02 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 380/28084/23
адміністративне провадження № К/990/5800/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платника податків
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2025 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Шавель Р.М.; судді - Бруновська Н.В., Хобор Р.Б.)
у справі № 380/28084/23
за позовом Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платника податків
до Державного підприємства «Львіввугілля»
про скасування договорів про реструктуризацію основного податкового боргу (без пені та штрафних санкцій),
У листопаді 2023 року Західне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платника податків (далі - Західне МУ ДПС по роботі з ВПП; позивач; контролюючий орган) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державного підприємства «Львіввугілля» (далі - ДП «Львіввугілля»; відповідач; підприємство), в якому просило скасувати договори від 27 листопада 2013 року № 1, від 27 листопада 2013 року № 2, від 27 листопада 2013 року № 3, від 27 листопада 2013 року № 4, від 29 жовтня 2014 року № 5, від 29 жовтня 2014 року № 6 та від 29 жовтня 2014 року № 7 про реструктуризацію основного податкового боргу (без пені та штрафних санкцій).
Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 04 жовтня 2024 року адміністративний позов задовольнив повністю.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 28 січня 2025 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про відмову в задоволенні позову.
Західне МУ ДПС по роботі з ВПП звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2025 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на тому, що Восьмим апеляційним адміністративним судом не в повній мірі досліджено наявні у справі докази того, що ДП «Львіввугілля» свідомо ухилялося від виконання зобов'язань за спірними договорами. Зокрема, звертає увагу на те, що реструктуризація основного податкового боргу надавалася шляхом розстрочення терміном на двадцять років з дати укладення відповідних договорів про реструктуризацію (розстрочення) заборгованості - основного податкового боргу (без пені та штрафних санкцій), з відстрочкою погашення на перші два роки. Саме ці два роки підприємство мало для вжиття усіх необхідних заходів для погашення залишку боргу. Тобто, протягом 2013 - 2014 років відповідач свідомо підписав договори, які не міг виконувати, оскільки норми статті 87 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) щодо порядку черговості зарахування сплати в рахунок погашення податкового боргу були чинними, а інформація щодо стану заборгованості у підприємства була наявна в повному обсязі, що також доводить наявність свідомого ухилення від виконання зобов'язань відповідно до укладених договорів. Позивач наголошує, що скористатися нормами підпункту 10.2.1 пункту 10.2 статті 10 Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-IV «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2711-IV) ДП «Львіввугілля» мало право, а не було зобов'язане, а відтак, приймаючи відповідне рішення, розуміло перелік пільг, які Закон № 2711-IV надає, - списання (прощення) значної суми боргу, розтермінування погашення боргу на 20 років, ненарахування штрафних санкцій на реструктуризовані суми, але поряд із цим знало й про єдиний обов'язок - помісячна сплата реструктуризованих сум відповідно до узгоджених з підприємством графіків.
Верховний Суд ухвалою від 03 квітня 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою контролюючого органу.
Відзиву на касаційну скаргу від відповідача не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до пункту 10.1 статті 10 Закону № 2711-IV державним, комунальним підприємствам, а також господарським товариствам, у статутних фондах яких частка держави становить більше ніж 50 відсотків, які відносяться до підприємств паливно-енергетичного комплексу та внесені до Реєстру, дозволяється без отримання додаткових погоджень з державними органами, уповноваженими управляти зазначеними підприємствами, за взаємною згодою, провести реструктуризацію кредиторської та/або дебіторської заборгованостей терміном до двадцяти років з дати укладення відповідних договорів про реструктуризацію заборгованості з відстрочкою погашення заборгованості до двох років дії таких договорів та сплатою протягом наступних років щомісячно рівними частками.
Згідно з підпунктом 10.2.1 пункту 10.2 статті 10 Закону № 2711-IV підприємства паливно-енергетичного комплексу, які внесені до Реєстру та мають у складі заборгованості основний податковий борг (без пені та штрафних санкцій), що залишився непогашеним після застосування механізму взаєморозрахунків, передбаченого цим Законом, мають право на реструктуризацію основного податкового боргу шляхом розстрочення терміном на двадцять років з дати укладення відповідних договорів про реструктуризацію (розстрочення) заборгованості - основного податкового боргу (без пені та штрафних санкцій), з відстрочкою погашення на перші два роки дії таких договорів та сплатою протягом наступних років щомісячно рівними частками.
