01 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 460/7417/25
адміністративне провадження № К/990/51016/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Блажівської Н.Є.,
суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 4 серпня 2025 року (суддя Дорошенко Н.)
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2025 року (судді: Онишкевич Т.В., Гудим Л.Я., Качмар В.Я.)
у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Рівненській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі також - Позивач, ОСОБА_1 ) 24 квітня 2025 року звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Рівненській області (далі також - Відповідач, ГУДПС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень:
- від 5 грудня 2018 року № 0374374-5313-1709, № 0374372-5013-1709, № 0374377/2-5013-1709, №0374372/2-5013-1709, № 0374374/2-5013-1709, № 0374378/2-5013-1709, №0374381-5013-1709, №0374380-5013-1709, №0374382-5013-1709, №0374377-5313-1709;
- від 26 березня 2019 року № 0097192-5013-1709, №0097194-5013-1709, № 0097190-5013-1709, №0097189-5013-1709;
- від 16 вересня 2020 року № 0223129-5305-1709, № 0223039-5305-1709, №0223038-5305-1709, №0223037-5305-1709, № 0223042-5305-1709, № 0223041-5305-1709, № 0223040-5305-1709, №0223046-5305-1709, № 0223045-5305-1709, № 0223043-5305-1709, № 0223048-5305-1709, №0226047-5305-1709, № 0223140-5305-1709, № 0223130-5305-1709, № 0223035-5305-1709, №0223036-5305-1709, №0223049-5305-1709, №0223044-5305-1709;
- від 10 лютого 2021 року № 0017505-2408-1709, №0017510-2408-1709, №0017513-2408-1709, №0017514-2408-1709, №0017515-2408-1709, №0017516-2408-1709, №0017517-2408-1709, №0017518-2408-1709, №0017519-2408-1709, №0017520-2408-1709, №0017521-2408-1709, №0017522-2408-1709, №0017523-2408-1709, №0017524-2408-1709, №0017525-2408-1709, №0017528-2408-1709;
- від 29 березня 2021 року №0186028-2408-1709, № 0186029-2408-1709;
- від 7 вересня 2021 року № 0465501-2408-1709, №0465502-2408-1709, №0465503-2408-1709;
- від 19 серпня 2022 року № 0786075-2410-1709, №0786076-2410-1709, №0786077-2410-1709, №0786078-2410-1709, №0786088-2410-1709, №0786106-2410-1709, №0786108-2410-1709;
- від 19 вересня 2022 року № 1222654-2410-1709, №1222655-2410-1709, №1222656-2410-1709, №1222657-2410-1709, №1222658-2410-1709, №1222659-2410-1709, №1222660-2410-1709, №1222661-2410-1709, №1222662-2410-1709, №1222663-2410-1709, №1222664-2410-1709, №1222665-2410-1709, №1222666-2410-1709, №1222667-2410- 1709;
- від 28 квітня 2023 року №0091447-2410-1709, №0091443-2410-1709, №0091439-2410-1709, №0091441-2410-1709, №0091442-2410-1709, №0091444-2410-1709, №0091445-2410-1709, №0091446-2410-1709, №0091448-2410-1709, №0091449-2410-1709, №0091450-2410-1709, №0091452-2410-1709, №0091453-2410-1709, №0091454-2410-1709, №0091451-2410-1709, №0091440-2410-1709, №0091457-2410-1709, №0091455-2410-1709, №0091437-2410-1709, №0091438-2410-1709 (далі також - ППР).
1.2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рівненський окружний адміністративний суд ухвалою від 4 серпня 2025 року: визнав неповажними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду, зазначені у клопотанні ОСОБА_1 ; задовольнив заяву ГУДПС про залишення позову без розгляду та залишив позовну заяву без розгляду відповідно до частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України).
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 6 листопада 2025 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Ухвалюючи рішення, суди виходили з того, що матеріалами справи підтверджується направлення контролюючим органом спірних податкових повідомлень-рішень платнику податків за його податковою адресою відповідно до відомостей Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, а також за адресою, яку Позивач особисто зазначав у своїх письмових зверненнях до Відповідача щодо проведення звірки з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. У всіх випадках відповідні поштові відправлення були вручені адресату оператором поштового зв'язку та не поверталися відправнику.
