02 квітня 2026 року
м. Київ
справа №440/12464/21
адміністративне провадження №К/990/12091/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Соколова В.М., Єресько Л.О.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Полтавської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення та наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Полтавської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення у протоколі № 29 від 26 липня 2021 року Кадрової комісії № 16 Офісу Генерального прокурора щодо ОСОБА_1 , в якому безпідставно за результатами розгляду листів Департаменту кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора, заяв, а також на підставі п.10 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221(зі змінами) відмовлено у включенні ОСОБА_1 до графіку складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону відповідності здійснювати повноваження прокурорів;
- визнати протиправним та скасувати наказ керівника Полтавської обласної прокуратури № 916-к від 08 вересня 2021 року яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу ведення ЄРДР та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Полтавської області та органів прокуратури Полтавської області, що має ознаки адміністративної на підставі підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» з 09 вересня 2021 року;
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу ведення ЄРДР та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Полтавської області та органах прокуратури з 10 вересня 2021 року, а у разі скорочення посади начальника відділу ведення ЄРДР та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Полтавської області, на якій працював ОСОБА_1 , поновити на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розпису - ввести скорочену посаду;
- стягнути з Офісу генерального прокурора та Полтавської обласної прокуратури середній заробіток за весь час вимушеного прогулу до дня поновлення на посаді, у розміру, встановленому статтею 81 Закону України «Про прокуратуру».
Ухвалою Полтавського адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року , залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2025 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
17 березня 2026 року до Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2025 року у справі №440/12464/21.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів".
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Так, імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Перевіркою змісту уточненої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадків наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Та вказує, що при ухваленні судового рішення судом «проігноровано» правовий висновок Верховного Суду, яким звернута увага на те, що місцевий та апеляційний суди, надаючи оцінку предмету тат підставам, визначеним позивачем у заяві, повинні керуватись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), відповідно до якого суд під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін та з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію таких правовідносин та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій проігнорували зазначені висновки Верховного Суду, а також проігнорували вимоги ст. ст. 3, 8, 9, 19, 22, 24, 43, 58, 60, 64 Конституції України, КАС України, Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року, міжнародних договорів та конвенцій, які ратифіковані Україною, зокрема статті 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, статтей 8, 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтей23, 28 Загальної декларації прав людини. Стверджує, що судами були застосовані норми процесуального права, зокрема: частина 4 статті 78 та пункт 2 частини 5 статті 328 КАС України, які у даній справі застосуванню не підлягали. .
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які покликається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Верховний Суд зазначає, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Відтак, Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Посилаючись на неврахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, скаржник не наводить належного обґрунтування, яке б свідчило про подібність правовідносин у цій справі та у справах, у яких Верховним Судом були зроблені висновки.
Посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Доводи скаржника зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи та ґрунтуються на переоцінці доказів, що лягли в основу оскаржуваного рішення.
Проте, до повноважень Верховного Суду не належить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто суб'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Отже, касаційна скарга не містить належних обґрунтувань щодо застосування норм матеріального права судами попередніх інстанцій без урахування висновку Верховного Суду щодо цих норм, за обставин, установлених судами саме у цій справі.
Поряд із цим, колегія суддів зазначає, що касаційна скарга переглядається Судом в межах нормативно-правового врегулювання, яке підлягало застосуванню судами про постановленні оскаржуваних, відтак, покликання скаржника на норми, які, на його думку, підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, але судами застосовані не були, не є належним обґрунтуванням підстав допуску скарги до касаційного перегляду, у розумінні статей 328, 330 КАС України.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання заявника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Крім того, разом із касаційною скаргою позивачем заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, обґрунтоване тим, що постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2025 року у адміністративній справі № 440/12464/21 позивач отримав особисто 17 лютого 2026 року через Полтавський окружний адміністративний суд. Стверджує, що для одержання постанови суду апеляційної інстанції вживав усіх можливих заходів. Вважає, що з урахуванням дати отримання оскаржуваної постанови, касаційна скарга подається в межах передбаченого процесуальним законом строку. На підтвердження дати отримання оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції скаржник долучає оригінали заяв про видачу судового рішення, адресовані суду апеляційної інстанції за власним підписом та копію постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2025 року, завірену провідним спеціалістом суду 12 лютого 2026 року, з відміткою позивача «згідно з оригіналом 14.10.26, підпис, прізвище та ініціали позивача».