Відповідно до пункту 10.3 статті 10 Закону № 2711-IV органи державної податкової служби за зверненням учасників розрахунків-платників податків укладають договори про реструктуризацію основного податкового боргу, в тому числі боргу, який виник у зв'язку із застосуванням механізмів погашення заборгованості (без пені та штрафних санкцій), на умовах, визначених цим Законом.
Договір про реструктуризацію основного податкового боргу (без пені та штрафних санкцій) повинен укладатися з урахуванням таких умов:
договір про реструктуризацію заборгованості може бути скасований в судовому порядку за позовом кредитора в разі, якщо боржник ухиляється від виконання умов договору щодо здійснення поточних розрахунків за договором реструктуризації основного податкового боргу (без пені та штрафних санкцій) або щодо повної сплати платником податків поточних нарахованих сум податків та зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів усіх рівнів;
скасування договору про реструктуризацію заборгованості є підставою для нарахування пені, штрафних та фінансових санкцій відповідно до законодавства на несплачену суму заборгованості.
Як встановлено судами, рішеннями від 29 жовтня 2014 року № 4, від 27 листопада 2013 року № 4, від 29 жовтня 2014 року № 3, від 27 листопада 2013 року № 3, від 29 жовтня 2014 року № 2, від 27 листопада 2013 року № 2 та від 27 листопада 2013 року № 1 вирішено надати ДП «Львіввугілля» реструктуризацію основного податкового боргу (без пені та штрафних санкцій) за такими платежами: з податку на додану вартість на загальну суму боргу 197653581,50 грн; з податку на прибуток на загальну суму боргу 10122333,61 грн; з частини прибутку на загальну суму боргу 7022508,59 грн; з надходження податків і зборів (обов'язкових платежів), які справлялися до 01 січня 2011 року, на загальну суму боргу 4332856,97 грн; з податку на прибуток на загальну суму боргу 11778312,24 грн; з частини прибутку на загальну суму боргу 1630434,00 грн; з надходження податків і зборів (обов'язкових платежів), які справлялися до 01 січня 2011 року, на загальну суму боргу 282290,87 грн.
На підставі вказаних рішень між позивачем та відповідачем укладено договори від 27 листопада 2013 року № 1, від 27 листопада 2013 року № 2, від 27 листопада 2013 року № 3, від 27 листопада 2013 року № 4, від 29 жовтня 2014 року № 5, від 29 жовтня 2014 року № 6 та від 29 жовтня 2014 року № 7 про реструктуризацію податкового боргу (без пені та штрафних санкцій).
Згідно з пунктом 1.1 зазначених договорів предметом таких є реструктуризація основного податкового боргу (без пені та штрафних санкцій) строком на 20 років з моменту їх укладеннях з відстрочкою погашення на перші два роки дії договорів.
Реструктуризовані суми основного податкового боргу (без пені та штрафних санкцій) сплачуються згідно з графіками, які є додатками № 1 до договорів.
Відповідно до відомостей інтегрованих карток за платежами, щодо яких укладено договори реструктуризації основного податкового боргу (без пені та штрафних санкцій), протягом 2021 - 2023 року ДП «Львіввугілля» не здійснювало в повному обсязі сплату поточних щомісячних платежів згідно з графіками погашення реструктуризованого основного податкового боргу (без пені та штрафних санкцій).