Також суди підкреслили, що в ході розгляду не встановлено існування об'єктивних обставин, які б перешкоджали своєчасному зверненню до адміністративного суду, а позивач таких обставин не довів. За таких умов суди попередніх інстанцій констатували факт пропуску Позивачем строку звернення до адміністративного суду, визнали наведені у заяві про поновлення строку підстави неповажними.
2. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
2.1. Доводи Позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)
Позивач, не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, зазначає, що спір у цій справі охоплює податкові періоди з 2016 по 2023 роки. Водночас, на його думку, суди надали узагальнений висновок щодо строків звернення до суду без урахування строку давності у 1095 днів та без належної оцінки кожного окремого податкового періоду і відповідних податкових повідомлень-рішень, прийнятих у 2016- 2023 роках.
Позивач звертає увагу, що лише 10 листопада 2024 року його адвокатом отримано листа, з якого стало відомо про наявність податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Рівненській області. За твердженням Позивача, про існування цих рішень та податкового боргу він дізнався лише з указаного листа, оскільки з 2018 року проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Також Позивач зазначає, що ГУДПС подало до Вінницького окружного адміністративного суду позов про стягнення з нього податкового боргу (справа №120/7798/25), що, на його думку, свідчить про визнання контролюючим органом його фактичної адреси.
У зв'язку з цим Позивач вважає попередні дії ДПС щодо направлення кореспонденції за іншими адресами неправомірними. Зокрема, за його твердженням, податкові повідомлення-рішення ГУДПС надсилалися за адресою: АДРЕСА_2 , а також за адресою у Волинській області (село Карпилівка), тоді як відповідно до паспорта Позивача він ніколи не мав реєстрації за адресою у селі Головин і фактично там не проживав.
Позивач також зазначає, що адреса: АДРЕСА_2 , не має до нього жодного відношення, він ніколи за нею не проживав і жодних податкових повідомлень-рішень чи інших документів за цією адресою не отримував. За таких обставин, на його думку, поштові відправлення обґрунтовано поверталися відправнику, тоді як контролюючий орган, маючи його реєстраційний номер облікової картки платника податків, не вжив належних заходів для встановлення актуальної адреси.
Позивач також посилається на правову позицію Верховного Суду наведену у постанові від 9 вересня 2022 року у справі № 500/1912/'22 та положення Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", відповідно до яких місце проживання особи пов'язується із зареєстрованим місцем проживання. Адреса, зареєстрована у встановленому порядку, є офіційною, а отже особа має правомірні очікування, що саме за цією адресою з нею здійснюватиметься офіційне листування та інші юридично значущі дії.
Крім того, Позивач наголошує, що суди не надали належної оцінки доводам про те, що зі змісту спірних податкових повідомлень-рішень неможливо встановити, яке саме нерухоме майно є об'єктом оподаткування. Надані контролюючим органом копії, за твердженням Позивача, не містять необхідної деталізації та розшифровки, що унеможливлює ідентифікацію предмета спору та, відповідно, ефективну реалізацію права на захист. Аналогічно, листи, долучені ДПС, також не дають змоги визначити, які саме об'єкти нерухомості були оподатковані. Позивач зазначає, що є власником кількох об'єктів нерухомості та не заперечує оподаткування частини з них, однак з наданих матеріалів неможливо встановити, щодо яких саме об'єктів здійснено нарахування.
Щодо висновку про те, що Позивач був обізнаний із наявністю грошових зобов'язань у зв'язку з оскарженням у жовтні 2021 року рішення про опис майна у податкову заставу, Позивач заперечує таку оцінку. На його думку, процедура стягнення податкового боргу та процедура прийняття податкових повідомлень-рішень є різними за своєю правовою природою і не є тотожними. Адвокат, який здійснював оскарження дій ДПС щодо податкової застави, мав у своєму розпорядженні лише документи, що стосувалися опису майна та відповідної процедури, але не спірні податкові повідомлення-рішення. Отже, саме по собі оскарження заходів стягнення не свідчить про обізнаність Позивача зі змістом і підставами прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень.
Позивач також покликається на те, що у відповідний період діяли карантинні обмеження, а згодом - воєнні обмеження. У зв'язку з цим, на його думку, надмірно суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків звернення до суду з позовними заявами, апеляційними та касаційними скаргами й іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження права на доступ до суду.
