02 квітня 2026 року
м. Київ
справа №990/59/26
адміністративне провадження № П/990/59/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Смоковича М. І.,
суддів: Білак М. В., Желєзного І. В., Жука А. В., Єресько Л. О.,
розглянув заяву ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог за його позовом до Президента України Зеленського В. О. про визнання бездіяльності протиправною і стягнення шкоди, зобов'язання до вчинення дій та
24 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з позовом до Президента України Зеленського В. О. з такими вимогами:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача як суб'єкта владних повноважень України за зверненням позивача від 09 серпня 2025 року;
2) стягнути з відповідача на користь позивача 120000000,00 доларів США як відшкодування збитків (упущеної вигоди), завданих позивачеві протиправною бездіяльністю відповідача як суб'єкта владних повноважень;
3) визнати невиконання відповідачем своєї передвиборчої обіцянки з деолігархизації України за зверненням позивача від 09 серпня 2025 року протиправною бездіяльністю відповідача як органу публічної влади України;
4) зобов'язати відповідача як орган публічної влади України виконати передвиборчу обіцянку з деолігархізації України, а доказом виконання відповідачем цієї обіцянки вважати сплату олігархом ОСОБА_2 на користь позивача 120000000,00 доларів США компенсації за ушкодження здоров'ю.
Верховний Суд ухвалою від 09 березня 2026 року залишив без руху зазначену позовну заяву, а позивачу визначив строк для виконання вимог Суду щодо уточнення позовних вимог для того, щоб усунути вади у їхньому змістовному наповненні в аспекті протиправної бездіяльності відповідача у взаємозв'язку з підставами для стягнення моральної шкоди з ОСОБА_2 в сумі 120 млн доларів США та процесуального статусу самого ОСОБА_2 за цим позовом. У цьому зв'язку Суд у згадуваній ухвалі звернув також увагу на необхідності аргументувати пов'язаність позовних вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 120 млн доларів США з позовними вимогами про неправомірність бездіяльності Президента України [саме] як суб'єкта владних повноважень у контексті (не)здійснення публічно-владних управлінських функцій, що зумовили порушення прав та інтересів позивача, зокрема у сфері національної безпеки, якій, як бачиться з доводів, загрожує олігархія.
Остання заувага стосувалася позовних вимог про бездіяльність відповідача у питанні (не)виконання передвиборної обіцянки щодо деолігархізації України і Суд звернув увагу на неї як в контексті статусу (компетенції) Президента України у питанні забезпечення національної безпеки України (як об'єкта захисту від впливу «олігархів») та, власне, змісту правовідносин у цій сфері за участі позивача, які останній позиціонує у площині (не)виконання передвиборної програми кандидата на пост Президента України, які, на його думку, потребують судового захисту.
На виконання ухвали від 09 березня 2026 року ОСОБА_1 надіслав уточнену позовну заяву, у якій сформулював позовні вимоги так:
1) визнати протиправною бездіяльністю відповідача як суб'єкта владних повноважень України невиконання відповідачем своїх обов'язків з розгляду звернення позивача від 09 серпня 2025 року;
2) визнати протиправною бездіяльністю відповідача як органу публічної влади України, невиконання відповідачем своєї передвиборчої обіцянки з деолігархізації України за зверненням позивача від 09 серпня 2025 року;
3) стягнути з відповідача на користь позивача 120 000 000,00 доларів США в якості відшкодування збитків (упущеної вигоди), завданих позивачеві протиправною бездіяльністю відповідача.
З обсягу доводів, що їх висловив позивач в уточненій позовній заяві, - які, варто зауважити, здебільшого повторюють мотиви первинної позовної заяви - можна зрозуміти, що стягнення моральної шкоди з відповідача, яким, як уточнив ОСОБА_1 , є лише Президент України Зеленський В. О. , автор позову пов'язує одночасно з протиправною бездіяльністю відповідача як щодо розгляду звернення від 09 серпня 2025 року, так і щодо невиконання відповідачем передвиборної обіцянки, яку той задекларував ще в статусі кандидата на пост Президента України, про деолігархізацію України.
Треба зауважити, що, як витікає з аргументації позову, позовну вимогу про виконання Президентом України передвиборної обіцянки щодо деолігархізації України, позивач висловив також у згадуваному зверненні від 09 серпня 2025 року, результат розгляду якого позивач теж оспорює в цьому позові, акцентуючи на тому, що відповідач допустив бездіяльність у питанні деолігархізації України саме як орган публічної влади, а свідченням невиконання цієї обіцянки позивач вбачає у тому, що [олігарх] В. Пінчук опублікував статтю, прочитання якої заподіяло позивачу моральну шкоду (на 120 млн доларів США).
