішується питання про витребування матеріалів справи, необхідних для розгляду скарги на судове рішення.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до вимог пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Верховним Судом установлено, що ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 року вирішено здійснювати розгляд справи №520/16598/25 за правилами спрощеного позовного провадження.
Під час касаційного оскарження судових рішень, ухвалених у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, заявник має обов'язково аргументувати у касаційній скарзі наявність однієї або кількох обставин, перелік яких викладений у підпунктах "а" - "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник вказує, що підставою касаційного оскарження судових рішень є підпункти «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи наявність передумов допуску скарги до касаційного перегляду представник позивача зазначає, що дана справа має фундаментальне значення для забезпечення єдності судової практики та правової визначеності, вважає, що задоволення позову в частині дій зобов'язального характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача (ТЦК та СП). Покликається на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року по справі 380/17656/25, у мотивувальній частині якого суд вказав, що покладення на відповідача (ТЦК та СП) такого обов'язку не є втручанням в його дискреційні повноваження, оскільки повноваження суб'єктів владних повноважень не можуть вважатися дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки. Тотожне рішення було прийняте Харківським окружним адміністративним судом від 18 грудня 2025 року по справі 520/23908/25, де суд, задовольняючи матеріально-правову вимогу зобов'язального характеру, зазначив, що вирішення спору у такий спосіб є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений і вказане рішення не можливо визнати втручанням у дискреційні повноваження відповідача. Зазначає, що аналогічний підхід було застосовано у рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 р. по справі №520/8641/25; у постанові Першого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2025 року у справі № 200/1084/25; у рішенні Одеського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року по справі 420/23202/25; рішенні Донецького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року по справі 200/4602/25.
Як убачається зі змісту касаційної скарги, на обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на неоднакове застосування судами норм матеріального права у подібних правовідносинах.
На підтвердження зазначених доводів скаржник наводить судові рішення у справах №380/17656/25, № 520/23908/25, № 520/8641/25, № 200/1084/25, № 420/23202/25 та № 200/4602/25.
Аналізом змісту зазначених судових рішень встановлено, що у справі № 380/17656/25 спір виник у зв'язку з невнесенням відповідачем відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів щодо виключення позивача з військового обліку з підстав непридатності до військової служби, підставою для часткового задоволення позову, з поміж іншого, стала наявність у позивача документів, що підтверджували статус непридатного до військової служби (посвідчення про приписку до призовної дільниці та обліково-послужної карти до військового квитка).
У справі № 520/23908/25 предметом судового розгляду була правомірність відмови відповідача у внесенні до відповідного реєстру відомостей щодо виключення позивача з військового обліку. Позивач перебував на військовому обліку в територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання та у встановленому порядку був виключений з такого обліку. Водночас, попри зазначені обставини, відомості про нього продовжували обліковуватися як про призовника в іншому територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, який не є належним за територіальним принципом обліку.
У справі №520/8641/25 позивача було виключено з військового обліку на підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби, однак, відповідачем до реєстру внесено відомості про його обмежену придатність. Так, судом встановлено, що військовий квиток позивача містить запис про те, що позивач виключений з військового обліку за гр. І ст. 30 «а», визнаний непридатним до військової служби із зняттям з військового обліку, однак, висновок щодо непридатності до військової служби у мирний час, обмеженої придатності у воєнний час за статтею 30 передбачено лише для ст. 30 «б», на підставі викладеного суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача.
У справі № 200/1084/25 спір стосувався невнесення відповідачем актуальних відомостей до реєстру за наявності документів, що підтверджують виключення позивача з військового обліку. Зокрема, будучи виключеним із військового обліку позивач обліковувся, як придатний до військової служби у системі "Резерв+". Так, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо нерозгляду заяви позивача про приведення у відповідність відомостей щодо військового обліку останнього, зокрема, вимогу позивача про внесення відомостей про його виключення з військового обліку на підставі наданих разом із заявою документів, судом визнано передчасною.
Аналогічні правовідносини були предметом розгляду у справах № 420/23202/25 та № 200/4602/25, у яких суди виходили з того, що наявність у позивачів належних військово-облікових документів, які підтверджують виключення з обліку, є підставою для внесення відповідних відомостей до реєстру.
Водночас, у цій справі судами попередніх інстанцій установлено, що позивач надав копію тимчасового посвідчення військовозобов'язаного, оформленого на ім'я ОСОБА_1 , а не ОСОБА_1 (позивач), що унеможливлює ідентифікацію такого документа як належного саме позивачу. З огляду на це суди дійшли висновку про відсутність належних доказів виключення позивача з військового обліку.
Отже, аналіз наведених скаржником судових рішень свідчить, що у жодній із зазначених справ спір не вирішувався з огляду на належність військово-облікового документа конкретній особі. Натомість предметом розгляду в них були виключно дії (бездіяльність) відповідачів щодо невнесення відомостей до реєстру за наявності у позивачів належних і достовірних документів.
На відміну від цього, у справі, що переглядається, встановлено невідповідність персональних даних у поданому документі, що виключає можливість внесення відповідних відомостей до реєстру на підставі пункту 3 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
З огляду на викладене, Суд дійшов висновку, що наведені скаржником судові рішення ухвалені за інших фактичних обставин, які не є подібними до обставин цієї справи, а тому не можуть свідчити про неоднакове застосування судами норм права.
У зв'язку з цим колегія суддів відхиляє зазначені доводи скаржника, оскільки представником позивача не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Вживання законодавцем слова "фундаментальне" несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні.
Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено. Суб'єктивні труднощі у тлумаченні правової норми, які виникають у суб'єкта правозастосування, не обов'язково свідчать, що питання права має фундаментальне значення для правозастосовчої практики.
За змістом підпункту "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не ставиться у залежність від наявності висновку Верховного Суду з цього питання.
Колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає, передусім, у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання.
Отже, доводи скаржника, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики при вирішенні аналогічних судових прав є необґрунтованими.
Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики.
Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для відповідача в контексті наведених вище критеріїв.
Стосовно «виняткового значення» справи для її учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Водночас, Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання.
Однак, твердження скаржника про те, що справа становить виняткове значення для нього (підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України) не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.
При цьому використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», або «суспільний інтерес» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів, які могли б обґрунтувати дію підпунктів "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Касаційна скарга не відповідає вимогам статті 330 КАС України, а тому, відповідно до частини другої статті 332 КАС України, Верховний Суд дійшов висновку про залишення її без руху зі встановленням особі, яка її подала, строку для усунення недоліків, а саме: уточненої касаційної скарги, в якій необхідно зазначити підстави оскарження судового рішення в цій справі (з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 та пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України).
Керуючись статтями 121, 132, 133 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Водолазьким Станіславом Геннадійовичем на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 31 грудня 2025 року у справі № 520/16598/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду уточненої касаційної скарги, в якій необхідно зазначити підстави оскарження судового рішення в цій справі (з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 та пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України).
Роз'яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали у встановлений судом строк касаційну скаргу буде повернуто.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.Г. Загороднюк
В.М. Соколов
Л.О. Єресько ,
Судді Верховного Суду