З урахування цього просить скасувати ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 4 серпня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2025 року, й зобов'язати суд прийняти його позовну заяву до розгляду.
3. ОБСТАВИНИ СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ
Відповідно до відомостей інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДПС України (далі також- ДРФО) місцем проживання позивача (за датами внесення змін до ДРФО) значилися такі адреси:
з 2 липня 2007 року - АДРЕСА_6;
з 8 червня 2016 року - АДРЕСА_3 ;
з 27 грудня 2019 року - Україна, АДРЕСА_7;
станом на 21 березня 2024 року - внесено останні зміни щодо місця проживання: АДРЕСА_8.
Натомість, за даними Позивача, на підтвердження чого надано копію паспорта та довідку Джулинської сільської ради, він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 7 червня 2018 року.
20 листопада 2018 року Позивач звернувся до Відповідача із заявою про надання інформації щодо об'єктів нерухомості та права на пільгу, зазначивши адресу: АДРЕСА_4 .
За результатами проведеної звірки листом від 7 грудня 2018 року № 3672/ФОП/17-00-50-13 надіслало на вказану адресу податкові повідомлення-рішення від 5 грудня 2018 року № 0374374-5313-1709, № 0374372-5013-1709, № 0374377/2-5013-1709, №0374372/2-5013-1709, № 0374374/2-5013-1709, № 0374378/2-5013-1709, №0374381-5013-1709, №0374380-5013-1709, №0374382-5013-1709, №0374377-5313-1709.
Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення, поштове відправлення отримано за довіреністю 15 грудня 2018 року за зазначеною адресою.
Щодо податкових повідомлень-рішень від 26 березня 2019 року № 0097192-5013-1709, №0097194-5013-1709, № 0097190-5013-1709, №0097189-5013-1709, то судами попередніх інстанцій установлено, що вони надсилались на адресу АДРЕСА_9, тобто за тією адресою, що була зазначена ДРФО. Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення поштове відправлення вручене адресату 30 березня 2019 року.
Щодо податкових повідомлень-рішень від 16 вересня 2020 року, то суди попередніх інстанцій установили, що зазначені рішення були прийняті за результатами розгляду запиту Позивача про проведення зустрічної звірки та надіслані за адресою, яку сам Позивач зазначив у відповідній заяві, а саме: АДРЕСА_5 .
Зазначені податкові повідомлення-рішення були отримані адресатом за цією адресою, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Податкові повідомлення-рішення від 29 березня 2021 року № 0186028-2408-1709 та № 0186029-2408-1709 були надіслані Відповідачем за адресою, яка на той час значилася в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків: АДРЕСА_2 .
Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, зазначену кореспонденцію вручено адресату 6 квітня 2021 року за вказаною адресою.
За цією ж адресою згідно з трекінгом адресат отримав 10 вересня 2021 року ППР від 7 вересня 2021 року № 0465501-2408-1709, №0465502-2408-1709, №0465503-2408-1709.
Щодо податкових повідомлень-рішень від 19 серпня 2022 року № 0786075-2410-1709, № 0786076-2410-1709, № 0786077-2410-1709, № 0786078-2410-1709, № 0786088-2410-1709, № 0786106-2410-1709, № 0786108-2410-1709 та податкових повідомлень-рішень від 19 вересня 2022 року № 1222654-2410-1709, № 1222655-2410-1709, № 1222656-2410-1709, № 1222657-2410-1709, № 1222658-2410-1709, № 1222659-2410-1709, № 1222660-2410-1709, № 1222661-2410-1709, № 1222662-2410-1709, № 1222663-2410-1709, № 1222664-2410-1709, № 1222665-2410-1709, № 1222666-2410-1709, № 1222667-2410-1709, суди попередніх інстанцій установили, що зазначені рішення також були надіслані за адресою, відображеною в ДРФО, та отримані адресатом 7 жовтня 2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
За цією адресою направлялись і ППР від 28 квітня 2023 року №0091447-2410-1709, №0091443-2410-1709, №0091439-2410-1709, №0091441-2410-1709, №0091442-2410-1709, №0091444-2410-1709, №0091445-2410-1709, №0091446-2410-1709, №0091448-2410-1709, №0091449-2410-1709, №0091450-2410-1709, №0091452-2410-1709, №0091453-2410-1709, №0091454-2410-1709, №0091451-2410-1709, №0091440-2410-1709, №0091457-2410-1709, №0091455-2410-1709, №0091437-2410-1709, №0091438-2410-1709, які вручені були 25 липня 2023 року.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
4.1. Оцінка доводів учасників справи й висновків суду апеляційної інстанції
Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Загальні норми процедури судового оскарження в межах розгляду публічно-правових спорів регулюються Кодексом адміністративного судочинства України (далі також - КАС України).