У цьому зв'язку позивач в уточненій позовній заяві зауважив, що у своєму зверненні від 09 серпня 2025 року висловив «пробуджене очікування», що відповідач як орган публічної влади України, виконає свою передвиборчу обіцянку з деолігархізації України. Тож, з покликанням на Рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-р(ІІ)/2020, а також на правозастосовну практику Європейського суду з прав людини у справах, рішення у яких містить судження щодо суті правомірних очікувань на «майно» (у значенні статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини), позивач підкреслив, що його матеріальні очікування «стосуються певних благ, котрі мають економічну цінність - 120 млн. доларів США (1), є цивільними за галузевою належністю - цивільна справа № 757/14149/17-ц Шевченківського районного суду м. Києва (2) і достатньо визначені для того, аби бути забезпеченими можливістю судового захисту - відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я (3)».
З доводів позивача можна зрозуміти, що лист від 07 жовтня 2025 року, який надійшов з Офісу Президента України у відповідь на звернення ОСОБА_1 від 09 серпня 2025 року, останній трактує, з-поміж іншого, як відмову Президента України Зеленського В. О. виконати передвиборну обіцянку і вважає, що ця його [Президента України] позиція у питанні деолігархізації України є протиправною бездіяльністю органу публічної влади, що, з погляду позивача, вимагає самостійного судового захисту порушеного права, яким, як, можна зрозуміти з обсягу висловлених мотивів, є, знову-таки, моральна шкода в розмірі 120 млн доларів США, заподіяна прочитанням статті авторства ОСОБА_2 .
Позаяк вимогу про оскарження бездіяльності Президента України у виконуванні передвиборної обіцянки щодо деолігархизації України позивач виокремив як самостійний спосіб захисту порушеного права у сфері публічних правовідносин - зміст якого [права] імпліцитно пов'язує з існуванням олігархів як «джерела» заподіяння шкоди його морально-психологічному здоров'ю - то є підстави вважати, що окреслений вище сегмент відносин позивач позиціонує - принаймні таким чином - як публічно-правовий спір, у зв'язку з чим Суд під час вирішення питання щодо відкриття провадження у справі має зазначити таке.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю (частина перша статті 5 КАС України).
За змістом пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, .
Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема, Президента України, визначені у статті 266 КАС України. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; 2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; (частина перша статті 266 КАС України).
У контексті позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача як органу публічної влади України щодо невиконання передвиборної обіцянки з деолігархізації України за зверненням позивача від 09 серпня 2025 року у зіставленні з аргументами, які автор позову висловив для обґрунтування цієї вимоги, Суд передовсім зауважує, що КАС України регламентує порядок розгляду [саме] публічно-правових спорів, але й те не всіх, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Тому приписи частини першої статті 2, пункту 2 частини першої статті 4, статей 5, 19 та частини першої статті 266 КАС України треба розуміти так, що в порядку адміністративного судочинства до Верховного Суду як суду першої інстанції можна оскаржувати ті акти, дії чи бездіяльність глави держави, які витікають з правовідносин, в яких глава держави діє як суб'єкт владних повноважень, тобто реалізовує свої владні (управлінські) функції у відповідній сфері суспільних відносин на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У вимірі звернення з адміністративним позовом про оскарження (не)виконання Президентом України Зеленським В. О. передвиборної обіцянки щодо деолігархізації наведені вище посилання на приписи КАС України покликані пояснити, що передвиборні обіцянки, які - в межах передвиборної агітації під час виборів Президента України (у 2019 році) - озвучив Зеленський В. О. як один із кандидатів на цей пост, є виявом його політичних поглядів передовсім як політика, на яких він ґрунтує свою передвиборну програму і намагається в такий спосіб отримати підтримку більшості виборців, або, інакше кажучи, перемогти на виборах.
Нездатність до виконання чи неефективне виконання політичної програми або ж обіцяних змін у політико-суспільному житті держави може і повинна мати політичні наслідки головно для самого політика, як-от: втрата довіри і підтримки виборців на наступних (чергових) виборах.
Водночас політичні програми й обіцянки/заяви політиків - адже саме у такому статусі Зеленський В. О. як кандидат на пост Президента України висловлював свої погляди щодо деолігархізації держави - є частиною політичного процесу, який не піддається юридичному оцінюванню і з якого, відтак, не може виникнути ані правовідносин, ані публічно-правового спору, зокрема й за участі виборця, який надає значення тому, як обраний Президент України виконує свої передвиборні обіцянки.