Так вирішуючи вказане клопотання, колегія суддів зазначає наступне.
Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов'язків.
Також згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслений характер процесуальної поведінки учасників справи, відповідно до якого особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить діяти сумлінно, тобто виявляти добросовісне ставлення до наявних у неї прав і здійснювати їхню реалізацію в такий спосіб, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без невиправданих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, передусім щодо дотримання строку на касаційне оскарження. Для цього учасник справи повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати цілком наявні засоби та можливості, передбачені законодавством
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.
Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов'язку надавати докази до суду та доводити ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов'язаний з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
В обґрунтування поважності підстав пропуску процесуального строку позивач посилається на дату отримання оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції та зазначає, що вказане рішення було постановлено судом апеляційної інстанції 30 травня 2025 року, текст судового рішення отримано скаржником особисто у приміщенні суду 17 лютого 2026 року, проте, як убачається із долученої позивачем копії постанови суду апеляційної інстанції, відмітка про набрання 30 травня 2025 року судовим рішенням законної сили, проставлена провідним спеціалістом суду 12 лютого 2026 року, водночас, засвідчувальний напис «згідно з оригіналом» проставлений позивачем 14 жовтня 2026 року, що свідчить про суперечності у співставленні указаних дат.
Поряд із цим, до указаного клопотання позивачем долучено оригінали заяв про видачу судового рішення, адресовані суду апеляційної інстанції за власним підписом скаржника, однак, на указаних заявах відсутні штампи вхідної кореспонденції суду, зокрема, у випадку направлення таких заяв засобами поштового зв'язку, позивач мав би долучити опис вкладення цінного листа із відміткою про дату його направлення, відтак, долучені скаржником документи не є належними доказами, що підтверджують дату отримання заявником судового рішення апеляційного суду в указаний період. Інших належних та допустимих доказів, що підтверджують дату отримання повного тексту оскаржуваного судового рішення заявником не надано.
Одночасно, колегія суддів звертає увагу скаржника, що на веб сторінці призначеної для пошуку та перегляду документів Єдиного державного реєстру судових рішень, 03 червня 2025 року забезпечено надання загального доступу постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2025 року (номер у Єдиному державному реєстрі судових рішень 127769977).
У контексті наведеного, Верховний Суд зазначає, що у рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (заява №3236/03) Європейський суд з прав людини зауважив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що вказані підстави пропуску строку на касаційне оскарження не можуть бути визнані поважними, оскільки заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження дати отримання ним повного тексту судового рішення, зокрема, невжиття заходів щодо отримання інформації відносно стану ініційованого позивачем судового провадження, не може свідчити про належну процесуальну поведінку останнього.
При цьому, суд касаційної інстанції ураховує тривалість пропущеного скаржником строку на оскарження рішення суду апеляційної інстанції, який складає більше дев'яти місяців, та обставини пропуску строку звернення до суду. Непереборних обставин скаржником не наведено, а судом не встановлено.
Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що вказані підстави пропуску строку на касаційне оскарження не можуть бути визнані поважними.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України та заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням поважних підстав для його поновлення, а також надання відповідних доказів на підтвердження викладених у заяві обставин.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України, Верховний Суд
Визнати неповажними, зазначені ОСОБА_1 , підстави для поновлення строку на касаційне оскарження.
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення процесуального строку на касаційне оскарження.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Полтавської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення та наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу- залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
- уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України;
- заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням поважних підстав для його поновлення, а також надання відповідних доказів на підтвердження викладених у заяві обставин.
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційної скарги буде відмовлено.
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху в частині виконання вимог статті 330 КАС України, касаційну скаргу буде повернуто скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.Г. Загороднюк
В.М. Соколов
Л.О. Єресько ,
Судді Верховного Суду