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю (частина перша статті 5 КАС України).
Положеннями частини першої статті 122 КАС України унормовано, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень (частина четверта цієї статті).
Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Стаття 123 КАС України встановлює наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду. Зокрема, частиною третьою цієї статті визначено, що в разі якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інше подібне за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість пропущеного строку; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд, зокрема, у постанові від 30 серпня 2018 року в адміністративній справі № 813/2897/16.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, дійсно відповідно до правозастосування наведених норм щодо тривалості строку звернення у випадку судового оскарження податкових повідомлень-рішень без використання досудового порядку вирішення спору було відображено у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 3 квітня 2018 року у справі №826/5325/17, від 23 травня 2018 року у справі №803/728/17, від 18 червня 2018 року у справі № 805/1146/17-а, та зводилось до наявності у платника податків права на звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) протягом 1095 днів з моменту отримання такого рішення.
Відповідно до сформованої практики застосування наведених норм щодо тривалості строку звернення до суду у разі судового оскарження податкових повідомлень-рішень без використання досудового порядку вирішення спору, Верховний Суд у низці постанов - зокрема від 3 квітня 2018 року у справі №826/5325/17, від 23 травня 2018 року у справі №803/728/17 та від 18 червня 2018 року у справі №805/1146/17-а - виходив із того, що платник податків має право звернутися до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) протягом 1095 днів з моменту отримання такого рішення.
26 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 500/2486/19, у якій зазначив, що граматичне тлумачення змісту пункту 56.18 статті 56 ПК України дає підстави для висновку, що вказана норма не встановлює процесуальних строків звернення до суду. Абзац перший цієї норми презюмує право платника податків використати судовий порядок оскарження відповідного рішення контролюючого органу та встановлює момент виникнення права на відповідне оскарження - з моменту отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу. Також він передбачає, що при реалізації такого права необхідно враховувати строки давності, установлені статтею 102 ПК України.
Виходячи з наведених вище мотивів, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював такий правовий висновок: "Норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті".
Колегія суддів зазначила що, незважаючи на те, що правовий висновок, викладений у вищевказаній постанові безпосередньо стосується застосування пункту 56.19 статті 56 ПК України при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду з позовом про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень після проведення процедури адміністративного оскарження, Верховний Суд у складі судової палати також більш широко виклав і новий підхід у тлумаченні пунктів 56.18 статті 56 і 102.1 статті 102 ПК України як норм, які не визначають процесуального строку звернення до суду в податкових правовідносинах, що мало бути враховано у подальшому правозастосуванні при вирішенні аналогічних питань. Цей висновок фактично мав універсальний характер.
У розвиток зазначеного правового підходу у постанові від 27 січня 2022 року у справі №160/11673/20 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював наступний правовий висновок: "Процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається частиною другою статті 122 КАС України - становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Судова палата вважає, що такий висновок не суперечить пункту 56.18 статті 56 ПК України, який закріплює право на звернення до суду з позовом у будь-який момент після отримання такого рішення, але при реалізації цього права має враховуватися строк давності".
Отже, у означеній постанові у справі № 160/11673/20 Судова палата відступила від висновків Верховного Суду, наведених у постановах від 3 квітня 2018 року у справі №826/5325/17, від 23 травня 2018 року у справі №803/728/17, від 18 червня 2018 року у справі № 805/1146/17-а.
У постановах від 26 листопада 2020 року у справі №500/2486/19, від 27 січня 2022 року у справі №160/11673/20 Верховний Суд звертав увагу на те, що задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.