Оскільки відповідачем не сплачувалися своєчасно платежі за договорами про реструктуризацію податкового боргу (без пені та штрафних санкцій) від 27 листопада 2013 року № 1, від 27 листопада 2013 року № 2, від 27 листопада 2013 року № 3, від 27 листопада 2013 року № 4, від 29 жовтня 2014 року № 5, від 29 жовтня 2014 року № 6 та від 29 жовтня 2014 року № 7 про реструктуризацію податкового боргу (без пені та штрафних санкцій), контролюючий орган звернувся до суду з метою їх скасування.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем порушено вимоги пункту 3.1 договорів у частині забезпечення своєчасної сплати реструктуризованих сум податкового боргу, що відповідно до умов договорів від 27 листопада 2013 року № 1, від 27 листопада 2013 року № 2, від 27 листопада 2013 року № 3, від 27 листопада 2013 року № 4, від 29 жовтня 2014 року № 5, від 29 жовтня 2014 року № 6, від 29 жовтня 2014 року № 7, а також пункту 10.3 статті 10 Закону № 2711-IV є підставою для їх скасування в судовому прядку.
Натомість суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2024 року та відмовляючи в задоволенні позову, дійшов висновку, що сам факт недотримання відповідачем графіків сплати реструктуризованих сум не свідчить про ухилення від виконання умов договору; така поведінка сторони може кваліфікуватися як неналежне виконання прийнятих на себе зобов'язань. Окрім цього, суд зазначив, що відповідач навів вагомі причини, що перешкоджали виконанню ним умов укладених договорів: скерування контролюючим органом сплачених коштів за іншим призначенням; важкий матеріальний стан підприємства в умовах воєнного стану тощо.
На переконання Верховного Суд наведені висновку суду апеляційної інстанції є передчасними.
Так, дійшовши висновку про відсутність підстав для скасування договорів про реструктуризацію податкового боргу, суд апеляційної інстанції обмежився формальним тлумаченням поняття «ухилення від виконання умов договору», застосувавши аналогію з поняттям «ухилення від сплати податків», проте не надав належної правової оцінки встановленим судом першої інстанції у справі обставинам щодо систематичного невиконання відповідачем умов таких договорів.
Натомість аналіз положень пункту 10.3 статті 10 Закону № 2711-IV дає підстави для висновку, що підставою для скасування договору про реструктуризацію є свідоме невиконання боржником обов'язку щодо здійснення поточних розрахунків за таким договором та/або несплата поточних податкових зобов'язань. При цьому для застосування вказаної норми не вимагається встановлення саме умислу платника податків на ухилення від виконання зобов'язань. Достатнім є встановлення факту свідомого їх невиконання або неналежного виконання, що має системний характер та впливає на досягнення мети реструктуризації.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції не врахував та не надав жодної правової оцінки тому, що реструктуризація податкового боргу була надана на пільгових умовах (строком до двадцяти років із дворічною відстрочкою), що передбачало створення для підприємства реальної можливості належного виконання зобов'язань у подальшому. Саме цей період відстрочки був призначений для стабілізації фінансового стану ДП «Львіввугілля» та забезпечення виконання графіків платежів. Після завершення такого пільгового періоду відповідач зобов'язаний був здійснювати щомісячні платежі у визначеному розмірі, однак, як встановлено судами, протягом 2021 - 2023 років такі зобов'язання виконувалися не в повному обсязі. При цьому ДП «Львіввугілля» добровільно скористалося передбаченим підпунктом 10.2.1 пункту 10.2 статті 10 Закону № 2711-IV правом та уклало спірні договори, усвідомлюючи, в тому числі свій обов'язок встановлений пунктом 3.1 цих договорів щодо забезпечення своєчасної сплати реструктуризованих сум податкового боргу.
Крім того, суд апеляційної інстанції, врахувавши як підставу для відмови в задоволенні позову обставини, на які посилається відповідач, а саме - складний фінансовий стан, воєнний стан, особливості розподілу платежів контролюючим органом, не встановив безпосередній вплив цих обставин на можливість виконання ДП «Львіввугілля» своїх зобов'язань за договорами від 27 листопада 2013 року № 1, від 27 листопада 2013 року № 2, від 27 листопада 2013 року № 3, від 27 листопада 2013 року № 4, від 29 жовтня 2014 року № 5, від 29 жовтня 2014 року № 6 та від 29 жовтня 2014 року № 7 про реструктуризацію податкового боргу (без пені та штрафних санкцій).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
В силу приписів частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом.
З урахуванням викладеного, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платника податків задовольнити частково.
Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2025 року скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. А. Гончарова
Судді І. Я. Олендер
Р. Ф. Ханова