02 квітня 2026 року
м. Київ
справа №640/26150/19
адміністративне провадження № К/990/10405/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мацедонської В.Е.,
суддів - Білак М.В., Смоковича М.І.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року
у справі № 640/26150/19 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича, Другої кадрової комісії Генеральної прокуратури України, про визнання протиправним та скасування рішення кадрової комісії, наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_1 звернувся в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора, Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича, у якому просив:
- визнати неправомірним та скасувати наказ Генерального прокурора Рябошапки Р.Г. від 21 листопада 2019 року № 1698ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу процесуального керівництва у кредитно-фінансовій сфері Департаменту процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України;
- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу процесуального керівництва у кредитно-фінансовій сфері Департаменту процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України або на рівнозначній посаді в Офісі генерального прокурора з 29 листопада 2019 року;
- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 29.11.2019 по день винесення судом рішення про поновлення.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 квітня 2021 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено повністю.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 квітня 2021 року скасовано та ухвалено постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Генерального прокурора України Рябошапки Руслана Георгійовича про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку відмовлено.
Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 вересня 2022 року у справі № 640/26150/19 закрито касаційне провадження № К/990/15730/22 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на вказані судові рішення.
У подальшому, Рішенням Конституційного Суду України від 18 грудня 2024 року № 11-р(ІІ)/2024 (справа № 3-157/2023(290/23) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) пункт 9 частини першої статті 51 Закону «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, який утрачає чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
На виконання положень пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року № 2825-ІХ дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом.
16 січня 2025 року (зареєстровано судом 01 жовтня 2025 року) ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду із заявою про перегляд за виключними обставинами рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 квітня 2021 року у справі № 640/26150/19.
Заява мотивована тим, що при вирішенні спору судами застосовано положення пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», який рішенням Конституційного Суду України від 18 грудня 2024 року № 11-р(ІІ)/2024 (справа № 3- 157/2023(290/23) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Також ОСОБА_1 заявлено клопотання про зупинення провадження у справі. В обґрунтування поданого клопотання послався на існування об'єктивної неможливості розгляду вказаної справи до ухвалення Конституційним Судом України рішення, зокрема, у справах № 3-186/2023(350/23) та № 3-140/2024(278/24) за конституційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України та справа за конституційною скаргою ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі № 640/26150/19 відмовлено. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 квітня 2021 року у справі № 640/26150/19 відмовлено.
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу до Верховного Суду.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, Верховний Суд, проаналізувавши характер спірних правовідносин, зміст оскаржуваних судових рішень і доводи касаційної скарги, дійшов таких висновків.
Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.
Відмовляючи в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами, суди попередніх інстанцій зазначили, що заявник подав заяву про перегляд за виключними обставинами судового рішення, яке було скасовано судом апеляційної інстанції, що свідчить про відсутність предмета перегляду.
Так, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково: рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 квітня 2021 року скасовано та ухвалено постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Отже, заявник повинен був звернутися до Шостого апеляційного адміністративного суду із заявою про перегляд за виключними обставинами судового рішення суду апеляційної, а не першої інстанції.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції вважав підстави для задоволення заяви про перегляд за виключними обставинами саме рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 квітня 2021 року відсутні.
Так у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року зазначено, що у даному випадку відсутній предмет перегляду за виключними обставинами, оскільки заява стосується перегляду судового рішення, яке втратило юридичну силу внаслідок його скасування судом апеляційної інстанції.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими доводи апелянта про те, що скасування рішення суду першої інстанції відбулося з процесуальних мотивів і не нівелює значення для його перегляду, оскільки процесуальний закон не пов'язує можливість перегляду судового рішення з мотивами чи підставами його скасування, а визначальним є сам факт ухвалення судом апеляційної інстанції нового рішення. Втрата чинності рішенням суду першої інстанції унеможливлює його перегляд за виключними обставинами незалежно від того, чи погодився апеляційний суд із висновками по суті спору.
Відтак колегія суддів вважала, що суд першої інстанції правильно застосував норми процесуального права та обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви про перегляд за виключними обставинами рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 квітня 2021 року, у зв'язку з відсутністю предмета такого перегляду.
Окрім цього, суд першої інстанції не вбачав наявності підстав для задоволення клопотання позивача про передачу матеріалів справи за належною інстанційною підсудністю для розгляду вказаної заяви до Шостого апеляційного адміністративного суду, оскільки позивачем подано заяву про перегляд саме рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 квітня 2021 року, а не постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року.
Апеляційний суд підтримав дану позицію та, щодо посилання апелянта на застосування аналогії закону або права, виснував, що таке посилання не спростовує наведеного висновку, оскільки стаття 29 Кодексу адміністративного судочинства України регулює питання територіальної підсудності і не може бути застосована за аналогією до питань інстанційної компетенції, яка має імперативний характер та прямо врегульована статтею 365 цього Кодексу.
Суд зазначив, що заявник не був позбавлений можливості на звернення до належного суду з відповідною заявою навіть при розгляді даної його заяви судом першої інстанції. Допущена ОСОБА_1 помилка у визначенні предмета судового звернення не може перекладатись у відповідальність суду першої інстанції, який у цій частині не порушив вимоги процесуального закону.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 368 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі.
Частиною першою статті 369 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу.
Щодо клопотання позивача про зупинення провадження у справі, то суди резюмували, враховуючи висновки про відсутність підстав для перегляду за виключними обставинами рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 квітня 2021 року, яке було скасовано в апеляційному порядку, що підстави для зупинення провадження у справі також відсутні. Таким чином, суди прийшли до висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у справі.
У касаційній скарзі скаржник вказує на надмірний формалізм та ігнорування судом уточненої заяви. Так суд апеляційної інстанції, як вважає заявник, свідомо проігнорував той факт, що разом з апеляційною скаргою останнім було подано уточнену заяву про перегляд, в якій було виправлено технічну помилку і чітко вказано об'єктом перегляду саме постанову ШААС. Відмова суду прийняти цей процесуальний документ і формалістичне чіпляння за текст первинної заяви є класичним проявом надмірного формалізму.
У постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року суд відхилив доводи апелянта, висловлені у скарзі та додаткових письмових поясненнях з посиланням на практику Європейського суду з прав людини, про надмірний формалізм та порушення права на доступ до суду, оскільки застосування правил інстанційної підсудності не є формальністю, а становить елемент принципу правової визначеності та належної організації судочинства.
Заявником подано заяву про перегляд за виключними обставинами саме рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 квітня 2021 року, тоді як постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року у заяві як об'єкт перегляду визначена не була.
Суд звертає увагу позивача на наступне.
Так відповідно до частини першої статті 47 КАС України позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Тобто уточнена заява, подана після прийняття ухвали Київським окружним адміністративним судом від 12 листопада 2025 року у справі, не може бути прийнята судом апеляційної інстанції, що не може свідчити про формалізм. Суд апеляційної інстанції дів у межах і у спосіб визначений законом.
Отже, Верховний Суд констатує, що суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами, вірно застосували пункт 1 частини п'ятої статті 361, частину 2 статті 365 КАС України, правильне їх застосовування є очевидним.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Частиною другою статті 333 КАС України встановлено, що у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
За наведеного правового врегулювання й обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
У зв'язку з перебуванням судді-доповідача у відпустці розгляд цієї касаційної скарги відбувся після виходу на роботу.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року у справі № 640/26150/19 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича, Другої кадрової комісії Генеральної прокуратури України, про визнання протиправним та скасування рішення кадрової комісії, наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська
Судді М. В. Білак
М. І. Смокович