У постановах від 23 вересня 2021 року у справі № 640/11650/21, а в подальшому від 27 січня 2022 року у справі № 160/11673/20 Верховний Суд роз'яснив зміст вищенаведеного висновку. Суд зазначив, що у перехідний період для забезпечення реалізації права особи на звернення до суду у вказаних умовах їй має бути забезпечений певний розумний строк, достатній для формулювання правової позиції і вчинення дій з підготовки відповідного позову та його подання до суду. Новий підхід Верховного Суду у питанні визначення строку звернення до суду з позовами може застосовуватися для нових позовів, поданих після ухвалення постанови від 26 листопада 2020 року, однак, під час вирішення питання поновлення строку звернення з позовом істотне значення мають такі обставини: строк, який сплинув після зміни судової практики і до моменту звернення до суду з позовом; причини, які заважали звернутися до суду з позовом у максимально короткий термін після зміни судової практики; чи є підставі вважати, що позивачем було допущено необґрунтовані зволікання.
У постановах від 23 вересня 2021 року у справі № 640/11650/21 та в подальшому від 3 квітня 2023 року у справі №640/12898/21 Верховний Суд вказував, що не можна вважати порушенням правової визначеності як елементу принципу верховенства права сам факт зміни судової практики, в тому числі і в питанні правозастосування норм щодо строків звернення до суду у бік їх скорочення, у разі забезпечення особі можливості доступу до суду у розумний строк, якщо він є об'єктивно достатнім для реалізації цього права.
21 листопада 2024 року Верховний Суд ухвалою передав справу №500/2276/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав наявності виключної правової проблеми й указав, що формування ВП ВС правового висновку щодо строку оскарження податкового повідомлення-рішення у справах № 140/1770/19 та № 320/12137/20, у яких предмет спору стосувався бюджетного відшкодування податку на додану вартість, призвело до різного застосування таких правових висновків адміністративними судами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 липня 2025 року у справі № 500/2276/24 також вирішувала питання визначення строку звернення до суду із позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення та за наслідками аналізу норм Податкового кодексу України у взаємозв'язку з нормами КАС виснувала, що в адміністративному судочинстві можна виділити такі строки оскарження рішень/дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень:
1) якщо платник податків не оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку - строк звернення до суду становить 6 місяців (частина друга статті 122 КАС України);
2) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке не стосується нарахування грошових зобов'язань (наприклад, блокування ПН; присвоєння ризикового статусу тощо), - строк звернення до суду становить 3 місяці (частина четверта статті 122 КАС України);
3) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке передбачає нарахування грошових зобов'язань (наприклад, податкове повідомлення-рішення), - строк звернення до суду становить 1 місяць (пункт 56.19 статті 56 Податкового кодексу України).
Отже, зміст наведених правових висновків зводиться до того, що першочерговим для вирішення питання щодо дотримання строку звернення до суду є встановлення дати, з якої особа-позивач дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав.
Так, за правилами частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Колегія суддів зазначає, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим лише у разі наявності достатніх на те поважних причин. При цьому норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з врахуванням обставин у справі.
Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 жовтня 2020 року у справі №9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Поважними можуть бути визнані лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом або заявою про перегляд судового рішення, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Відтак поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
У цій справі суди попередніх інстанцій виходили з того, що Позивач був повідомлений про винесення оскаржуваних рішень у день їх отримання поштовим відправленням. Водночас Позивач наполягав, що він у відповідні періоди не був зареєстрований за відповідними адресами, на які контролюючий орган надсилав кореспонденцію.
За даними Позивача, на підтвердження чого надано ним копію паспорта та довідку Джулинської сільської ради, він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, з 7 червня 2018 року.
У зв'язку з цим Позивач в ході розгляду справи наполягав на тому, що відповідні податкові повідомлення-рішення мали надсилатися Відповідачем саме на цю адресу.
У контексті означених Позивачем доводів Суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.
Як установили суди попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, Позивач звернувся до Відповідача із заявою 20 листопада 2018 року про надання інформації щодо об'єктів нерухомості та права на пільгу, зазначивши свою адресу: АДРЕСА_4 . Ця заява зареєстрована Відповідачем 27 листопада 2018 року.
