02 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 520/14560/25
адміністративне провадження № К/990/14163/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Блажівської Н.Є., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2026 року; на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2026 року; додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСДІЗЕЛЬ» до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАНСДІЗЕЛЬ» звернулось до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому, з урахуванням уточнень, просило:
1) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області, як відокремленого підрозділу ДПС України від 7 серпня 2024 року №00447640704;
2) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області, як відокремленого підрозділу ДПС України від 28 січня 2025 року №000036300416.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2026 року, адміністративний позов задоволено.
Додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2026 року, заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСДІЗЕЛЬ» до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансдізель» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн. У задоволенні решти вимог заяви відмовлено.
Додатковою постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2026 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСДІЗЕЛЬ» про ухвалення додаткового судового рішення задоволено частково. Прийнято додаткову постанову, якою стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСДІЗЕЛЬ» судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1 500,00 грн. В іншій частині у задоволенні заяви відмовлено.
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2026 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСДІЗЕЛЬ» відмовити в повному обсязі.
Також скаржник просить додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2026 року; додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2026 року - скасувати в частині задоволення заяв про стягнення витрат на правничу допомогу та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяв Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСДІЗЕЛЬ» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Якщо касаційна скарга подається на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
У поданій касаційній скарзі, податковий орган, як на підставу для касаційного оскарження судових рішень, посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судами попередніх інстанцій щодо оскарження рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2026 року та зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано положення пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.5 статті 198 та статті 200 Податкового кодексу України, що регулюють порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість, що суперечить правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 31 липня 2024 року у справі № 380/5630/23 та від 24 жовтня 2024 року у справі № 160/4504/23.
Стосовно оскаржуваних у цій справі додаткового рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року, постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2026 року та додаткової постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2026 року, то скаржник вважає їх такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм процесуального права, а саме статей 134, 139 КАС України, що відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є підставою для касаційного оскарження. Вказує, що висновки, висловлені судами першої та апеляційної інстанції не відповідають правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 1 вересня 2020 року у справі №640/6209/19, від 2 вересня 2020 року у справі №826/4959/16, від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19, від 17 жовтня 2018 року у справі №301/1894/17, у яких зазначено, що відшкодуванню підлягають лише фактичні, необхідні та розумні витрати, підтверджені належними доказами, однак подальше обґрунтування касаційної скарги не дає можливості встановити взаємозв'язок наведених доводів позивача до зазначеної підстави.
Вказані висновки Верховного Суду сформовані на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів що не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Суд звертає увагу скаржника, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду. Скаржник повинен зазначити висновок щодо застосування якої норми права в ній викладено, а також обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
У тексті скарги повністю відсутній порівняльний аналіз фактичних обставин розглядуваної справи та справ, на які скаржником вчинено посилання.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Крім того, касаційні скарги у цій справі скаржником вже подавались, проте ухвалами Верховного Суду від 18 лютого 2026 року та від 19 березня 2026 року, їх повернуто як такі, що не містили підстав касаційного оскарження.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, є процесуальним обов'язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями.
Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, слід зазначити, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань.
Однак, звертаючись учергове з касаційною скаргою, скаржник так і не виправив недоліків, які стали підставою для повернення попередньої касаційної скарги, що свідчить про формальне ставлення скаржника до оформлення касаційної скарги та ігнорування ним роз'яснень, наданих Верховним Судом.
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2026 року; на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2026 року; додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСДІЗЕЛЬ» до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень повернути скаржнику.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя Н.Є. Блажівська