Суд підкреслює, що тут не йдеться про ті випадки, коли зміст політичної програми спрямований, приміром, на повалення конституційного ладу або коли дії чи заходи політичного характеру утворюють склад злочину/проступку, визначеного законом, що передбачає настання юридичної відповідальності.
У вимірі питання про виконання главою держави передвиборних обіцянок як предмета спору важливо розуміти, що суд адміністративної юрисдикції не може втручатися у політичні питання як і загалом впливати на політичні процеси, оцінюючи стан виконання політичного курсу Президента України, що його було задекларовано під час передвиборної агітації, на що, по суті, сподівається позивач, опосередковуючи це вимогами про протиправну бездіяльність відповідача як органу публічної влади.
Той факт, що позивач адресував Президентові України звернення від 09 серпня 2025 року з вимогою про деолігархізацію не змінює, у наслідку, суті питання, тобто не утворює правовідносин, учасників яких наділено відповідними правами та обов'язками - окрім як тих, що витікають з приписів Закону України «Про звернення громадян», - адже політичні питання (обіцянки) перебувають поза правовідносинами і не підлягають судовому контролю, зокрема суду адміністративної юрисдикції.
Варто пам'ятати, що суд не може перебирати на себе функції, які не ґрунтуються на законі; завданням суду, зокрема адміністративного, є вирішувати спори, що витікають з правовідносин, учасники яких взаємодіють між собою безпосередньо; у цьому контексті особливістю адміністративного судочинства є те, що рішення / дії владного суб'єкта наділені імперативом щодо підвладного суб'єкта, захист прав та інтересів якого, власне, і покликаний здійснити адміністративний суд.
Проте дії чи бездіяльність Президента України у вимірі суспільно-політичних реалій не є його [Президента України] «управлінською діяльністю», а незгода чи критичні судження з цього приводу не утворюють змісту правовідносин (учасниками яких мають бути сторони), відповідно й спорів, які може вирішувати суд.
З уваги на викладені вище мотиви Суд виснував, що не може розглядати трактований автором позовом спір щодо бездіяльності Президента України Зеленського В. О. як органу публічної влади України у невиконанні передвиборчої обіцянки з деолігархізації України. Повторимося, що саме так позивач зазначив спершу у своєму зверненні від 09 серпня 2025 року, відтак виокремив як самостійний предмет спору в цьому позові.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до частини шостої статті 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Отож Суд, керуючись приписами статті 170 КАС України, вважає, що у відкритті провадження у справі за цим позовом в окресленій частині позовних вимог необхідно відмовити та заразом роз'яснити позивачу, що його вимоги (щодо бездіяльності Президента України Зеленського В. О. як органу публічної влади України у невиконанні передвиборчої обіцянки з деолігархізації України) не можуть вирішуватися в судовому порядку, тож Суд не має підстав роз'яснювати, до суду якої юрисдикції належить звертатися.
Щодо уточнених позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача як суб'єкта владних повноважень з розгляду звернення позивача від 09 серпня 2025 року та, у цьому зв'язку, про стягнення з відповідача 120 млн доларів США як збитків, що їх завдано протиправною бездіяльністю відповідача, то в цій частині позов за формально визначеними критеріями (статті 19, 21 КАС України) і обсягом обґрунтування підпадає під ознаки спору, вирішення якого віднесено до суду адміністративної юрисдикції, тож у цій частині позовних вимог Суд не має приводів для застережень, подібно до тих, про які зазначено вище.
З уваги на те, що судді, яких визначено у складі колегії для розгляду цієї справи, були у відпустках, зазначену ухвалу Суд постановив поза строками, які визначено у частині восьмій статті 171 КАС України.
Керуючись статтями 170, 248, 266, 294, 295 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського В. О. про визнання бездіяльності протиправною і стягнення шкоди в частині позовної вимоги: «визнати протиправною бездіяльністю відповідача, як органу публічної влади України, невиконання відповідачем своєї передвиборчої обіцянки з деолігархізації України за зверненням позивача від 09 серпня 2025 року».
Ухвала суду може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду та набирає законної сили в порядку і строки, визначені ст. ст. 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач М. І. Смокович
Судді ' М. В. Білак
І. В. Желєзний
А. В. Жук
Л. О. Єресько