За результатами проведеної звірки листом від 7 грудня 2018 року № 3672/ФОП/17-00-50-13 ГУДПС надіслало на вказану адресу податкові повідомлення-рішення від 5 грудня 2018 року № 0374374-5313-1709, № 0374372-5013-1709, № 0374377/2-5013-1709, №0374372/2-5013-1709, № 0374374/2-5013-1709, № 0374378/2-5013-1709, №0374381-5013-1709, №0374380-5013-1709, №0374382-5013-1709, №0374377-5313-1709.
Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення, поштове відправлення отримано адресатом за довіреністю 15 грудня 2018 року за зазначеною адресою.
Щодо податкових повідомлень-рішень від 16 вересня 2020 року № 0223129-5305-1709, № 0223039-5305-1709, № 0223038-5305-1709, № 0223037-5305-1709, № 0223042-5305-1709, № 0223041-5305-1709, № 0223040-5305-1709, № 0223046-5305-1709, № 0223045-5305-1709, № 0223043-5305-1709, № 0223048-5305-1709, № 0226047-5305-1709, № 0223140-5305-1709, № 0223130-5305-1709, № 0223035-5305-1709, № 0223036-5305-1709, № 0223049-5305-1709, № 0223044-5305-1709 суди попередніх інстанцій установили, що зазначені рішення були прийняті за результатами розгляду запиту Позивача про проведення зустрічної звірки та надіслані за адресою, яку сам Позивач зазначив у відповідній заяві, а саме: АДРЕСА_5 .
Зазначені податкові повідомлення-рішення, на переконання судів попередніх інстанцій, були отримані адресатом за цією адресою, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Так, за змістом пункту 42.1 статті 42 ПК України податкові повідомлення - рішення адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу.
Як передбачено пунктом 42.2 статті 42 ПК України, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Вважаючи, що податкові повідомлення-рішення, прийняті у 2018 та 2020 роках, були належним чином вручені, а Позивач був обізнаний з їх змістом, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на правила їх надсилання та не перевірили, чи просив Позивач у своїх зверненнях, адресованих у 2018 та 2020 роках, надсилати їх саме на ту адресу, на яку Відповідач фактично їх направив.
Крім того, Позивач посилався на положення Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", який відповідно до його преамбули регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.
Варто зазначити й те, що Позивач послідовно заперечував як факт отримання спірних податкових повідомлень-рішень, так і факт своєї обізнаності про їх існування. На обґрунтування такої позиції Позивач посилався на відсутність будь-якого зв'язку із відповідною адресою, зазначаючи, що за адресою у селі Головин Рівненської області він ніколи не проживав та не був зареєстрований.
На підтвердження наведеного Позивач подав до матеріалів справи копію довідки відповідної сільської ради, а також копії паспорта із відмітками про реєстрацію місця проживання у відповідні періоди.
Відповідач протягом усього розгляду справи, з чим погодилися суди попередніх інстанцій, виходив з того, що податкові повідомлення-рішення, прийняті у 2019, 2021- 2023 роках, були належним чином вручені Позивачу за адресою, відомості про яку містяться у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків.
У контексті означеного відповідно до пункту 70.1 статті 70 ПК України (тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, формує та веде Державний реєстр фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр).
Як визначено пунктом 70.6 статті 70 ПК України органи державної реєстрації актів цивільного стану, органи внутрішніх справ, органи, що здійснюють реєстрацію фізичних осіб зобов'язані подавати відповідним контролюючим органам інформацію щодо зміни даних, які включаються до облікової картки фізичної особи - платника податків, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця.
Пунктом 70.8 статті 70 ПК України передбачено, що про проведення державної реєстрації фізичної особи - платника податків у Державному реєстрі та внесення змін до даних, які містяться у Державному реєстрі, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, інформує територіальний орган:
70.8.1. за місцем обліку фізичної особи;
70.8.2. за місцем проживання фізичної особи;
70.8.3. за місцем отримання доходів чи місцезнаходженням іншого об'єкта оподаткування фізичної особи.
Так, відповідно до пункту 2 розділу VI "Подання інформації до Державного реєстру" Положення, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 вересня 2017 року № 822, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2017 року за № 1306/31174, "Про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків" юридичні особи, фізичні особи - підприємці, громадські формування, податкові агенти, органи державної влади під час виконання владних управлінських функцій, у тому числі делегованих повноважень, та органи місцевого самоврядування зобов'язані подавати до контролюючих органів інформацію про платників податків, об'єкти оподаткування та об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, відповідно до порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2011 року № 1386 (із змінами).
Відповідно до підпункту 2 пункту 5 Порядку подання інформації про платників податків, об'єкти оподаткування та об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, для забезпечення ведення їх обліку, а також обчислення та справляння податків і зборів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2011 року № 1386 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Мін'юст та ДМС подають щомісяця до 10 числа ДФС інформацію про внесення до відповідних реєстрів або зміну даних, які включаються до облікової картки фізичної особи - платника податків (прізвище, ім'я, по батькові, дату і місце народження, місце проживання, громадянство, серію та номер свідоцтва про народження, паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, ким і коли виданий документ), у тому числі ДМС - про фізичних осіб, місце проживання яких зареєстровано (знято з реєстрації) у відповідному населеному пункті, із зазначенням прізвища, імені, по батькові, дати і місця народження, місця проживання (країна, регіон, район, населений пункт, вулиця, номер будинку (корпусу) і квартири (до і після реєстрації), серії та номера паспорта, свідоцтва про народження або іншого документа, що посвідчує особу, ким і коли виданий документ.
Варто зазначити й те, що 1 грудня 2021 року набув чинності Закон України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», який відповідно до його преамбули регулює відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, встановлює порядок надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг.
Відповідно до частини другої статті 22 цього Закону обмін інформацією між реєстрами територіальних громад та іншими інформаційно-комунікаційними системами здійснюється шляхом електронної інформаційної взаємодії відповідно до порядку організації електронної інформаційної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини четвертої статті 25 цього Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері реєстрації фізичних осіб забезпечує можливість здійснення перевірки органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності відомостей щодо адреси місця проживання (перебування) особи за їхнім запитом та за бажанням особи, адреса місця проживання (перебування) якої перевіряється, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі "Suominen v. Finland", заява № 37801/97, пункт 36) орган влади зобов'язаний обґрунтувати свою діяльність, наводячи причини для своїх рішень.
З урахуванням цього Верховний Суд в постанові від 11 вересня 2023 року у справі № 420/14943/21 зробив висновок, що критеріями обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень є: 1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення; 2) пов'язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять правову основу такого рішення; 3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих документів, інших доказів), врахування яких є обов'язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення; 4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи; 5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права.
З урахуванням наведених норм та правових висновків перевірці у цій справі підлягало питання належного виконання контролюючим органом обов'язку щодо повідомлення платника податків про прийняті щодо нього рішення. Належність такого повідомлення та обізнаність Позивача про прийняття таких рішень має істотне значення для забезпечення права особи на доступ до правосуддя, оскільки саме від моменту отримання (вручення у визначений законодавством спосіб) відповідного рішення (рішень) та обізнаність за фактом прийняття таких залежить можливість своєчасного звернення до суду за захистом своїх прав.
Водночас суди попередніх інстанцій не перевірили, на підставі яких саме даних контролюючим органом було сформовано відомості Державного реєстру фізичних осіб - платників податків щодо податкової адреси Позивача, на які направлялись відповідні податкові повідомлення-рішення, а також не з'ясували джерело походження відповідних реєстраційних відомостей про його місце проживання (податкову адресу) та правові підстави їх внесення до цього реєстру.
При цьому Відповідач не навів пояснень щодо порядку формування та оновлення даних Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, а також щодо відомостей про зареєстроване місце проживання Позивача відповідно до Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».
За таких обставин суди попередніх інстанцій не встановили, чи відображали дані реєстру актуальну та достовірну інформацію про місце проживання Позивача на момент направлення спірних податкових повідомлень-рішень.
Зазначені обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки вони безпосередньо впливають на встановлення факту належного повідомлення Позивача, його обізнаності про прийняті податкові повідомлення-рішення, а також на визначення дотримання ним строку звернення до суду щодо оскарження таких рішень.
Крім того, зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що суди попередніх інстанцій виходили з того, що всі податкові повідомлення-рішення, правомірність яких є предметом цього спору, були отримані Позивачем у визначений законодавством спосіб.
Водночас Позивач протягом усього розгляду справи послідовно заперечував факт отримання цих податкових повідомлень-рішень, зазначаючи, що вони не лише не були надіслані за адресою його реєстрації, а й підпис у повідомленнях про вручення поштових відправлень йому не належить.
Проте наведені доводи Позивача належної правової оцінки у судових рішеннях не отримали. Суди попередніх інстанцій фактично обмежилися констатацією наявності повідомлень про вручення поштових відправлень, не перевіривши належним чином обставини їх оформлення та не дослідивши заперечення Позивача щодо належності саме йому підпису у відповідних документах.
Суди попередніх інстанцій у контексті матеріалів цієї справи, правої позиції сторін, мали перевірити не лише факт наявності повідомлень про вручення, а й належно встановити, чи дійсно спірні податкові повідомлення-рішення були отримані Позивачем та коли.
Неустановлення зазначених обставин та ненадання належної правової оцінки відповідним доводам Позивача свідчить про неповне з'ясування судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, що, у свою чергу, унеможливлює визнання обґрунтованим їх висновку щодо належного вручення Позивачу спірних податкових повідомлень-рішень.
Суд першої інстанції, посилаючись на те, що Позивач у жовтні 2021 року оскаржував до Державної податкової служби України рішення Головного управління ДПС у Рівненській області про опис майна у податкову заставу, прийняте з метою погашення податкового боргу у зв'язку з несплатою грошових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, дійшов висновку про достеменну обізнаність Позивача щодо існування відповідних грошових зобов'язань та податкового боргу.
Водночас такий висновок є передчасним та належним чином не вмотивованим.
Так, суд першої інстанції не перевірив ані змісту зазначеного звернення Позивача, ані обставин, викладених у ньому. Зокрема, судами не встановлено, чи містило таке звернення посилання на конкретні дані, які б давали підстави вважати, що Позивач був обізнаний саме про прийняття спірних податкових повідомлень-рішень. Більше того, зі змісту вказаного звернення вбачається, що Позивач долучав до нього копію паспорта із зазначенням актуального на той час місця його реєстрації (том 1, аркуш справи 143), що, навпаки, потребувало від суду надання оцінки тому, чи були у контролюючого органу належні та актуальні відомості про місце проживання Позивача під час направлення спірних податкових повідомлень-рішень.
Означене вище дає підстави погодитися із твердженнями Позивача, наведеними у касаційній скарзі, щодо необхідності скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій й направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Саме встановлення належності, актуальності та достовірності таких відомостей має істотне значення для правильного вирішення спору, зокрема у частині перевірки доводів щодо належного повідомлення Позивача про прийняття спірних податкових повідомлень-рішень та моменту його обізнаності про відповідні податкові зобов'язання.
Варто зазначити, що у контексті обставин цієї справи дослідженню підлягають також інші факти та обставини, які можуть свідчити про обізнаність Позивача із рішеннями, правомірність яких є предметом спору. Такі обставини підлягають перевірці з урахуванням доводів сторін, наданих ними доказів, а також принципів офіційності та змагальності сторін, закріплених у КАС України.
Саме комплексна оцінка таких обставин у їх сукупності має вирішальне значення для правильного встановлення моменту обізнаності Позивача та, відповідно, для належного вирішення питання про пропуск строку звернення до суду і наявність поважних підстав для його поновлення у разі такого пропуску.
Суд вважає за необхідне акцентувати на тому, що питання дотримання строку звернення до суду не може розглядатися формально, як достатня підстава для обмеження доступу до судового захисту. Таке питання підлягає оцінці крізь призму забезпечення права особи на доступ до правосуддя, що прямо випливає з положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Надмірний формалізм у застосуванні процесуальних строків, без урахування конкретних обставин справи та реальної можливості особи реалізувати своє право на звернення до суду може призвести до необґрунтованого обмеження права на ефективний судовий захист.
4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Враховуючи викладене, зокрема з огляду на допущені судами порушення норм процесуального права при вирішенні питання щодо дотримання Позивачем строку звернення до суду судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій, підлягають скасуванню з направленням справи на продовження розгляду до суду першої інстанції
Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 4 серпня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2025 року скасувати та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська
Судді О.О. Шишов
М.М. Яковенко